Бучач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бучач
Coat of Arms Buchach.PNG
Герб Бучача
Панорама Бучача із замку
Панорама Бучача із замку
Основні дані
Інша назва Бучич
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада size Бучацький район
Рада Бучацька міська рада
Код КОАТУУ 6121210100
Перша згадка 1260
Магдебурзьке право 1393, вдруге1515
Населення 12 547 осіб (1 січня 2012)[1]
Площа 9,98 км²
Густота населення 1254 осіб/км²
Поштові індекси 48400-48405
Телефонний код +380-3544
Координати 49°03′48″ пн. ш. 25°22′35″ сх. д. / 49.06333° пн. ш. 25.37639° сх. д. / 49.06333; 25.37639Координати: 49°03′48″ пн. ш. 25°22′35″ сх. д. / 49.06333° пн. ш. 25.37639° сх. д. / 49.06333; 25.37639
Водойма Стрипа
Міста-побратими Казімежа-Велика
День міста остання неділя липня
Відстань
Найближча залізнична станція Бучач
До обл./респ. центру
 - залізницею 125 км
 - автошляхами 68 км
Міська влада
Адреса 48400, Тернопільська обл., Бучацький р-н, м. Бучач, майдан Волі ,1
Веб-сторінка Бучач —Сьогодні, [Бучацькі новини, фото, веб-камера [2]

Бу́чач — місто в Україні, центр Бучацького району Тернопільської області. Розташоване за 72 км на південний захід від обласного центру, на обох берегах річки Стрипи. Населення — 12514 осіб (2011 р., 12,5 тисяч у 2006 р.).

Бучач розташований на перехресті шосейних доріг: Н18 Івано-Франківськ — Тернопіль, Т 2001 (Бучач — Скала-Подільська), Т 2006 (Бучач — Зарваниця — Городище). Місцеві дороги — на Золотий Потік (веде через Дністер до дороги Р20); Коропець (до Н18); Язловець, |Товстого Т 2016 (до М19).

Залізнична станція Бучач — кінцева станція лінії з Чорткова.

Зміст

Географія і рельєф[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Відстань від Бучача до різних міст (автошляхами)[2]
Львів ~ 170 (200) км
Бережани ~ 70 км
Тернопіль ~ 70 км
Рівне ~ 225 км
Луцьк ~ 240 км
Хмельницький ~ 160 (200) км
Івано-Франківськ ~ 70 км
Стрий ~ 170 км
Роза ветров
Чортків ~ 30 км
Буковель ~ 170 км Чернівці ~ 130 (115) км
Заліщики ~ 80 (65) км
Кам'янець-Подільський ~ 110 км
Залишки скель біля замку, осінь 2013
Залишки скелі біля гімназії, осінь 2013
Водоспад та вигляд на монастир
Р.Захарій. Вигляд із замку на місто
Вигляд на місто з Торговиці. 6.10.2013

Місто розташоване на території Опілля — західної частини Подільської височини. Центр знаходиться в каньйоноподібній долині річки Стрипи, де вона утворила меандр. Місто оточене пагорбами-горами Замковою, Торговою (Торговицею), Федір.

Межі території Червоногородського повіту співпадали на заході з руслом річки Стрипи, на півночі межа проходила на відрізку від Бучача до Тарноруди. Нижче міста Бучача кордон Подільського воєводства йшов на схід до річки Збруч (західною межею була річка Стрипа).

Стратиграфія, тектоніка[ред.ред. код]

Місто (як і вся Тернопільська область) розташоване в межах Волино-Подільської частини (плити) Східно-Европейської (Руської) платформи. В її геологічній будові беруть участь осадові породи верхнього протерозою, палеозою, мезозою, кайнозою, які залягають на докембрійському кристалічному фундаменті. Породи цього фундаменту на значній глибині, на поверхню не виходять. Біля міста бурували глибокі свердловини для вивчення складу порід докембрію, палеозою[3]; порода складена темно-сірими базальтами, туфами, туфітами, які перешаровуютьсяз аркозовими пісковиками та гравелітами. Абсолютний вік (свердловина в селі Хмелівка, 20 км від Бучача) базальтів 538 млн років.

Місто розташоване на території Бучацької палеозойської локальної структури (плікативне порушення моноклінального залягання верств осадових порід, характерне для найбільш рухливих зон зчленування окремих блоків кристалічного фундаменту).[4]

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Бучача, як і всієї Тернопільської області, є помірно-континентальним; для нього характерні нежарке літо, м'яка зима і достатня кількість опадів. Формування клімату залежить від впливу:

  • радіаційних умов
  • циркуляції повітряних мас
  • підстилаючої поверхні.

Упродовж року на клімат міста впливають повітряні маси з Атлантики (зумовлюють циклональну погоду) та континентальне повітря:

  • взимку проникають відроги сибірських антициклонів, спричиняючи холодну погоду
  • влітку впливає азорський максимум
  • навесні, на початку осені — холодні арктичні повітряні маси.

Місто розташоване на межі двох кліматичних підрайонів області — Центрального та Південного.

Центральний називають холодним Поділлям — середня температура повітря за рік — +6,8 °C, сума активних температур — 2400–2500 °C, найкоротше літо (98-90 днів), найкоротший безморозний період (150–165 днів), найбільше днів із сніговим покривом (85—93 дні), випадає понад 600-65 мм опадів на рік;

Південний називається теплим Поділлям — середньорічна температура повітря +7,3°С, січня −4,5°÷ −5°С, липня +19°С, сума активних температур на рівних ділянках 2500…2600 °С, до 2700 °С на понижених місцях крайнього південного сходу. Весна настає на 2 тижні раніше, ніж на решті території області. Тут добрі умови для вирощування теплолюбних культур, особливо на схилах південної експозиції.

Ґрунти[ред.ред. код]

На території міста поширені ясно-сірі опідзолені ґрунти (невеликими острівцями, приурочені до найбільш піднятих і розчленованих форм рельєфу), сірі опідзолені ґрунти (поширені на горбистих місцевостях). Біля річки Стрипи є ґрунти лучних заплав.[5]

Геоморфологічне, геоботанічне районування[ред.ред. код]

Місто (як і вся область) розташоване в межах однієї геоморфологічної області — Волино-Подільської височини, в підобласті Подільської височини. Бучач знаходиться на межі Придністровської структурно-пластової глибоко розчленованої та Тернопільської структурно-пластової рівнин.[6]

Місто розташоване біля південної межі Тернопільського геоботанічного району Подільсько-Середньопридністровської підпровінції Европейської області широколистяних лісів, який характеризується поширенням дубових, менше — дубово-грабових, ще менше — букових лісів.[7]

Історія[ред.ред. код]

Археологічні дослідження, знахідки[ред.ред. код]

На Федір-горі під час археологічних розкопок 1924 р. знайшли кам'яні долота, тесла зі старанно зашліфованою поверхнею. Такий інвентар — типовий для племен культури лінійно-стрічкової кераміки (6-3 тис. до н. е.). На березі Стрипи виявлено залишки двох поселень ранніх племен трипільської культури, поховання бронзового віку.

Походження назви[ред.ред. код]

Є кілька варіантів походження назви міста, зокрема:

  • від старослов'янського слова «буча», що означає «вода напровесні, бистрина і глибінь», що досить точно відображає навколишній ландшафт
  • від букових лісів, які в давнину росли тут[8]
  • річка Стрипа робить довкола міста меандр (обруч)
  • давньослов'янське буч — означало гордий, непоступливий.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Територія Бучача на мапі князівства Київської Русі у 10541132 роках

На території теперішнього міста знаходилося давнє слов'янське поселення. Польські джерела стверджують: місто (або поселення) було руським, існувало в XII ст.[9][10] (за часів окремих Галицького, Теребовлянського князівств). Перша письмова згадка 1260 р. (згаданий Гаврило (Габріель) Бучацький — староста кам'янецький, посилаються на Бартоша Папроцького[11], що дає підстави стверджувати про існування міста чи поселення Бучач.

Місто (або ще поселення) входило до складу Галицько-Волинського князівства. Найімовірніше, як і сусідня Теребовля, з 1340 р. було захоплене поляками. Після смерті польського короля Казімежа III 1370 р. належало до Угорщини короля Людвіка I (результат Вишеградського договору між королями Польщі Казімежом III та Угорщини Карлом І Робертом, підтвердженого договором Казімежа III та Людвіка I 1350 року.[12]). Від його імені керував намісник — титулярний «Король Руси» Владислав Опольчик у 1372–1379, 1385–1387 рр.; безпосередню владу на місцях мали угорські старости; дуже ймовірно, в місті (як і в інших галицьких містах) була угорська залога[12]. 1387 р. польська королева Ядвіґа І організувала й очолила військовий похід на Галичину, яка знову опинилась у складі Польщі. 14341772 рр. місто в складі Галицької землі новоутвореного Руського воєводства. 1578 р. місто належало до Галицького повіту Галицької землі,[13] пізніше до Теребовельського повіту Галицької землі.[14]

Після польської окупації Бучач належав магнатам Бучацьким гербу Абданк (за даними польськогo дослідника С.Ковальскі, у 1360-х рр., після закінчення війни за галицько-волинську спадщину, рід польських Абданків почав осідати на східних рубежах завойованої території[15]), які прославилися при захисті Галицької Руси і Поділля від кримських та монголо-татарів[16]; після окупації Польщею сприяли поширенню католицизму.[17] 28 липня 1379 р.[18] власник міста Міхал Адванець видав грамоту-привілей, якою виділив кошти для розбудови замку, перебудови костелу, надав кошти для утримання костелу та католицької парафії (Успіння Пречистої Діви Марії[10]); виділив місце (пустинь) між селами Переволока та Рукомиш, яке звалось Журавинці, для заснування села з правами, які мали названі села, під юрисдикцію пробощів (ксьондзів).[19].

1393 р., на прохання власника міста Міхала Авданця король Владислав II Яґайло надав місту магдебурзьке право[20] (інший варіант — місто отримало магдебургію на прохання власника Міхала Авданця, точна дата не вказана[10]). 1401 р. брати Міхал і Теодор Бучацькі (в присутності воєводи Міхала, також Прадонти Копичинського, їх адвоката Януша) видали в Бучачі грамоту-привілей, якою забезпечувалося виділення майна і коштів для утримання костелу та католицької парафії.[21]

1427 р. власник Міхал «Мужило» Бучацький, за згодою короля, перевів місто на польське право. Львівський магістрат був апеляційною інстанцією для магістрату Бучача (при виникненні юридичних колізій справи передавалися до львівської Лави, котра отримала це право від короля у 1444 році; далі справи йшли на розгляд до Кракова). Між 1480 та 1485 рр. власник міста Давид Бучацький грамотою, написаною в Голгочому, виділив для старого фарного (головного[22]) костелу Бучача десятину з дібр (доходів) в Голгочому (поселення було його власністю) і кошти на виготовлення вівтаря, забезпечив утримання вівтариста Миколая зі Свіржева (можливо, Свіржа; який повинен був тричі щотижня відправляти меси, допомагати ксьондзу[23]. Привілей (грамота) був затверджений львівським католицьким митрополитом (арцибіскупом) Яном Стшелєцким (Вонтробкою).

Щонайменше з останньої чверті XV ст. в місті було 2 костели (більший, або фарний — кам'яний, однонавний, мав 2 бічні каплиці, які утворювали псевдотрансепт, з фронту була вежа; менший — костел Св. Хреста, розібраний перед будівництвом Церкви Воздвиження Чесного Хреста (Здвиженської) Бучацького василіянського монастиря).[10] Власниця міста — донька, спадкоємиця Якуба Бучацького (старшого) Катажина Бучацька вийшла заміж за Яна Творовського гербу Пилява; посагом був Бучач, ця гілка Творовських стає Бучацькими-Творовськими (або Бучацькими гербу Пилява).[13] Бучацькі-Творовські гербу Пилява володіли містом до кінця XVI століття, відтак — Гольські гербу Роля (Роліч) після заміжжя Катажини Бучацької-Творовської (доньки Яна Бучацького-Творовського (молодшого) і Катажини з Баранова (Баранова) за руським воєводою Станіславом Ґольським (†1612), потім — Потоцькі гербу Пилява.

За іншими даними, місто перейшло до Потоцьких після шлюбу Катажини Бучацької-Творовської — доньки Миколая Бучацького-Творовського — з кам'янецьким каштеляном (пізніше) Анджеєм Потоцьким, відтак, після шлюбу їх доньки Анни та Станіслава Ґольського[24], перейшло до останнього, після його смерті до брата, кам'янецького каштеляна Яна Ґольскі. Після смерті Яна Ґольскі власницею стала його вдова Зоф'я Стадніцка-Ґольська з Замєхова, яка отримала для зберігання скарб Могилянки. Після тривалих феодальних сутичок, судових позовів біля 1620 р. місто перейшло до Стефана Потоцького[25], представники різних гілок яких були власниками міста до 1772 р., дідичами до 1939 р.

1415 р. (перед Зеленими святами) — король Владислав II Яґайло або був у місті, або проїжджав повз нього, добираючись до Снятина з Теребовлі (через Бучач, Галич, Коломию) на прийняття васальної присяги молдавським господарем Александру чел Буном («Добрим»)[26]. Влітку 1498 р. Бучач завоювали війська Штефана III, його союзників — турків; їх помстою за попередні невдачі стала руйнація міста, полонення частини його жителів.[13]

1508 р. в місто були тимчасово перенесені засідання ґродського (міського) суду зі сильно зруйнованої татарами Теребовлі[27], 1515 року було повторно (привілеєм короля Сигізмунда I Старого[28]) отримане магдебурзьке право. 1518 року в Бучачі, як і у всій Польщі, запроваджена панщина; почала діяти урядова заборона селянам Гали­чини подавати скарги на феодалів. З 1558 року, за привілеєм короля Сиґізмунда II Авґуста (прохання власниці — вдови Катажини Бучацької-Творовської), 2-чі на рік (на святих Прокопа та Єнджея) проводилися ярмарки, щотижня в четвер — торги[29], що сприяло зростанню добробуту міщан, розвитку ремесел. Власник міста Миколай Бучацький-Творовський — зять Радзивілла Миколи Христофора «Чорного» — був кальвіністом, сприяв поширенню цієї течії християнства, перетворив фарний костел на кальвінський збір[30]. Більшість міщан займалися ремеслами і рільництвом, відробляли панщину, сплачували десятину, виконували різні повинності.

1578 р. місто входило до складу Галицького повіту Галицької земли Руського воєводства.[13] За польської влади містом управляв війт, якого призначав дідич з-поміж міщан. Бурмістрів, присяжних, інших урядовців вибирали міщани самі щороку на Зелені Свята.[31]

1580-і роки — закінчена перебудова фортеці.[32] Тривалий час (до 1675 р.) місто з успіхом оборонялось завдяки замку та оборонно-спостережним вежам.[31]

Бучач на мапі 1613 року
Макет Бучацького замку

1610 р. збудовано[33] та освячено[34] муровану церкву Св. Миколая. «Congregatio de propaganda fide» згадує, що 1612 р. за сприяння Марії Амалії Могилянки-Потоцької (православної за віросповіданням) на правому березі Стрипи — на найвищому бучацькому узгір'ї — для православних монахів було збудовано муровані церква Святої Трійці та монастир (старий валився).[35] У січні 1614 р. в результаті феодальних «розбірок» замок у Бучачі, який належав тоді Зоф'ї з Замєхова Стадницькій-Ґольській, здобув завдяки підкупу залоги ординат Несвіжу, троцький каштелян[36] Ян Єжи Радзивілл при допомозі Станіслава Влодека (причина конфлікту — наслідок несплаченого боргу Станіслава Ґольського, військові якого, ще за його життя, спричинили шкоду в маєтках дружини Яна Єжи Радзивілла — власниці Язловця Елеонори з Острозьких Язловецької (вдови Єроніма Язловецького), оцінені Я. Є. Радзивіллом у 90000 золотих; після позову до суду він, від імені дружини отримав право інтромісії на Бучач[37]).[25] Напад на замок відбувся під претекстом як примусове виконання рішення суду.[37]

1630-і рр. — чергова перебудова замку.[32] 1648 р. фортецею безуспішно намагались оволодіти незначні частини козацько-селянсько-татарського війська.[38] Обороною замку командував власник міста Ян (Януш) Потоцький.[39] Було підпалено околишні будинки.[40]

Бучач на мапі 1614 року

1652 р. власник (дідич) міста Ян (Януш) Потоцький подарував на вічні часи василіянський монастир Св. Трійці зь церквою та всім майном (час заснування та побудови дерев'яних будівель поки що невідомий, був реставрований за кошти, виділені його матір'ю — Марією Амалією Потоцькою з Могил[35]) католицькому монашому ордену домініканів,[35] надав ґрунт (земельну ділянку) для кляштора.[41] Ян (Януш) Потоцький надав кошти для спорудження костелу (на плані мав форму латинського хреста) Воскресіння Господнього.[42] За іншою версією, при православному монастирі василіян кам'яна церква була збудована коштом власниці Марії Могилянки-Потоцької.[35] За часів володіння містом Яном (Янушем) Потоцьким при фарному костелі існувала школа, шпиталь для 8 хворих.[42]

1655, 1667 рр. — фортецю намагалися захопити кримські татари, але зазнали невдачі, а відступаючи, спалили місто.

Пам'ятна дошка крулю Яну III, осінь 2013
Бучач на мапі 1660 року
Старий будинок (колишня бурса)
Здвиженська церква, фасад

Мандрівник-німець Ульрих фон Вердум, відвідавши місто в 1671 (або 1672) році, залишив опис, за яким:

…місто було великим, оточене камінним муром, мало непогані доми, 3 папські (римокатолицькі) костели, руський монастир (жили монахи-домініканці, мова про переданий Яном (Янушем) Потоцьким монастир), вірменська церква (в оригіналі пол. koścoił); жидівські: божниця, гарне окописько, оточене окремим муром. Замок, його фортифікації кам'яні.[43]

У XVII–XVIII ст. тут працювало близько 10 водяних млинів: 3 на потічку з передмістя Нагірянки, решта на Стрипі. Один з млинів називавсся папірнею (вгору по Стрипі, неподалік Підзамочка): у великих ступах товкли ганчір'я, з маси робили папір. На початку XX ст. малі та віддалені млини занепали, деякі переробили на електростанції. На сьогодні залишились 2 колишні мукомельні споруди (не мають великого дерев'яного колеса зі скриньками для води, жолобом для її подачі. Теперішня вул. Стрипна колись називалась Млинарською.[44]

Весною 1672 р. гетьман Петро Дорошенко разом із турецьким султаном Мехмедом IV почали війну, 18 серпня відбили у поляків Кам'янець-Подільський. 1672 р.: турецько-татарське військо зруйнувало тільки частину міста та замку;[45] 18 жовтня у Бучачі під деревом «Золота Липа», яке збереглося при дорозі на Соколів, був підписаний мирний договір між Туреччиною та Річчю Посполитою. Султан Мехмед IV мав за тимчасову резиденцію бучацький замок.[46][47]

За легендою, кордон пройшов по річці Стрипа і поділив місто на дві частини — східну (турецьку) і західну (польську). Окупація лівобережної частини Бучача турками тривала 11 років (тепер вона виглядає малоймовірною, бо в листопаді 1673 р. поляки здобули перемогу над турками в битві під Хотином, статті Бучацького договору втратили силу), після демаркації в 1680 р. польсько-турецького кордону в складі Речі Посполитої був навіть Джурин[48]. Підтвердженням також є факт збору жителів руського воєводства (урядників, рицарства, простих мешканців) 3 серпня 1674 р. на Бучацькому замку (керівником (губернатором) замку в той час був Кшиштоф Струшевич[49]) з метою організації життя відповідно до потреб того часу (ймовірної навали турків).[50]

1675 р. турецько-татарське військо облягало Теребовлю під командуванням Ібраґіма Шишмана; він наказав кільком башам здобути Бучацький замок, в якому перебували шляхтичі та міщани. Місто було взяте без надзусиль та підпалене. Частину євреїв (жидів) догнали під брамою замку та вбили. Замок боронився завзято, але шансів на тривалу оборону було мало; врятувала звістка про підхід військ під проводом короля Яна III Собєського.[51] Вересень 1676 р. турецько-татарське військо під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші на прізвисько «Шейтан»[52] сильно зруйнувало замок, всі житлові будинки міста.[53] Після здобуття Бучача, Язловця, Золотого Потоку Ібраґіма-паші «Шейтан» дав наказ розбити табір в околицях Бучача.[54]

Король Ян III Собєський був у Бучачі 1683 року (очевидно, до «Віденської відсічі» 12 вересня). У місті пам'ятають про «Джерело Яна Собєського». На опорній стіні було встановлено 2 пам'ятні плити з написами, що біля цього джерела відпочивав король (нині збереглася лише кам'яна).

Існували язловецька,[55] львівська, галицька, припускають про існування теребовлянської, загайпільської брам. Француз д'Алерак — придворний короля Яна III Собєського — в своїх описах вказував про існування мурів та 4-бічних башт в місті.[56]

Серпень 1687 р. король Ян III Собєський стояв у Бучачі та околицях з обозом і проводив військову раду щодо здобуття Кам'янецької фортеці, після отримання звістки про перемогу над турками князя Лотаринґії Леопольда I Габсбурґа в Угорщині наказав відспівати молитву Te Deum.[57] За час перебування короля в місті воно не отримало від нього великої допомоги у відновленні.[53] 7 серпня 1687 р. сеймик Галицької землі звільнив маєтки С. А. Потоцького від оподаткування (в тому числі Бучач) через знищення. 1688 р. Галицький сеймик підняв питання, щоб С. А. Потоцького, в чиїх маєтках були розквартировані жовніри, отримав за це належне йому «уконтентування»; справу мали розглядати на січневому сеймі в Гродно.[58]

1699 р. єврейська громада отримала від короля підтвердження своїх прав. 20 травня 1699 р. власник міста — стражник великий коронний Стефан Александр Потоцький — видав грамоту-привілей для жидівської громади Бучача, в якій визначались права та обов'язки представників цієї етнічної громади міста.[59] Завдяки цьому етносу в місті з'являються ґуральні, набуває поширення звичай (потім — звичка) вживати горілку. До цього міщани віддавали перевагу меду, пиву, вину. В одній з тогочасних пісень були рядки:

Га-ча-ча, га-ча-ча, горілочка з Бучача,
А келішок з Терембовлі,
Дай нам, Боже, здоров'я![60]

Відсутність міста на мапі 1700 р., напевне, можна пояснити або наслідками польсько-турецьких воєн, або автори просто не позначили сильно зруйноване місто.

Терени міста на мапі 1700 року

15 травня 1703 р. власник міста С. А. Потоцький видав привілей для шевських цехів (більшого та меншого)[61]; 16 серпня 1703 р. менший шевський цех отримав ще один привілей від дідича.[62] Ще одна грамота-привілей для відновлення та розвитку міста була видана С. А. Потоцьким 8 листопада 1706 р. в Бучачі.[63] . Грудень 1707 р. — цар Московії Пьотр І наказав арештувати Стефана Потоцького (молодшого) за підозрою в шпигунстві на користь Речі Посполитої; власник міста зумів уникнути арешту, але в його маєтках були розквартировані біля 8000 московських солдатів під командуванням бригадира Г. Кропотова (довірена особа царя, підлеглий А. Мєньшикова[64], які грабували, ґвалтували мешканців Бучача (також інших маєтків власника, чим завдали йому та його містам, селам значних матеріяльних збитків).[65]

7 грудня 1712 р. в Любліні С. А. Потоцький видав фундаційну грамоту про заснування монастиря оо. Василіянів на місці костьолу Св. Хреста в Бучачі (незвичний для тодішньої Речі Посполитої вчинок[66]). Монахи-василіяни, які переїхали до міста з Литви, починають навчати в заснованій теологічній школі як вже діючих священиків, так і дітей, які планували ними стати[67]. Після його смерті в 1727 р. містом керувала власниця — його вдова Йоанна з Сєнявських Потоцька до своєї смерті в 1733 р.; після неї — син Микола Василь.[68]

1728 року було закінчено будівництво головної синаґоґи міста.[69]

Середина XVIII століття — час містобудівної діяльності мецената Миколи Василя Потоцького, архітекторів Бернарда Меретина та Яна Ґотфріда Гофмана, скульптора Йогана-Ґеорґа Пінзеля. Зведено ряд визначних пам'яток пізнього бароко, які сформували обличчя старого міста: придорожня скульптура («фігура») Святого Яна Непомука (1750 р.), міська ратуша і придорожня «фігура» Святої Анни (1751 р.), Бучацький монастир (17511770 рр.), парафіяльний костел (17611763 рр.), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764 р.). 1754 р. М. В. Потоцький, за привілеєм короля Августа III Фрідріха,[70] засновує василіянську гімназію. Ним у місті було засновано власну ґуральню на березі потічка (неподалік новозбудованого палацу, тепер тут — Бучацький мальтозно-спиртовий завод).[71]

8 листопада 1764 року у Львові було оформлено акт дарування «Миколая на Бучачі, Потоці, Городенці, Печеніжині Потоцького воєводича белзького» (відпис знаходиться в архіві домініканів у Кракові). Згідно з ним:

  • місто Бучач з палацом, передмістями, селом Підзамочок та 14 сіл, належних до цього Бучацького ключа, отримували Міхал Антоній Потоцький (†1766) і його брат — львівський каштелян Юзеф. Також всі спадкоємці мали отримати права на столове срібло та інші цінності, які знаходились в депозиті у монахів-домініканців Кам'янець-Подільського конвенту… до рівного поділу.

Поділ мав контролювати Теодор Потоцький (помер 1812 р.). Цілий і детальний перелік цінностей (пол. nobilitów) був у палаці М. В. Потоцького в Бучачі, доглядав за ним Каєтан Домбровскі. М. В. Потоцький зобов'язав всіх наступних спадкоємців до виплати щороку 50000 флоринів для утримання костелів Бучача, Потоку, Городенки. Записом нові дідичі Бучача Антоній Міхал та Юзеф Потоцький зобов'язувались змурувати нову церкву в місті, бо стара руйнувалась. Документи були додані до архіву урядових актів у Львові 15 листопада 1764 року, до архіву земських актів у Галичі 21 листопада 1764 року.[72]

У місті проповідував відомий польський історик, дослідник генеалогії та геральдики, єзуїт Каспер Несецький. 1765 р. місто — центр новоутвореного римо-католицького деканату.[73]

Австрійський період[ред.ред. код]

У складі Священної Римської імперії[ред.ред. код]

Бучач на мапі Галичини у складі Священної Римської імперії, 1800 р.
Бучач на мапі 1897 р.
Бучач — повітовий центр Східної Галичини (1910 р.)

1772 р., після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь Габсбурґів в Священній римській імперії1804 р. — Австрійської імперії.

3 жовтня 1772 р. власник Микола Василь Потоцький зі смутком спостерігав за проходженням частин війська Священної Римської імперії (ночували в Бучачі, вранці 4 жовтня вирушили в напрямку Чорткова). 15 квітня 1773 р. з полудня почалась пожежа за язловецькою брамою (або на тодішньому покровецькому передмісті); сильний вітер сприяв пожежі, загорілись 130 будинків.[74]

1773 р. при монастирі оо. Василіян відкрито вищі філософські курси.[75]

1 лютого 1779 р. до міста прибув граф Ян Потоцький (син графа,[76] львівського каштеляна Юзефа Потоцького[77] (рідного брата Антонія Міхала) староста канівський з 1782 р.[76]) з дружиною Йоанною — за заповітом Миколи Василя Потоцького[78] — новий дідич Бучача. 1781 р. почала діяти пошта.[79]

У 1783 р. розпорядженням цісаря Йозефа ІІ кладовища біля храмів мали бути ліквідовані, могили навколо них підлягали знесенню, крипти мали бути звільнені від домовин, ховати в криптах заборонялося.[80]

7 червня 1786 р. через виїзд до Литви дідичка графиня Йоанна Потоцька права на дідицтво міста передала рідному брату чоловіка (каноніку ґнєзненьському, краківському[78]) графу Каєтану Потоцькому.[81] Після цього містом керував магістрат з 4-х осіб: президента (пол. prezes, судді (пол. sędyk), радника (пол. radca) та бурмістра (пол. burmistrz).[82]

У складі Австрійської імперії[ред.ред. код]

1804 р. при монастирі отців Василіян заснували гімназію, в якій навчалися відомі українські та польські діячі культури, літератури і мистецтва (Антін Любич Могильницький, Корнило Устиянович,Іван Гушалевич, Порфирій Бажанський, перший комендант Львова часу ЗУНР Микола Маринович[83], польський художник Юліуш Коссак[84], письменник Станіслав Россовський, літератор Ян Лям.[85]

Серед викладачів — поети Юліян Добриловський, Іларіон Грабович, біолог Семен Труш.

18091811 рр. проходила ліквідація Бучацького римокатолицького деканату.[86] 1811 р. значна пожежа в місті.

Дідичі — каноніки Павел та Каєтан Потоцькі — продали жидам (євреям) замок, які почали розбирати його на матеріал для будівництва[47] 1812 р. дідичі — каноніки Павел та Каєтан Потоцькі — наказали розібрати останню з спостережних башт Бучача на горі Федір та спорудити з каменю гробницю-каплицю в стилі класицизму.[87]

1814 р. після смерті каноніка графа Каєтана Потоцького (*1751—†24 квітня[88] 1814[78]) дідичем став його рідний брат граф Павел — канонік краківський[76] схоластик катедральний луцький[78][89] За часів каноніків Потоцьких було розпочато будівництво приміщення римо-католицької плебанії[90] (тепер на цьому місці — дитячий садок «Теремок» біля костелу). 27 вересня 1818 р. помер дідич граф Павел Потоцький.[88] Дідичем став тоді малолітній граф Адам Потоцький (*1803/1804, Бучач[91]—†1890, Підпечери[76]), опікуном був його батько Марцелій (*1775—†1851)[90] (син графа Домініка — рідного брата каноніків[76]).

Після Віденського конгресу влітку 1815 року Тернопільський край повернено Австрійській імперії. Чеський письменник Карл Запп, подорожуючи Галичиною в 1830-х, залишив цікаві спостереження про побут і звичаї Бучача, сіл повіту; польський архітектор, художник Єжи (Юрій) Ґлоґовський виконав кілька акварелей з краєвидами міста. В I-й половині XIX ст. в місті вироблялись орнаментальні тканини поряд з такими містами, як Борщів, Косів, Яворів, Броди, Сокаль.[92]

1830-х років почала діяти Бучацька золототкацька мануфактура.[93] Стихійні лиха і хвороби: епідемія холери 1831 року забрала 770 бучачан.

Після створення 2 травня 1848 року у Львові Головної Руської Ради (ГРР) в місті почала діяти окружна Руська Рада. Зокрема, окружна Руська Рада в місті скаржилася ГРР, що: польські поміщики грабують, мучать народ руський, а австрійський уряд не перешкоджає йому, на скарги селян не звертає уваги, і, взагалі, селяни не можуть поскаржитись на пана, бо він за допомогою …властей покарає їх.[94] У серпні 1848 р. Руська Рада в Бучачі повідомляла ГРР про переслідування українського селянства за підтримку вимоги поділу Галичини на 2 провінції.[95]

Скасування панщини 1848 р. сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво, що мало натуральний характер. З 1856 р. тричі на тиждень, з 1861 р., після побудови залізниці з Відня до Львова, — щодня ходив поштовий диліжанс. 1863 р. почав діяти телеграф, звичайна пошта — в 1871 р.

1840-ві рр. — відновлено Бучацький римо-католицький деканат.[96]

З 1854 р. через місто проходили 3 муровані дороги (гостинці): 1) Бучач — Озеряни — Монастириськ — Нижнів — Станіслав, 2) Бучач — Трибухівці — Чортків — Тернопіль (або Чернівці), 3) Бучач — Зелена — Струсів — Тернопіль.[79]

2 травня 1855 року о 3-й годині по обіді була потужна злива, стрімка вода потоку (з Нагірянки) зруйнувала млини, місток між старим та новим містом (збереглись залишки, які видно з вул. Підгаєцької трошки вище церкви святого Миколая), будинки, крамниці.[97]

У 1864 р. Бучач мав 9535 мешканців (не враховано позамісцевих учнів); з них: 8809 народжених в місті, 726 прибулих; жидів 5272 осіб. Домів: всього — 919, мурованих 90, з «пруського муру» 359, дерев'яних 360. Крамниць жидівських 158, католицьких 2; заїзних домів 46, шинків 168. Було 2 цехи: шевський, ковальський; кушнірський, ткацький, кравецький скасовані. Серед майстрів 30 католиків, жидів 372. Челядників жидів 215, католиків 60. Було 2 уряди (адміністрації): повітова, скарбова (податкова). Духівників усіх 18 (в тому числі 12 вчителів), урядовців. Були аптека, гарбарня, фабрика поташу. Місто мало 1753 морґів орного поля, 244 — сіножатей, 1454 морґи лісу, всього 3451 морґів; пасовища не було. Дідичу належали: 492 морґи поля, 41 — сіножатей, 1241 — лісу. Місто мало 204 коней, 62 воли, 395 корів, 126 овець, 627 свиней.

В Бучачі були нижча гімназія (160 учнів), народна школа, «препаранда» для підготовки вчителів початкових шкіл (всього 244 учні).

На передмістях Ґавронець, Нагірянка проживали 1663 ос., з них: 994 греко-католики, 495 латинників, 1 протестант, 173 жиди. За професією: 2 урядовці, 7 військовиків, 2 літерати і мистці, 1 лікар, 143 власники ґрунту, 4 власники домів, 14 промисловців і ремісників, денних зарібників 134, ремісників-челядників 11, слуг 86, наємників 206. Орного поля 3635 м, сіножатей 203 м, лісу 498 м, всього 4336 м. Дідичу належали: 761 м поля, 139 — сіножатей, 282 — лісу.[98]

29 липня 1865 р. велика пожежа, під час якої згоріло 220 будинків, в тому числі ратуша, монастир, церква, костел та синагога, і, найприкріше для істориків, — архіви магістрату, суду та інші цінні документи, відсутність яких дуже ускладнює працю дослідників міста.

У складі Австро-Угорщини (з 1867 р.)[ред.ред. код]

Будівля повітового староства (тепер бібліотека), осінь 2013
Ґімназія імени В.Гнатюка, осінь 2013
Бучач до I-ї світової війни. Справа за мостом — будинок банку «Праця» — осередку української громади міста

Станом на 1880 р.: територія міста — 3055 м², проживало 8967 жителів,[99] у тому числі:

  • юдеїв — 6077 (67,8%), римо-католиків — 1816 (20,25%), греко-католиків — 1066 (11,9%)[99]
  • за іншими даними, всього — 9970 осіб; з них: українців — 1761 (17,7%), 1920 поляків (19,3%), 6281 (63,0%) жидів,[100] 8 (0,1%) євангелістів; будинків — 1017.[101]

Прокладення в 1884 р. залізниці Станиславів — Бучач — Ярмолинці призвело до пожвавлення розвитку промисловості й торгівлі, Бучач став одним з найбільших торгових містечок Галичини[102]. У другій половині XIX століття Бучач славився ткацькими виробами та килимами, які виробляла фабрика в Підзамочку (була закладена в II-й половині XIX ст., за графа Оскара Потоцького[79]) на засадах місцевого народного ткацтва (зокрема, працювали майстри Володимир, Іван, Степан, Дмитро Нагірянські).[92] Галицький історик та фольклорист Садок Баронч написав перші історичні праці про Бучаччину — «Язлівецькі пам'ятки» (1862 р.), «Бучацькі пам'ятки» (1882 р.), видані у Львові.

У 1880-х збудували 4-й гостинець: Бучач — Золотий Потік — Коломия.[79]

У 1870-х роках у місті перебував білоруський та польський художник Наполеон Орда, який виконав малюнки міста.[103] 1887 р. перебував на гастролях Театр товариства «Руська Бесіда»: серед акторів — Степан Янович (Курбас), дружина Ванда Яновичева, з ними піврічний син Лесь Курбас — майбутній реформатор українського театру. У 188090-рр. жандармом в Бучачі був Старух Тимотей[104].

Станом на 1880 р. до Австрійського парламенту обирали 1-го посла:

  • міська громада Бучача разом з громадами Коломиї, Снятина (III-я курія)
  • більші землевласники разом з адміністративними повітами Станілав, Богородчани, Товмач (I-ша курія)
  • сільські громади разом з сільськими громадами Чортківського повіту (IV-а курія).

Станом на 1880 р. до Галицького парламенту більші землевласники Бучача і повіту разом з адміністративними повітами Чортків, Гусятин, Борщів, Заліщики (I-ша курія) обирали 3-х послів.[105]

У 1880-х роках як протидія полонізації в місті посилились позиції москвофілів. Перед I-ю світовою лідерами бучацьких москвофілів були лікар доктор В.Могильницький (одружений на московці), гімназійний учитель Онуфрій Ґеців (платний агент). Утворене в місті «Общєство ім Качковського» утримувало бурсу для гімназистів (сприяли деякі священики — Ульванський, Копистянський), найбільше гімназистів-«кацапів» було з Джурина.[106]

1890 р. після смерті графа Адама Потоцького дідичами стали його сини: Еміль (*1837), Артур (*1839), Оскар (*1843), які виділили кошти для ремонту ратуші.[107]

18911899 рр., за проектом Топольницького і Джованні Батісти Феррарі (*1851 — †1905[108], або львівських архітекторів Тадеуша Мостовскі (Мостовського) , Гіполіта Сьлівіньскі (Сливінського)[85]), збудовано державну 8-класну гімназію, в якій навчалися Адам Коцко, історик Іван Джиджора, художник Володимир Ласовський, письменник Осип Назарук, поет-січовик Балюк Іван, польський актор, радіо- та кіносценарист Єжи Яніцкі,[109][110] инші відомі люди. Урочисте відкриття було 10 січня 1899 р., виступав намісник Галичини Леон Пініньський; на фасаді були погруддя Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Зиґмунта Красіньського.[85]

15 липня 1893 р. перестала діяти василіянська гімназія в місті.[111]

1900 р.: всього — 11756 осіб, з них: українців — 1948 (16,6%), 3078 поляків (27,1%), 6730 (57,3%) жидів.[100] Рік невідомий: всього — 13000 осіб, з них: українців — 2000, поляків — 3500, жидів — 7500.[9]

1904 р. заснована філія товариства «Сокіл» (керівник — Станіслав Сіяк)[112]; 1907 р. — філія товариства «Просвіти»: перші загальні збори відбулися 25 березня 1908 р., керівником обраний вчитель гімназії Никифор Даниш[113](*1877—†1954)[114] (читальня «Просвіти» існувала до утворення філії, понад 8 років містилася в домі Гриня Бобика, орієнтовно до 1909 р.; після утворення філії перемістилася до мешкання Гриня Чекановського, де була до 1914 р.).[100] Було засновано по селах читальні «Просвіти», з 27 березня по 15 квітня 1911 р. пройшли перші торгово-касові курси для жителів міста та повіту, організовані філією «Просвіти»[115]. Почесним членом повітової філії «Просвіти» був Володимир Гнатюк — уродженець Бучаччини[116].

1904-5 р. було збудовано 3-поверховий будинок 7-класової жіночої школи (тепер приміщення Бучацької ЗОШ № 1). 1904-5 р. було збудовано 7-класову хлоп'ячу школу з 4-класовою школою для дівчат (не збереглась, знищена після бомбардування червоними військами у 1944 р. через те, що в ній розташовувався госпіталь; зараз на її місці галявина, збереглись підпірні стіни площі, розташована між насипом залізниці та будівлею сучасного районного військового комісаріату).[117]

На загальних виборах до Австрійського парламенту 1907 р. Бучач увійшов до 60-го сільського змішаного округу (IV курія; Бучач, Підгайці, Монастирська, Вишнівчик); депутат — львівський адвокат доктор Генрик Ґабль, заступник — доктор Лонгин Цегельський[118].

19131914 рр. у ремісничо-будівельній школі при монастирі навчався письменник Дмитро Бедзик.[119] На початку XX ст. звели ряд громадських і житлових споруд: будинок польського товариства «Сокул» (1905 р., тепер Будинок культури)[120], церкву Святого Архангела Михаїла (1910 р.) на Нагірянці, «Касу хворих» (тепер корпус районної лікарні). 1910 року в місті проживало 14 286 осіб.

Перед I-ю світовою Бучач був одним з небагатьох повітових центрів Галичини, в якому:

  • не було «Народного Дому», тому мандрівний театр «Руської бесіди» вистави давав, наприклад, в заїзді Шнітліха
  • мав міщан-українців.[106]

1914 р. величавим концертом було вшановано 100-ту річницю народження Т. Г. Шевченка.[121]

Перед 1914 р. у місті було 2 готелі («Центральний» на 10 номерів, «Імперіял» — на 8[9]) з ресторанами, звичайних шинків-корчм — більше 10.[121] Були заїжджі двори «Брістоль», «Молдавія» (номер коштував 2,5 — 4,0 корони). Ресторани: Леліґдовича, Рогозинського Климентія, «Казино» (всі працювали за попереднім замовленням), на двірці (тобто на залізничній станції; будівля Бучацького залізничного вокзалу не збереглась). Місто було досить брудним.[9]

Бучач на мапі Адміністративний поділ Королівства Галичина, 1914 р.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Під час Першої світової війни в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. 15 серпня 1914 року в місто вступила російська армія (знаходився штаб 7-ї армії; після Лютневої революції в Росії активізувались більшовики[122]), стояла тут безперервно[110] до липня 1917 року, коли його знову відвоювали австро-німецькі війська.[123] Під час відступу росіян в ході П'ятої Галицької битви 12 липня 1917 р. місто залишили частини 7-ї російської армії, в місто увійшли частини армій Німеччини, Австро-Угорщини під командуванням генералів фон Ботмера, Вінклера.

На початку І-ї світової московські війська спричинили пожежу, вся середина міста і передмістя поза церкву Св. Покрови вигоріла дотла (згарища залишались до початку ІІ-ї світової).[124] Місто (як Галич, Гусятин зокрема[125]) було сильно зруйноване. На жаль, знову згоріла частина міських архівів.

В останні дня жовтня 1918 р. в місті була невелика військова залога, відділ для охорони тунелю (в основному — галичани-ополченці), відділ саперів (в основному — боснійці-ополченці), які провадили вузькоторівку до Золотого Потока. З проголошенням ЗУНР частини склали зброю. Шефом експозитури для відбудови поселень був майор Віктор Лучків. Станиця жандармерії була трохи більша, ніж в мирний час, серед них — українці (зокрема, заступник команданта Павло Кухтин з Переволоки). Останнім повітовим старостою був Юзеф Бєрнацкі, його заступником барон Лєвартовскі, посадником міста Прусак.[126]

За москвофільство було арештовано і вивезено до Талергофу: Івана та Стефана Беріз, Івана Лісовського, Григорія Громадського, Н. Мандіровича, д-ра Володимира Могильницького з дружиною, Антіна Шведу, Н. Нагірянського, Кирила Крижанівського (помер на тиф у таборі).[121]

Читальня «Просвіти» під час I-ї світової війни не діяла.[100]

Українська Державність — ЗУНР[ред.ред. код]

1 листопада 1918 року українці перебрали владу в Галичині і створили Західноукраїнську Народну Республіку (офіційна назва віл 13 листопада 1918 р.). Перехід влади до українців у місті відбувся швидко (як і в Станіславі, Стрию, Коломиї, Бродах, Збаражі[127]), спокійно. 1—2 листопада 1918 року місто увійшло до складу Української держави — ЗУНР. 2 листопада було встановлено владу Української держави в місті та повіті Бучач.[128] Першим міським головою (посадником) міста тоді був Рогозинський Климентій, першим державним повітовим комісаром  (обраний на повітовій нараді більшістю голосів) — доктор Боцюрків Іларіон. Після виборів повітового комісара предстаники власників векої земельної власности, пізніше — предстаники жидівської громади — склали заяву лояльности ЗУНР.[129] Делегатом до Української національної Ради був Остап Сіяк[130]. Помітний вплив на життя міста того часу мала родина його пароха о. Дениса Нестайка.

Вигляд на місто і Василіянський монастир від замку
Вояки УГА в Бучачі, 1919 р.

Тимчасові призначення ЗУНР (для повіту): майор інженер Лучків Віктор — військовий командант (невдовзі четар Михайло Босаків), хорунжий Евген Носковський — залізниця, поручник Юліян Нестайко  — жандармерія (невдовзі Павло Кухтин), Теодор Марків — начальник суду, Матитчак — скарбовий уряд, професор Василь Винар — шкільництво, Сіяк Остап — пошта.[129]

В період Української державності діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

Грудень 1918 р. — директорія УНР заарештувала Митрополита Київського, «відомого україножера» Антонія Храповицького та єпископа Житомирського Євлогія і вислала до Бучача. Владик помістили в монастирі отців Василіян, де вони перебували до травня 1919 року[131].

Зі Станіславова до Бучача було евакуйовано уряд ЗУНР за допомогою збройного залізничного загону на чолі з сотником Іваном Сіяком.[132]

Травень — червень 1919 р. — в місті перебувала Начальна Команда Галицької Армії (2-чі: I-й раз — під час відступу до «Трикутника смерті», вдруге — після звільнення міста від польських окупантів під час Чортківської офензиви).

2 червня 1919 р. в монастирі відбулася нарада з участю президента ЗУНР доктора Евгена Петрушевича, державних секретарів, генералів Михайла Омеляновича-Павленка і Олександра Грекова, полковника Віктора Курмановича та інших старшин УГА. Переглядали «фатальну ситуацію на фронті», вирішили використати всі можливості для оборони Галичини, в крайньому випадку — перевести УГА за Збруч[133].

У період ЗУНРу в місті було відкрито українську гімназію (всього в ЗУНР — 20).[134]

10 червня 1919 р. передові частини II-го Корпусу УГА підійшли до міста, куди противник перекинув резерви, виявлені летунами УГА. Важливу роль при звільненні міста відіграла артилерія УГА.[135] 11 червня місто було визволене від польських військ.[136] Першими увійшли в місто артилеристи сотника Степана Когута, батарейці Володимира Ґалана, які відбили сильну контратаку уланів.[137] Безпосереднім учасником подій був отаман Степан Шухевич, який відзначав дії начальника штабу II-го Корпусу УГА Альфреда Шаманека. В ті дні добровольцями стали УГА близько 5 000 мешканців міста та повіту.[138] 19 червня 1919 р. до міста переїхала НКГА, в Бучачі почала формуватися 16-та Бучацька бриґада (комендант — отаман Антін Виметаль.[139]

Місто було одним з орієнтирів планованого напрямку наступу армійських груп польських генералів Ю.Галлєра (Сокаль — Красне — Бережани — Бучач) та Івашкєвіча (напрямок Самбір — Дрогобич — Стрий — Бучач) весню 1919 р.[140] Бучач — один з опорних пунктів базування УГА (також Чортків, Заліщики) під час відступу УГА під натиском поляків наприкінці травня 1919 р.[141] Місто входило до планованого коридору наступу УГА (під командуванням генерала М. Тарнавського; напрямок Чортків — Бучач — Станіслав — Калуш — Стрий — Лавочне) для отримання виходу до Чехословаччини.[142]

У липні 1919 р. місто окупували польські війська.

Бої за місто, у складі ГСРР[ред.ред. код]

Наприкінці липня — на початку серпня 1920 р. більшовики створили в Чорткові ударну групу для наступу на Бучач. У серпні 1920 р. в місті перебував штаб Дієвої армії УНР під командуванням генерала М.Омеляновича-Павленка. 6 серпня більшовиками було проведено гарматний обстріл міста, війська УНР опинились в небезпеці оточення, тому генерал М.Омелянович-Павленко віддав наказ покинути місто. 11 серпня при допомозі Волинської та Київської дивізій місто було звільнене від червоних. До 17 серпня бойових дій не було. 18 серпня за наказом командування війська УНР покинули місто через прорив червоними лінії фронту в районі Ходорова.[143]

18 серпня — 15 вересня 1920 р. під владою більшовиків. Бучацький ревком (голова М.Галон) виконував декрети більшовицького Галицького революційного комітету (Галревкому), що містився в Тернополі. Каральним органом була Галицька Чрєзвичайна (Надзвичайна) Комісія (ГЧК, ГНК, так звана ГАНКА). В місті ГАНКА (чекісти) організувала показовий суд[144].

Від більшовиків місто 16 вересня звільнили частини Дієвої Армії УНР (Бучацький повіт визволяла середня група під командою генерала Олександра Загродського в складі 1-ї Запорізької, 2-ї Волинської, 6-ї січової дивізій група.[145]

У складі II Речі Посполитої[ред.ред. код]

Дитяча захоронка (тепер поліклініка), осінь 2013
Забудова Повітового Союзу Кооператив
Діячі «Просвіти» Бучача, повіту
Команда «Буревій»
Старий Бучач
Стара хатина. Бучач-Нагірянка
Керівництво Повітового Союзу Кооператив

Центр Бучацького повіту. Після закінчення першої світової війни почала діяти Версальсько-вашингтонська система. Доля ЗУНР визначилась внаслідок Паризької мирної конференції 1919–1920 рр., Варшавського договору 1920 р., Ризького миру 1921 року, Ґенуезької конференції, Конференції в Сан-Ремо та інших міжнародних договорів. 14 березня 1923 року в Парижі Рада послів великих держав — Великобританії, Франції, Італії та Японії прийняла рішення про визнання суверенітету Польщі над всією територією, якою вона фактично володіла, в тому числі і над Східною Галичиною (фактично ухвалила приєднати Галичину до Польщі з умовою надання їй автономії). Намагаючись змінити рішення Ради Послів, з Раймоном Пуанкаре зустрічався митрополит Андрей Шептицький, але безуспішно. Бучач, як частина ЗУНР, був анексований Польщею. Тодішній польський уряд не думав надавати Галичині автономію, посилив заходи, щоб припинити український розвиток, проводячи політику полонізації.

1921 р. значна частина міста (центр, найближчі вулички), спалена в перших роках I-ї свтової, була в руїнах.[146]

1922 р., за почином учнів та учениць-семінаристок створено бібліотеку (містилась в найбільшій з кімнат банку «Праця».[147] Після війни 1918–1919 років, незважаючи на тиск влади, відновлюють роботу українські громадські організації «Просвіта», «Пласт», «Сільський господар», «Рідна школа», «Сокіл»; члени повітових філій товариств «Просвіта» та москвофільського «Общества ім. Качковського» утворюють «Українське міщанське братство» (УМБ), яке діяло на основі статуту «Просвіти» (1923 р.)[148]: у 19231924 роках було збудовано будинок УМБ,[149] засновано бібліотеку товариства «Просвіта», 1924 року — повітову учительську бібліотеку. 24 серпня 1924 р. відбулись установчі збори «Повітового Союзу кооператив» (ПСК)[150] (головою Надзірної (тепер спостережної) Ради було обрано пароха Бучача о. Дениса Нестайка, після нього був о. Іван Галібей; директорами були доктор Роман Слюзар, Сильвестр Вінницький[151]. 19241925 рр. — зводиться будинок дитячої захоронки (садка) під опікою монахинь СС. Служебниць Станиславівської єпархії УГКЦ (теперішня районна поліклініка)[152]. Педагог, музикант Софія Ілевич відкрила в місті музичну школу на початку 1920-х років.[153] 1927 р. в місті відкрив адвокатську канцелярію доктор Гринів Василь.[154]

Незважаючи на утиски українського населення зі сторони польської окупаційної адміністрації, вона докладала певних зусиль для збереження, відновлення обличчя міста.

На початку 1920-х в місті перебував ординарій кам'янець-подільської дієцезії біскуп Пйотр Маньковскі (*1866-†1933, заснував в місті Малу духовну семінарію[110]). 1930-і роки дідич Артур граф Потоцький (*1893-†1974, президент (голова) Ради Бучацького повіту[110]) залучав археологів, простих міщан до розкопок замкових підземель, нічого особливо цінного не знайшов.[155]

У 20-30-х роках XX ст. на місці ґуральні, заснованої М. В. Потоцьким, за сприянням дідича міста — графа Артура Потоцького, діяла модернізована ґуральня, де працювали 4 робітників.[156]

Перед I-ю світовою в місті діяли наступні Марійські Дружини (надалі М. Д.):

  • М. Д. Пань — канонічно ериґована, аґреґована до Риму у 1932 р., мала 27 членок, провідник о. М. Р.
  • М. Д. дівчат-міщанок — членок 75, провідник о Висаріон Бородайко ЧСВВ
  • М. Д. учнів при інституті ОО. Василіян, членів 54, провідник о. Й.Маркевич ЧСВВ
  • М. Д. учнів державної ґімназії, членів 40, провідник о. І.Терешкун
  • М. Д. учениць державної ґімназії, членок 29, провідник о. І.Терешкун
  • М. Д. ремісників, членів 33, провідник о. М.Ґрень ЧСВВ.[157]

Переписи:

  • 1921 р.: всього — 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком — 12309; 847 будинків[100]; євреї — 51,3%.
  • 1931 р. в місті 1110 мешкальних домів.
  • 1939 р.: 2400 (21,6%) українців, 3550 (32,0%) поляків, 5150 (46,4%) євреїв (жидів).[100]

За цей час було зведено будинок «Каси хворих», до якого після І-ї світової перенесли скарбовий уряд.[124]


Перші «совіти»[ред.ред. код]

Вересень 1939 р. Галичину зайняли радянські війська, 18 вересня 1939 р. в місто прийшов тоталітарний сталінський режим.

Прихід нової влади був по різному зустрінутий представниками як етнічних громад Бучача (української, єврейської, польської), так і різних соціальних прошарків — інформовані жителі знали про Голодомор, репресії 19371939. На жаль, для нової влади чільні представники української громади міста становили «буржуазно-націоналістичну» загрозу, були «занадто інтелігентними та свідомими», тому їх переслідування не забарилось (зокрема, у квітні 1940 року з двірця (залізничної станції) Бучача до Казахстану виїхало 28 товарняків з 694 особами[158]), а закінчилось воно жахливою різнею перед відступом більшовиків з Бучача. Тільки 1989 року рештки 148 бучачан, знайдених у підвалі церкви Св. Покрови, були поховані в спільну могилу біля церкви Св. Покрови.

Поляки — мешканці Бучача — створили підпільну організацію для боротьби з більшовиками, керівником була донька торгівця Антонія Красовскі Яніна (налічувала 50 осіб). 14 квітня 1940 р. Я. Красовска була арештована НКВД, під час процесу над воєводською організацією була засуджена до страти. Ймовірно, діяли в організації брати Евґеніюш та Єжи Осотовичі.[158]

За нової влади почала виходити районна газета «За нове життя», на базі майстерні створили ливарно-механічний завод, відкрили зооветеринарний технікум (переведений з Язловця).

Під час відступу більшовиками було знищено та спалено міський архів.[159]

Гітлерівська окупація[ред.ред. код]

Староста Іван Бобик
   Повіти Дистрикту Галичина на мапі Генерал-губернаторства Польща

Аерофотосвілину повоєнного міста дивіться в Ізраїльській вікі.

Ґенеральна губернія, Дистрикт Галичина, Райхскомісаріат Україна у 1941–1945 рр.

7 липня 1941 р. Бучач зайняли війська вермахту. Проведений швидкоруч перепис встановив: проживали більше 8000 жидів, трохи більше 3600 українців, 3500 поляків.[159] Бучач увійшов до окружного староства (крайсгауптманшафту) Чортків (нім. Kreishauptmannschaft Tschortkau). Крайсгауптмани: Ґерхард Літтшваґер (нім. Gerhard Littschwager), Ганс Куят (нім. Hans Kujath).

Перше повідомлення влади для жидівської громади було у серпні 1941 р. 800 молодих чоловіків були ув'язнені в бучацькій тюрмі, наступного ранку розстріляні. Частина молодих робітників була переведена до концтабору у Великих Бірках (ніхто не повернувся).[160]

Гітлерівці знищили близько 7,5 тисяч жителів міста і району, переважно євреїв. Молодих людей примусово вивозили на роботу до Німеччини. Під час Другої світової війни колію залізниці у напрямку до Станіславова було зруйновано, пізніше — розібрано, не відновлено по цей час (місцями залишилися насипи — «штрики»).

Восени 1942 р. було утворено «ґетто» та окремий табір біля вулиці Підгаєцької; число жидів доходило до 15000 осіб.[160] 17 жовтня 1942 р. гітлерівці розпочали першу масштабну «Акцію» в Бучачі. Німецька поліція порядку та, під примусом, українська поліція нападали на єврейські домівки і насильно конвоювали мешканців на міську площу; деякі євреї ховались в підвалах та бункерах, тож почалися ретельні обшуки. Більшість бункерів були добре замасковані, гітлерівці розбирали будинки та руйнували фундаменти, сподіваючись знайти захованих. Багато спромоглися втекти з площі, де їх зібрали перед відправкою, близько 200 було вбито при спробі втечі. Того дня було заарештовано 1600 осіб, яких потім відправили на залізничну станцію для транспортування в запечатаних товарних вагонах в табір смерті в Берґен-Бельзен. 30 листопада 1942 р. була ще одна «акція» (знищено 1800 осіб). В червні 1943 р. місто проголошене «Юденрайн» (вільне від жидів), залишки примусово вивезені ніби до Копичинець, розстріляні в околиці Товстого.[160] Місто було визначене гітлерівцями як «Judenfrei» у квітні-травні 1943 р. (жоден жид, під загрозою негайного розстрілу, не мав права перебувати).[161] Залишились живими близько 50 осіб.[160]

Другі «совіти»[ред.ред. код]

Репресовані[ред.ред. код]

Соцреалізм, осінь 2013
Будівля райдержадміністрації, осінь 2013 (аналогічний до будівлі Любомля

Червона Армія вдруге зайняла Бучач 21 липня 1944 року, місто стало районним центром УРСР.[162] На верху Федір-гори, біля старого цвинтаря, 1984 року відкрили меморіал на місці поховання радянських вояків (скульптор Є. Карпов, архітектор О. Зайцев). Боротьбу проти гітлерівських окупантів вели ОУН та підрозділи УПА. За 100 м за корпусом СПТУ височить символічна могила-курган, насипана 1992 року в пам'ять полеглих за волю України членів ОУН, вояків УПА.

1945 р. заборонено Богослужіння в Успенському костелі, храм перетворений на склад.[163]

1947 р. в місті проживало 3288 осіб.[162]

Після війни старе місто було частково відбудоване; розширено територію (за рахунок передмість), житловий, промисловий потенціал. Тоталітарний режим і надалі проводив «зачищення» міста від «буржуазно-націоналістичного елементу»: потрапляли в тюрми, табори та на спецпоселення представники довоєнних інтелігенції, підприємців; іноді повторно, після повернення до Бучача (родини Берез, Крушельницьких та ін.). З храмів діяла тільки Миколаївська церква, примусово переведена до РПЦ. Підпільну службу вів о. Ярослав Богатюк. Костел, монастир оо.василіян, церква св. Покрови використовувались не за призначенням (в них знаходились склади, музеї), було частково зруйновано придорожні статуї роботи Й.-Ґ. Пінзеля. На жаль, почали приживатись безбожництво, лихослів'я, пияцтво та інші неомінні атрибути більшовицького способу життя, в приміщенні колишнього відділку НКВД облаштували кафе «Золота рибка».

1947 р. організовано автошколу, 1950 р. — школу механізації сільського господарства (тепер СПТУ № 26). 19511980 рр. діяла обласна школа майстрів сільського господарства, 1952 р. в приміщенні колишнього млина Потоцьких почала працювати ГЕС (працювала до 1972 р.),[164] 19531956 рр. — школа медичних сестер.

19551958 рр. на західній околиці міста побудовано цукровий завод, біля нього — селище цукровиків і середню школу. 1958 р. початок регулярних автобусних рейсів на Львів, Тернопіль і Чортків, міське сполучення. Відкрито дитячі школи — художню (1960 р.), музичну (1963 р.) та спортивну (1965 р.). На східній околиці міста, біля Трибухівців, зведене навчальне містечко радгосп-технікуму; Бучацький коледж Подільського ДАТУ, створений на його базі 1999 року, — один із найбільших навчальних закладів України цього профілю. 30 грудня 1982 р.[165] — початок діяльності Бучацького історико-краєзнавчого музею.

1965 р. на місці старого спортмайданчику на г. Федір, де відбувся перший футбольний матч у місті, було збудовано стадіон «Колос». 1960–1970 — футбольна команда «Колос» Бучач — багаторазовий чемпіон області з футболу, чемпіон України та СССР серед сільських команд.

Початок 1970-х — реконструкція центральної частини міста: знесено пам'ятник В. Леніну, зведено адміністративну будівлю (дисонує з навколишньою забудовою; типовий проект, аналогічний до будівлі Любомля). Кінець 1980-х: стан будівель монастиря оо. василіян був аварійним, ратушу почали відновлювати.

Період незалежної України[ред.ред. код]

Після відновлення незалежності України місто перестає бути радянсько-сірим та безликим, почало набувати європейських обрисів (хоча роботи — дуже багато, враховуючи сьогоднішні морально-економічні реалії): позбулось частини «радянського спадку», частково відновлено пам'ятки архітектури, почастішали відвідини іноземних туристів. Спеціалістами кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів (РРАК) Львівської політехніки[166] (завідувач — уродженець Бучача Микола Бевз) розроблена науково-проектна документація для відкриття історико-культурного заповідника в місті. Спроби створення Бучацького історико-архітектурного (або історико-культурного) заповідника, на жаль, поки були невдалими.

Донині не відреставровано ратушу, в незадовільному стані — приміщення художньої школи.

Почала виходити газета «Золота Пілава» (тепер «Нова доба», головний редактор — Василь Тракало), інтернет-видання «Бучацькі оголошення», сайти «Бучач сьогодні», Бучацькі новини". Діє мистецький «Арт-двір» (засновник, керівник — Віктор Гребеньовський). 28 — 29 березня 2002 року в місті відбувся Собор Бучацької єпархії УГКЦ під назвою «Ісус Христос — відродження українського народу». 2003 р. завдяки монастирю оо. Василіян відновила роботу ГЕС (називають Топольківською).[164]

24 листопада 2013 р. на Майдані Волі відбулось громадське віче на підтримку асоціації України з ЄС. 26 листопада 2013 р. в актовому залі Бучацької райради відбулась спільна сесія Бучацьких міської та районної рад, на якій одноголосно було підтримано підписання Угоди про асоціацію України з ЄС у Вільнюсі (в тому числі депутати-регіонали.[167]

3 грудня 2013 р. відкрито СТО «Автоцентр Південний» — першу філію фірми «Magneti Marelli» в Україні.[168]

23 лютого 2014 р. відбулася панахида за загиблим під час Протистояння в Києві 20 лютого 2014 р. Героєм України, уродженцем Зубреця Ігорем Костенком.[169]

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення був таким[170]:

Мова Число осіб Відсоток
українська 99,29
російська 0,54
польська 0,05
білоруська 0,03
молдовська 0,02
болгарська 0,01
гагаузька 0,01
словацька 0,01
єврейська 0,01

Пам'ятки[ред.ред. код]

Наявні пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Пам'ятки природи[ред.ред. код]

Ботанічна пам'ятка «Бучацька липа» (400-річна), осінь 2013

Пам'ятки історії та культури[ред.ред. код]

Й.-Г. Пінзель. Статуя Діви Марії
Символічна могила вояків ОУН, УПА. Гора Федір
Меморіял полеглим в боях на Бучаччині. Гора Федір

Друковані пам'ятки[ред.ред. код]

У книгозбірні Бучацького монас­тиря оо. Василіян зберігалося Бучацьке Євангеліє (на даний час — у м. Львові).

Пам'ятні дошки[ред.ред. код]

Меморіальна таблиця генералу УПА Роману Шухевичу
  • головнокомандувачу УПА генералу Роману Шухевичу (початок вулиці генерала Шухевича)
  • доктору Володимиру Гамерському (будівля теперішнього відділення «Укрпошти»)
  • доктору Володимиру Гамерському та педагогу Софії Ілевич (будівля теперішнього райвійськкомісаріату)
  • до 300-річчя монастиря оо. Василіян (будівля монастиря)
  • королю Яну III Собєському
  • з нагоди 300-річчя заснування Бучацького монастиря.

Барельєфи[ред.ред. код]

  • Чорноволу В'ячеславу (будівля Бучацького історико-краєзнавчого музею)
  • головнокомандувачу УПА генералу Роману Шухевичу (початок вулиці генерала Шухевича)
  • Шмуелю Аґнону (вулиця Аґнона)

Зниклі пам'ятки[ред.ред. код]

  • Дерев'яна архітектура часів княжої доби та початків польсько-угорської окупації
  • дерев'яний палац Потоцьких (збудований в XVIII ст. навпроти монастиря оо. Василіян; згорів 1888 р.)[172]
  • Монастир та церква оо. Василіянів (православних) (з 1652 — домініканів, знаходились біля теперішнього дитсадка «Сонечко», розібрана 1808 р.)[173]
  • дерев'яна церква Св. Покрови (знаходилась біля сучасної)
  • дзвіниця Успенського костелу
  • церква Різдва Богородиці (на Підзамчі)[174]
  • костел Чесного Хреста (розібраний коло 1765 р. для побудови монастиря)[175].
  • cинаґоґа (або бібліотека)[176]

Некрополі[ред.ред. код]

Каплиця на міському кладовищі «Федір». Осінь 2013

На старому міському кладовищі (гора Федір) поховані повітові діячі ЗУНР (суддя Теодор Марків, професор Василь Винар[177], міський голова Климентій Рогозинський), музикант і педагог Софія Ілевич, в родовій гробниці — дідичі міста, каноніки Потоцькі Павел та Каетан (саркофаги відсутні, частково зруйнована), бургомістри, посадовці, заможні міщани; розташований військовий меморіал, на якому поховано понад 1500 радянських воїнів, які загинули у боях за Бучач. Встановлений пам'ятник — скульптура воїна заввишки 2 м, на прямокутному постаменті, заввишки 2,5 м. По правий і лівий боки — 22 надмогильні плити з прізвищами загиблих[178].

Другий цвинтар — на території колишнього приміського села Нагірянки, довкола церкви Св. Михайла (1910 p.). Поховані парохи і душпастирі Бучача (зокрема, о. Денис Нестайко, Ярослав Богатюк), є родинна гробниця Назаруків.

У місті збереглося старе єврейське кладовище, засноване в XVI столітті. Єврейське кладовище розташовано на околиці міста Бучача. Останнє відоме поховання на цьому кладовищі відбулося до 1940 року. Пам'ятники зруйновано, залишилось багато надгробних плит. Територію частково огороджено. Загальний стан некрополя незадовільний.[179]

Релігія[ред.ред. код]

У місті діють релігійні громади Української греко-католицької, Української автокефальної православної, Римо-католицької, протестантської (адвентисти) церков, свідків Єгови, євангельських християн-баптистів.

Храми, монастирі[ред.ред. код]

УГКЦ[ред.ред. код]

УАПЦ[ред.ред. код]

РКЦ[ред.ред. код]

Також є молитовний буди­нок євангельських християн-баптистів, дім зібрань Свідків Єгови.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Функціонують підпрємства харчової промисловості: цукровий, сироробний, хлібний заводи, дистилярія (виробництво міцних напоїв) комбінат хлібопродуктів, виробничо-консервний комбінат.

Економіка[ред.ред. код]

Діяли заводи «Квант», «Астрон», швейна фабрика «Берізка», на даний момент функціонують ливарний кооператив «Іскра» (керівник — меценат Василь Бабала), сирзавод, дистилярія (ТзОВ «Галіція Дистилері»), національного значення — виробництво коньяків та інших міцних алкогольних напоїв (більше відоме під торговими марками «Бучач», «Грінвіч», «Renuage»; директор — Губський С. П.).

Інфраструктура[ред.ред. код]

Транспорт[ред.ред. код]

Автомобільний[ред.ред. код]

Автостанція (також торговий центр, гуртівня), осінь 2013

Бучач розташований на перехресті шосейних доріг: Н18 Івано-Франківськ — Тернопіль, Т 2001 (Бучач — Скала-Подільська), Т 2006 (Бучач — Зарваниця — Городище). Місцеві дороги — на Золотий Потік (веде до дороги Р20), Коропець (до Н18), Язловець, Товстого (до М19).

Працюють служби таксі (кілька фірм, приватні таксисти), автобусне сполучення (підприємство: ВАТ «Бучацьке АТП»). Автостанція (Автобусна станція ВАТ «Тернопільавтотранс 16100»[180] розташовується між так званим «Чорним мостом» та історичною частиною міста (зі сходу). Поруч — будівля Бучацької ДПІ. Безпосереднє міжобласне автобусне сполучення ВАТ «Бучацьке АТП» має з такими містами: Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Хмельницький, Кам'янець-Подільський. Транзитні рейси прямують до міст Варшави, Києва, Луцька, Рівного, Вінниці, Одеси, Калуша, Яремчого, Трускавця, Рахова, Дунаївців,[181]

Працюють АЗС мереж «Укрнафта» (2; обидві біля виїзду з міста: одна — біля кінцевої зупинки «маршруток», західна околиця, інша — зразу за переїздом, північна околиця), «OKKO», «WOG» (обидві біля дороги на Івано-Франківськ), 2 — мережі «Лана» (одна — біля АЗС «Укрнафта» за переїздом, інша — біля виїзду на Чортків), 2 — «Галнафта» (одна — біля АТП, виїзд на Золотий Потік; інша — біля залізничної станції).


Залізничний[ред.ред. код]

В місті (західна околиця) розташована залізнична станція. Залізничне сполучення (вантажне) — тільки в східному напрямку з Чортковом. Після II-ї світової війни залізничне сполучення зі Станіславовом не відновлювалось. Рештки тодішнього насипу можна спостерігати під час руху автотранспортом через Монастириськ — Нижнів до Тисмениці. Між селами Криниця (Хоростятин) та Комарівка біля TIR-паркінгу старий залізничний насип перетинається з автотрасою. Пасажирський залізничний транспорт відсутній (недавно був скасований останній дизель-потяг, який рухався за маршрутом Бучач — Чортків — Гусятин[182]).

Влада Австро-Угорщини планувала подовжити існуючу залізничну гілку Львів — Перемишляни — Бережани — Підгайці до Бучача (завадила I-а світова війна).[183]

Культура, освіта[ред.ред. код]

Будинок станції юних техніків. Осінь 2013

Навчальні заклади[ред.ред. код]

Агроколедж

Заклади культури[ред.ред. код]

  • районний будинок культури
  • бібліотеки
  • музична
  • художня (в аварійному приміщенні) школи
Дитяча музична школа

Музеї[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

  • районна лікарня (2 відділення):
    • головне відділення (вул. Генерала Шухевича)
    • терапевтичне відділення (вул. Галицька, біля повороту дороги на Золотий Потік)
  • районна поліклініка
    • районна дитяча консультація (вул. Шкільна, біля гімназії)
  • стоматологічна поліклініка (вул. Шевченка, за монастирем Василіян).

Дозвілля, відпочинок[ред.ред. код]

Будинок культури (фасад). Бучач, осінь 2013
Кінотеатр, осінь 2013
  • «Арт-двір» (вул. Аґнона, працює від травня до кінця вересня; керівник, надхненник — Віктор Гребеньовський)
  • стадіон (один із найбільших в області), футбольний клуб «Колос» 
  • кінотеатр
  • 3 парки:
    • центральний парк
    • міський парк (південно-західна околиця міста, біля житлового масиву «Південний» та не збереженого палацу Миколи Василя Потоцького)
    • пам'ятка садово-паркового мистецтва — залишки парку кінця XVIII — початку XIX століть (біля монастиря Василіян)
  • 2 басейни (не діють):
    • великий відкритий міський басейн (в центрі міста; влітку 2013 року був очищений, прибрано територію довкола нього, проведено пробне наповнення водою)
    • критий 25 м басейн (розташований на території селища цукровиків, запущений).

Персоналії[ред.ред. код]

Володимир Гнатюк

Детальніше: дивіться Персоналії:Бучач

Почесні громадяни Бучача[ред.ред. код]

  • Анджей Потоцький — намісник Галичини
  • Еміль Шутт — депутат Бучацької повітової ради, почесний громадянин Яворова (похований на міському кладовищі «Федір»)
  • доктор Едвард Кжижановскі — директор повітового шпиталю, почесний громадянин Язловця, віце-маршалок Бучацької повітової ради
Надпис надгробка Еміла Шутта. Цвинтар «Федір»
Надпис надгробка доктора Едварда Кжижановскі. Цвинтар «Федір»

Народилися:[ред.ред. код]

Проживали, перебували, навчались[ред.ред. код]

Працювали, працюють[ред.ред. код]

  • о. Нестайко Денис — багаторічний парох міста
  • Грабович Іларіон — письменник, викладач гімназії
  • о. Добриловський Юліян — ігумен Бучацького монастиря, автор церковних та світських пісень, зокрема, «Дай же, Боже, в добрий час»[194]
  • Масляк Володимир — поет, гуморист, перекладач, викладач гімназії[195]
  • о. Нерезій Єроним — ігумен Бучацького монастиря
  • Михайло Філевич — виконав 6 дерев'яних статуй святих у Церкві Воздвиження Чесного Хреста Господнього монастиря Василіян
  • о. Галібей Іван — голова Надзірних (спостережних) рад: Бучацького «Повітового союзу кооператив» (ПСК), Бучацької філії Українського банку (Українбанку)[196]
  • доктор Слюзар Роман — голова Виділу Бучацької повітової філії товариства «Просвіта»[197]
  • Хархаліс Микола — начальний директор Бучацького «Повітового союзу кооператив» (ПСК)[198]
  • Винницький (Вінницький[199]) Сильвестр — керівник Бучацького повітового комітету УНДО; голова,[199] скарбник[200], директор Бучацького «Повітового союзу кооператив» (ПСК), голова Бучацьких повітових філій товариств «Сокіл», «Луг»[201], директор Бучацької філії Українського банку (Українбанку)[202]
  • доктор Володимир Гамерський — лікар, сотник УГА, симпатик ОУН[203]
  • Сінгалевич Г. — педагог
  • Телішевський Костянтин — правник, громадський діяч[204]
  • отець Анатолій Сидоренко (†1994 року) — парох Бучача в радянські часи, настоятель церкви св. Миколая (росіянин за походженням[205])
  • Станкевич Михайло — український мистецтвознавець, педагог
  • Бабала Василь — меценат реставрації багатьох пам'яток у місті[206]
  • Ґадз Петро — Герой України, підприємець, меценат
  • Чайковський Владислав Віктор — польський діяч, маршалок Бучацького повіту.

Померли[ред.ред. код]

  • Йоган Ґеорґ Пінзель (Іван Георгій Пінзель, майстер Пінзель, пол. Jan Jerzy Pinzel, *~1707 — †~1761) — галицький скульптор середини XVIII ст., представник пізнього бароко і рококо; зачинатель Львівської школи скульпторів.

Див. також[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. «Розрахунок відстаней між містами на сайті Landi-Trans.Com». Архів оригіналу за 2011-08-13. 
  3. К. Геренчук (редактор). Природа Тернопільської області. — Львів: Вища школа, 1979. 168 с., іл. с. 12-13
  4. К. Геренчук (редактор). Природа Тернопільської області… с. 21—24
  5. К.Геренчук (редактор). Природа Тернопільської області… с. 101–104
  6. К. Геренчук (редактор). Природа Тернопільської області… с. 53—56
  7. К.Геренчук (редактор). Природа Тернопільської області… с. 95—97
  8. S.Barącz. Pamiątki buczackie… s. 3
  9. а б в г M. Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Galicyi… s. 141
  10. а б в г A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… s. 14
  11. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 40
  12. а б Л. Городиський, І. Зінчишин. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині… с. 44
  13. а б в г Н.Андрусяк. Минуле Бучаччини / Бучач і Бучаччина… с. 30
  14. Л. Городиський, І. Зінчишин. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині… с. 66
  15. S. J. Kowalski. Powiat buczacki i jego zabytki. — Biały Dunajec-Ostróg: Wołanie z Wołynia, 2005. — 248 s. ISBN 83-88863-16-9 s. 33
  16. М. Станкевич. Бучач та околиці…  с. 12
  17. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини… с. 26
  18. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини… с. 27
  19. S.Barącz. Pamiątki buczackie… s. 87, 155–158 (лат.)
  20. Michał Adwaniec z Buczacza (пол.)
  21. S.Barącz. Pamiątki buczackie… s. 87, 158–159 (лат.)
  22. S.Barącz. Pamiątki buczackie… s. 87
  23. S.Barącz. Pamiątki buczackie… s. 87-88, 159–161 (лат.)
  24. S.Barącz. Pamiątki buczackie… s. 49
  25. а б Wojewodzina Golska (пол.)
  26. J.Długosz. Dziejów polskich ksiąg dwanaście. — Kraków: Drukarnia «Czas», 1869. Т.V. — 706 s., (пол.) s. 174
  27. Л. Городиський, І. Зінчишин. Мандрівка по Теребовлі… с. 60
  28. A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… s. 15
  29. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 5
  30. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 5—6
  31. а б І. Боднарук. Бучач сто років тому // Бучач і Бучаччина… с. 64
  32. а б М. Станкевич. Бучач та околиці… с. 19
  33. М. Козак (автор тексту), П. Бубній (літредактор). Бучач. Фотопутівник. — Тернопіль: ВАТ «Збруч», 2010. — 64 с., іл. с. 27
  34. М. Станкевич. Бучач та околиці… с. 62
  35. а б в г І. Боднарук. Бучач сто років тому // Бучач і Бучаччина… с. 69
  36. Radziwillowie (02) (пол.)
  37. а б H.Lulewicz. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXX/2, zeszyt 125. s. 193–384 (пол.) S. 198
  38. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини… с. 36
  39. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 6
  40. M.Baliński, Т.Lipiński. Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana…. — Warszawa, 1845. — Т.II, cz.2. (пол.) s. 713
  41. J.T.Józefowicz Kronika miasta Lwowa: od roku 1634 do 1690: obejmująca w ogólności dzieje dawnej Rusi Czerwonej: a zwłaszcza Historyą arcybiskupstwa lwowskiego w tejże epoce / napisana spółcześnie w języku łacińskim przez J. Tomasza Józefowicza. Lwów: Drukarnia «Zakladu narodowego im.Ossolińskych», 1854.— 504 s., (пол.) s. 150
  42. а б A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… s. 16
  43. A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… с. 13
  44. М. Станкевич. Бучач та околиці… с.154—155
  45. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 12
  46. A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… с. 17
  47. а б M. Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Galicyi… s. 143
  48. Biernat M. Kościół parafialny p.w. Matki Boskiej Nieustającej Pomocyw Trybuchowcach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: «Antykwa», drukarnia Skleniarz,2010. — Cz. I, tom 18. 368 s., 508 іл. ISBN 978-83-89273-79-6 (пол.) s. 283
  49. Akta grodskie і ziemskie z czasów Rzeczpospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie… Lauda Halickich sejmów 1575–1695 rr. — Lwów, 1931. t.24. — 586 s.,(пол.), (лат.) s. 380
  50. Akta grodskie і ziemskie… — t.24 s. 380–382
  51. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини… с. 39—40
  52. T. H. Skrzypecki. Potok Złoty… s. 63
  53. а б S.Barącz. Pamiątki buczackie… s. 12
  54. T. H. Skrzypecki. Potok Złoty… s. 65
  55. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 34
  56. М. Станкевич. Бучач та околиці… с. 17
  57. M.Baliński, Т.Lipiński. Starożytna Polska… s. 721
  58. Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985.- Tom XXVIII/2. — Zeszyt 117. — S. 177–368 (пол.) S. 177
  59. S.Barącz. Pamiątki buczackie… s. 14-16
  60. М. Станкевич. Бучач та околиці… с. 155–156
  61. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 16—20
  62. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 20—22
  63. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 24—27
  64. Глава третья. Секретная переписка в петровскую эпоху. Виды шифров (рос.)
  65. Т. Н. Skrzypecki. Potok Złoty… s. 73
  66. A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… с. 18
  67. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини… с. 41
  68. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 33
  69. І.Бобик. Співжиття бучацьких міщан із жидівським населенням // Бучач і Бучаччина… с. 477
  70. Akta grodskie і ziemskie… — Lwów, 1868.t.1. — 215 s., (пол.), (лат.)] s. 145–146
  71. М. Станкевич. Бучач та околиці… с. 156
  72. T. H. Skrzypecki. Potok Złoty… s. 78—79
  73. Zaucha T. Kościoł parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pierwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków: «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — Cz. I, Tom 18. — 368 s., 508 іл. ISBN 978-83-89273-79-6 (пол.) s. 190
  74. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 34
  75. М. Козак (автор тексту), П. Бубній (літредактор). Бучач… с. 19
  76. а б в г д Potoccy (07) (пол.)
  77. Potoccy (03) (пол.)
  78. а б в г A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… s. 19
  79. а б в г A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… s. 21
  80. Б.Мельник. Вулицями старовинного Львова.— Львів: Світ, 2001.— 272 с. ISBN 966-603-048-9 с. 34
  81. S.Barącz. Pamiątki buczackie… s. 35
  82. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 36
  83. Х. Весна, Б. Мельничук. Маринович Микола // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c., с. 459
  84. П. Медведик, Б. Пиндус. Коссак Юліуш / Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c., с. 193
  85. а б в A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… s. 22
  86. Zaucha T. Kościoł parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii… s. 190
  87. М. Станкевич. Бучач та околиці… с. 18
  88. а б A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… с. 42
  89. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 37
  90. а б A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… s. 20
  91. Adam hr. Potocki h. Pilawa (Złota) (пол.)
  92. а б С. Гординський. Бучач і його мистецькі традиції // Бучач і Бучаччина… с. 95
  93. М.Станкевич. Бучацька золототкацька мануфактура // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 206
  94. О. Полянський. Західна Україна у двох революціях. — Тернопіль: Джура, 1998. 52 с.: іл. с. 11
  95. О. Полянський. Західна Україна у двох революціях… с. 17
  96. Kościoły i klasztory rzymskokatolickie… s. 117
  97. М. Станкевич. Бучач та околиці… с. 154–155
  98. І.Боднарук. Бучач сто років тому // Бучач і Бучаччина… с. 64—65
  99. а б Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина… с. 442
  100. а б в г д е Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина… с. 447
  101. М. Козак (автор тексту), П. Бубній (літредактор). Бучач… с. 12
  102. І. Боднарук. Бучач сто років тому… с. 65
  103. «Тіні загубленого світу»
  104. В. Штокало, Л. Щербак. Старухи // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c., с. 337
  105. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини… с. 57
  106. а б Р. Коцик. Бучач при кінці XIX-го і з початком XX-го століття… с. 177
  107. A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… s. 20
  108. М. Козак (автор тексту), П. Бубній (літредактор). Бучач… с. 16
  109. Jerzy Janicki (пол.)
  110. а б в г A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… s. 23
  111. О. І.Назарко. Марійські Дружини в Бучачі // Бучач і Бучаччина… с. 233
  112. Т. Данилів. Організація молоді в Бучаччині // Бучач і Бучаччина… с. 281
  113. В. Колцьо. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині // Бучач і Бучаччина… с. 254
  114. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989. с. 488
  115. В. Колцьо. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині… с. 258
  116. В. Колцьо. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині… с. 262
  117. І.Бобик. Бучач і його міщанство // Бучач і Бучаччина… с. 453–454
  118. Р. Коцик. Бучач при кінці XIX-го і з початком XX-го століття // Бучач і Бучаччина… с. 177
  119. І.Дуда, Б.Пиндус. Бедзик Дмитро Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 94
  120. М. Гузар. Жмут спогадів про Бучач // Бучач і Бучаччина… с. 184
  121. а б в Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина… с. 448
  122. О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). Реабілітовані історією. Тернопільська область. — Тернопіль: Збруч, 2008. 728 с.ISBN 978-966-528-297-6 c. 15
  123. М. Козак (автор тексту), П. Бубній (літредактор). Бучач… с. 14
  124. а б І.Бобик. Бучач і його міщанство // Бучач і Бучаччина… с. 454
  125. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… с. 91
  126. С. Шипилявий. Бучаччина в боротьбі за самостійну Українську державу… с. 73
  127. Ю. Макотерський. Тигровий скок. — Чортків, 2004. 52 с. — с. 6
  128. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.
  129. а б С. Шипилявий. Бучаччина в боротьбі за самостійну Українську державу… с. 74
  130. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… с. 87
  131. Отець Й. Жан. Уривки з діярія // Бучач і Бучаччина… с. 87—89
  132. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.— Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.— 496 с.; іл. ISBN 978-617-655-000-6 с. 121
  133. Л. Шанковський. Бучаччина в роки визвольної війни 1918–1920 // Бучач і Бучаччина… с. 78
  134. О. Полянський. Західна Україна у двох революціях… с.39
  135. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 195
  136. О. Полянський. Західна Україна у двох революціях… с. 46
  137. М. Литвин, К. Науменко. Історія Галицького стрілецтва. — Львів: Каменяр, 1991. — 200 с. ISBN 5-7745-0394-1 c. 129
  138. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 196
  139. Л. Шанковський. Бучаччина в роки визвольної війни 1918–1920 // Бучач і Бучаччина… с. 80
  140. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… с. 182
  141. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… с. 189
  142. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР… с. 223
  143. Л. Шанковський. Бучаччина в роки визвольної війни 1918–1920… с. 82—83
  144. О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). Реабілітовані історією. Тернопільська область… c. 18
  145. Л. Шанковський. Бучаччина в роки визвольної війни 1918–1920… с. 84
  146. М.Гузар. Жмут спогадів про Бучач… с. 197
  147. М.Гузар. Жмут спогадів про Бучач… с. 201
  148. Калейдоскоп минулого… с. 447–448
  149. Калейдоскоп минулого… с. 448–449
  150. С. Шипилявий. Національно-економічне відродження Бучаччини // Бучач і Бучаччина… с. 292
  151. О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). Реабілітовані історією. Тернопільська область. — Тернопіль: Збруч, 2008. 728 с. ISBN 978–966—528—297—6 c. 584
  152. Калейдоскоп минулого… с. 454
  153. О.Залеський. Піяністка Софія Ілевич // Бучач і Бучаччина… с. 173
  154. С.Шипилявий. Календар «Просвіти» за 1927 рік // Бучач і Бучаччина… с. 244
  155. М. Станкевич. Бучач та околиці… с. 20
  156. М. Станкевич. Бучач та околиці… с. 156
  157. О. І.Назарко. Марійські Дружини в Бучачі // Бучач і Бучаччина… с. 235
  158. а б A. S. Czyż, B. Gutowski. Cmentarz miejski w Buczaczu… s. 25
  159. а б І.Бобик. Співжиття бучацьких міщан із жидівським населенням // Бучач і Бучаччина… с. 475
  160. а б в г І.Бобик. Співжиття бучацьких міщан із жидівським населенням (лист І.Гельбарта) // Бучач і Бучаччина… с. 478
  161. І.Бобик. Співжиття бучацьких міщан із жидівським населенням // Бучач і Бучаччина… с. 476
  162. а б М. Козак (автор тексту), П. Бубній (літредактор). Бучач… с. 15
  163. М. Козак (автор тексту), П. Бубній (літредактор). Бучач… с. 23
  164. а б М. Козак (автор тексту), П. Бубній (літредактор). Бучач… с. 25
  165. М. Козак (автор тексту), П. Бубній (літредактор). Бучач… с. 18
  166. Наукова діяльність кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів
  167. Газета «Нова доба», № 48 (8566), 29 листопада 2013. с. 1—2
  168. Газета «Нова доба», № 48 (8566), 3 грудня 2013. с. 4
  169. О. Чорній. Герої Небесної Сотні із Зубреця / газета «Нова доба».— Бучач, № 9 (8579) за 28 лютого 2014.— С. 1, 5
  170. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  171. М. Гузар. Жмут спогадів про Бучач // Бучач і Бучаччина… с. 184
  172. М. Козак (автор тексту), П. Бубній (літредактор). Бучач… с. 19
  173. S. Barącz. Pamiątki buczackie… s. 110
  174. І. Боднарук. Бучач сто років тому… с. 69
  175. Я. Стоцький. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712–1996 рр.). — Львів: Місіонер, 1997. —160 с., іл. ISBN 966-7086-24-0 с. 50
  176. Бучаччина / Бучацька cинаґоґа
  177. С. Шипилявий. Бучаччина в боротьбі за самостійну Українську державу… с. 74.
  178. Б. Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998. с.17
  179. Див. веб-сторінку: [1]
  180. Транспорт та перевезення. Автостанції в Бучацькому районі
  181. Zabytki. Автовокзал Бучач
  182. [http://www.irp.te.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1334:2010-05-13-10-00-57&catid=57:2009-10-04-10-55-13 Регіональний інформаційний портал ТЕРНОПІЛЬЩИНА. Залізнична станція Бучач ]
  183. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978–617—655—000—6 c. 139
  184. Х. Весна, Б. Головин. Падох Ярослав Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c., с.12
  185. Б. Романенчук. Володимир Гнатюк, 1871–1926 // Бучач і Бучаччина…  с. 129.
  186. Отець Ю. Катрій. Незабутній інститут оо. Василіян у Бучачі // Бучач і Бучаччина… с. 148.
  187. Л. Щербак. Покальчук Юрій Володимирович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c., с. 107
  188. Ониськів М. Борисикевич Михайло Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 170
  189. Клим'юк М. Академік Гнатюк завжди з нами // газета «Вільне життя плюс»: Тернопіль, № 80 (15504) від 4 жовтня 2013 р. с. 5
  190. П.Гуцал. Горбачевський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-318-8. — Т. 4: А-Я (додатковий). — 2010. — 788 c., с. 157
  191. В. Фроленков, Б. Хаварівський. Кобилянська Ольга Юліанівна // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c., с. 104
  192. Х.Весна, Б.Мельничук. Кізюк Корнило // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c., с. 75
  193. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.— Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.— 496 с.; іл. ISBN 978-617-655-000-6 с. 121
  194. І.Боднарук. Бучацький Парнас // Бучач і Бучаччина… с. 100
  195. І. Боднарук. Бучацький Парнас… с. 101
  196. Б. Пиндус. Галібей Іван // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 333
  197. М. Хархаліс. Доповнення відомостей про ПСК // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник… с. 308
  198. М. Хархаліс. Доповнення відомостей про ПСК // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник… с. 307
  199. а б О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). Реабілітовані історією. Тернопільська область… c. 584
  200. В. Колцьо. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині… с. 254
  201. Т.Данилів. Організація молоді в Бучаччині // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник… с. 282
  202. Т. Данилів. Організація молоді в Бучаччині… с.284
  203. С.Шипилявий. Передові громадяни і визначні постаті Бучаччини… с. 395–396
  204. П. Гуцал. Телішевський Костянтин Гнатович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 978-966-528-318-8. — Т. 4: А-Я (додатковий). — 2010. — 788 c., с. 612
  205. «Поступ» від 4 жовтня 2004 р.
  206. Сайт Бучацького кооперативу «Іскра». Меценатство

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]