Буша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Буша
Буша.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область Вінницька область
Район/міськрада Ямпільський район
Рада Бушанська сільська рада
Код КОАТУУ 0525680801
Картка на сайті ВР Облікова картка 
Основні дані
Засноване 1300
Населення 847
Площа 2,87 км²
Густота населення 295,12 осіб/км²
Поштовий індекс 24523
Телефонний код +380 4336
Географічні дані
Географічні координати 48°20′31″ пн. ш. 28°07′08″ сх. д. / 48.34194° пн. ш. 28.11889° сх. д. / 48.34194; 28.11889Координати: 48°20′31″ пн. ш. 28°07′08″ сх. д. / 48.34194° пн. ш. 28.11889° сх. д. / 48.34194; 28.11889
Середня висота
над рівнем моря
108 м
Водойми Мурафа, Бушанка
Відстань до районного центру 20 км
Місцева влада
Адреса ради 24523, Вінницька обл., Ямпільський р-н, с. Буша, вул.Гоголя,18 , тел. 2-61-45
Сільський голова Пташнік Леонід Іванович
Карта
Буша (Україна)
Буша
Буша
Буша (Вінницька область)
Буша
Буша

Буша́́ (колись місто) — село в Україні, в Ямпільському районі Вінницької області. Населення становить 847 осіб. На території села розташовано історико-культурний заповідник «Буша», поблизу села знаходиться природний заказник «Гайдамацький Яр».

Село Буша розташоване на березі неглибокої бурхливої річки Бушанки за 20 кілометрів від Ямполя, на кордоні з Молдовою. Усього 3 години від Вінниці автомобілем — і немовби сотні років від гамірних, задимлених міських вулиць. Кожен пагорб, кожен клаптик цієї древньої землі дихає історією.

Писав свого часу знаний місцевий краєзнавець Сергій Іванович Кокряцький.

« Безумовно, немає на Поділлі іншої визначнішої пам'ятки, де найбільш яскраво і трагічно відобразилася б уся історія українського народу, ніж Буша на Ямпільщині. Тут, над берегами невеличкої та стрімкої допливи Дністра Мурафи, прихована історія з найдавніших часів.  »

Історія[ред.ред. код]

Буша лежала на торговому шляху з Ясс до Москви, а пізніше неподалік Кучманського шляху.

Імовірно, люди на цій землі з'явилися ще 15-40 тисяч років тому, у період пізнього палеоліту, про що свідчать знайдені тут залишки поселень мисливців на мамонтів. Тут же виявлено знаряддя скіфської і трипільської культур, бронзового і залізного періодів, кераміка чорноліської та черняхівської культур. Дикі, необжиті землі від Дону до Дунаю тисячоліттями були ареною битов і шляхом великого переселення народів. На початку нової ери тут було поселення Антаварія (Антополь, Пронськ), а у середньовіччі — місто Краснопіль; у ХІІ-ХШ століттях Буша входила до складу Галицько-Волинського князівства, потім — Великого князівства Литовського, з 1580 р. — Речі Посполитої. Коли у 1648 році Богдан Хмельницький звільнив Поділля від польської влади, Буша увійшла до складу Брацлавського козацького полку і стала однією з його ключових прикордонних фортець.

Буша на мапі Боплана, 1648 р.
Томаш Замойський

Буша виникла на місці селища Кузьминці, належала Бушинським.

1589 Ян Замойський купив в Бушинського та його сестри Байбузини Бушу за 800 коп гр. литовських.

У 1613 Бушу перезвали на Здислав. Належала Буша тоді Матвію Яблоновському.

З 1629 Буша належала Томашу Замойському. Мала 360 осель і статус міста. Місто знаходилося на горі і замок в частині яка називалася Пригородок. В місті було на той час 7 церков. На 1629 рік у містечку мешкало понад 12 тисяч осіб, це було досить велике місто Брацлавського Подністров'я.

У 2-й половині XVI ст. землями, на яких стоїть містечко Буша, володів коронний канцлер і великий гетьман коронний Ян Замойський (1541—1605), а пізніше — його син Томаш (1594—1638).

За часів Яна Замойського у Буші, посередині мису, утвореного ріками Мурафа і Буша, почалося будівництво замку. Від поверхні річки Мурафи він здіймався на висоту до 30 метрів. Інженер Гійом де Боплан стверджував, що бушанський замок мав 6 веж, кожна з яких мала свій пороховий льох. З'єднувались башти між собою підземними переходами. Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер). Мури і башти замку відповідали всім вимогам військової техніки і були добре придатні для ведення вогнепального бою. Не випадково польські офіцери порівнювали бушанські укріплення з фортифікаціями Кам'янця.

Бушанський мирний договір[ред.ред. код]

У 1617 році неподалік від Буші, під Яругою, відбулось зіткнення польської армії великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського (1547—1620) і татарських військ Іскандера-паші. Бойові дії завершились тим, що Жолкевський підписав у Буші мирний договір з турками, завдяки якому вдалося на кілька років відсунути вибух широкомасштабної польсько-турецької війни (хоча заради цього полякам, за умовами договору, довелося знищити деякі фортеці, наприклад, Бершадь).Станіслав Жолкевський від імені Польщі відрікся від прав на Молдавію і Валахію на користь Туреччини і погодився на знищення оборонних замків в Рашкові та Бершаді, а також віддав османам Хотин. Проти вчинку Жолкевського виступила подільська шляхта.

Вдруге і востаннє Станіслав Жолкевський відвідав Бушу в 1620 році, йдучи в похід до Цецори, який став для нього фатальним.

Облога Буші[ред.ред. код]

Після початку Хмельниччини (1648) поляки залишили Бушу, і вона стала прикордонним містом Брацлавського полку. Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. У березні 1654 року під стінами Буші був розбитий трьохтисячний польський загін. Найтрагічніші події відбулись у Бушанському замку через півроку.

18-20 листопада 1654 року, коли під Бушу підійшли війська С. Потоцького і С. Чарнецького і взяли замок в облогу. Польським жовнірам вдалося винищити більшу частину нечисельної козацької залоги, але коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного Олена підпалила пороховий погріб, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків.

« «...саме місто на той час мало дві частини - фортецю на високій скелі та оточене валом й стінами городище, яке звалося Пригородком.

Була й третя частина, де жили ремісники, сім'ї козаків та • спиш. Ця частина тягнулася ярком аж до сусіднього села Яруги, що за три кілометри над Дністром. (...) Буша восени 1654 року нараховувала 16000 населення. (...) І тільки одних церков в Буші височило сім. Безумовно, то був значний оборонний центр усього Подністров'я. Саме тому поляки в першу чергу дивилися на Бушу. Дуже турбувала їх ця небезпечна фортеця...»

 »

Жінка Зависного вбила свого чоловіка і сівши на бочку з порохом висадила себе в повітря. Ці події мали місце ввечері. Місто горіло цілу ніч. В печері навпроти замку заховалося 70 захисників, їх криївку видали, Целяріус намагаючись їх звідти вигнати, перегородив струмок і пустив воду в печеру, з людей ніхто не вийшов, всі там загинули.

Тоді місто було повністю спалене і загинуло 16000 населення. Ці події знайшли своє відображення у повісті українського письменника Михайла Старицького «Облога Буші».

В ці трагічні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а Бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. Агент французької розвідки Ульріх фон Вердум писав у 1671 році про замкову гору в Буші: «На цій маківці (…) стояло колись місто Буша. Руїни ще помітні, тому можна уявити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки…..Після того через кілька років татари забрали в полон всіх мешканців і в наш час[Коли?] тут лише руїни міста, чотири хати, млин, та зруйнована церква…».

Дотепер у центрі теперішнього села Буша ще зберігаються рештки фортеці, погреби, підземні ходи.

1672 Буша належала Станіславу Конєцпольському.

1723 Буша переходить як посаг від Конєцпольського до Станіслава Любомирського.

1756 Казимир Качковський будує в Буші церкву Св. Михайла.

1775 Буша належала київському воєводі Станіславу Любомирському. Було тільки 100 осель.

1782 новий власник Каєтан Качковський отримав привілей на проведення в містечку ярмарків по понеділках після шести свят.

1832 Бушу купив Карл Оржеховський.

1858 — 894 мешканці. Буша належала також Ореховським.

Могили[ред.ред. код]

Ще одна визначна пам'ятка Буші — це козацький цвинтар. Пагорб неподалік від замчища усіяний сотнями могил XVIII—XIX століть. На багатьох хрестах викарбувані старовинними літерами дати поховання, імена та прізвища, на інших написи давно стерлися. Є тут латинські прямі хрести, є хрести «мальтійські», а деякі з них виглядають дуже незвично: високий рівнобедрений трикутник з круглим навершником — «головою» і поперечними раменами — «рукою». Зустрічаються також могили з круглими хрестами, вставленими в основу монумента.

Сучасність[ред.ред. код]

Історико-культурний заповідник «Буша»[ред.ред. код]

В селі розташований історико-культурний заповідник «Буша», що має статус державного.[1]

Докладніше: Буша (заповідник)
  • 4 пам'ятки археології від ІІІ тис. до н. е. до ХІІ ст. н. е.,
  • залишки фортеці та підземних ходів XVI—XVII ст.
  • міська ратуша XVI ст. (розташована на території приватної садиби)
  • дохристиянський та християнський скельний храм V—XVI ст. н. е. з унікальним художнім рельєфом
  • цвинтар XVIII—XIX ст.

Буша в літературі[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.