Білецький Олександр Іванович

Олександр Іванович Білецький
Народився	2 листопада 1884(18841102) Казань
Помер	2 серпня 1961 Київ
Громадянство	Російська імперія, СРСР
Галузь наукових інтересів	літературознавство
Alma mater	Харківський університет
Вчене звання	професор
Вчений ступінь	доктор філологічних наук
Нагороди

Олекса́ндр Іва́нович Біле́цький (2 листопада 1884, Казань — 2 серпня 1961, Київ) — український літературознавець, заслужений діяч науки УРСР (з 1941 року), академік АН УРСР (з 1939 року). Батько Андрія і Платона Білецьких.

Біографічні відомості

Народився 21 жовтня (2 листопада) 1884 року в Казані в сім'ї агронома, ґрунтознавця Івана Івановича Білецького. Вчився спочатку в одній із казанських гімназій, а після переїзду батьків до Харкова — в харківській третій гімназії, яку закінчив 1902 року.

1907 закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. Викладав у харківських гімназіях і в реальному училищі, одночасно навчався в аспірантурі. 1909—1912 роках жив у Санкт-Петербурзі, де готувався до складання магістерських іспитів.

Від 1912 року — приват-доцент Харківського університету (кафедра російської мови та літератури). Викладав у Київському університеті та інших вищих навчальних закладах. В 1918 році захистив магістерську дисертацію «Епізод з історії російського романтизму».

Від 1926 року співпрацював з Інститутом літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР.

1937 року Білецькому надано — без захисту дисертації, за сукупністю праць — учений ступінь доктора філологічних наук. 1939 року його обрано академіком АН УРСР, 1946 року — членом-кореспондентом АН СРСР, 1958 року — дійсним її членом.

В 1939—1941 роках і від 1944 року до кінця життя — директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР, очолював комітет українських славістів. В 1946—1948 роках — віце-президент Академії наук УРСР (кандидатуру Білецького на цю посаду запропонував Павло Тичина). В 1957—1961 роках — головний редактор журналу «Радянське літературознавство» (нині «Слово і час»).

Могила Олександра Білецького

Помер 2 серпня 1961 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Творчість

1923 року опублікував працю «Старовинний театр в Росії», що містила широкі висновки-узагальнення. В 1924 році здійснив перший в українському літературознавстві синтетичний огляд літературного процесу в статті «Двадцять років нової української лірики». В 1925 році у статті «Проза взагалі і наша проза 1925 р.» ознайомив читачів з творчістю Петра Панча, Олександра Копиленка, Юрія Яновського, Івана Сенченка.

Низку статей Білецького присвячено розгляду української літератури в контексті розвитку світової літератури:

• «Шевченко і світова література» (1939),
• «Світове значення творчості Шевченка» (1951),
• «Світове значення творчості І. Франка» (1956),
• «Українська література серед інших літератур світу» (1958).

Білецькому належать праці з теорії художнього слова:

• «В майстерні художника слова» (1923),
• «До побудови теорії літературних стилів» (1931),
• «Проблема синтезу в літературознавстві» (1940),
• «Поетика драми» (1950).

Білецький є автором двох великих літературно-критичних нарисів:

• «Павло Тичина» (1957),
• «Творчість Максима Рильського» (1960),

а також цілого ряду розвідок присвячених життю та творчості українських (Тараса Шевченка, Івана Франка, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка та інших) та російських (Федора Достоєвського, Миколи Лєскова, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Олександра Островського, Льва Толстого, Антона Чехова та інших) поетів та письменників.

Білецький досліджував спадщину Івана Вишенського, Григорія Сковороди та окремі літературні пам'ятки, зокрема «Слово о полку Ігоревім», працював над складанням підручників, програм та хрестоматій для вищих та середніх навчальних закладів.

Вже після смерті Білецького в 1963 році вийшла його цікава розвідка «До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури», де було проаналізовано закономірності розвитку української літератури.

Значення діяльності

Меморіальна дошка на будинку, де жив О. І. Білецький

Праці Білецького з історії української літератури, його теоретичні розвідки та біографічні нариси стали вагомим внеском у розвиток українського літературознавства. Він одним із перших проаналізував українську літературну традицію в рамках світових літературних процесів, визначив її місце серед інших літератур світу.

Пам'ять

На смерть Білецького Павло Тичина написав поему «Срібної ночі».

В 1984 році в Солом'янському районі Києва на честь Олександра Білецького названо вулицю.

В 1986 році Республіканську премію в галузі літературно-художньої творчості названо іменем Білецького.

На будинку № 17/4 по Микільсько-Ботанічній вулиці, де він жив, встановлено меморіальну дошку.

Література

• Дзеверін І. О. Білецький Олександр Іванович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 178—179.
• Дзюба І. М. Білецький Олександр Іванович // Енциклопедія Сучасної України. — Т. 2. — К., 2003. — С. 775—780.

Джерела

• Український Центр. Біографія — Олександр Білецький