Бучач
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Бучач | |||
|---|---|---|---|
|
|||
| Основні дані | |||
| Країна |  Україна |
||
| Регіон |  Тернопільська область |
||
| Район/міськрада | Бучацький район | ||
| Рада | Бучацька міська рада | ||
| Код КОАТУУ | 6121210100 | ||
| Засноване | 1260 | ||
| Магдебурзьке право | 1515 | ||
| Статус міста | з 1939 року | ||
| Населення | 12,5 тис. | ||
| Площа | 9,98 км² | ||
| Густота населення | 1253,610 осіб/км² | ||
| Поштові індекси | 48402 | ||
| Телефонний код | +380-3544 | ||
| Координати | 49°04′ пн. ш.; 25°24′ сх. д. | ||
| Водойма | Стрипа | ||
| День міста | друга неділя вересня | ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція | Бучач | ||
| До обл./респ. центру | |||
| - залізницею | 125 км | ||
| - автошляхами | 68 км | ||
| Міська влада | |||
| Адреса | 48400, Тернопільська обл., Бучацький р-н, м. Бучач, майдан Волі ,1 | ||
| Веб-сторінка | Бучач —Сьогодні | ||
Бу́чач (нім. Butschatsch, пол. Buczacz, їдиш בעטשאָטש) — місто в Україні, центр Бучацького району Тернопільської області. Розташоване за 72 км на південний захід від обласного центру, на обох берегах Стрипи.
Населення — 12,5 тис. мешканців (2006). Площа 9,98 км².
Бучач розташований на перехресті шосейних доріг, що ведуть на Дарахів, Монастириська, Чортків, Золотий Потік, Коропець, Золотники і Товсте.
Залізнична станція Бучач — кінцева станція лінії Бучач—Чортків.
Зміст |
[ред.] Історія
Неписана історія міста сягає сивої давнини. На Федір-горі під час археологічних розкопок (1924) знайшли кам'яні долота і тесла зі старанно зашліфованою поверхнею. Такий інвентар — типовий для племен культури лінійно-стрічкової кераміки (6-3 тис. до Р. Х.). На березі Стрипи виявлено залишки двох поселень ранніх племен трипільської культури та поховання бронзового віку.
Назва міста походить від старослов'янського слова «буча» — в значенні «вода напровесні, бистрина і глибінь», що досить точно відображає навколишній ландшафт.
Про час заснування Бучача існують розбіжні думки науковців: 1260 або 1397 роки. На території міста знаходилося давнє слов'янське поселення, що до 1340 року входило до складу Галицько-Волинського князівства. Наприкінці XIV ст., внаслідок тривалої боротьби між Польщею і Литвою, Східну Галичину (в тому числі Бучач) захопили поляки.
Перша письмова згадка — 1397 р.
Бучач належав литовським магнатам Бучацьким (гербу Абданк), які прославилися при захисті Галицької Русі і Поділля від кримських татар. Михайло Бучацький був галицьким старостою, Іван — подільським воєводою, Яків (останній нащадок цього роду) — єпископом кам'янецьким, холмським і полоцьким. Бучацькі правили містом до кінця XVI ст., відтак — Гольські, а з 1632 року — Потоцькі (гербу Пилява).
1515 року місто отримало Магдебурзьке право.
З 1558 р. тут двічі на рік проводилися ярмарки, а щотижня в четвер — торги.
Більшість міщан займалися ремеслами і рільництвом. Вони відробляли панщину, сплачували десятину, виконували різні повинності.
У 1580 році було закінчене будівництво замку, а 1610 року зведено муровану церкву Св. Миколая. Під стінами замку неодноразово велися бої. У вересні 1648 року замком оволоділо козацьке військо. В 1655 і 1667 рр. фортецю намагалися захопити кримські татари, але зазнали невдачі. Відступаючи, вони спалили місто.
Навесні 1672 року гетьман Петро Дорошенко разом із турецьким султаном Мохаммедом IV відбили у поляків Кам'янець-Подільський і Бучач. 18 жовтня 1672 року у Бучачі під деревом «Золота Липа», яке збереглося при дорозі на Соколів, був підписаний мирний договір між Туреччиною та Польщею. Кордон пройшов по річці Стрипа і поділяв місто на дві частини — східну (турецьку) і західну (польську). Окупація Бучача турками тривала 11 років. У листопаді 1683 року поляки здобули перемогу над турками під Хотином, і статті Бучацького договору втратили силу.
Польський король Ян III Собєський відвідав Бучач 1683 року (очевидно до «Віденської відсічі» 12 вересня). У місті пам'ятають про «Джерело Собєського». На опорній стіні була встановлена пам'ятна плита з написом, що біля цього джерела відпочивав король (нині не збереглася).
У серпні 1687 року Ян III стояв у Бучачі з обозом і проводив військову раду щодо здобуття Кам'янецької фортеці.
На середину XVIII ст. припадає містобудівельна діяльність архітектора Бернарда Меретина і скульптора Йоганна Георгія Пінзеля. На замовлення і при фінансовій підтримці графа Миколая Потоцького, вони звели ряд визначних пам'яток пізнього барокко, які сформували обличчя міста: придорожня фігура Св. Іоанна (1750), міська ратуша і придорожня фігура Св. Анни (1751), монастир ОО.Василіян (1751—1753), Парафіяльний костел (1761—1765), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764).
1772 року, після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь Габсбурґів (з початку XIX ст. — Австрії; з 1867 р. — Австро-Угорщини).
У 1804 році при монастирі отців Василіян заснували гімназію, в якій навчалися відомі українські та польські діячі культури, літератури і мистецтва. Серед її викладачів були поети Юліян Добриловський, Іларіон Грабович, біолог Семен Труш.
У 1809—1815 рр. Бучач належав Росії.
Стихійні лиха і хвороби не минали мешканців міста. Епідемія холери 1831 року забрала 770 бучачан. 29 липня 1865 року трапилася велика пожежа, під час якої згоріло 220 будинків, у тому числі ратуша, монастир, церква, костел, синагога.
За даними 1880 р., територія міста займала 3055 м², і в ньому проживало 8967 жителів, у тому числі євреїв — 6077, поляків — 1816, українців — 1066.
Чеський письменник Карл Запп, який подорожував Галичиною в 1830-х роках, залишив цікаві спостереження про побут і звичаї Бучача, сіл повіту. А польський архітектор і художник Єжи Глоговський виконав кілька акварелей з краєвидами міста.
Скасування панщини (1848) сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво, що мало натуральний характер. Прокладення в 1884 році залізниці Станиславів-Бучач-Ярмолинці спричинилося до пожвавлення промисловості й торгівлі. Під час Другої світової війни колію залізниці у напрямку до Станіславова було зруйновано і не поновлено по цей час.
У другій половині XIX ст. Бучач славився ткацькими виробами та килимами, які виробляла фабрика в Підзамочку на засадах місцевого народного ткацтва. Галицький історик та фольклорист Садок Баронч написав перші історичні праці про Бучаччину — «Язлівецькі пам'ятки» (1862), «Бучацькі пам'ятки» (1882), видані у Львові.
1887 року в Бучачі перебував на гастролях Театр товариства «Руська Бесіда». Серед акторів були Степан Янович (Курбас) та його дружина Ванда Яновичева, а з ними піврічний син Лесь Курбас, майбутній реформатор українського театру.
Протягом 1891—1899 рр. за проектом Топольницького і Феррарі збудовано державну 8-класну гімназію. Тут навчалися історик Іван Джиджора, художник Володимир Ласовський, письменник Осип Назарук, поет-січовик Іван Балюк. В 1913—1914 рр. у ремісничо-будівельній школі при монастирі навчався письменник Дмитро Бедзик.
На початку XX ст. у місті звели ряд громадських і житлових споруд: будинок товариства «Сокіл», (1905, тепер Будинок культури), церкву Св. Архангела Михаїла (1910) на Нагірянці, «Касу хворих» (тепер корпус районної лікарні).
1910 року в місті проживало 14 286 жителів.
Під час Першої світової війни в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. 15 серпня 1914 року в місто вступила російська армія і стояла тут до липня 1917 року, коли його знову відвоювали австро-німецькі війська.
1 листопада 1918 року українці перебрали владу в Галичині і створили Західно-Українську Народну Республіку. Багато подій тих часів пов'язано з Бучачем.
У грудні 1918 року Директорія УНР заарештувала Митрополита Київського, «відомого україножера» Антонія (О.Храповицького) та єпископа Житомирського Євлогія і вислала до Бучача. Владик помістили у монастирі отців Василіян, де вони перебували до травня 1919 року.
2 червня 1919 року у монастирі відбулася нарада з участю президента ЗУНР д-ра Євгена Петрушевича, державних секретарів, генералів М.Омеляновича-Павленка і О.Грекова, полковника В.Курмановича та інших старшин УГА. Уряд переглядав «фатальну ситуацію на фронті».
9 червня Є.Петрушевич провів реорганізацію Державного Секретаріату. Вирішено скасувати посаду президента і всю військову і цивільну владу передати «уповновласненому» диктаторові. Ним став Є.Петрушевич.
У липні 1919 року місто окупували поляки.
10 серпня — 15 вересня 1920 р. в Бучачі перебувала Червона армія. Бучацький ревком (голова М.Галон) виконував декрети Галицького революційного комітету (Галревкому), що містився в Тернополі.
За переписом 1921 р. в місті проживало 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком — 12 309. З них євреї становили 51,3 %. Місто налічувало 2490 будинків.
1923 року засновано бібліотеку товариства «Просвіта», 1924 року — повітова учительська бібліотека.
18 вересня 1939 р. Бучач зайняли радянські війська. За нової влади почала виходити районна газета «За нове життя» (тепер «Нова доба»), на базі майстерні створили ливарно-механічний завод, відкрито зооветеринарний технікум (переведений з Язлівця).
7 липня 1941 року Бучач зайняли німецькі війська. Нацисти знищили біля 7500 жителів міста і району, переважно євреїв. Молодих людей було примусово вивозили на роботу в Німеччину.
Червона Армія вдруге зайняла Бучач 21 липня 1944 року. На верху Федір-гори, біля старого цвинтаря, 1984 р. відкрили меморіал на місці поховання радянських вояків (скульптор Є.Карпов, архітектор О.Зайцев). Неподалік височить символічна могила-курган, насипана 1992 року в пам'ять полеглих за волю України воїнів ОУН-УПА.
Після війни місто було відбудоване, значно розширило свою територію, житловий, промисловий і культурно-освітній потенціал. 1947 року організовано автошколу, 1950 р. — школа механізації сільського господарства (тепер СПТУ № 26). У 1951—1980 рр. діяла обласна школа майстрів сільського господарства, в 1953—1956 рр. — школа медичних сестер. У 1955—1958 рр. на західній околиці міста побудовано цукровий завод, а біля нього — селище цукровиків і середню школу. 1958 року почалися регулярні рейси автобусів на Львів, Тернопіль і Чортків, а також міське сполучення. Відкрито дитячі школи — художню (1960), музичну (1963) та спортивну (1965).
На східній околиці міста, біля Трибухівців, зведене навчальне містечко радгосп-технікум. Аграрний коледж, створений на його базі 1999 року, — один із найбільших навчальних закладів України цього профілю.
З 1982 р. в місті діє історико-краєзнавчий музей.
[ред.] Видатні уродженці міста
Тут народилися російський видавець і книгопродавець Йосиф Кнебель (1854—1926), український громадський і просвітній діяч Михайло Галущинський (1878—1931), церковний діяч і богослав о. Теодозій Галущинський (1880—1952), польський живописець Міхал Віктор Чепіта (1884—1941), єврейський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Шмуель Йосеф Агнон (1888—1970), діяч польського і міжнародного робітничого руху, публіцист Остап Длускі (А.Лянгер, 1892—1964), український письменник, літературний критик і журналіст Михайло Островерха (1897—1979), громадський діяч, ветеринар Євген Барановський (1914—1985), діяч ОУН-УПА, сотник Ярослав Косарчин (Байрак, Козак; 1920—1951), математик Роман Воронка, громадський діяч, співзасновник Фонду Допомоги Дітям Чорнобиля і Фонду Руху (нар. 1940)).
[ред.] Герб Бучача
У жовтні 2002 року рішенням сесії Бучацької міської ради затверджено положення про зміст, опис, і порядок застосування нового герба міста Бучач, автором якого є місцевий житель Ігор Ткачук.
[ред.] Некрополі
На міському кладовищі розташоване військове кладовище, на якому поховано понад 500 радянських воїнів, які загинули у боях за Бучач. Встановлений пам'ятник — скульптура воїна заввишки 2 м, на прямокутному постаменті, заввишки 2,5 м. По правий і лівий боки — 22 надмогильні плити з прізвищами загиблих[1].
[ред.] Культура
[ред.] Примітки
- ↑ Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998, стор. 17
[ред.] Див. також
[ред.] Мережеві ресурси
 |
Портал «Тернопільщина» |
|---|---|
 |
Бучач в Вікісловнику? |
 |
Бучач на Вікісховищі? |
- Бучач
- Архітектура Бучача
- Бучач сьогодні
- Світлини Бучача на сайті «Бучач у світлинах»
- Бучач на сайті «Замки та храми України»
- Бучач. Электронная еврейская энциклопедия (рос.)
|
|
|
|---|---|
| Міста: | Бучач |
| Смт: | Золотий Потік |
| Села: | Бариш • Берем'яни • Білявинці • Бобулинці • Броварі • Верб'ятин • Возилів • Губин • Доброполе • Дуліби • Жизномир • Жнибороди • Заривинці • Звенигород • Зелена • Зубрець • Киданів • Космирин • Костільники • Курдибанівка • Ліщанці • Малі Заліщики • Мартинівка • Матеушівка • Медведівці • Миколаївка • Млинки • Набережне • Нові Петликівці • Новосілка • Новоставці • Озеряни • Осівці • Переволока • Передмістя • Пилява • Пишківці • Підзамочок • Підлісся • Пожежа • Помірці • Порохова • Пушкарі • Ріпинці • Рублин • Рукомиш • Русилів • Скоморохи • Сновидів • Сокілець • Соколів • Сороки • Старі Петликівці • Стінка • Трибухівці • Цвітова • Язловець |
|
Міста і смт Тернопільської області |
||
|---|---|---|
| Міста: | Бережани · Борщів · Бучач · Заліщики · Збараж · Зборів · Копичинці · Кременець · Ланівці · Монастириська · Підгайці · Почаїв · Скалат · Теребовля · Тернопіль · Хоростків · Чортків · Шумськ | |
| Смт: | Велика Березовиця · Великі Бірки · Вишнівець · Гримайлів · Гусятин · Дружба · Заводське · Залізці · Золотий Потік · Козлів · Козова · Коропець · Мельниця-Подільська · Микулинці · Підволочиськ · Скала-Подільська · Товсте | |
