Бучач

Бучач
Герб Бучача
Панорама Бучача
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Тернопільська область
Район/міськрада	Бучацький район
Рада	Бучацька міська рада
Код КОАТУУ	6121210100
Перша згадка	1260
Магдебурзьке право	1515
Статус міста	з 1939 року
Населення	12514 (01.01.2011)
Площа	9,98 км²
Густота населення	1254 осіб/км²
Поштові індекси	48400
Телефонний код	+380-3544
Координати	049.063 0025.37649°03′48″ пн. ш. 25°22′35″ сх. д.49.063333° пн. ш. 25.376389° сх. д. 49.063333, 25.376389
Водойма	Стрипа
День міста	друга неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Бучач
До обл./респ. центру
- залізницею	125 км
- автошляхами	68 км
Міська влада
Адреса	48400, Тернопільська обл., Бучацький р-н, м. Бучач, майдан Волі ,1
Веб-сторінка	Бучач —Сьогодні

Бу́чач (нім. Butschatsch, пол. Buczacz, їдиш בעטשאָטש) — місто в Україні, центр Бучацького району Тернопільської області. Розташоване за 72 км на південний захід від обласного центру, на обох берегах Стрипи.

Населення — 12,5 тис. мешканців (2006). Площа 9,98 км².

Бучач розташований на перехресті шосейних доріг, що ведуть на Дарахів, Монастириська, Чортків, Золотий Потік, Коропець, Золотники і Товсте.

Залізнична станція Бучач — кінцева станція лінії Бучач—Чортків.

Історія

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Бучачі

Загальний вид на місто і Василіянський монастир від замку

Археологічні дослідження

На Федір-горі під час археологічних розкопок (1924) знайшли кам'яні долота і тесла зі старанно зашліфованою поверхнею. Такий інвентар — типовий для племен культури лінійно-стрічкової кераміки (6-3 тис. до Р. Х.). На березі Стрипи виявлено залишки двох поселень ранніх племен трипільської культури та поховання бронзового віку.

Середньовіччя

Назва міста походить від старослов'янського слова «буча» — в значенні «вода напровесні, бистрина і глибінь», що досить точно відображає навколишній ландшафт.

Про час заснування Бучача існують розбіжні думки науковців: 1260 або 1397 роки. На території міста знаходилося давнє слов'янське поселення, що до 1340 року входило до складу Галицько-Волинського князівства. Наприкінці XIV ст., внаслідок тривалої боротьби між Польщею і Литвою, Східну Галичину (в тому числі Бучач) захопили поляки.

Перша письмова згадка — 1397 р.

Бучач належав русинам магнатам Бучацьким (гербу Абданк), які прославилися при захисті Галицької Русі і Поділля від кримських татар. Михайло Бучацький був галицьким старостою, Іван — подільським воєводою, Яків (останній нащадок цього роду) — єпископом кам'янецьким, холмським і полоцьким. Бучацькі правили містом до кінця XVI ст., відтак — Ґольські, а з 1632 року — Потоцькі (гербу Пилява).

1515 року місто отримало Магдебурзьке право.

З 1558 р. тут двічі на рік проводилися ярмарки, а щотижня в четвер — торги.

Більшість міщан займалися ремеслами і рільництвом. Вони відробляли панщину, сплачували десятину, виконували різні повинності.

У 1580 році було закінчене будівництво замку, а 1610 року зведено муровану церкву Св. Миколая. Під стінами замку неодноразово велися бої. У вересні 1648 року замком оволоділо козацьке військо. В 1655 і 1667 рр. фортецю намагалися захопити кримські татари, але зазнали невдачі. Відступаючи, вони спалили місто.

Навесні 1672 року гетьман Петро Дорошенко разом із турецьким султаном Мохаммедом IV відбили у поляків Кам'янець-Подільський і Бучач. 18 жовтня 1672 року у Бучачі під деревом «Золота Липа», яке збереглося при дорозі на Соколів, був підписаний мирний договір між Туреччиною та Польщею. Кордон пройшов по річці Стрипа і поділяв місто на дві частини — східну (турецьку) і західну (польську). Окупація Бучача турками тривала 11 років. У листопаді 1683 року поляки здобули перемогу над турками під Хотином, і статті Бучацького договору втратили силу.

Польський король Ян III Собєський відвідав Бучач 1683 року (очевидно до «Віденської відсічі» 12 вересня). У місті пам'ятають про «Джерело Собєського». На опорній стіні була встановлена пам'ятна плита з написом, що біля цього джерела відпочивав король (нині не збереглася).

У серпні 1687 року Ян III стояв у Бучачі з обозом і проводив військову раду щодо здобуття Кам'янецької фортеці.

На середину XVIII ст. припадає містобудівельна діяльність архітектора Бернарда Меретина і скульптора Йоганна Георгія Пінзеля. На замовлення і при фінансовій підтримці графа Миколая Потоцького, вони звели ряд визначних пам'яток пізнього бароко, які сформували обличчя міста: придорожня фігура Св. Іоанна (1750), міська ратуша і придорожня фігура Св. Анни (1751), монастир оо.Василіян (1751—1753), Парафіяльний костел (1761—1765), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764).

Австрійський період

1772 року, після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь Габсбурґів (з початку XIX ст. — Австрії; з 1867 р. — Австро-Угорщини).

У 1804 році при монастирі отців Василіян заснували гімназію, в якій навчалися відомі українські та польські діячі культури, літератури і мистецтва. Серед її викладачів були поети Юліян Добриловський, Іларіон Грабович, біолог Семен Труш.

У 1809—1815 рр. Бучач належав Росії.

Старий Бучач

Стихійні лиха і хвороби не минали мешканців міста. Епідемія холери 1831 року забрала 770 бучачан. 29 липня 1865 року трапилася велика пожежа, під час якої згоріло 220 будинків, у тому числі ратуша, монастир, церква, костел, синагога.

За даними 1880 р., територія міста займала 3055 м², і в ньому проживало 8967 жителів, у тому числі євреїв — 6077, поляків — 1816, українців — 1066.

Чеський письменник Карл Запп, який подорожував Галичиною в 1830-х роках, залишив цікаві спостереження про побут і звичаї Бучача, сіл повіту. А польський архітектор і художник Єжи Глоговський виконав кілька акварелей з краєвидами міста.

Скасування панщини (1848) сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво, що мало натуральний характер. Прокладення в 1884 році залізниці Станиславів-Бучач-Ярмолинці спричинилося до пожвавлення промисловості й торгівлі. Під час Другої світової війни колію залізниці у напрямку до Станіславова було зруйновано і не поновлено по цей час.

У другій половині XIX ст. Бучач славився ткацькими виробами та килимами, які виробляла фабрика в Підзамочку на засадах місцевого народного ткацтва. Галицький історик та фольклорист Садок Баронч написав перші історичні праці про Бучаччину — «Язлівецькі пам'ятки» (1862), «Бучацькі пам'ятки» (1882), видані у Львові.

1887 року в Бучачі перебував на гастролях Театр товариства «Руська Бесіда». Серед акторів були Степан Янович (Курбас) та його дружина Ванда Яновичева, а з ними піврічний син Лесь Курбас, майбутній реформатор українського театру.

Протягом 1891—1899 рр. за проектом Топольницького і Феррарі збудовано державну 8-класну гімназію. Тут навчалися історик Іван Джиджора, художник Володимир Ласовський, письменник Осип Назарук, поет-січовик Іван Балюк.

На загальних виборах до Австрійського парламенту 1907 року, Бучач ввійшов до 60 сільського змішаного округу (Бучач, Підгайці, Монастирська, Вишнівчик). Від цього округу депутатом став львівський адвокат д-р Генрик Ґабль.

Протягом 1913—1914 рр. у ремісничо-будівельній школі при монастирі навчався письменник Дмитро Бедзик.

На початку XX ст. у місті звели ряд громадських і житлових споруд: будинок товариства «Сокіл», (1905, тепер Будинок культури), церкву Св. Архангела Михаїла (1910) на Нагірянці, «Касу хворих» (тепер корпус районної лікарні).

1910 року в місті проживало 14 286 жителів.

Перша світова і Українська Революція

Під час Першої світової війни в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. 15 серпня 1914 року в місто вступила російська армія і стояла тут до липня 1917 року, коли його знову відвоювали австро-німецькі війська.

В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

1 листопада 1918 року українці перебрали владу в Галичині і створили Західно-Українську Народну Республіку. Багато подій тих часів пов'язано з Бучачем.

У грудні 1918 року Директорія УНР заарештувала Митрополита Київського, «відомого україножера» Антонія (О.Храповицького) та єпископа Житомирського Євлогія і вислала до Бучача. Владик помістили у монастирі отців Василіян, де вони перебували до травня 1919 року.

2 червня 1919 року у монастирі відбулася нарада з участю президента ЗУНР д-ра Євгена Петрушевича, державних секретарів, генералів М.Омеляновича-Павленка і О.Грекова, полковника В.Курмановича та інших старшин УГА. Уряд переглядав «фатальну ситуацію на фронті».

9 червня Є. Петрушевич провів реорганізацію Державного Секретаріату. Вирішено скасувати посаду президента і всю військову і цивільну владу передати «уповновласненому» диктаторові. Ним став Є.Петрушевич.

У липні 1919 року місто окупували поляки.

10 серпня — 15 вересня 1920 р. в Бучачі перебувала Червона армія. Бучацький ревком (голова М.Галон) виконував декрети Галицького революційного комітету (Галревкому), що містився в Тернополі.

Міжвоєнний період

За переписом 1921 р. в місті проживало 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком — 12 309. З них євреї становили 51,3%. Місто налічувало 2490 будинків.

1923 року засновано бібліотеку товариства «Просвіта», 1924 року — повітова учительська бібліотека.

18 вересня 1939 р. Бучач зайняли радянські війська. За нової влади почала виходити районна газета «За нове життя» (тепер «Нова доба»), на базі майстерні створили ливарно-механічний завод, відкрито зооветеринарний технікум (переведений з Язлівця).

Німецька окупація

7 липня 1941 року Бучач зайняли німецькі війська. Нацисти знищили близько 7500 жителів міста і району, переважно євреїв. Молодих людей примусово вивозили на роботу в Німеччину.

М. та З. Вичерек, І. Синенька — жителі міста Бучача — одні з праведників народів світу

17 жовтня 1942 року німецькі військові розпочали першу масштабну «Акцію» в Бучачі. Німецька поліція порядку та українська поліція напали на єврейські домівки і насильно конвоювали мешканців на міську площу. Деякі євреї ховались в підвалах та бункерах, тож почалися ретельні обшуки. Оскільки більшість бункерів були добре замасковані німці розбирали будинки та руйнували фундаменти, сподіваючись знайти захованих євреїв. Багато спромоглися втекти з площі, де євреїв зібрали перед відправкою і близько 200 було вбито при спробі втечі. Того дня було заарештовано 1600 чоловік, яких потім відправили на залізничну станцію для транспортування в запечатаних товарних вагонах в табір смерті в Бельзеці

Не встигли євреї, що залишились в Бучачі оговтатись від подій, що були в жовтні, як 27 листопада 1942 року як на них була спрямована ще одна божевільна «акція». Того дня близько 2500 євреїв було захоплено та відправлено на смерть в Бельзец. Багато намагалось уникнути депортації влаштовуючи схованки або тікаючи в довколишні села. Проте, німці влаштували пропускні пункти вздовж доріг з міста і в місто, а також викрили деякі схованки. Дехто з місцевої спільноти також приєднавувся до переслідування і здавав утікачів німцям. Коли «акція» закінчилась на вулицях міста та околицях залишилось близько 250 мертвих.

Радянська окупація

Червона Армія вдруге зайняла Бучач 21 липня 1944 року. На верху Федір-гори, біля старого цвинтаря, 1984 р. відкрили меморіал на місці поховання радянських вояків (скульптор Є.Карпов, архітектор О.Зайцев). Неподалік височить символічна могила-курган, насипана 1992 року в пам'ять полеглих за волю України воїнів ОУН-УПА.

Після війни місто було відбудоване, значно розширило свою територію, житловий, промисловий і культурно-освітній потенціал. 1947 року організовано автошколу, 1950 р. — школа механізації сільського господарства (тепер СПТУ № 26). У 1951—1980 рр. діяла обласна школа майстрів сільського господарства, в 1953—1956 рр. — школа медичних сестер. У 1955—1958 рр. на західній околиці міста побудовано цукровий завод, а біля нього — селище цукровиків і середню школу. 1958 року почалися регулярні рейси автобусів на Львів, Тернопіль і Чортків, а також міське сполучення. Відкрито дитячі школи — художню (1960), музичну (1963) та спортивну (1965).

На східній околиці міста, біля Трибухівців, зведене навчальне містечко радгосп-технікум. Бучацький коледж Подільського ДАТУ, створений на його базі 1999 року, — один із найбільших навчальних закладів України цього профілю.

З 1982 р. в місті діє історико-краєзнавчий музей.

Пам'ятки

Архітектурні пам'ятки Бучача — за­мок (кін. 14 ст.), церква в урочищі Монастирок (16 ст.), церква св. Миколая (1610) з дзвіницею (19 ст.), костьол оо. Домініканців (1652), комплекс монас­тиря оо. Василіян з церквою і дзвіни­цею (1753), рату­ша (1750-51; архітектор Б. Меретин, скульптор Й.-Г. Пінзель), Успенський собор (1761-63), Хресто-воздвиженська (1753-70) і Покровська (1764) церкви.

В останній були різьблені роботи Й.-Г. Пінзеля (нині зберіг. у ТОХМ і ТОКМ), настінний розпис виконав Я. Головацький.

Пам'ятка природи — залишки парку кін. 18 — поч. 19 ст.

Пам'ятки історії та культури:

• меморіал Слави (1954, реставр. 1984; скульп. Є. Карпов, арх. О. Зайцев);
• погруддя Т. Шевченка (1968);
• похо­вання на міському цвинтарі Січових Стрільців і жертв репресій 1940-х (1992);
• символічні могили во­якам УПА та євреям, які загинули під час 2-ї світ. війни (1992);
• два пам'ятники Т. Шевченку (1994, скульп. В. Савчук, арх. М. Бевз; 1995, скульп. В. Римар, арх. Р. Кавецький);
• пам'ятна таблиця громадському діячеві, доктору В. Гамерському та компо­зиторові, педагогу С. Ілевич (2002),
• монумент-фігура Ісуса Христа (2003, скульп. Р. Вільгушинський).

Діють монас­тир оо. Василіян, церкви Чесного Хреста Господнього та Покрови Пресв. Богородиці (обидві — УГКЦ), св. Миколая і св. Михаїла (обидві — УАПЦ), кос­тьол Успіння Пресв. Богородиці, молитов. буди­нок ЄХБ.

У книгозбірні Бучацького монас­тиря оо. Василіян зберігалося Бучацьке Євангеліє(на даний час зберігається у м. Львові).

Бучацька ратуша

Бучацька ратуша

Бучач - невеликий, тихий і затишний містечко в Тернопільській області , заснований в кінці 14 століття на крутих берегах річки Стрипа. У містечку багато різних архітектурних та історичних пам'яток, але самим ефектним і вражаючим є 35-метрова міська ратуша, побудована в середині 18 століття архітектором Б. Меретина і прикрашена незрівнянними скульптурами І. Пінзеля.

Ратуша знаходиться у нижній частині Бучача в центрі невеликий міський площі, приваблює туристів досконалістю архітектурних форм і пропорцій, і дивовижною гармонією з навколишнім ландшафтом.

Фасад Бучацької ратуші прикрашають унікальні скульптури у вигляді міфологічних композицій. Спочатку їх було дванадцять, але під час великої міської пожежі 1859 вони були частково зруйновані, тепер залишилося тільки сім скульптур.

У квадратному (14х14 м), двоповерховій будівлі ратуші є 12 приміщень, в бокових розташовані службові кімнати, а між поверхами піднімаються красиві гвинтові сходи.

Потужні стіни будівлі ратуші служать підставою для двох'ярусної вежі, яку колись вінчав шпиль заввишки 18 метрів, але після пожежі 1811 року він так і не був відновлений. За скульптурному оформлення та органічного поєднання різних стилів Бучацьку ратушу є унікальною і неповторною в архітектурі 18 століття.Фасади будівлі прикрашені корінфським ордером і великою кількістю скульптур і композицій, заснованих на сюжетах з Біблії та античної міфології, і висічених з монолітного каменю-вапняку. На фронтоні головного фасаду поміщений картуш із родинним гербом «Пилява» роду Потоцьких. П'ять балконів західного фасаду підтримують каріатиди. Будівля ратуші прикрашають скульптурні композиції висотою до 2 метрів: «Геракл, що роздирає пащу леву Немейського», «Геракл вбиває Лернейська гідру», монументальні статуї бога морів Посейдона і юнаки Давида - переможця велетня Голіафа і ін В наш час^[Коли?] група львівських скульпторів працює над копіями цих статуй, які помістять на ратушу, а їхні оригінали будуть зберігатися в музеї. Також відновлено годинник, які були на верхньому ярусі башти.

У 19 столітті в будівлі ратуші знаходився повітовий рада і староста, згодом у ньому діяв історико-краєзнавчий музей. Бучацьку ратушу - саме витончене твір Меретина, яке вражає своєю легкістю, органічністю і неповторною красою.

Розташована в нижній частині міста посеред невеликого майдану, гармоніює з ландшафтом, вирізняється чітким окресленням об'ємів і досконалістю пропорцій. Споруда має яскраво виражену вертикально-центричну композицію вежового типу. На 2-поверховий кубічний об'єм спирається 2-ярусна вежа з великими вікнами. Пластику стін підкреслюють пілястри, крок і кількість яких неоднакові: на головному фасаді — 6, на задньому — 5, на бічних — по 4; вони закінчуються капітелями корінфського ордеру і значно урізноманітнюють площину фасадів. Архітектурні форми позначені вишуканою, плинною пізньобароковою пластикою. Троє дверей нині — нижче від рівня майдану (культурний шар за 250 років піднявся на 1 м). Головий фасад ратуші повернутий до заходу, на його фронтоні — картуш із родинним гербом «Пилява» фундатора ратуші Миколи  Потоцького. На фігурному щиті з перехрещеними військовими атрибутами — напис «М. Р. 8. К.» («Микола Потоцький — староста Канівський»). Внутрішній простір поділений на 12 залів; поверхи з'єднані гвинтовими сходами. За скульптурним оздобленням та органічним синтезом мистецтв Бучацька ратуша не має аналогів в архітектурі України 18 століття. Початково фасад прикрашали 14 фігур; образи взяті з біблії й античної міфології. Скульптури відзначаються експресією пластичної мови та динамізмом композиції; тесані з монолитного каменя-вапняку, подекуди є вставки. Частина їх загинула під час пожежі 29 липня 1865, кілька півфігур-каріатид під балконами на фасадній стіні знищені в середині 1950-х. Збереглися 9 статуй (усі пошкоджені): композиції (висота - 195 см) «Геракл роздирає пащу Немейському левові», «Геракл убиває Лернейську гідру», монументальні статуї бога морів Посейдона та юнака Давида — переможця велетня Голіафа й інші. Нині львівські скульптори під керівництвом Д. Крвавича виконують копії статуй; вони займуть місце на ратуші, оригінали зберігаются у музеї.

До 1847 на верхньому ярусі вежі був годинник; 2002 його відновили. В 19 столітті на першому поверсі розміщалися повітове староство та рада. Після 1920 будівлю віддали під житло та крамниці. 1982—92 в ній діяли історико-краєзнавчий музей і дитяча художня школа. 1988-89 ратушу реставрували, тоді ж добудували дерев'яну вежу, барокову за формою і більш відповідну стилю будівлі, ніж те, що було за часів СРСР (невисокий шпиль з п'ятикутною радянською зіркою, якого тут історично не було).

Некрополі

Старе єврейське кладовище

У місті збереглося старе єврейське кладовище, засноване в XVI столітті. Єврейське кладовище розташовано на околиці міста Бучача. Останнє відоме поховання на цьому кладовищі відбулося до 1940 року. Пам'ятники зруйновано, залишилось багато надгробних плит. Територію частково огороджено. Загальний стан некрополя незадовільний.

На міському кладовищі розташоване військове кладовище, на якому поховано понад 500 радянських воїнів, які загинули у боях за Бучач. Встановлений пам'ятник — скульптура воїна заввишки 2 м, на прямокутному постаменті, заввишки 2,5 м. По правий і лівий боки — 22 надмогильні плити з прізвищами загиблих.

Соціальна сфера

Функціонують підпрємства харчової промисловості: цукровий, спиртовий, сироробний, хлібний заводи, комбінат хлі­бопродуктів, вироб.-консерв. комбінат.

Діють заводи «Квант», «Астрон», швейна фабрика «Берізка», ливарний кооператив «Іскра».

У Бучачі є: 4 ЗОШ, гімназія, технічний ліцей, колегіум ім. Св. Йосафата, 2 Будинки школяра, СПТУ, агроколедж, інститут менеджменту і аудиту; лікарня, стоматологічна поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, бібліотека, музична та художня школи, 2 ДЮСШ, 2 готелі, 3 парки, музеї — історико-краєзнавчий, громадський музей-меморіал ім. В. Стуса, історії агроколеджу та СПТУ-26.

В місті — один із найбільших в області стадіон, футбольний клуб «Колос».

Персоналії

• Микола Василій Потоцький (1712—1782) — староста канівський, меценат;
• Бернард Меретин — відомий архітектор пізнього бароко і рококо на землях Західної України;
• Іван Георгій Пінзель — відомий представник Львівської школи скульпторів;
• Возницький Борис Григорович — з Бучачем пов'язана культурно-рятувальна діяльність героя України, директора Львівської національної галереї мистецтв;
• Ашкенази Тобіяш — єврейський правник;
• Йосиф Кнебель (1854—1926) — російський видавець і книгопродавець;
• Михайло Галущинський (1878—1931) — український громадський і просвітній діяч;
• Франц Свістель — український громадський і просвітній діяч адвокат та діяч УНДО;
• отецьТеодозій Галущинський(1880—1952) — церковний діяч і богослав;
• Міхал Віктор Чепіта (1884—1941) — польський живописець;
• Шмуель Йосеф Агнон (1888—1970) — єврейський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури;
• Остап Длускі (А.Лянгер, 1892—1964) — діяч польського і міжнародного робітничого руху, публіцист;
• Михайло Островерха (1897—1979) — український письменник, літературний критик і журналіст;
• Євген Барановський (1914—1985) — громадський діяч, ветеринар;
• Ярослав Косарчин (Байрак, Козак; 1920—1951) — діяч ОУН-УПА, сотник;
• Байрок Любослав-Антін Антонович — український геолог;
• Давид Генрих (Цві) Мюллер (1846-1912) - австро-угорський вчений-семітолог, професор, державний радник, дослідник стародавніх семітських мов і польовий дослідник неписьменної мови острова Сокотра, барон.
• Роман Воронка — математик, громадський діяч, співзасновник Фонду Допомоги Дітям Чорнобиля і Фонду Руху (нар. 1940));
• Адамський Ян Францішек — польский актор театру, кіно і телебачення, письменник;

У гімназії викладали письменники І. Грабович, Ю. Добриловський, В. Масляк, ігумен * Бучацького монастиря І. Нерезій, педагог Г. Сінгалевич.

У серпні 1996 місто відвідав український письменник, уродженець Тернопільщини Юрій Покальчук як консультант документального фільму про Ш. Й. Аґнона.

Див. також

• Бучацький мирний договір 1672
• Архітектурні пам'ятки Бучача
• Бучацький монастир отців Василіян

Література

• Бучач і Бучаччина: Історично-Мемуарний Збірник.
• І. Дуда, О. Оверко. Бучач // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль : видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.
• Niedzielko Romuald, Kresowa księga sprawiedliwych 1939-1945. O Ukraińcach ratujących Polaków poddanych eksterminacji przez OUN i UPA, Instytut Pamięci Narodowej, ISBN 9788360464618 (пол.)

Мережеві ресурси

	Портал «Тернопільщина»
	Бучач у Вікісловнику?
	Бучач у Вікіджерелах?
	Бучач на Вікісховищі?

• Бучач сьогодні
• Історія міста, статті, вірші, легенди про Бучач: «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»
• Бучач на сайті «Замки та храми України»
• Стаття «Бучач» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
• Стаття Buczacz у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том I (Aa — Dereneczna) з 1880 року (пол.)