Бібліометрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бібліоме́трія — використання математичних та статистичних методів вивчення потоків наукових документів (книг, періодичних видань, та ін.) з метою виявлення тенденцій розвитку предметних галузей, особливостей авторства і взаємного впливу публікацій. Бібліометричні зв'язки, такі як цитування, взаємне цитування і взаємні посилання, авторське співцитування і колективне авторство, забезпечують документне підтвердження комунікацій у межах наукових галузей і між ними.

Бібліометрія зародилася в 60-і роки; пов'язана вона з кількісним аналізом документальних потоків. Термін «бібліометрія» ввів в 1969 році англійський вчений Алан Прічард. Вся бібліометрія побудована на аналізі даних про публікації — бібліографічних даних.

Об'єктами вивчення при бібліометричному аналізі науки є публікації, згруповані за різними ознаками (сегменти документопотоку, мікропотоки): авторами, журналами, тематичними рубриками, країнами та ін. Можливі два підходи до квантифікації інформаційних потоків:

Бази даних ISI являють собою ідеальний полігон для бібліометричного аналізу, оскільки вони включають не тільки стандартні бібліографічні дані світового корпусу публікацій, але також і всі посилання, які є в цих публікаціях. Статистика публікацій та їх цитування дозволяє виявляти закономірності, темпи розвитку науки і відзначати несподівані «прориви». Завдяки базам даних ISI стало можливим ввести ряд кількісних критеріїв для оцінки стану науки в цілому і окремих її областей, а також оцінити внесок різних країн у загальносвітовий прогрес.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Швецова-Водка Г.М. Загальна теорія документа і книги. — Київ: Знання, 2014. — 405 с. — (Вища освіта ХХІ століття). — ISBN 978-966-346-642-2