Білан Микола Іванович
| Микола Іванович Білан | |||
|---|---|---|---|
 Підполковник | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження |
6 травня 1894 Київ | ||
| Смерть | після листопада 1923 | ||
| Громадянство |
.svg){kind=small} УНР | ||
| Національність | українець | ||
| Військова служба | |||
| Роки служби | 1918–1923 | ||
| Приналежність |
УНР | ||
| Вид ЗС |
 Армія УНР | ||
| Формування | 3-я Залізна Стрілецька дивізія | ||
| Війни / битви |
Перша світова війна Радянсько-українська війна | ||
| Командування | |||
| командир 21-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії | |||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Білан Микола Іванович (6 травня 1894 - ?) - підполковник Армії УНР.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився в Києві. Закінчив Немирівську гімназію (м. Немирів, Подільської губернії), 2-е Київське військове училище (1 травня 1915). З 3 липня 1915 р. - прапорщик 124-го піхотного Воронізького полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був п'ять разів поранений. Нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (09.1917 р.). З 26 жовтня 1917 - штабс-капітан.
У 1917 р. брав участь в українізації 124-го полку (був перейменований на 124-й Український). 8 серпня - 3 вересня 1918 р. навчався в Інструкторській школі старшин. Згодом - командир сотні 40-го пішого Ізюмського полку та командир окремої комендантської сотні на Харківському та Сарненському фронтах Дієвої армії УНР. З 22 лютого 1919 р. - начальник окремої кулеметної сотні штабу Південно-Західного фронту (при штабі Північної групи) Дієвої армії УНР.
17 травня 1919 року потрапив у Луцьку до польського полону, перебував у таборах для військовополонених, звідки виїхав добровольцем до Північно-Західної білогвардійської армії генерала Юденіча. За спогадами самого М. Білана, очолював у цій армії Український полк. За даними російських дослідників (С. Волкова), з 10 липня 1919 р. був начальником команди піших розвідників 17-го Лібавського полку 5-ї Лівенської дивізії Північно-Західної армії (цілком ймовірно, що вся ця команда складалася з ветеранів Дієвої армії УНР). Після поразки Юденіча під Петроградом, перебрався до Польщі, звідти - в Україну.
З 26 лютого 1920 р. - командир сотні 1-го Рекрутського полку Дієвої армії УНР. З 2 квітня 1920 р. - командир 12-го стрілецького куреня 4-ї стрілецької бригади 2-ї стрілецької дивізії Армії УНР (згодом - 21-й курінь 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії). З 21 серпня 1920 р. був приділений до 3-го кінного полку Армії УНР.
У листопаді 1923 р. повернувся до Радянської України. Подальша доля невідома.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
28 травня 2011 року у мікрорайоні Оболонь було відкрито пам’ятник «Старшинам Армії УНР – уродженцям Києва». Пам’ятник являє собою збільшену копію ордена «Хрест Симона Петлюри». Більш ніж двометровий «Хрест Симона Петлюри» встановлений на постаменті, на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва (імена яких вдалося встановити історикам). Серед іншого вигравіруване й ім'я Миколи Білана.
Джерела[ред. | ред. код]
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |