Бідність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Бідність — соціальне положення, що характеризується відсутністю необхідних матеріальних засобів для того, щоб провадити «нормальне» (відповідно до норм прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним обслуговуванням.

Перші соціологічні дослідження[ред.ред. код]

Систематичне дослідження проблеми бідності провів уперше Бенджамін Сібом Роунтрі (англ. Benjamin Seebohm Rowntree): йому ж і належить перше формальне означення бідності, для чого він ввів концепцію кошика базових продуктів. Кожен хто не міг дозволити собі придбати цей кошик продуктів вважався бідним. Кошик запропонований Роунтрі був ідентичним раціону що його давали бідним у робітних будинках, та продукти включені до нього важко назвати делікатесами. Перші два дослідження були проведені у 1860-х роках, потім, під впливом дослідження проведеного Чарлзом Бутом (англ. Charles Booth, «Life and Labour of the People in London» (1889)), Роунтрі вирішив провести власні дослідження у Йорку. Дослідження тривало два роки, та у 1901 році було опубліковано під назвою «Бідність, Дослідження життя у місті» (англ. Poverty, A Study of Town Life).

Результати були майже революційні для Вікторіанського суспільства, в котрому загальноприйнятою точкою зору на бідність був погляд що бідний означає грішний, та що бідність це ознака лінивства. Натомість, Роунтрі розрізняв «первинну» бідність та «вторинну» бідність. «Первинна» бідність це нездатність придбати базовий кошик продуктів, тому що людина недостатньо заробляє, не в змозі знайти роботу через хворобу, травму чи погану економічну ситуацію. «Вторинна» бідність, що її розрізняв Роунтрі, це витрати що не є необхідними та є на шкоду необхідним (наприклад, алкоголь), та більше відповідала прийнятим у суспільстві поглядам. Зібрані Роунтрі статистичні дані продемонстрували що значна частина бідних є належить до категорії «первинно» бідних. Політикам та інтелектуалам не зайняло багато часу встановити залежність між рівнем бідності та його зменшенням при збільшенні зайнятості, зрості платні та наявності громадського медичного обслуговування та соціальних служб.

Поширення у західних країнах служби соціальної допомоги незаможним та загальний зріст добробуту привели до того, що до 1950 р. бідність, як нездатність придбати кошик базових продуктів зникла.

Сучасне означення та приклади[ред.ред. код]

На сьогоднішній день використовуються два відмінних означення: абсолютна та відносна бідність.

Абсолютна бідність визначається шляхом порівняння загального доходу індивідуума чи сім'ї із загальною вартістю деякого кошика товарів та послуг, що складають базові потреби у суспільстві. Люди чиї доходи менші від базових потреб перелічених у кошику живуть у абсолютній бідності.

Визначаючи відносну бідність, порівнюють загальний дохід особи чи сім'ї та структуру витрат у суспільстві в цілому. Люди із нижчим рівнем доходу, що витрачають більшу частку своїх доходів на кошик товарів та послуг порівняно із деякими пороговими значеннями, встановленими на підставі середнього в суспільстві розміру цієї частки, вважаються відносно бідними.

Спільним параметром у обох означеннях є те що дохід та відповідно рівень споживання даної особи/сім'ї є недостатніми для задоволення деяких мінімальних потреб. Конкретне визначення порогових значень як для абсолютної так і для відносної бідності залежить від країни де воно застосовується. Наприклад в США, бідність для родини (не фермерської) із більше ніж трьох чоловік визначається як рівень доходів нижчий ніж потроєна вартість найдешевшого із чотирьох продуктових планів визначених Департаментом Сільського господарства. Причина такого вибору: Департамент Сільського господарства у дослідженні 1955 року (1955 Household Food Consumption Survey) встановив що, в середньому, сім'я із трьох чоловік витрачає третину доходу на харчування. Відштовхуючись від цих даних та визначивши дешевий дієтологічно адекватний план для такої сім'ї, легко визначити рівень доходів сім'ї що не відповідає цьому типовому для суспільства значенню. Очевидно тут маємо справу із визначенням відносної бідності. Іншим прикладом є означення бідності прийняте Європейським Союзом у 1984 році. Воно визначає, що «бідні це ті, чиї ресурси (матеріальні, культурні та соціальні) є настільки обмеженими, що виключають можливість провадити мінімально прийнятний рівень життя в суспільстві тієї країни у якій вони проживають».

Прикладом дефініції для абсолютної бідності може слугувати визначення у Доповіді зі всесвітнього розвитку 1990 року, де верхня межа бідності для країн третього світу встановлена на рівні 370 доларів США на рік (купівельної спроможності 1985 року).

Проблеми із сучасним означенням та пропоновані нові означення[ред.ред. код]

З появою соціальних держав, сьогодні бідні верстви населення у західних країнах живуть незрівнянно краще від бідних вікторіанських часів. Соціальний склад бідних верств населення змінювався із часом, наприклад у Великобританії у 1970-х та 1980-х роках це були пенсіонери та самотні батьки, а в 1980-х це були головним чином багатодітні сім'ї.

Використання одного параметру (дохід) в означенні часто приводить до парадоксальних ситуацій, наприклад коли пенсіонери що володіють повністю виплаченою нерухомістю (наприклад будинком, виплатити за який сім'я робила 20 років, чи земельними ділянками) попадають в категорію бідних. Сьогодні вартість промислових продуктів є дуже низькою, та стало можливим для бідних придбати такі товари як телевізор, комп'ютер чи мобільний телефон, натомість вартість послуг є високою. Тому на сьогодні соціологи розглядають ряд альтернативних означень для бідності, найпоширенішим є: нездатність придбати чи мати доступ до базового кошику послуг. Список послуг із кошику є різним, наприклад для США він включає медичну страховку, чи банківський рахунок у Великобританії.

Рівень бідності в Україні[ред.ред. код]

За абсолютним критерієм[ред.ред. код]

В Україні частка населення, чиє споживання є нижчим рівня фактичного прожиткового мінімуму, становить 23,5 %", говорить Академік НАН України, директор Інституту демографії і соціальних досліджень Елла Лібанова. «За період з 2000 по 2008 рр., рівень бідності за цим критерієм стрімко зменшувався: якщо у 2000 році частка бідного населення за абсолютним виміром становила 71,2 %, то у 2008 лише 19,9 %. У 2009 році цей показник помітно зріс і становив 24,8 %, а у 2010 році рівень бідності за цим критерієм трохи зменшився[1].

За відносним критерієм[ред.ред. код]

За офіційними даними, протягом останнього року масштаби бідності в Україні скоротилися. Так, рівень бідності за відносним критерієм у 2010 році склав 24,1 % (у 2009 році за межею бідності було 26,4 % населення України). Національною межею бідності визначено 75%-ий поріг медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат у розрахунку на умовного дорослого, що визначається за даними обстеження умов життя домогосподарств України. Протягом останніх десяти років за цим критерієм рівень бідності залишився відносно стабільним (на рівні 26-27 %), хоча національна межа бідності зросла за цей час майже в п'ять разів (з 175 гривень у 2001 році до 944 гривень у 2010 році)[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]