Бій під Гурбами

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бій під Гурбами
Друга світова війна, Битви УПА
Hrest.JPG
Хрест, встановлений на могилі вояків УПА в пантеоні «Гурби-Антонівці», біля зруйнованого села Гурби
Дата: 21 квітня 1944 — 25 квітня 1944
Місце: село Гурби на Рівненщині, Україна
Результат: Контрольований відхід військ УПА і подальша партизанська боротьба.
Сторони
Flag of Ukraine.svg Українська Держава[1] Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР
Командувачі
OUN-r Flag 1941.svg Василь Кук
OUN-r Flag 1941.svg Петро Олійник «Еней»
OUN-r Flag 1941.svg командир Ясень
OUN-r Flag 1941.svg Іван Лис "Сторчан"†
OUN-r Flag 1941.svg Командир повстанського штабу Гриць		 Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg генерал-майор Михайло Петрович Марченков
Військові сили
UPA-Zaslugy1.png
УПА
  • Частини групи "Богун"
  • Дивізія УПА "Холодний Яр"[2]: Більше 5 000 вояків УПА, близько 500-1000 місцевого ополчення, 2 гарматні батареї, кілька мінометних ланок[3]
Emblema NKVD.svg
НКВС СРСР
  • 18-та стрілкова бригада НКВС[4]
    30-35 тис.  солдатів НКВС[5][6][7] і Червоної Армії, 5-15 танків та інша бронетехніка, кавалерія[3]
Втрати
За версією УПА:
80 солдатів УПА убито, 100-200 поранено, 120 захоплено в полон,
2000 цивільного населення вбито[3][8][9]
За версією НКВС:
2018 вбито, захоплено в полон 1570[10]		 За версією УПА:
900-2000 убито, 300-900 поранено, 5 підбитих танків
[3]За версією НКВС:
11 вбито, 46 поранено.[11]

Бій під Гурба́ми — бій, що відбувся з 21 по 25 квітня 1944 року біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району між військами НКВС СРСР і силами УПА. Закінчився тактичною перемогою радянських військ та виходом з оточення українських повстанців. Після бою переможці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а жителів вивезли[5]. Кількість загиблих військових і цивільних осіб точно не встановлена.

Бій відбувся під час переходу частин УПА через німецько-радянські фронти. Розбиті німецькі війська вже не загрожували частинам УПА, тому найбільшу небезпеку для українських повстанців становили відділи НКВС[6].

Зміст

[ред.] Передісторія

Успіхи радянських військ у військових кампаніях в Білорусі та Україні у 1944 році призвели до стрімкого відступу німецьких військ. Але разом із відступом німців на захід просувалася Червона Армія. Саме в цей час український повстанський рух досяг свого розквіту — у 1943—1944 роках в рядах УПА було від 30 тис. до 100 тис. вояків[12].

Не зустрічаючи значного опору з боку упівців, Червона Армія продовжила наступ на позиції німецьких військ[13]. Для боротьби із «оунівськими бандами», що таким чином залишилися в тилу, радянське командування відправило кілька дивізій НКВС. Після того, як головні сили Червоної Армії пройшли через Західну Україну, УПА організувала ряд військових акцій, що були спрямовані проти НКВС, комуністів та людей, що співпрацювали із радянським режимом[14].

У 1944 році, командування УПА ухвалює рішення про перехід радянсько-німецького фронту, для того, щоб опинитися в тилу Червоної Армії. Таким чином, повстанці могли продовжувати диверсійну та пропагандистську діяльність серед місцевого населення, не зустрічаючись із значними угрупуваннями радянських сил. Однак, навесні 1944 року, німецько-радянський фронт розділяє основні сили упівців на тих, що знаходяться на території, окупованій німецькими військами (під командуванням Романа Шухевича), і тих, які знаходяться на території окупованій радянськими військами (під командуванням Василя Кука). В січні 1944 року, до бійців УПА приєдналося кілька десятків українців-червоноармійців, що брали участь у бою під Гурбами[15]. На знищення загонів УПА, радянське командування відіслало "загороджувальний" загін військ НКВС при підтримці окремих частин Червоної Армії. Ці "загороджувальні" загони були створені радянським командуванням для затримки дезертирів-червоноармійців, які тікали з лінії фронту[16]. До цього, українські повстанці вели бої із радянськими партизанами. Про успіхи таких атак свідчать радянські документи, зокрема доповідь начальника УШПР першому секретару Центрального комітету комуністичної партії України Микиті Хрущову:

« ...українські повстанці, котрі до вступу Червоної Армії на терени західної України не вели відкритої організованої боротьби проти радянських партизанів, останнім часом нападають на них значними збройними силами.[17]  »

[ред.] Причини бою

На думку Петра Мірчука, головною причиною, яка призвела до бойових дій під Гурбами, був замах вояків УПА на командуючого 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна[6].

Операцію УПА проти М. Ф. Ватутіна було проведено 29 лютого 1944 року неподалік від села Милятин. На під'їзді до Милятина ескорт штабних автомашин радянського генерала потрапив у засідку упівської сотні [18]. Головну машину, що прийняла на себе перший удар, було підбито. Під час бою генерал М. Ф. Ватутін зазнав важкого поранення. Ватутіна доставили спочатку до військовго лікаря, а потім до Рівного. За деякими даними, акція проти Ватутіна була спланована верхівкою радянської влади[19]. Незважаючи на спроби лікарів, а також на листи Миколи Федоровича Сталіну з проханням врятувати його життя[19], 15 квітня 1944 року Ватутін помер. На пошуки упівської сотні до села Милятина миттєво відрядили опергрупу «СМЕРША» у складі 60 осіб. Але ще до їхнього приходу повстанцям, а також переважній більшості жителів Милятина вдалося відійти до лісу.

У відповідь на смерть Ватутіна[6] НКВС почало широкомасштабні каральні операції проти УПА. Одним із завдань було знищення великого угруповання УПА в районі гурбицьких лісів.

Іншою причиною могла бути масштабна мобілізація населення західних регіонів України до лав Червоної Армії[20]. Масштабна мобілізація чоловічого населення могла призвести до ситуації, коли в УПА не залишалося людського ресурсу. Про спроби українських повстанців зірвати мобілізацію свідчать численні атаки на потяги із новобранцями та на призивні пункти. Про ці події секретар Станіславського обкому КПУ М. Слоня повідомив Москву:

« ...українські націоналісти здійснили напад на потяг із новобранцями, внаслідок чого 250 чоловік поповнили повстанські лави... Через протидію націоналістів від призову ухилилося близько 15,5 тис. осіб[21].  »

Всього у період січня-травня 1944 року, від призову, завдяки упівцям ухилилося 17 тис. чоловік, близько 2 тис. з них приєднались до УПА[21].

[ред.] Співвідношення сторін

У бою брали участь сили УПА-Північ складені з куренів Сторчана, Мамая, Дика, Докса, Довбенка, Бувалого, Андрія-Шума, Залізняка та сотні Ваньки. Також до УПА приєдналося близько 500—1000 осіб з навколишніх сіл Гурби та Антонівці, що шукали захисту своїх сімей від більшовиків. Їх відправили вглиб лісу, доручивши їм допомагати пораненим та забирати їх з поля бою[6].

Проти повстанців НКВС кинуло 5 бригад солдатів і деякі частини Червоної Армії, які мали на озброєнні танки, артилерію, а за деякими даними і літаки[22]. Разом їхня кількість становила близько 30 000 солдатів.

Оскільки німецька армія швидко відступала, і вже не становила загрози для УПА й України в цілому, словацькі частини вже давно не вступали в бої з українськими повстанськими відділами, а угорське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаємний ненапад[23][24][6][25], найсерйознішу загрозу для УПА становили радянські війська. Місцеві мешканці очікували повторення репресій 1939—1941 років [26].

Петро Олійник «Еней» — один з командирів бою під Гурбами

До бою під Гурбами між упівцями та НКВС-івцями відбулося невелике зіткнення біля села Москалівки, з якого повстанці вийшли переможцями[3].

[ред.] Хід бою

20 квітня 1944 р. радянські сили згуртували більшу частину своїх військ на лінії Шепетівка — Рівне — Збараж. Уранці 21 квітня, вояки УПА почали рити шанці та вкопувати гармати. Було розгорнуто польовий шпиталь. Спираючись на дані розвідки, командування УПА віддало наказ, згідно якому усі приготування мали бути завершені до 6.30 годин вечора 23 квітня[3].

Мапа бойових дій

Перша спроба радянських військ знищити повстанців відбулася 23 квітня. Найбільше військ радянське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ також відбувався і з інших боків, але мобільні повстанські загони відступали, та наносили несподівані удари з флангів, внаслідок чого війська НКВС понесли значні втрати[3]. Фланговими ударами війська НКВС вдалося потиснути фланги упівців, внаслідок чого повстанці опинилися у "мішку". З наказу командування УПА, війська повстанців перегрупувались наступним чином: в лісах, недалеко від с. Гурби, у с. Святе, Мощаниця, Чернява, Грановець та на Медвежій горі. Першу лінію оборони займали відділи командира Мамая (по лінії р. Понура - с. Замишівка), Докса (Мощаниця-Чернява-Святе), Яструба, Сторчана та кілька інших загонів особливого призначення (лінія Святе-Мости-Грановець-Гурби). Другу лінію оборони займали загони Довбенка, Бувалого і Непитайла. Резерв складали відділи командира Панька, Залізняка, Чорногори і Андрія[3]. Згідно звітів до повстанського штабу під час зіткнень 23 квітня, НКВС-івці втратили 250 осіб вбитими, зокрема: під Антонівцями — біля 50 осіб, на лінії Кирилівка-Обгів — близько 80 осіб, на лінії Обшів-Ступно — 40 осіб, біля с. Москалівки — близько 30 осіб, в засідках — близько 50 осіб. Втрати повстанців склали 39 осіб вбитими та 30 пораненими. Окремо відзначалась перевага НКВС на всіх відтинках у солдатах та озброєнні.

В ніч з 23 на 24 квітня 1944 р. повстанці перегрупувались та окопались. Вночі війська НКВС спробували захопити позиції повстанців, попередньо провівши артобстріл, однак їхні спроби виявилися марними. Після короткої паузи, війська НКВС за допомогою танків організували другу атаку, однак і вона виявилась невдалою. Однак втрати понесли загони "УПА-Північ", зокрема курінь командира Ясеня. Відділ командир Яструба не зміг витримати наступу військ НКВС, тому відступив. За ним слідом відступив і курінь Залізняка.

Нарешті, о 6 годині ранку 24 квітня командування НКВС вирішило розпочати генеральний наступ. На цей раз головні сили було спрямовано на північ від села Гурби. Після артилерійського обстрілу позицій УПА, о 12 годині НКВС-івці «стіною» рушили на повстанців. Також сильний наступ почався зі сторони сіл Мости та Хижаки. Радянські війська змогли наблизитись до відділу командира Мамая на 300 м, однак їх було відкинуто. Через кілька годин, радянське командування віддає наказ про повторний наступ. На цей раз в бій кинуто кавалерію, яка мала зайти з флангів та вклинитись між куренями упівців, поки повстанці відбивали атаку радянських танків. Кавалерія виконала своє завдання, розбивши війська повстанців на дві частини. Однак командування УПА, вчасно використавши резервний курінь командира Залізняка, стабілізувало ситуацію, відкинувши кавалерію ворога. Після невдалої атаки кавалерією в бій вступила радянська піхота. Новомобілізовані бійці під командуванням командира Яструба відступили, не маючи змоги повідомити про відступ курінь Сторчана, внаслідок чого останнього взяли в обценьки. Сторчан із своїм відділом був змушений вступити у нерівний рукопашний бій, внаслідок чого увесь повстанський курінь було знищено.

[ред.] Вихід з оточення

Командування УПА, обмежене у набоях і продовольчих запасах, ухвалює рішення про прорив оточення. Польовий шпиталь було розформовано. Легкопоранені бійці долучилися до бойових загонів, а важкопоранені, разом з цивільним населенням, розділилися на кілька груп, які мали просочитися через лінію фронту, поки основні сили відвертали на себе увагу військ НКВС. Трьом сотням з різних куренів було доручено забрати гармати. Вранці 25 квітня повстанці трьома групами, з боєм почали виходити з оточення в районі села Буща. Для знищення сил повстанців в районі села Буща радянське командування відіслало туди 5 танків та кілька сотень піхоти. Для знищення противника, бійці УПА відслали вперед ударну групу під командуванням старшого лейтенанта Кузьмича, підрозділ якого входив до складу з'єднання Бувалого. Бій почався у самому селі, коли кулеметники повстанців почали обстріл позицій НКВС. Повстанці зуміли відбити частину села, однак подальше просування було зупинене танками. Залишки куреня Сторчана та курінь Мамая, які йшли іншою дорогою, досягли Бущі і вступили у бій. За допомогою трофейних протитакнових рушниць повстанці знерухомили один з танків, та знищили його гранатами. Було пошкоджено ще один танк, однак війська НКВС відступили.

Усім куреням УПА вдалося вирватися з оточення, хоча деякі, як-от курені Мамая та Довбенка, зазнали значних втрат (самого Мамая було вбито). Курені Довбенка та Бувалого відійшли в Суразькі ліси, курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів—Шепетівка, а відділи Ясеня та Докса відступили у напрямку Клевані.

Повернення бійців УПА з рейду

Великі цифри втрат українських вояків можна пояснити тим, що до втрат УПА НКВС зарахувала розстріляне цивільне населення[6][27].

[ред.] Наслідки

Василь Кук у своєму інтерв'ю Олександру Гогуну зазначив, що УПА втратила не більше 100 людей, а вбили повстанці 900 радянських солдатів і ще стільки ж поранили.

Кожна зі сторін, які брали участь у цьому бою, оголошували про свою перемогу. Повстанці знищили велику частину радянських військ, однак про втрати самих повстанців свідчить сильна реорганізація, а в подальшому і об'єднання груп УПА-Північ та УПА-Південь. НКВС захопило в полон близько 100-та вояків УПА, здебільшого простих селян, які допомагали повстанцям у цьому бою. Після страшних катувань усіх полонених було страчено. Під час наступу НКВС на позиції повстанців, які вирвалися з більшовицького оточення, загинув від радянської кулі командир куреня Мамай. Деякі інші сотники та чотові наклали на себе руки, щоб не потрапити в полон ворога[3].

Однак тяжких втрат зазнали не тільки повстанці. Близько тисячі радянських солдатів було вбито, ще кілька сотень померли від поранень. Командування УПА на болісному прикладі цього бою змінило тактику ведення війни. Групам УПА-Захід та УПА-Північ було наказано розподілити свої сили на групи по 2-3 сотні та відступити у Карпати або у густіші ліси. Червона Армія, не зустрічаючи значного опору з боку УПА, рушила навздогін за німецькими військами, що дозволило упівцям продовжити спротив радянському режиму, уникаючи зустрічі з основними силами Червоної Армії.

Тактика дії малими загонами виправдала себе на деякий час, завдяки чому у західно-українських містах, такі як Коломия, Косів, Надвірна, утворились повстанські республіки, які проіснували до 1945 року[28].

Завідувач відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігор Марчук вважає[29], що перемога радянських військ була невирішальною, адже головної мети наступу бригад НКВС на Гурби не було досягнуто — загони УПА не було знищено, тож вони продовжили вести військові та пропагандистські акції у Західній і Центральній Україні[30].

Командування УПА усвідомлювало, що вести відкриту боротьбу із добре озброєними загонами НКВС неможливо. Після битви під Гурбами Західну Україну захлинула хвиля арештів та розстрілів[31].

[ред.] Оцінки втрат

[ред.] СРСР

Wikisource
У Вікіджерелах є

Приблизно 27 квітня командування внутрішніми силами військ НКВС написало доповідь командуючому військами 1-го Українського Фронту маршалу Радянського Союзу Г. К. Жукову про результати операції з ліквідації «банд ОУН» у Крем`янецьких лісах Рівненської області[32]. У ньому зазначалося, що було захоплено величезну кількість набоїв, зброї, радянської та німецької уніформи, продовольства, бочок з бензином. У доповіді також йдеться про захоплений працюючий літак У-2[33] Кількість загиблих радянських солдатів, згідно з доповіддю, становила 54 особи, а також 11 було поранено. Результати операції НКВД у Крем`янецьких лісах представлені також в доповідній записці голови НКВС Берії адресованій Державному комітетові оборони та Геншатабу ЧА. [34]

[ред.] ОУН

Опис бою під Гурбами було надруковано у газеті Крайового Осередку Пропаганди ОУН «На зміну» за липень 1950 року. В газеті детально описано бій, а також зазначено втрати обох сторін: «…в боях під Гурбами згинуло 80 повстанців, в тому числі 60 безсмертних сторчанівців. Большевицькі втрати начислюють понад 800 вбитими і багато ранених…»[6].

Також, одним із головних повстанських документів, що збереглися до нашого часу є доповідь майора УПА Косенка[3]. В доповіді вказується про 600 вбитих та 500 поранених більшовиків. Втрати самих постанців складають 80 осіб вбитими та 40 пораненими. У зведенні повстанського штабу використовуєтсья фраза "То були Крути, а це - Гурби..."[3].

[ред.] Спадщина

Обкладинка книги
Ветерани УПА вшановують пам'ять загиблих (Гурби, 11 жовтня 2002 року)

[ред.] Історіографія

Українські історики написали чимало книг про визвольний рух, в тому числі і про бій під Гурбами. У 2002 році у Львові було презентовано документальну книгу молодих істориків Ігора Марчука та Олега Тищенка «Гурби: квітень 1944-го». Дослідження проведено за підтримки Молодіжного націоналістичного конгресу. Перший наклад становив 300 примірників. За фінансової підтримки відомого письменника і мецената з Австралії, колишнього булавного УПА Юрія Борця вийшов у світ і другий наклад, вже в кількості 2000 примірників. В книжці описано не лише сам бій, але й наслідки для всієї повстанської армії. На думку авторів книги, повстанські війська зазнали втрат через:

  • Відкритий бій з НКВС (адже повстанські сили не мали постійного підкріплення, на відміну від НКВС)
  • Рішення про ведення «правильної або стандартної війни» (риття шанців, створення розгалуженої системи укріплень, важке озброєння)
  • Масштабну мобілізацію (скупчення великих, погано навчених і неозброєних повстанських сил в одному місці, що перетворило їх на легку здобич).

[ред.] Реакція української влади

18 квітня 2007 р. Президент України Віктор Ющенко виступив із зверненням, де висловлює свою подяку усім, хто брав участь в урочистих заходах щодо вшанування Гурбенської битви[35]. Також у заяві зазначається про необхідність проведення офіційних державних заходів та належного висвітлення подій бою під Гурбами в наукових працях та періодиці.

[ред.] Вшанування пам'яті

18 травня 2007 року, в урочищі Гурби, на місці боїв відбулося урочисте відкриття меморіалу пам'яті загиблим воякам Української повстанської армії[36]. На відкритті пантеону були присутні львівські пластуни[37], адже у бою брали участь видатні скаути з Пласту, зокрема Василь Кук.

Сьогодні біля села Гурби встановлено капличку та пам'ятний хрест на честь вояків УПА. Щорічно силами Молодіжного націоналістичного конгресу влаштовуються спортивно-військові ігри «Гурби-Антонівці». На думку організаторів, це має сприяти вихованню «у дітей, юнацтва та молоді національної свідомості, історичної пам'яті, громадянської позиції, патріотизму, готовності захищати Батьківщину шляхом опанування духовної спадщини визвольної боротьби ОУН-УПА та налагодження міжрегіональної співпраці між молоддю різних областей України.[38] [39]»

На місці основних сутичок громадське об'єднання „Товариство пошуку жертв війни «Пам'ять»“ проводить пошуково-ексгумаційні дослідження захоронень вояків УПА з метою перепоховання загиблих воїнів [36]. Встановити точну кількість вбитих під час бою у Гурбенівських лісах неможливо, адже багато з тіл було поховано значно пізніше. У вересні 2009 року в рамках фестивалю Бандерштат товариство «Пам'ять» організувало історичну реконструкцію бою[40].

У грудні 2008 р. з нагоди 65-річчя Гурбенського бою Рівненською обласною організацією Всеукраїнського Братства ОУН-УПА ім. Романа Шухевича була випущена ювілейна нагорода «Гурбенський щит» – «Гурби. 1944 – 2009». Цією відзнакою були нагороджені учасники бою, діячі громадського руху, національно-патріотичних організацій, представники влади, письменники – популяризатори тематики бою, автори заходів із вшанування пам’яті загиблих і тих, хто ще наприкінці 1980-х років установлював хрести в місцях масових поховань.[41]

[ред.] Примітки

  1. ↑ Згідно Акту відновлення Української Держави
  2. ↑ В урочищі Гурби на місці найбільшого бою військ УПА урочисто були перепоховані останки 27 повстанців - Україна Молода
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м Центр досліджень визвольного руху Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — 259-265 ст.
  4. ↑ Сергей Ткаченко. Повстанческая армия: Тактика борьбы
  5. ↑ а б Шляхами армії без держави – шляхами УПА - газета Верхній Вал
  6. ↑ а б в г д е ж и Перехід УПА через фронти - Петро Мірчук
  7. ↑ На Гурбах перепоховали вояків УПА - газета Провінційка
  8. ↑ В інтерв'ю Василя Кука
  9. ↑ Двофронтова боротьба УПА. Ст. 214. "За результатами допиту В. Худенка, політреферента Південної військової округи "Богун" у складі УПА-Південь"
  10. ↑ Двофронтова боротьба УПА. Ст. 213
  11. ↑ Державний архів Російської Федерації, ф. 9401, оп. 2, спр. 65, ст. 8.
  12. ↑ Енциклопедія ОУН-УПА
  13. ↑ УПА воювала з НКВД, а не з Червоною армією - Ярослав Сватко
  14. ↑ Визволення України від німецько-фашистських загарбників
  15. ↑ Сергійчук В.В. УПА – вся Україна.//Військо України. Ч.6. квітень 1993р. - С.74 – 84
  16. ↑ Красная Армия и Вторая Мировая война. Заградительные отряды
  17. ↑ ЦДАГО України, ф. 1, оп. 22, спр. 75, арк. 95
  18. ↑ У статті Олександра Гогуна Як загинув генерал Ватутін наводяться документи та спогади очевидців подій, за якими чисельність загону УПА коливається досить суттєво:
    • за мемуарами маршала Г. К. Жукова — 250—300 осіб
    • за доповідною запискою начальника «Смерша» 1-го Українського фронту генерал-майора Осетрова — 100—120 осіб
    • за свідченнями під час допиту полоненого бійця УПА Григорія Ундира — 80—90 осіб
    • за спогадами ветерана УПА Євгена Басюка («Чорноморця») — 30 осіб
    • за спогадами командуючого групою УПА «Тютюнник» Федора Воробця («Верещака») — 17—27 осіб.
  19. ↑ а б таємниця загибелі генерала Ватутіна - Українська газета Плюс
  20. ↑ Боротьба ОУН-УПА із Радянським карально-репресивним апаратом. Ст. 305.
  21. ↑ а б Боротьба ОУН-УПА із Радянським карально-репресивним апаратом. Ст. 306.
  22. ↑ «Доповідь внутрішніх військ НКВС Українського округу командуючому військами 1-го Українського Фронту маршалу Радянського Союзу Г. К. Жукову про результати операції з ліквідації банд ОУН в Крем`янецьких [Кременецьких] лісах Рівненської області» — Архіви СБУ, справа № 363, стор.626-627
  23. ↑ http://lib.oun-upa.org.ua/gogun/pub06.html Александр Гогун: УПА в воспоминаниях последнего главнокомандующего
  24. ↑ http://lib.oun-upa.org.ua/kyryczuk/rozdil_3.html Юрій Киричук. Історія УПА
  25. ↑ Зі спогадів одного з вояків УПА: «…командування наше домовилося з мадярами, що вони приймуть наших поранених у свій шпиталь, далеко на їхній території, треба було їх туди відвезти…»
  26. ↑ В. Півоварчук "Соціально-економічні процеси у західних областях України (вересень 1939 - червень 1941 років)" Автореф. дис. канд. іст. наук; Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. — Л., 2000.
  27. ↑ Невідомими сторінками історії «полум’яних літ» - Сергій Пархоменко
  28. ↑ В.П. Товстий - Українська повстанська армія. - Харків: Промінь, 2007. - Сторінка 73.
  29. ↑ Інтерв'ю Ігора Марчука 5-му каналу
  30. ↑ «Боротьба УПА: Історія нескорених» Центр досліджень національно-визвольного руху при СБ України ст. 61-62
  31. ↑ В.П. Товстий - Українська повстанська армія. - Харків: Промінь, 2007. - Сторінка 71.
  32. ↑ Архіви СБУ, справа № 363, стор.626-627
  33. ↑ Архіви СБУ, справа № 363, стор.627-628
  34. ↑ ГАРФ. Ф.Р-9401. Оп.2. Д.65. Л.8
  35. ↑ Сайт президента України
  36. ↑ а б Звіт про пошуково-ексгумаційні дослідж. захоронень вояків УПА у Здолбунівському р-ні Рівненської обл.
  37. ↑ Львівських пластунів запросили взяти участь у відкритті пантеону Гурби-Антонівці
  38. ↑ Молодь вшанує найбільший бій УПА спортивно-військовою грою «Гурби-Антонівці», на сайті ВГО «Наша Україна»
  39. ↑ Українські націоналісти з Молодіжного Націоналістичного Конгресу, вшановуючи пам’ять героїв Гурб,започаткували патріотичну молодіжну теренову гру, яка дістала назву „Гурби–Антонівці”. На сайті "Націоналістичний Портал"
  40. ↑ Відбувся фестиваль “Бандерштат-2009″
  41. ↑ Гурбенський щит

[ред.] Джерела

[ред.] Література

[ред.] Див. також

[ред.] Посилання


Українська військова організація Євген Коновалець • Навроцький Осип • Матчак Михайло • Чиж Ярослав • Целевич Володимир
Організація українських націоналістів ОУН Бандери • Степан Бандера • Ярослав Стецько • ОУН Мельника • Андрій Мельник • Олег Ольжич • Олена Теліга
Українська повстанська армія Роман Шухевич • Василь Кук • Омелян Грабець • Бій під Гурбами • Операція «Вісла»


Dobra6.png
 Ця стаття належить до переліку добрих статей україномовного розділу Вікіпедії.
FA gold ukr.png
 Ця стаття належить до переліку вибраних статей україномовного розділу Вікіпедії.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%91%D1%96%D0%B9_%D0%BF%D1%96%D0%B4_%D0%93%D1%83%D1%80%D0%B1%D0%B0%D0%BC%D0%B8&oldid=9035958
Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами