Бучач

Бучач
Герб Бучача
Панорама Бучача із замку
Основні дані
Прізвисько	Бучич
Країна	Україна
Регіон	Тернопільська область
Район/міськрада	Бучацький район
Рада	Бучацька міська рада
Код КОАТУУ	6121210100
Перша згадка	1260
Магдебурзьке право	1393, вдруге1515
Населення	▲ 12 547 осіб (1 січня 2012)
Площа	9,98 км²
Густота населення	1254 осіб/км²
Поштові індекси	48400-48405
Телефонний код	+380-3544
Координати	49°03′48″ пн. ш. 25°22′35″ сх. д.
Водойма	Стрипа
Міста-побратими	Казімежа-Велика
День міста	остання неділя липня
Відстань
Найближча залізнична станція	Бучач
До обл./респ. центру
- залізницею	125 км
- автошляхами	68 км
Міська влада
Адреса	48400, Тернопільська обл., Бучацький р-н, м. Бучач, майдан Волі ,1
Веб-сторінка	Бучач —Сьогодні, [Бучацькі новини, фото, веб-камера [2]

Бу́чач (нім. Butschatsch, пол. Buczacz, їдиш בעטשאָטש) — місто в Україні, центр Бучацького району Тернопільської області. Розташоване за 72 км на південний захід від обласного центру, на обох берегах річки Стрипи.

Населення — 12514 осіб (2011; 12,5 тисяч в 2006).

Бучач розташований на перехресті шосейних доріг:Н-18 Івано-Франківськ — Тернопіль, Т-2001(Бучач -Скала-Подільська), Т-2006 (Бучач — Зарваниця -Городище). Місцеві дороги — на Золотий Потік (веде до дороги Р-20), Коропець (до Н-18), Язловець, Товстого (до М-19).

Залізнична станція Бучач — кінцева станція лінії з Чорткова.

Географія і рельєф

Місто розташоване на території Опілля — західної частини Подільської височини. Центр знаходиться в каньйоноподібній долині річки Стрипи, де вона утворила меандр. Місто оточене пагорбами-горами Замковою, Торговою (Торговицею), Федір.

Водоспад та вид на монастир

Стратиґрафія, тектоніка

Місто (як і вся Тернопільська область) розташоване в межах Волино-Подільської частини (плити) Східно-Европейської (Руської) платформи. В її геологічній будові беруть участь осадочні породи верхнього протерозою, палеозою, мезезою, кайнозою, які залягають на докембрійському кристалічному фундаменти. Породи кристалічного фундаменту є на значній глибині, на поверхню не виходять. Біля міста бурились глибокі свердловини для вивчення складу порід докембрію, палеозою; порода складена темно-сірими базальтами, туфами, туфітами, які перешаровуютьсяз аркозовими пісковиками та гравелітами. Абсолютний вік (свердловина в селі Хмелівка, 20 км від Бучача) базальтів 538 млн. років.
Місто розташоване на території Бучацької палеозойської локальної структури (плікативне порушення моноклінального залягання верств осадочних порід, характерне для найбільш рухливих зон зчленування окремих блоків кристалічного фундаменту).

Клімат

Клімат Бучача, як і всієї Тернопільської области, є помірно-континентальним; для нього характерні нежарке літо, м'яка зима і достатня кількість опадів. Формування клімату залежить від впливу:

• радіаційних умов
• циркуляції повітряних мас
• підстилаючої поверхні.

Упродовж року на клімат міста впливають повітряні маси з Атлантики (зумовлюють циклональну погоду) та континентальне повітря:

• взимку проникають відроги сибірських антициклонів, що спричиняють холодну погоду
• влітку впливає азорський максимум
• навесні й на початку осені — холодні арктичні повітряні маси.

Місто розташоване на межі двох кліматичних підрайонів області - Центрального та Південного.
Центральний називають холодним Поділлям — середня температура повітря за рік — +6,8 °C, сума активних температур — 2400–2500 °C, найкоротше літо (98-90 днів), найкоротший безморозний період (150–165 днів), найбільше днів із сніговим покривом (85-93 дні), випадає понад 600–65мм опадів на рік;
Південний називається теплим Поділлям - середньорічна температура повітря +7,3°С, січня −4,5°÷ −5°С, липня +19°С, сума активних температур на рівних ділянках 2500...2600 °С, до 2700 °С на понижених місцях крайнього південного сходу. Весна настає на 2 тижні раніше, ніж на решті території области. Тут добрі умови для вирощування теплолюбних культур, особливо на схилах південної експозиції.

Ґрунти

На території міста поширені ясно-сірі опідзолені ґрунти (невеликими острівцями, приурочені до найбільш піднятих і розчленованих форм рельєфу), сірі опідзолені ґрунти (поширені на горбистих місцевостях). Біля річки Стрипи є ґрунти лучних заплав.

Геоморфологфчне, геоботанічне районування

Місто (як і вся область) розташоване в межах однієї геоморфологічної области - Волино-Подільської височини, в підобласти Подільської височини. Бучач знаходиться на межи Придністровської структурно-пластової глибоко розчленованої та Тернопільської структурно-пластової рівнин.

Місто розташоване біля південної межі Тернопільського геоботанічного району Подільсько-Середньопридністровської підпровінції Европейської области широколистяних лісів, який характеризується поширенням дубових, менше - дубово-грабових, ще менше - букових лісів.

Історія

Археологічні дослідження, знахідки

На Федір-горі під час археологічних розкопок 1924 р. знайшли кам'яні долота і тесла зі старанно зашліфованою поверхнею. Такий інвентар — типовий для племен культури лінійно-стрічкової кераміки (6-3 тис. до н. е.). На березі Стрипи виявлено залишки двох поселень ранніх племен трипільської культури та поховання бронзового віку.

Походження назви

Є кілька варіантів походження назви міста, зокрема:

• від старослов'янського слова «буча», що означає «вода напровесні, бистрина і глибінь», що досить точно відображає навколишній ландшафт
• від букових лісів, які в давнину росли тут
• річка Стрипа робить довкола міста меандр (обруч)
• давньослов'янське буч - означало гордий, непоступливий.

Середньовіччя

Територія Бучача на мапі князівства Київської Русі у 1054 - 1132 роках

Бучач на мапі 1613 року

Бучач на мапі 1614 року

Бучач на мапі 1660 року

На території теперішнього міста знаходилося давнє слов'янське поселення. Перша письмова згадка - 1260 р. (згаданий Гаврило (Ґабріель) Бучацький - староста кам'янецький, посилаються на Бартоша Папроцького, що дає підстави стверджувати про існування міста чи поселення Бучач. Місто (або ще поселення) входило до складу Галицько-Волинського князівства. Найімовірніше, як і сусідня Теребовля, з 1340 р. було захоплене поляками. Після смерти польського короля Казімежа III в 1370 р. належало до Угорщини Людвіка I як результат Вишеградського договору між королями Польщі Казімежом III та Угорщини Карлом І Робертом (підтвердженого договором Казімежа III та Людвіка I в 1350 році). Від його імені керував намісник - титулярний «Король Руси» Владислав Опольчик в 1372-1379, 1385-1387 рр.; безпосередню владу на місцях мали угорські старости; дуже ймовірно, в місті (як і в инших галицьких містах) була угорська залога. 1387 р. польський король Ядвиґа І організувала та очолила військовий похід на Галичину, яка знову опинилась в складі Польщі. 1434-1772 рр. - в складі галицької земли новоутвореного Руського воєводства. 1578 р. місто належало до галицького повіту Галицької земли, пізніше до Теребовельського повіту Галицької земли.

Бучач належав магнатам Бучацьким гербу Абданк (в 1360-х рр., після закінчення війни за галицько-волинську спадщину, рід польських Абданків почав осідати на східних рубежах завойованої території), які прославилися при захисті Галицької Русі і Поділля від кримських та монголо-татар; після окупації Польщею сприяли поширенню католицизму. 28 липня 1379 р. власник міста Міхал Авданець видав грамоту-привілей, якою виділив кошти для розбудови замку, перебудови костелу, надав кошти для утримання костелу та католицької парафії; виділив місце (пустинь) між селами Переволока та Рукомиш, яке звалось Журавинці, для заснування села з правами, які мали названі села, під юрисдикцію пробощів (ксьондзів).. 1393 р., на прохання власника міста Міхала Авданця король Владислав II Яґайло надав місту магдебурзьке право. 1401 р. брати Міхал і Теодор Бучацькі (в присутності воєводи Міхала, також Прадонти Копичинського, їх адвоката Януша) видали в Бучачі грамоту-привілей, якою забезпечувалось виділення майна та коштів для утримання костелу та католицької парафії. 1427 р. - дідич Міхал «Мужило» Бучацький перевів місто на польське право. Між 1480 та 1485 р. дідич Давид Бучацький грамотою, написаною в Голгочому, виділив для старого фарного костелу Бучача (який на той момент був головним в місті) десятину з дібр в Голгочому (поселення було його власністю) кошти на виготовлення вівтаря, забезпечив утримання вівтариста Миколая зі Свіржева (можливо, Свіржа), який повинен був 3-чі щотижня відправляти меси, допомагати ксьондзу. Привілей (грамота) був затверджений львівським католицьким митрополитом (арцибіскупом) Яном Стшелєцким (Вонтробкою). Власниця - донька Якуба Бучацького (старшого) Катажина вийшла заміж за Яна Творовського гербу Пилява; посагом був Бучач, ця гілка Творовських стає Бучацькими-Творовськими (або Бучацькими гербу Пилява). Бучацькі-Творовські гербу Пилява володіли містом до кінця XVI століття, відтак — Ґольські гербу Роля (Роліч) після заміжжя Катерини Б.-Т.(доньки Яна Бучацького-Творовського (мол.) і Катажини з Баранова) за руським воєводою С.Ґольським (†1612), потім — Потоцькі гербу Пилява. За іншими даними, місто перейшло до Потоцьких після шлюбу Катажини Бучацької-Творовської, доньки Миколая Бучацького-Т., з кам'янецьким каштеляном (пізніше) Анджеєм Потоцьким, відтак, після шлюбу їх доньки Анни та С.Ґольського, перейшло до останнього, а після його смерті - до брата Яна. Після смерті Яна Ґольського власницею стала його вдова Зоф'я Ґольська з Замєхова, яка отримала для зберігання скарб Могилянки. Після тривалих феодальних сутичок, судових позовів біля 1620 р. місто перейшло до Стефана Потоцького, представники різних гілок яких були власниками міста до 1772 р., дідичами - до 1939 р.

1415 р. (перед Зеленими святами) - король Яґайло або був у місті, або проїжджав повз нього, добираючись до Снятина з Теребовлі (через Б., Галич, Коломию на прийняття васальної присяги Олександром «Добрим». Влітку 1498 р. Бучач завойовують Стефан III і його союзники - турки; помстою за попередні невдачі стає руйнація міста і полонення частини його жителів.
1508 р. в місто тимчасово перенесені засідання ґродського (міського) суду зі сильно зруйнованої татарами Теребовлі, 1515 року - повторно отримується магдебурзьке право. 1518 рік в Бучачі, як і в усій Польщі, запроваджена панщина. Урядова заборона селянам Гали­чини подавати скарги на феодалів. З 1558 року, за привілеєм Сиґізмунда II Авґуста (прохання власниці - вдови Катажини Бучацької-Творовської), тут двічі на рік (на святих Прокопа та Єнджея) проводилися ярмарки, а щотижня в четвер — торги, що сприяло зростанню добробуту міщан, розвитку ремесел. Власник міста Миколай Бучацький-Творовський - зять Радзивілла М.К."Чорного" - був кальвіністом, сприяв поширенню цієї течії християнства, перетворив фарний костел на кальвінський збір. Більшість міщан займалися ремеслами і рільництвом, відробляли панщину, сплачували десятину, виконували різні повинності.
1578 р. місто входило в склад галицького повіту галицької земли Руського воєводства.
1580-і роки - закінчена перебудова фортеці.

1610 р. збудовано та освячено муровану церкву Св. Миколая. Січень 1614 р. в результаті феодальних «розбірок» замок в Бучачі, який належав тоді Зоф'ї з Замєхова Стадницькій-Ґольській, здобув завдяки підкупу залоги Ян Єжи Радзивілл (причина конфлікту - наслідок несплаченого боргу Станіслава Ґольського, військові якого, ще за його життя, спричинили шкоду в маєтках дружини Яна Єжи Радзивілла - власниці Язловця Елеонори з Острозьких Язловецької (вдови Єронима Язловецького))..
1630-і рр. чергова перебудова замку. 1648 р. фортецею безуспішно намагались оволодіти незначні частини козацько-селянсько-татарського війська. Обороною замку командував власник міста Ян (Януш) Потоцький. Було підпалено околишні будинки.

1652 р. власник (дідич) міста Ян (Януш) Потоцький віддає василіянський монастир Св. Трійці (час заснування та побудови поки що невідомий, був реставрований за кошти, виділені його матір'ю - Марією Амалією Потоцькою з Могил) католицькому монашому ордену домініканів, надав ґрунт (земельну ділянку) для монастиря. 1655, 1667 рр. - фортецю намагалися захопити кримські татари: зазнали невдачі, відступаючи, спалили місто.

Весна 1672 р. гетьман П.Дорошенко разом із турецьким султаном Мехмедом IV почали війну, відбили 18 серпня у поляків Кам'янець-Подільський. 1672 р. турецько-татарське військо зруйнували тільки частину міста та замку. 18 жовтня того ж року у Бучачі під деревом «Золота Липа», яке збереглося при дорозі на Соколів, був підписаний мирний договір між Туреччиною та Річчю Посполитою.
За легендою, кордон пройшов по річці Стрипа і поділив місто на дві частини — східну (турецьку) і західну (польську), окупація лівобережної частини Бучача турками тривала 11 років (тепер вона виглядає малоймовірною, бо в листопаді 1673 р. поляки здобули перемогу над турками в битві під Хотином, статті Бучацького договору втратили силу), а після демаркації в 1680 р. польсько-турецького кордону в складі Речі Посполитої був навіть Джурин. Підтвердженням також є факт збору жителів руського воєводства (урядників, рицарства, простих мешканців) 3 серпня 1674 р. на Бучацькому замку (керівником (губернатором) замку в той час був Кшиштоф Струшевич) з метою організації життя відповідно до потреб того часу (ймовірної навали турків).

1675 р. турецько-татарське військо облягало Теребовлю під командуванням Ібраґіма Шишмана; він наказав кільком башам здобути бучацький замок, в якому перебували шляхтичі та міщани. Місто було взяте без надзусиль та підпалене. Частину євреїв (жидів) догнали під брамою замку та вбили. Замок боронився завзято, але шансів на тривалу оборону було мало; врятувала звістка про підхід військ під проводом короля Яна ІІІ Собєського. Вересень 1676 р. турецько-татарське військо сильно зруйнувало замок та всі житлові будинки міста.

Король Ян III Собєський був у Бучачі 1683 року (очевидно, до «Віденської відсічі» 12 вересня). У місті пам'ятають про «Джерело Яна Собєського». На опорній стіні було встановлено 2 пам'ятні плити з написами, що біля цього джерела відпочивав король (нині збереглася лише кам'яна).
Існували язловецька, львівська, галицька, припускають про існування теребовлянської, загайпільської брам. Француз д'Алерак - придворний короля Яна ІІІ Собеського - в своїх описах вказував про існування мурів та 4-бічних башт в місті.
Серпень 1687 р. король Ян III Собєський стояв у Бучачі та околицях з обозом і проводив військову раду щодо здобуття Кам'янецької фортеці, після отримання звістки про перемогу над турками князя Лотаринґії Леопольда I Габсбурґа в Угорщині наказав відспівати молитву Te Deum. За час перебування короля в місті воно не отримало від нього великої допомоги у відновленні.
1699 р. єврейська громада отримує від короля підтвердження своїх прав. 20 травня 1699 р. власник - стражник великий коронний Стефан Потоцький (молодший) видав грамоту-привілей для жидівської громади Бучача, в якій визначались права та обов'язки представників цієї етнічної громади міста.

Відсутність міста на мапі 1700 р., напевне, можна пояснити або наслідками польсько-турецьких воєн, або автори просто не позначили сильно зруйноване місто.

Терени міста на мапі 1700 року

15 травня 1703 р. власник Стефан Потоцький (молодший) видав привілей для шевських цехів (більшого та меншого); 16 серпня 1703 р. менший шевський цех отримав ще один привілей від дідича. Ще одна грамота-привілей для відновлення та розвитку міста була видана Стефаном Потоцьким (молодшим) 8 листопада 1706 р. в Бучачі.

7 грудня 1712 р. в Любліні Стефан Потоцький (молодший) видав фундаційну грамоту про заснування монастиря оо.Василіянів на місці костьолу Св. Хреста в Бучачі. Монахи-василіяни, які переїхали до міста з Литви, починають навчати в заснованій теологічній школі як вже діючих священиків, так і дітей, які планували ними стати. Після його смерти в 1727 р. містом керувала власниця - його вдова Йоанна з Сєнявських Потоцька до своєї смерти в 1733 р.; після неї - син Микола Василь Потоцький.

Середина XVIII століття - час містобудівельної діяльності мецената Миколи Василя Потоцького, архітекторів Бернарда Меретина та Яна Ґотфріда Гофмана, скульптора Йогана-Ґеорґа Пінзеля. Зведено ряд визначних пам'яток пізнього бароко, які сформували обличчя старого міста: придорожня скульптура («фігура») Святого Яна Непомука (1750 р.), міська ратуша і придорожня «фігура» Святої Анни (1751 р.), Бучацький монастир (1751–1770 рр.), парафіяльний костел (1761–1763 рр.), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764 р.). 1754 р. М. В. Потоцький, за привілеєм короля Авґуста III Фрідріха, засновує василіянську гімназію.

В Бучачі проповідував польський історик, дослідник ґенеалоґії та геральдики, єзуїт Каспер Несецький. 1765 р. місто - центр новоутвореного римо-католицького деканату.

Австрійський період

В складі Священної Римської імперії

Бучач на мапі Галичини у складі Священної Римської імперії, 1800 р.

Бучач на мапі 1897 р.

Бучач - повітовий центр Східної Галичини (1910 р.)

1772 р., після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь Габсбурґів в Священній римській імперії (з 1804 р. — Австрійської імперії.
3 жовтня 1772 р. власник Микола Василь Потоцький зі смутком спостерігав за проходженням частин війська Священної Римської імперії (ночували в Бучачі, вранці 4 жовтня вирушили в напрямку Чорткова). 15 квітня 1773 р. з полудня почалась пожежа за язловецькою брамою (або на тодішньому покровецькому передмісті); сильний вітер сприяв пожежі, загорілись 130 будинків.
1 лютого 1779 р. до міста прибув граф Ян Потоцький (староста канівський з 1782 р.з дружиною Йоанною - новий дідич Бучача. 7 червня 1786 р. через виїзд до Литви дідичка графиня Йоанна Потоцька права на дідицтво міста передала рідному брату чоловіка - каноніку графу Каєтану Потоцькому. Після цього містом керував маґістрат з 4-х осіб: президента (пол. prezes, судді (пол. sędyk), радника (пол. radca) та бурмістра (пол. burmistrz).

1773 р. при монастирі оо.Василіян відкрито вищі філософські курси.

В складі Австрійської імперії

1804 р. при монастирі отців Василіян заснували гімназію, в якій навчалися відомі українські та польські діячі культури, літератури і мистецтва (Антін Любич Могильницький, Корнило Устиянович,Іван Гушалевич, Порфирій Бажанський, польський художник Юліуш Коссак.
Серед викладачів — поети Юліян Добриловський, Іларіон Грабович, біолог Семен Труш.

1809-1811 рр. проходила ліквідація Бучацького римокатолицького деканату. 1811 р. значна пожежа в місті.
1812 р. дідичі - каноніки Павел та Каєтан Потоцькі - наказали розібрати останню з спостережних башт Бучача на горі Федір та спорудити з каменю гробницю-каплицю в стилі класицизму.
1814 р. після смерти каноніка графа Каєтана Потоцького дідичем став його рідний брат граф Павел - канонік луцький.

Після Віденського конгресу влітку 1815 року Тернопільський край повернено Австрійській імперії. Чеський письменник Карл Запп, подорожуючи Галичиною в 1830-х, залишив цікаві спостереження про побут і звичаї Бучача, сіл повіту, польський архітектор і художник Єжи (Юрій) Ґлоґовський виконав кілька акварелей з краєвидами міста. В І-й половині ХІХ ст. в місті вироблялись орнаментальні тканини поряд з такими містами, як Борщів, Косів, Яворів, Броди, Сокаль.
Стихійні лиха і хвороби: епідемія холери 1831 року забрала 770 бучачан.

Скасування панщини 1848 р. сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво, що мало натуральний характер. З 1856 р. тричі на тиждень, з 1861 р., після побудови залізниці з Відня до Львова, - щодня ходив поштовий диліжанс. 1863р. почав діяти телеграф, звичайна пошта - в 1871 р.
1840-ві рр. відновлено Бучацький римокатолицький деканат.

29 липня 1865 р. велика пожежа, під час якої згоріло 220 будинків, в тому числі ратуша, монастир, церква, костел та синагога, і, найприкріше для істориків,- архіви маґістрату, суду та інші цінні документи, відсутність яких дуже ускладнює працю дослідників міста.

В складі Австро-Угорщини (з 1867 р. )

Станом на 1880 р.: територія міста - 3055 м², проживало 8967 жителів, у т. ч.:

• юдеїв — 6077 (67,8%), римо-католиків — 1816 (20,25%), греко-католиків — 1066 (11,9%)
• за іншими даними, всього - 9970 осіб; з них: українців - 1761 (17,7%), 1920 поляків (19,3%), 6281 (63,0%) жидів, 8 (0,1%) євангелістів; будинків - 1017.

Прокладення в 1884 р. залізниці Станиславів-Бучач-Ярмолинці призвело до пожвавлення розвитку промисловості й торгівлі, Бучач став одним з найбільших торгових містечок Галичини. У другій половині XIX століття Бучач славився ткацькими виробами та килимами, які виробляла фабрика в Підзамочку на засадах місцевого народного ткацтва (зокрема, працювали майстри Володимир, Іван, Степан, Дмитро Нагірянські). Галицький історик та фольклорист Садок Баронч написав перші історичні праці про Бучаччину — «Язлівецькі пам'ятки» (1862 р.), «Бучацькі пам'ятки» (1882 р.), видані у Львові.

В 1870-х роках в місті перебував білоруський та польський художник Наполеон Орда, який виконав малюнки міста. 1887 р. перебував на гастролях Театр товариства «Руська Бесіда»: серед акторів — Степан Янович (Курбас), дружина Ванда Яновичева, з ними піврічний син Лесь Курбас — майбутній реформатор українського театру. У 1880-90-рр. жандармом в Бучачі був Старух Тимотей.

1891–1899 рр., за проектом Топольницького і Джованні Батісти Феррарі (*1851 - †1905), збудовано державну восьмикласну гімназію, в якій навчалися історик Іван Джиджора, художник Володимир Ласовський, письменник Осип Назарук, поет-січовик Балюк Іван, инші відомі люди.

1900 р.: всього - 11756 осіб, з них: українців - 1948 (16,6%), 3078 поляків (27,1%), 6730 (57,3%) жидів.

1904 р. засновується філія товариства "Сокіл" (керівник - Станіслав Сіяк); 1907р. - філія тов-ва "Просвіти": перші загальні збори відбулись 25 березня 1908 р., керівником був обраний вчитель гімназії Никифор Даниш(*1877-†1954) (читальня "Просвіти" існувала до утворення філії, понад 8 років містилась в домі Гриня Бобика, орієнтовно до 1909 р.; після утворення філії перемістилась до мешкання Гриня Чекановського, де була до 1914 р.). Засновуються по селах читальні "Просвіти", з 27 березня по 15 квітня 1911р. пройшли перші торгово-касові курси для жителів міста та повіту, організовані філією "Просвіти". Почесним членом повітової філії "Просвіти" був В.Гнатюк - уродженець Бучаччини.

На загальних виборах до Австрійського парламенту 1907 р. Бучач ввійшов до 60-го сільського змішаного округу (Бучач, Підгайці, Монастирська, Вишнівчик); депутат - львівський адвокат доктор Г.Ґабль, заступник - д-р Л.Цегельський.

1913–1914 рр. у ремісничо-будівельній школі при монастирі навчався письменник Дмитро Бедзик. Початок XX ст. звели ряд громадських і житлових споруд: будинок товариства «Сокіл» (1905, тепер Будинок культури), церкву Святого Архангела Михаїла (1910) на Нагірянці, «Касу хворих» (тепер корпус районної лікарні). 1910 року в місті проживало 14 286 осіб.
1914 р. величавим концертом було вшановано 100-ту річницю народження Т.Г.Шевченка.

Перед 1914 р. в місті було 2 готелі з ресторанами, звичайних шинків-корчм - більше 10.

Бучач на мапі Адміністративний поділ Королівства Галичина, 1914 р.

Вид на місто і Василіянський монастир від замку

Перша світова війна

Під час Першої світової війни в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. 15 серпня 1914 року в місто вступила російська армія і стояла тут до липня 1917 року, коли його знову відвоювали австро-німецькі війська. На жаль, знову згоріла частина міських архівів.

За москвофільство арештовано і вивезено до Талергофу: Івана та Стефана Беріз, Івана Лісовського, Григорія Громадського, Н.Мандіровича, д-ра Володимира Могильницького з дружиною, Антіна Шведу, Н.Нагірянського, Кирила Крижанівського (помер на тиф в таборі).

В складі ЗУНР (листопад 1918 року):

   ЗУНР

   Українська держава

   Кримський крайовий уряд

   Кубанська народна республіка

   Всевелике Військо Донське

   Білоруська народна республіка

   Литовська республіка

   Польська республіка

   Австро-Угорщина

   Королівство Румунія

   Королівство Сербія

   Радянська Росія

Читальня «Просвіти» під час І-ї світової війни не діяла.

Українська Революція

1 листопада 1918 року українці перебрали владу в Галичині і створили Західно-Українську Народну Республіку. Першим міським головою (посадником) міста тоді був Рогозинський Климентій, першим повітовим комісаром — доктор Боцюрків Іларіон. Делегатом до Української національної Ради був Остап Сіяк. Помітний вплив на життя міста того часу мала родина його пароха о.Дениса Нестайка.
В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

Грудень 1918 р. Директорія УНР заарештувала Митрополита Київського, «відомого україножера» Антонія Храповицького та єпископа Житомирського Євлогія і вислала до Бучача. Владик помістили у монастирі отців Василіян, де перебували до травня 1919 року.

Травень - червень 1919 р. в місті перебуває Начальна Команда Галицької Армії (двічі: перший раз - під час відступу до "Трикутника смерті", вдруге - після звільнення міста від польських окупантів під час Чортківської офензиви).

2 червня 1919 р. у монастирі відбулася нарада з участю президента ЗУНР доктора Евгена Петрушевича, державних секретарів, генералів Михайла Омеляновича-Павленка і Олександра Грекова, полковника Віктора Курмановича та інших старшин УГА. Переглядали «фатальну ситуацію на фронті», вирішили використати всі можливості для оборони Галичини, в крайньому випадку - перевести УГА за Збруч]].

Липень 1919 р. місто окупували польські війська; 10 серпня — 15 вересня 1920 р. під владою більшовиків. Бучацький ревком (голова М.Галон) виконував декрети Галицького революційного комітету (Галревкому), що містився в Тернополі.

В складі ІІ Речі Посполитої

Старий Бучач

.

Після закінчення першої світової війни почала діяти Версальсько-вашингтонська система.
Доля ЗУНР визначилась внаслідок Паризької мирної конференції 1919—1920 рр., Варшавського договору 1920 р., Ризького миру 1921 року, Ґенуезької конференції, Конференції в Сан-Ремо та інших міжнародних договорів.
14 березня 1923 року в Парижі Рада послів великих держав — Великобританії, Франції, Італії та Японії прийняла рішення про визнання суверенітету Польщі над всією територією, якою вона фактично володіла, в тому числі і над Східною Галичиною (фактично ухвалила приєднати Галичину до Польщі з умовою надання їй автономії).
Намагаючись змінити рішення Ради Послів, з Раймоном Пуанкаре зустрічався митрополит Андрей Шептицький, але безуспішно. Бучач, як частина ЗУНР, був анексований Польщею.
Тодішній польський уряд не тільки не думав надавати Галичині автономію, а й посилив заходи, щоб припинити український розвиток, проводячи політику полонізації.

Після війни 1918–1919 років, незважаючи на тиск влади, відновлюють роботу українські громадські організації «Просвіта», «Пласт», "Сільський господар", "Рідна школа", "Сокіл"; члени товариств "Просвіта" та москвофільського "Общества ім. Качковського" утворюють "Українське міщанське братство" (УМБ), яке діяло на основі статуту "Просвіти" (1923 р.): 1923-1924 - зводиться будинок УМБ(за «Чорним» мостом), засновано бібліотеку товариства «Просвіта», 1924 року — повітову учительську бібліотеку. 24 серпня 1924 р. установчі збори "Повітового Союзу кооператив" (ПСК). 1924-1925рр. - зводиться будинок дитячої захоронки (садка) під опікою монахинь СС. Служебниць Станиславівської єпархії УГКЦ (теперішня районна поліклініка). Незважаючи на утиски українського населення зі сторони польської окупаційної адміністрації, вона докладала зусиль для збереження та відновлення обличчя міста.

1930-і роки дідич Артур граф Потоцький залучав археологів та простих міщан до розкопок замкових підземель, нічого особливо цінного не знайшов.

Переписи:

• 1921 р.: всього - 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком — 12309; 847 будинків; євреї - 51,3%.
• 1939 р.: 2400 (21,6%) українців, 3550 (32,0%) поляків, 5150 (46,4%) євреїв (жидів).

1931 р. в місті 1110 мешкальних домів.

Перші «совіти»

Вересень 1939 р. Галичину зайняли радянські війська, 18 вересня 1939 р. в місто прийшов тоталітарний сталінський режим.
Прихід нової влади був по різному зустрінутий представниками як етнічних громад Бучача (української, єврейської, польської), так і різних соціальних прошарків — інформовані жителі знали про Голодомор, репресії 1937–1939. На жаль, для нової влади чільні представники української громади міста становили «буржуазно-націоналістичну» загрозу, були «занадто інтеліґентними та свідомими», тому їх переслідування не забарилось, а закінчилось воно жахливою різнею перед відступом більшовиків з Бучача. Тільки 1989 року рештки 148 бучачан, знайдених в підвалі церкви Св. Покорови, були поховані в спільну могилу біля церкви Св. Покрови.

За нової влади почала виходити районна газета «За нове життя», на базі майстерні створили ливарно-механічний завод, відкрили зооветеринарний технікум (переведений з Язлівця).

Гітлерівська окупація

   Повіти Дистрикту Галичина на мапі Генерал-губернаторства Польща

Ґенеральна губернія, Дистрикт Галичина, Райхскомісаріат Україна у 1941–1945 рр.

7 липня 1941 р. Бучач зайняли війська вермахту. Бучач увійшов до окружного староства (крайсгауптманшафту) Чортків (нім. Kreishauptmannschaft Tschortkau). Крайсгауптмани: Ґерхард Літтшваґер (нім. Gerhard Littschwager), Ганс Куят (нім. Hans Kujath).

Гітлерівці знищили близько 7,5 тисяч жителів міста і району, переважно євреїв. Молодих людей примусово вивозили на роботу до Німеччини. Під час Другої світової війни колію залізниці у напрямку до Станіславова було зруйновано, пізніше — розібрано і не поновлено по цей час (місцями залишилися насипи — «штрики»).

17 жовтня 1942 р. гітлерівці розпочали першу масштабну «Акцію» в Бучачі. Німецька поліція порядку та, під примусом, українська поліція нападали на єврейські домівки і насильно конвоювали мешканців на міську площу; деякі євреї ховались в підвалах та бункерах, тож почалися ретельні обшуки. Більшість бункерів були добре замасковані, гітлерівці розбирали будинки та руйнували фундаменти, сподіваючись знайти захованих. Багато спромоглися втекти з площі, де їх зібрали перед відправкою, близько 200 було вбито при спробі втечі. Того дня було заарештовано 1600 осіб, яких потім відправили на залізничну станцію для транспортування в запечатаних товарних вагонах в табір смерті в Берґен-Бельзен.

27 листопада 1942 р. ще одна «акція» — близько 2500 євреїв захоплено та відправлено на смерть в Берґен-Бельзен. Багато намагалось уникнути депортації, влаштовуючи схованки або тікаючи навколишні села; гітлерівці влаштували пропускні пункти вздовж доріг з і в місто, викрили деякі схованки. Дехто з місцевої спільноти також приєднувався до переслідування і видавав утікачів гітлерівцям. Коли «акція» закінчилась, на вулицях міста та околицях залишилось близько 250 мертвих. 26 червня 1943 в Бучацькому гетто нацисти ліквідували близько 1000 євреїв.

Другі «совіти»

Червона Армія вдруге зайняла Бучач 21 липня 1944 року, місто стає районним центром УРСР. На верху Федір-гори, біля старого цвинтаря, 1984 року відкрили меморіал на місці поховання радянських вояків (скульптор Є.Карпов, архітектор О.Зайцев). Боротьбу проти гітлерівських окупантів вели ОУН та підрозділи УПА. За 100 м за корпусом СПТУ височить символічна могила-курган, насипана 1992 року в пам'ять полеглих за волю України членів ОУН, вояків УПА.
1945 р. заборонено Богослужіння в Успенському костелі, храм перетворений на склад.
1947 р. в місті проживало 3288 осіб.
Після війни старе місто було частково відбудоване; розширено територію (за рахунок передмість), житловий, промисловий потенціал. Тоталітарний режим і надалі проводив «зачищення» міста від «буржуазно-націоналістичного елементу»: потрапляли в тюрми, табори та на спецпоселення представники довоєнних інтеліґенції, підприємців; іноді повторно, після повернення до Бучача (родини Берез, Крушельницьких та ін.). З храмів діяла тільки Миколаївська церква, примусово переведена до РПЦ. Підпільну службу вів о.Ярослав Богатюк. Костел, монастир оо.василіян, церква св.Покрови використовувались не за призначенням (в них знаходились склади, музеї), було частково зруйновано придорожні статуї роботи Й.-Ґ.Пінзеля. На жаль, почали приживатись безбожництво, лихослів'я, пияцтво та інші неомінні атрибути більшовицького способу життя, в приміщенні колишнього відділку НКВД облаштували кафе «Золота рибка».

1947 р. організовано автошколу, 1950 р. — школу механізації сільського господарства (тепер СПТУ № 26). 1951–1980 рр. діяла обласна школа майстрів сільського господарства, 1952 р. в приміщенні колишнього млина Потоцьких почала працювати ГЕС (працювала до 1972 р.), 1953–1956 рр. — школа медичних сестер.
1955–1958 рр. на західній околиці міста побудовано цукровий завод, а біля нього — селище цукровиків і середню школу. 1958 р. початок регулярних автобусних рейсів на Львів, Тернопіль і Чортків, міське сполучення. Відкрито дитячі школи — художню (1960 р.), музичну (1963 р.) та спортивну (1965 р.). На східній околиці міста, біля Трибухівців, зведене навчальне містечко радгосп-технікуму; Бучацький коледж Подільського ДАТУ, створений на його базі 1999 року, — один із найбільших навчальних закладів України цього профілю. 30 грудня 1982 р. початок діяльності Бучацького історико-краєзнавчого музею.

1965 р. на місці старого спортмайданчику на г. Федір, де відбувся перший футбольний матч в місті, було збудовано стадіон "Колос". 1960-1970 - футбольна команда "Колос" Бучач - багаторазовий чемпіон области з футболу, чемпіон України та СССР серед сільських команд.

Початок 1970-х - реконструкція центральної частини міста: знесено пам'ятник Леніну В., зведено адміністративну будівлю (дисонує з навколишньою забудовою). Кінець 1980-х: стан будівель монастиря оо.василіян був аварійним, ратушу почали відновлювати.

Період незалежної України

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Бучачі

Василіянський монастир

Після відновлення незалежности України місто перестає бути радянсько-сірим та безликим, почало набувати європейських обрисів (хоча роботи - дуже багато, враховуючи сьогоднішні морально-економічні реалії): позбулось частини «радянського спадку», частково відновлено пам'ятки архітектури, почастішали відвідини іноземних туристів. Cпеціалістами кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів (РРАК) Львівської політехніки (завідувач - уродженець Бучача Микола Бевз) розроблена науково-проектна документація для відкриття історико-культурного заповідника у місті. Спроби створення Бучацького історико-архітектурного (або історико-культурного) заповідника, на жаль, поки були невдалими.
До цієї пори не відреставровано ратушу, в незадовільному стані - приміщення художньої школи.

Почала виходити газета «Золота Пилава» (тепер «Нова доба»), інтернет-видання «Бучацькі оголошення», сайти «Бучач сьогодні», Бучацькі новини». Діє мистецький «Арт-двір» (керівник - Віктор Гребеньовський).

2003 р. завдяки монастирю оо.Василіян відновила роботу ГЕС (називають Топольківською).

Населення

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення був таким:

Мова	Число ос.	Відсоток
українська		99,29
російська		0,54
польська		0,05
білоруська		0,03
молдовська		0,02
болгарська		0,01
гагаузька		0,01
словацька		0,01
єврейська		0,01

Пам'ятки

Бучацька ратуша

Я. Ґ. Гофман.Віленське бароко.Монастир василіян

Наявні пам'ятки

Файл:1 Tserkva-Mykolaya Buchach.jpg

Церква святого Миколая

• Фортеця кінця XIV — початку XVII століть
• церква в урочищі Монастирок (XVI-XVII століття)
• церква Святого Миколая (1610) з дзвіницею (XIX століття)
• комплекс Бучацького монастиря з церквою Воздвиження Чесного Хреста Господнього (Хрестовоздвиженська) (1753–1770) і дзвіни­цею (1853)
• Бучацька ратуша (1750–1751)
• церква святого Архистратига Михаїла (1910)
• Успенський собор (костел) 1763 року та церква Святої Покрови 1764 року, в яких знаходяться роботи Пінзеля
• гімназія (1890)

В церкві Святої Покрови є різьблені роботи Пінзеля, перший настінний розпис виконав Я.Головацький. Пам'ятка садово-паркового мистецтва — залишки парку кінця XVIII — початку XIX столыть.

Пам'ятки історії та культури

• погруддя Тараса Шевченка (1968 р.)
• похо­вання на міському цвинтарі Січових Стрільців і жертв репресій 1940 рр. (1992 р.)
• символічна могили во­якам УПА
• символічна могила євреям, які загинули під час Другої світової війни (1992 р.)
• два пам'ятники Тарасу Шевченку (1994 р., скульптор В.Савчук, архітектор Микола Бевз; 1995 р., скульптор В.Римар, архітектор Р.Кавецький)
• пам'ятна табличка громадському діячеви, доктору Володимиру Гамерському та компо­зиторови, педагогу Софії Ілевич (2002 р.)
• монументи-фігури:
  • Святого Яна Непомука (1750 р., скульптор Й.-Ґ.Пінзель)
  • Діви Марії (1751 р., скульптор Й.-Ґ.Пінзель)
  • Ісуса Христа (2003 р., скульптор Роман Вільгушинський)
• меморіал Слави (1954 р., реставровано 1984 р.; скульптор Є.Карпов, архітектор О.Зайцев).

Пам'ятні знаки

Пам'ятні дошки

• головнокомандувачу УПА ґенералу Роману Шухевичу (початок вулиці ґенерала Шухевича)
• доктору Володимиру Гамерському (будівля теперішнього відділення «Укрпошти»)
• доктору Володимиру Гамерському та педагогу Софії Ілевич (будівля теперішнього райвійськкомісаріяту)
• до 300-річчя монастиря оо.Василіян (будівля монастиря)
• королю Яну ІІІ Собєському

Барельєфи

• Чорноволу В'ячеславу (будівля Бучацького історико-краєзнавчого музею)
• головнокомандувачу УПА ґенералу Роману Шухевичу (початок вулиці ґенерала Шухевича)
• Шмуелю Аґнону (вулиця Аґнона).

Діють монас­тир оо. Василіян, церкви Чесного Хреста Господнього та Покрови Пресв. Богородиці, церква Петра і Павла ( — УГКЦ), св. Миколая, св. Михаїла, св. Володимира ( — УАПЦ), кос­тел Успіння Пресв. Богородиці, молитов. буди­нок ЄХБ.
У книгозбірні Бучацького монас­тиря оо. Василіян зберігалося Бучацьке Євангеліє (на даний час — у м. Львові).

Зниклі пам"ятки

• Дерев"яна архітектура часів княжої доби та початків польсько-угорської окупації
• дерев'яний палац Потоцьких (збудований в XVIII ст. навпроти монастиря оо.Василіян; згорів 1888 р.)
• Монастир та церква оо. Василіянів (православних) (з 1652 — домініканів, знаходились біля теперішнього дитсадка «Сонечко», розібрана 1808 р.)
• дерев'яна церква Св. Покрови (знаходилась біля сучасної)
• дзвіниця Успенського собору
• церква Різдва Богородиці (на Підзамчі)
• костел Чесного Хреста (розібраний коло 1765 р. для побудови монастиря).

Некрополі

Файл:Церква святого Михаїла, Бучач.jpg

Церква святого Архистратига Михаїла (Бучач-Нагірянка, УАПЦ)

На старому міському кладовищі (гора Федір) поховані повітові діячі ЗУНР (суддя Теодор Марків, професор Василь Винар, міський голова Климентій Рогозинський), музикант і педагог Софія Ілевич, в родовій гробниці - дідичі міста, каноніки Потоцькі Павел та Каетан (саркофаги відсутні, частково зруйнована), бургомістри, посадовці, заможні міщани; розташований військовий меморіал, на якому поховано понад 1500 радянських воїнів, які загинули у боях за Бучач. Встановлений пам'ятник — скульптура воїна заввишки 2 м, на прямокутному постаменті, заввишки 2,5 м. По правий і лівий боки — 22 надмогильні плити з прізвищами загиблих.

Другий цвинтар - на території колишнього приміського села Нагірянки, довкола церкви Св. Михайла (1910 p.). Поховані парохи і душпастирі Бучача (зокрема, о.Денис Нестайко, Ярослав Богатюк), є родинна гробниця Назаруків.

Старе єврейське кладовище

У місті збереглося старе єврейське кладовище, засноване в XVI столітті. Єврейське кладовище розташовано на околиці міста Бучача. Останнє відоме поховання на цьому кладовищі відбулося до 1940 року. Пам'ятники зруйновано, залишилось багато надгробних плит. Територію частково огороджено. Загальний стан некрополя незадовільний.

Релігія

Діють наступні релігійні громади:

• УГКЦ
• УАПЦ
• РКЦ
• ЦАСД
• Свідків Єгови
• церква євангельських християн-баптистів.

Соціальна сфера

Функціонують підпрємства харчової промисловості: цукровий, сироробний, хлібний заводи, дистилярія (виробництво міцних напоїв) комбінат хлі­бопродуктів, вироб.-консерв. комбінат.

Економіка

Діяли заводи «Квант», «Астрон», швейна фабрика «Берізка», на даний момент функціонують ливарний кооператив «Іскра», сирзавод, дистилярія (Галіція Дистилері) національного значення - виробництво коньяків та інших міцних алкогольних напоїв (торгова марка «Бучач» та інше).

Культура, освіта

У Бучачі є: 4 ЗОШ, ґімназія ім.Володимира Гнатюка, технічний ліцей, колегіум ім. Св. Йосафата, 2 Будинки школяра, СПТУ, агроколедж, інститут менеджменту і аудиту; районний будинок культури, кінотеатр, бібліотеки, музична та художня (в аврійному приміщенні) школи, 2 ДЮСШ, 2 готелі, 3 парки.

Музеї

• районний історико-краєзнавчий
• громадський музей-меморіал ім. В. Стуса
• В'ячеслава Чорновола
• історії агроколеджу
• СПТУ-26.

Охорона здоров'я

• районна лікарня
• районна поліклініка
• стоматологічна поліклініка.

Дозвілля, відпочинок

• стадіон (один із найбільших в області), футбольний клуб «Колос» 
• кінотеатр
• з парки.
• 2 басейни (не діють).

Персоналії

Народилися:

• Назарук Осип — діяч ЗУНР, автор роману «Роксолана»
• Ашкенази Тобіяш — єврейський правник
• Кнебель Йосиф — російський видавець
• Свістель (Свистіль) Франц — український громадський і просвітній діяч адвокат та діяч УНДО
• отецьГалущинський Теодозій — церковний діяч і богослов
• Чепіта Міхал Віктор — польський живописець
• Аґнон Шмуель Йосеф — єврейський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури
• Длускі Остап (А.Лянґер) — діяч польського і міжнародного робітничого руху, публіцист
• Островерха Михайло — український письменник, літературний критик і журналіст
• Косарчин Ярослав-«Байрак» — сотник УПА, командир ТВ-23 «Магура», крайовий провідник ОУН «Карпати» (1949 − 1951)
• Байрак Любослав-Антін — український геолог
• Мюллер Давид Генрих (Цві) — австро-угорський вчений-семітолог, професор, державний радник, дослідник стародавніх семітських мов і польовий дослідник неписьменної мови острова Сокотра, барон
• Кубійович Дарія з Сіяків — бібліотекар НТШ, дружина Володимира Кубійовича
• Воронка Роман — математик, громадський діяч, співзасновник Фонду Допомоги Дітям Чорнобиля і Фонду Руху
• Адамський Ян Францішек — польский актор театру, кіно і телебачення, письменник
• Барановський Євген — ветеринарний лікар в діаспорі
• Еппльмен-Журман Алісія — американська письменниця
• Кміть Микола — підриємець, голова Львівської облдержадміністрації (2008–2010)
• Пилатюк Ігор — народний артист України, ректор Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка(з 1999 р.)
• Боцюрків Богдан-Ростислав- український історик, політолог, громадський діяч
• Бевз Микола - український вчений, архітектор
• Стравняк Анатолій — український вчений у галузі фізики твердого тіла, нелінійної оптики та квантової електроніки
• Дольницький Олег - український радянський вчений, ортопед-травматолог, мікрохірург, доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки; педагог, засновник київської школи дитячих мікрохірургів.

Проживали, перебували

• Міхал (Михайло) Авданець - фундатор першого кам'яного храму міста
• Потоцька Марія Амалія з Могил - дідичка міста, опікунка, фундаторка бучацьких храмів, монастирів
• Стефан Потоцький (молодший) - дідич міста, засновник Бучацького монастиря
• Потоцький Микола Василь  — дідич, староста канівський, меценат
• Меретин Бернард — відомий архітектор пізнього бароко і рококо на землях Західної України
• Пінзель Йоган-Ґеорґ — відомий представник Львівської школи скульпторів
• Возницький Борис — Герой України, директор Львівської національної галереї мистецтв
• Гнатюк Володимир  — український етнограф, навчався в ґімназії
• Цегельський Лонгин - заступник, потім - посол від міста до райхсрату Австро-Угорщини
• Петрушевич Евген - президент і Диктатор (верховний військово-політичний зверхник в часі війни) Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)
• Андрей Шептицький - предстоятель Української Греко-Католицької Церкви
• Покальчук Юрій - український письменник (серпень 1996 Р., консультант документального фільму про Ш. Й. Аґнона)
• Блаженніший Любомир кардинал Гузар - предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.

Працювали

• о.Нестайко Денис - багаторічний парох міста
• Грабович Іларіон - письменник, викладач ґімназії
• о.Добриловський Юліян - ігумен Бучацького монастиря, автор церковних та світських пісень, зокрема, «Дай же, Боже, в добрий час»
• Масляк Володимир - поет, гуморист, перекладач, викладач ґімназії
• Нерезій Єроним - ігумен Бучацького монастиря
• Сінгалевич Г. - педагог.

Див. також

• Історія Бучача (хронологічна таблиця)
• Бучацький мирний договір 1672 р.
• Архітектурні пам'ятки Бучача
• Бучацький монастир отців Василіян
• Церква святого Миколая
• Церква святого Архистратига Михаїла

Література

• Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник. - Ню-Йорк-Лондон-Париж-Сидней-Торонто: НТШ, Український архів, 1972. - Т. XXVII. - 944 с., іл.
• І.Дуда, О.Оверко. Бучач // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.
• Niedzielko Romuald, Kresowa księga sprawiedliwych 1939–1945. O Ukraińcach ratujących Polaków poddanych eksterminacji przez OUN i UPA, Instytut Pamięci Narodowej, ISBN 978-83-60464-61-8 (пол.)
• Л.Городиський, І.Зінчишин. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник.-Львів: Каменяр,1998.-294с., іл. ISBN 966-7255-01-8
• М.Литвин, Науменко К. Історія ЗУНР.-Львів: Інститут українознавства НАНУ;видавнича фірма 'Олір', 1995.-368с., іл. ISBN 5-7707-7867-9
• Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том ІІІ, 2008
• М.Станкевич. Бучач та околиці.-Львів:СКІМ,2010.-256 с., іл. ISBN 966-95709-0-4
• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• S.Barącz. Pamiątki buczackie.- Lwów: Drukarnia «Gazety narodowej», 1882.- 168s. пол.
• S.Barącz. Pamiątkie jazłowieckie.- Lwów: Drukarnia «Zakładu narodowego im. Ossolińskich», 1862.- 230 s. пол.
• Енциклопедія Сучасної України.-К.: ВАТ «Поліграфкнига», 2001-2008.- Т.1-8.А-Дя. ISBN 966-02-2074-X
• В.Тракало (редактор), В.Мельничук, О.Чорній, Т.Павлишин, Л.Матчак (автори тексту). Бучач над Стрипою.- Бучач: ВАТ«Бучацька районна друкарня»,2000.-28с.
• П.Козловський, (відповідальний), В.Тракало, Л.Легка, В.Балюх (автори тексту). Бучач. Туристичний путівник.-Тернопіль:ВАТ «Збруч»,2005.-60 с. ISBN 966-528-236-0
• М.Козак (автор тексту), П.Бубній (літредактор). Бучач. Фотопутівник.- Тернопіль: ВАТ «Збруч», 2010.- 64с., іл.

Ресурси Інтернету

• [3]
• Фотографії Бучача
• Бучач сьогодні
• Бучацькі новини, фото, веб-камера [4]
• Історія міста, статті, вірші, легенди про Бучач: «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»
• Бучач на сайті «Замки та храми України»
• Фотополювання. Бучач
• Стаття «Бучач» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
• Стаття Buczacz у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том I (Aa — Dereneczna) з 1880 року (пол.)
• S.Barącz. Pamiątkie buczackie) пол.
• S.Barącz. Pamiątkie jazłowieckie пол.
• Мапа 1386-1434 років
• Бевз Микола Валентинович
• Козак М. Султан Магомет IV впасноруч повернув дітям Потоцького з Бучача їхні фамільні коштовності
• Грушевський М. Історія України-Руси. Том IV. Розділ II.
• Галицько-Волинська держава
• Сайт Львівцентр