Бійцівський клуб (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бійцівський клуб
Fight Club
Fight Club плакат.jpg
Жанр драма
Режисер Девід Фінчер
Продюсер Арнон Мілчен
Арт Лінсон
Росс Ґрейсон Белл
Сін Шаффен
Сценарист Джим Ульс
У головних
ролях
Едвард Нортон
Бред Пітт
Гелена Бонем Картер
Оператор Джеф Кроненвет
Композитор Dust Brothers
Кінокомпанія 20th Century Fox
Тривалість  139 хв.
Країна  США
Рік  1999
IMDb ID 0137523
Кошторис  63 млн. $

Бійці́вський клуб (англ. Fight Club) — американський художній фільм 1999 року, екранізація однойменного роману Чака Поланіка, опублікованого у 1996 році. Ідея проекту належала продюсеру Лорі Зіскін, яка залучила до нього сценариста Джима Ульса і режисера Девіда Фінчера. Головні ролі в картині виконали актори Бред Пітт, Едвард Нортон і Гелена Бонем Картер.

За словами режисера, жанр фільму можна охарактеризувати як «чорна комедія» з елементами соціальної сатири (фільм неодноразово порівнювався з такими класичними стрічками як «Випускник» і «Бунтівник без причини»). Основна тема фільму, згідно з задумом авторів: конфлікт молодого покоління і системи цінностей споживацького суспільства, втілений в метафорі фізичного насильства. Безіменний головний герой картини (виконавець ролі: Едвард Нортон) є звичайним пересічним обивателем, який разом зі своїм приятелем Тайлером Дерденом (виконавець ролі: Бред Пітт) організовує підпільний бійцівський клуб.

З комерційної точки зору фільм не виправдав покладених на нього сподівань. Стрічка отримала чимало як позитивних, так і негативних оцінок з боку кінокритиків. Згодом її назвали найбільш суперечливою і найбільш обговорюваною картиною 1999 року, зламною віхою у розвитку візуальної стилістики кіно, а також презентацією нових настроїв у політичному житті Америки. Після виходу DVD фільм домігся комерційного успіху і набув статусу «культового», спричинивши відкриття численних реальних «бійцівських клубів».

Сюжет[ред.ред. код]

Оповідач (Едвард Нортон) працює лінійним службовцем компанії-виробника автомобілів, обов'язками якого є оцінка вартості відкликання партій продукції у випадку аварій. Внаслідок постійного стресу на роботі та частого пересування між часовими поясами, герой страждає на хронічне безсоння, з приводу чого звертається до лікаря, який рекомендує йому відвідувати групу психологічної підтримки для осіб, що перенесли хірургічне лікування раку яєчок — це має допомогти йому зрозуміти, чим є справжні страждання. Відвідування групи справляє позитивний вплив на Оповідача: він має можливість плакати, і це катарсичне переживання допомагає йому позбутися безсоння. Згодом, удаючи хворого, він записується до інших груп підтримки, доки не стикається з жінкою на ім'я Марла Сінґер (Гелена Бонем Картер), яка веде аналогічний спосіб життя. Після цієї зустрічі герой припиняє відвідувати групи, й до нього повертається безсоння.

У літаку, повертаючись із відрядження, Оповідач знайомиться з Тайлером Дерденом (Бред Пітт), який торгує власноруч виготовленим милом. Повернувшись додому, Оповідач знаходить свою квартиру знищену вибухом газу (як виявиться пізніше, Оповідач сам влаштував вибух, щоб вирватися із консумерського світу і стати сквотером). Зателефонувавши Тайлеру, він зустрічається з ним у барі. Тайлер дозволяє Оповідачеві жити в нього, але раптом просить, щоби той його вдарив. Оповідчач погоджується, і між героями стається перша бійка на вулиці перед баром. Оповідач переїжджає до напівзруйнованого будинку, в якому мешкає Тайлер. Згодом двійко повертається до бару і влаштовує ще одну бійку на автостоянці, що приваблює натовп людей. Залучивши охочих глядачів, приятелі влаштовують «бійцівський клуб» у підвалі бару. Незабаром у країні за допомоги Тайлера відкриваються інші численні бійцівські клуби.

Тайлер рятує Марлу від передозування заспокійливим, і між ними виникає сексуальний зв'язок. Утім, з невідомої причини Тайлер просить Оповідача ніколи не згадувати його у розмовах із Марлою. Тим часом під проводом Тайлера мережа бійцівських клубів перетворюється на секретну організацію „Проект «Розгром»“, яка чинить у місті акти вандалізму, спрямовані проти панівного класу суспільства. Оповідач відходить від діяльності «Проекту». Після сварки з ним Тайлер зникає без вісті, а згодом, коли один з учасників проекту гине, Оповідач намагається згорнути руйнівну активність. Вистежуючи сліди Тайлера, герой подорожує країною і з'ясовує, що бійцівські клуби функціонують у всіх містах. Раптом один із членів клубу впізнає в ньому Тайлера Дердена. Після телефонної розмови з Марлою, Оповідач починає розуміти, що Тайлер насправді є частиною його власної роздвоєної особистості. З'явившись перед Оповідачем, Тайлер пояснює, що контролює його дії, коли той спить.

Прийшовши до тями після втрати свідомості, Оповідач дізнається, що за цей час Тайлер зателефонував кільком людям, ініціювавши реалізацію плану, метою якого є влаштування серії вибухів у діловій частині міста, що має спричинити крах фінансових мереж. Після невдалої спроби звернутися до поліції (серед офіцерів якої є чимало членів „Проекту «Розгром»“) Оповідач намагається власноруч знешкодити вибухові пристрої у підвалі одного з будинків. Тайлер нападає на нього і піднімається разом із ним на один із верхніх поверхів будинку, щоби мати змогу бачити руйнацію хмарочосів. Оповідач, на якого Тайлер націлив пістолет, розуміє, що тримає на мушці самого себе. Він стріляє собі в рот, проте залишається живим. Ілюзорний Тайлер падає на підлогу з отвором від кулі на потилиці. Невдовзі з'являються члени «Проекту», які були захопили в полон Марлу, і залишають її з Оповідачем сам на сам. У цей час вибухові пристрої спрацьовують, і герої, тримаючись за руки, спостерігають з вікна зруйнування фінансового центру міста.


У ролях[ред.ред. код]

Виробництво[ред.ред. код]

Виникнення та розробка задуму[ред.ред. код]

У 1996 році літературний консультант «20th Century Fox» запропонував на розгляд адміністрації компанії на той момент іще не виданий роман Чака Поланіка «Бійцівський клуб». Після того, як кілька продюсерів відхилили проект, Джош Донен і Росс Белл влаштували неоплачувану сесію читання роману акторами. Запис читання було надіслано Лорі Зіскін, яка, прослухавши його, негайно придбала права на екранізацію книги за 10 000 доларів.

До написання сценарію Зіскін спочатку планувала залучити Бака Генрі, в минулому — автора сценарію фільму «Випускник», який за тематикою багато в чому подібний до «Бійцівського клубу». Утім, за протекції Донена і Белла, сценарій було доручено Джиму Ульсу. Із чотирьох кандидатур режисера (Пітера Джексона, Браяна Сінґера, Денні Бойла і Девіда Фінчера) було обрано останнього, який був знайомий з книгою і навіть мав намір самостійно придбати права на її екранізацію.

Вибір акторів[ред.ред. код]

На роль Тайлера Дердена продюсерами фільму Россом Беллом і Артом Лінденом були запропоновані Рассел Кроу і Бред Пітт (вибір зупинився на останньому, як на відомій зірці, участь якої мала би сприяти комерційному успіхові фільму). Кандидатами на роль безіменного Оповідача виступили Метт Деймон, Шон Пенн і Едвард Нортон, якому запропонували гонорар у 2,5 мільйони доларів, з метою «переманити» з інших, запропонованих йому на той час проектів.

Роль Марли Сінґер пропонувалася Кортні Лав, Вайноні Райдер і Різ Візерспун, але зрештою було обрано кандидатуру Гелени Бонем Картер.

У процесі роботи над образами Нортон і Пітт брали уроки боксу і таеквондо, а також вивчали майстерність миловаріння. Бреду Пітту за його власним бажанням було хірургічно видалено фрагменти передніх зубів (які після зйомок було відновлено).

Робота над сценарієм[ред.ред. код]

Перший варіант сценарію, написаний Джимом Ульсом, не містив у собі наскрізної закадрової оповіді, оскільки таке рішення здавалося сценаристові «банальним і заяложеним». Коли до проекту приєднався Девід Фінчер, режисер наполіг на введенні цього елементу, вважаючи, що він має стати ключовим джерелом гумору фільму. Спільна робота режисера и сценариста над сценарієм тривала близько півроку. Бреду Пітту, коли той з'явився в команді, образ Тайлера здався дещо «одновимірним», тому автори, за допомогою консультацій Камерона Кроу, внесли до сценарію зміни, що зробили персонажа більш «опуклим» і неоднозначним. Остаточний (п'ятий за ліком) варіант сценарію був готовий за рік після початку роботи (Пітт і Нортон також брали участь у роботі). У фільмі ім'я Оповідача не називається, проте у сценарії він позначений як «Джек». Фальшиві імена, які Оповідач використовує у групах підтримки, були запозичені з «Планети мавп» і персонажів Роберта де Ніро у фільмах 1970-х років.

Автор роману-основи Чак Поланік схвально поставився до екранізації, особливо оцінивши динамічність сюжету, якої бракувало книзі. Втім, Поланікові не сподобалося те, що режисер навмисне спотворив рецепт виготовлення напалму. У фільмі також збережені певні гомоеротичні мотиви роману.

Кінцівка фільму також відрізняється від кінцівки роману, в якому Оповідач потрапляє у психіатричну лікарню. За словами режисера «він бажав би, щоби глядачі полюбили Тайлера, і водночас змирилися з його поразкою». Згодом сам Поланік визнав режисерську кінцівку вдалішою.

Зйомки[ред.ред. код]

У процесі зйомок бюджет фільму зріс від початкової цифри 50 мільйонів доларів до 67 мільйонів. Зйомки тривали 138 днів, протягом яких було відзнято 1500 бобін плівки (втричі більше ніж для пересічного голлівудського фільму). Зйомки проводилися в Лос-Анджелесі та його околицях, а також у студійних умовах. Художник картини Алекс Мак-Давелл збудував більше 70-ти декорацій. Фасад будинку Тайлера Дердена на Пейпер-стріт був зведений у місті Сан-Педро (штат Каліфорнія), натомість інтер'єр будинку, напівзруйнований вигляд якого мав символізувати деконструкцію світу персонажів фільму, знімався у студії. Сцени бійок у фільмі були ретельно продумані та зрежисовані. Для підсилення ефекту художник-гример Джулі Пірс спеціально переглядала записи боїв без правил і підпільного боксу.

«Бійцівський клуб» знімався у форматі «Super 35», який дав режисерові максимум свободи у створенні комбінованих кадрів. Головним оператором фільму виступив Джеф Кроненвет, з яким Фінчер вже мав досвід співпраці у стрічці «Чужі³» (1992). Фінчер і Кроненвет широко використовували та розробляли елементи візуального стилю, експериментувати з якими Фінчер почав у більш ранніх картинах «Сім» і «Гра». Сцени з Оповідачем, де не був присутній Тайлер Дерден, мали виразно реалістичний, «буденний» характер, тим часом як для сцен із Тайлером режисер обрав хисткіший, нереальний стиль зображення як візуальну метафору деконструкції світу головного героя. У костюмах, гримі, декораціях переважали неяскраві, бляклі кольори; максимально використовувалося природне і побутове освітлення. Більшість сцен було відзнято вночі, денні зйомки велися переважно в затінених місцях. Перша сцена зборів бійцівського клубу в підвалі таверни Лу знімалася у світлі дешевих робочих ламп, що дозволило створити ефект мерехтіння тла. Знімаючи бійки режисер навмисно уникав складних рухів камери, віддаючи перевагу її статичному положенню і простому пересуванню з далекого на ближній план, щоби надати сцені більш «об'єктивного» вигляду.

Мізансцени з участю Тайлера Дердена було побудовано так, щоби якомога ретельніше приховати несподіваний поворот сюжету в кінці картини. Персонаж жодного разу не з'являється у кадрі з групою інших людей на іншому плані й у сценах діалогів «через плече». Дердена також показано у вигляді одиничних кадрів ще до сцени зустрічі з Оповідачем. Стосовно цих «25-х кадрів» Фінчер пояснює: «герой створює Тайлера у своїй уяві, тому до цього моменту він існує лише на периферії його свідомості».

Початкові кадри фільму, на тлі яких показуються титри, являють собою моделювання процесу розповсюдження імпульсу страху в мозку Оповідача. Для виконання цієї сцени було запрошено лауреата премії «Оскар» в номінації «Найкращі візуальні ефекти» Кевіна Мека і художника-ілюстратора медичних видань Кетрін Джонс. Для створення іншої сцени, в якій камера швидко пересувається вулицями міста, показуючи заряджені вибухові пристрої в підвалах будівель, було використано тривимірні моделі, побудовані на основі близько 100 світлин Лос-Анджелеса, зроблених фотографом Майклом Дугласом Мідлтоном. Над створенням фінальної сцени зруйнування хмарочосів фахівці зі спецефектів працювали більше року.

Музика[ред.ред. код]

Спочатку режисер планував запросити до написання музики до фільму гурт Radiohead, але згодом передав замовлення продюсерському дуетові Dust Brothers, які створили музичний супровід у постмодерновому дусі, насичений барабанними петлями, електронними шумами і обробленими комп'ютером семплами. Все це добре відповідало намірам Фінчера створити нестандартний, новаторський фільм.

Тематика[ред.ред. код]

Цінності[ред.ред. код]

Режисер Девід Фінчер охарактеризував «Бійцівський клуб» як сатиричну «чорну комедію». Задля уникнення надміру зловісної атмосфери Фінчер наситив фільм гумором, проте Едвард Нортон назвав стрічку «похмуро-комічним, сюрреалістичним поглядом на неспроможність молодого покоління взаємодіяти з системою цінностей, частиною якої вони себе вважають». Герої, що зазнали суспільної «кастрації», перетворилися на «покоління глядачів», тим часом як культура реклами визначає «зовнішні ознаки щастя» і стимулює їх до гонитви за матеріальними благами, якою підміняється прагнення до духовності. За словами Бреда Пітта: «Наше покоління має своєрідний механізм самозахисту: ми всі вболіваємо за спортивні команди, але самі не виходимо на поле. Успіх і неуспіх важать для нас чи не найбільше за все в житті».

Насильство у бійцівських клубах виступає як метафора почуття, радше ніж популяризація і оспівування рукопашного бою. Бійки являють собою матеріалізований опір суспільному інстинктові «ховання у коконі». Фізичне протистояння позбавляє страху перед болем і залежності від матеріальних ознак суспільної значущості, дозволяючи відчути щось по справжньому цінне. Коли ж у міру розгортання фабули фільму бійки трансформуються у революційний опір, головний герой відкидає його. Таким чином зміст «Бійцівського клубу» лишається неоднозначним, надаючи глядачам змогу інтерпретації на власний розсуд.

Персонажі[ред.ред. код]

Художнє осмислення Тайлера Дердена

Головний герой фільму, безіменний Оповідач, є звичайною людиною, яка відчуває брак можливостей і неспроможність змінити своє життя. Через це герой стає на шлях метафоричного «вбивства» своїх батьків, Бога і вчителя. На початку фільму Оповідач «знищує» своїх батьків, проте не може вирватися з фальшивого світу. Зустрівши Тайлера Дердена, Оповідач переходить до «вбивства» Бога через відкидання і порушення норм суспільства. Завершує ж він духовне дозрівання, вбивши свого вчителя — Тайлера.

Сам автор сценарію Джим Ульс назвав фільм «романтичною комедією», в тому сенсі, що «головна дія в ній зосереджена в розвиткові стосунків між героями». Оповідач у фільмі постійно шукає духовної близькості з кимось. Спершу він відштовхує Марлу Сінґер як таку, що надто нагадує йому його самого. Його значно більше захоплює те, що пропонує йому Тайлер. Утім, сексуальний зв'язок Тайлера з Марлою викликає в оповідача ревнощі. Коли ж у суперечці Тайлер наполягає на тому, що активне слідування проголошеним принципам є важливішим за їхню дружбу, до того ж натякає, що Марлу слід усунути як джерело зайвого ризику, Оповідач відмовляється від його шляху.

Розщеплення особистості головного героя підкреслюється навіть у зовнішності персонажів: Оповідач з плином часу худне і марніє (Нортон в процесі зйомок дотримувався суворої дієти), а Тайлер навпаки стає дедалі свіжішим і фізично підтягнутішим. Початкове бажання Тайлера відчути «реальність» життя через бійки помалу переростає в ніцшеанський нігілізм із прагненням винищення соціальних інститутів і цінностей. Спершу імпульсивна натура Тайлера, що репрезентує «ід», здається привабливою для його послідовників, які вбачають у ній шлях до звільнення. Згодом методи Тайлера зазнають дегуманізації, мало чим відрізняючись від ставлення до в'язнів виправних таборів, і це відштовхує Оповідача. Втім, наприкінці картини Оповідачеві вдається знайти «золоту середину» між двома конфліктними сторонами своєї особистості.

Реакція[ред.ред. код]

Критика[ред.ред. код]

Після прем'єри «Бійцівського клубу» на Міжнародному кінофестивалі у Венеції, думки провідних критиків розділилися полярно. Дженет Мейслін із «Нью-Йорк Таймс» високо оцінила режисуру і монтаж фільму. Проте, відзначила критикеса, при поверховому погляді фільм може бути інтерпретований як пропаганда насильства і нігілізму. Роджер Еберт із «Чикаго Сан-Таймз» назвав фільм «жорсткою і нещадною філософією», яка навряд чи буде оцінена аудиторією. Девід Ейзен («Ньюзвік») писав, що фільм являє собою «жахливу суміш вишуканих технологій, незрілої філософії, ядучої сатири та надмірного навантаження на органи чуттів з претензійним монтажем». Інші критики відзначали похмурість і «сируватість» мізансцен, хвалили гру Нортона і Пітта, проте вказували на нецікавість образу, втіленого Геленою Бонем Картер, критикували недостатню сатиричну силу картини, відсутність у ній жіночої та афро-американської перспективи, ставили під сумнів революційність її ідей тощо.

Нагороди[ред.ред. код]

«Бійцівський клуб» номінувався на премію «Оскар» у 2000 році в категорії «Найкраща звукорежисура» (премію отримав фільм «Матриця»). Акторка Гелена Бонем Картер у 2000 році отримала нагороду «Sony Ericsson Empire Award» як «Найкраща британська актриса». Товариство онлайн-критиків номінувало картину в категоріях «Найкраща режисура», «Найкращий адаптований сценарій (Джим Ульс)», «Найкращий актор (Едвард Нортон)» і «Найкращий монтаж». Не зважаючи на те, що фільм не завоював жодної з нагород, Товариство включило його до списку десяти найкращих стрічок 1999 року.

У 2004 і 2006 роках «Бійцівський клуб» був обраний читачами журналу «Імпайр» до переліку 100 найкращих фільмів усіх часів (дев'яте і восьме місця відповідно).

Культурний вплив[ред.ред. код]

«Бійцівський клуб» вважається однією з найбільш суперечливих і обговорюваних кінострічок 1999 року. Фільм було сприйнято як провіщення нової ери політичної думки в американському суспільстві. Разом з іншими видатними картинами 1999 року («Магнолія», «Бути Джоном Малковичем» і «Три королі») «Бійцівський клуб» було визнано взірцем новаторства кінематографічної форми та стилю. Після виходу DVD, фільм набув статусу «культового». Успіх картини також сприяв відживленню цікавості до роману-основи.

Після виходу фільму в США почали з'являтися реальні бійцівські клуби (наприклад «Gentleman's Fight Club» у Менло-Парк (Каліфорнія), члени якого були здебільшого працівниками індустрії високих технологій). Діти і підлітки в штатах Техас, Нью-Джерсі, Вашингтон і Аляска також об'єднувалися у бійцівські клуби, розміщуючи в Інтернеті відеозаписи своїх бійок, що згодом призвело до розпуску клубів на вимогу влади. У 2006 році учасник одного з клубів в Арлінгтоні (Техас) зазнав тяжких тілесних пошкоджень, і продаж DVD з записом його побиття призвів до арешту шістьох підлітків.

Численні санкціоновані та несанкціоновані клуби виникали і виникають також в Україні [1].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]