Бійня номер п'ять (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бійня номер п’ять
Slaughterhouse-Five
Жанр драма
військовий
фантастика
Режисер Джордж Рой Хілл
Продюсер Пол Монаш
Оператор Мирослав Ондржічек
Композитор Гленн Гульд
Монтаж Деде Аллен
Тривалість  104 minutes
Країна  США

Бійня номер п'ять (англ. Slaughterhouse-Five) — художній фільм 1972 року за романом Курта Воннеґута Бійня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей. Сценаристом виступив Стівен Геллер, режисером став Джордж Рой Хілл. У ролях Майкл Сакс, Рон Лейбман і Валері Перрін, а також Юджин Роуч, Шарон Ганс, Холлі Нір і Перрі Кінг. Сцени, поставлені в Дрездені були зняті в Празі, інші сцени знімалися в штаті Міннесота.

Воннегут писав про фільм незабаром після його виходу на екран, у передмові до Між часом і Тімбукту:

"Я люблю Джорджа Роя Хілла і Universal Pictures, які зробили бездоганний переклад мого роману Бійня номер п'ять на кіноекрані … я пускаю слину і кудкудакаю кожен раз, коли дивлюся цей фільм, тому що це настільки гармонійно з тим, що я відчував, коли я писав книгу".

Сценарій кінофільму[ред.ред. код]

Фільм — роман-розповідь від першої особи Біллі Пілігрима, який стає «відключеним від часу» і проживає події свого життя у випадковому порядку, а після всього переносится на планету Тральфамадор. Особливий акцент зроблено на досвіді героя під час Другої світової війни, бомбардуванні Дрездена у Другій світовій війні, а також часі, проведеному з військовополоненими колегами Едгаром Дербі (Юджин Роуч) та психопатичним Полем Лаззаро (Рон Лейбман). Також зображено його життя, як чоловіка Валенсії (Шарон Ганс), і батька Барбари і Роберта (Холлі Нір та Перрі Кінг), як вони іноді насолоджуются своїм життям у достатку в Іліоні, Нью-Йорк. Фігурують сцени з філософією батька Біллі Пілігрима «пливи або потопай». Сцени позаземного життя на Тральфамадорі разом з Голлівудською зіркою Монтаною Вайлдгек (Валері Перрін).

Ролі[ред.ред. код]

Відмінності від роману[ред.ред. код]

  • Весь пролог, під назвою «Хрестовий похід дітей» в якому Воннегут зустрічається зі своїм старим фронтовим приятелем опущений, щоб зосередитися на «вигаданій» історії Біллі Пілігрима. Перша сцена, яка фокусує на друкуванні листа Біллі Пілігримом в редакцію газети, насправді написана набагато пізніше.
  • Деякі елементи роману відсутні у фільмі. Відсутні персонажі Кілгор Траут і сам Воннегут. Епізод, де Біллі Пілігрим дивиться фільм про бомбардування у період Другої світової війни спочатку нормально, а згодом реверсивно, також відсутній, оскільки він не вміщався у хронометраж фільму, хоча Воннегут шкодував про це. Роман містить неодноразові посилання на комах у бурштині, які відсутні у фільмі. Сцена викрадення Біллі Пілігрима у фільмі коротша, а також відсутні детальний опис зовнішнього вигляду [[літаючої тарілки]], 100 футів в діаметрі, з пурпурним світлом, яке пульсує навколо ілюмінаторів.
  • Розстріл Дербі у фільмі відбувається відразу після того, як він знаходить невелику порцелянову статуетку на руїнах Дрездена. У романі його спершу віддали під суд, а згодом розстріляли за викрадення зброї. Сцена, де в листі до дружини Дербі описує значення фігурки, теж придумана для фільму.
  • Філософія Тральфамадору про смерть і смертність і фраза-рефрен «Бува й таке», не подаєтся у фільмі, проте у романі вона звучить сто шістнадцять разів.
  • Наприкінці фільму Біллі допомагає своїм приятелям зібрати величезний годинник діда. Та коли входять російські війська і Біллі Пілігрим помирає, його друзі ховають його під годинником. Ця сцена (тиск часу на Біллі Пілігрима) прекрасно вписується в сюжет, у романі її немає.
  • В кінці роману з'являється пташка, яка питає Біллі: «Ф'юїть-фіть?». У фільмі цього нема.

Музика[ред.ред. код]

Бійня номер п'ять — перший художній фільм, для якого Гленн Гульд написав музику. У цьому випадку були оцифровані з платівок Варіаці № 25 з Гольдбергзких варіацій Йоганна Себастьяна Баха, третю частину «Alegro» Концерт для клавесину № 3 ре мажор і друга частина «Largo» Концерт для клавесина № 5. Насправді Глен Гулд додав мало музики у сюжетний розвиток минулого часу, а основу сандтреків складали атмосферні витяги з потрійного альбому Дугласа Лідіа Entropical Paradise. У сцені, де головний герой вперше потрапляє у Дрезден, звучить остання частина Брандебурзького концерту Йоганна Себастьяна Баха

Нагороди[ред.ред. код]

Номінації[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]