Білий легіон (Білорусь)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Бі́лий легіо́н (біл. Белы легіён, Bieły legijon) — білоруська націоналістична організація. Заснована у 1996 році.

Метою організації був захист незалежності Білорусі, яка тоді була під загрозою через підписання союзних угод з Росією.

Заснування[ред. | ред. код]

Організація «Білий легіон» була заснована у 1996 році, молодшими членами Білоруського об'єднання військових (БОВ), на базі його молодіжного крила «Остов» (Дружини регіональної охорони та безпеки, т. зв. «Чорні кістяки»).

1996–2000[ред. | ред. код]

Члени «Білого Легіону» були активними учасниками всіх мітингів і ходів, які мали на меті захист незалежності Білорусі в 1996–1999 рр.. Але «Білий Легіон» робив ставку не на відкриту демонстрацію, а на конспірацію і підпільну структуру. Уже навесні 1996-го увагу громадськості та журналістів привернули їх таємничі прапори — червоні полотнища з чорним колом і білим старовинним знаком «споришу» — які піднімалися над натовпом демонстрантів в найнебезпечніші моменти політичних акцій. Під час акцій і мітингів часто лунав бойовий клич «Слава нації!». Державні спецслужби в 1997-му році організували ряд провокацій навколо «Білого легіону», в тому числі жорстоке побиття його лідера Сергія Числова — той потрапив до лікарні з численними переломами .

Члени «Білого Легіону» брали участь у відомій демонстрації «Марш свободи» 17 жовтня 1999 року, яка закінчилася сутичками з міліцією на розі вулиць Фрунзе та Першотравневої. Тоді 20 000 чоловік вийшли на вулиці Мінська, щоб вимагати відставки Лукашенка та розслідування зникнень відомих політиків. Міліція та спецназ кілька разів атакували і відступали, в результаті під час акції 53 міліціонера отримали ушкодження.

В кінці 1999 року «Білий легіон» практично зник з вуличної арени — частина його членів пішла в бізнес, а решта — зосередилась на підготовці окремих молодіжних груп. Так основною діяльністю організації стали участь у щорічних спортивних вишкільних зборах і таборах в різних куточках Білорусі, а також члени «Білого легіону» охороняли національні культурні акції та незалежні ЗМІ.

Кількість учасників Білого Легіону в 1996–1999 роках становила приблизно 200 осіб. Організація мала своїх прихильників у багатьох містах Білорусі, а також у різних соціальних групах: від спортсменів і військовослужбовців до творчої інтелігенції. Симпатизуючий організації колектив музикантів «КРИВАКРИЖ» навіть записав гімн «Білого Легіону» з однойменною назвою.

Репресії проти членів організації[ред. | ред. код]

У березні 2000 р. був затриманий Мирослав Лозовський за поширення листівок «Білого легіону». А ще раніше — в серпні 1998 р. знову ж за розповсюдження організаційних листівок був затриманий Ігор Корсак. Його звинувачували також у «розповсюдженні фашистської символіки», але експерти мистецтвознавці визнали, що емблема «Білого легіону» — знак «спориш» — не має відношення до фашизму і є елементом білоруського традиційного орнаменту (в тому числі, він поміщений на сучасному державному прапорі Республіки Білорусь). На початку 2000-х організація оголосила про припинення свого існування через те, що на їх думку: «суспільна необхідність бойової організації націоналістів відсутня, оскільки небезпеки суверентітету Республіці Білорусь більше не існує». Після цієї заяви організація фактично припинила свою публічну діяльність.

Після 2000[ред. | ред. код]

У серпні 2002 року з'явилася інформація про іспит на отримання «сталевого берету» друзями «Білого Легіону». У той же час у польському журналі для любителів військової справи «Komandos» (№ 12, 2002) з'явився нарис журналіста Єжи Рогволода про історію і діяльність «Білого легіону», добре прикрашений фотографіями. Під однією з фотографій, на якому маля в камуфляжі з автоматом, підпис: «Легіон перш за все займається вихованням патріотичної молоді».

У 2006 році члени «Білого Легіону» були помічені в охороні кандидата на пост президента РБ Олександра Козуліна, однак та охоронна діяльність не була пов'язана з офіційною позицією організації, а було приватною ініціативою окремих членів.

Останній раз згадки про «Білий Легіон» з'явилися у 2008 році, коли колишніх керівників організації Ігоря Корсака, Мирослава Лозовського та Сергія Числова затримали у справі про вибух 3-го липня 2008 року, проте незабаром звільнили з-під варти. Підозри були абсолютно необґрунтовані, тому що справжній патріот ніколи не піде на шкоду своєму народові, навіть якщо і не згоден з сучасною політикою держави.

Події 2017 року[ред. | ред. код]

Ввечері 21 березня 2017 року Мирослав Лозовський був затриманий білоруськими силовими структурами та, можливо, побитий. На його квартирі був проведений трус.[1] Також в країні були затримані декілька інших активістів патріотичного руху (разом принаймні 11 людей).[2] Чи пов'язані ці затримання з діяльністю «Білого легіону» — наразі (22.03.17) невідомо; однак відбулися вони одразу після заяви Лукашенка про нібито затримання на території країни десятків озброєних бойовиків, тренувальні табори яких знаходилися як всередині країни, так буцімто і на території України, Литви та Польщі.[3] Ці акції силовиків є продовженням хвилі арештів громадян[4][5], яка почалась після проведення в Білорусі так званих «маршів недармоїдів» — акцій протесту проти «Декрету про попередження соціального утриманства[ru]», виданого Лукашенком.

Співпраця з іншими організаціями[ред. | ред. код]

«Білий легіон» робив ставку на молодь, що брала участь в опозиційних акціях. Легіонери приймаючи присягу отримували відповідний знак, на якому було вигравіювано: «Гордість і честь». Діяльність організації зводилась до участі практично у всіх вуличних акціях опозиції і поширення листівок. «Білий легіон» не виключав збройних методів боротьби. Найбільш зухвало групи «легіону» проявили себе спільно з бойовиками української організації УНА-УНСО — розв'язали зіткнення з силами правопорядку у Мінську. Зокрема Д. Корчинський, один з лідерів УНСО того часу у свої книзі «Війна в натовпі» написав:

На десяту річницю Чорнобильської катастрофи опозиція в Мінську готувала масові заходи. Я вирішив, що ми могли б їх радикалізувати. Білоруси були готові страждати за ідею, необхідно було їх навчити вбивати за ідею. Я відправив до Мінська кілька груп (всього кілька десятків чоловік). Вони добиралися різними шляхами. Єдине, що я говорив їм на прощання -

"провокація, репресія, революція". Одну з груп затримали в невеликому білоруському містечку і, протримавши дві доби, депортували. Всі інші дісталися. Там вони організували сутички з ОМОНом, перевернули дві міліцейські машини, зуміли перетворити пересічну демонстрацію в передмову цивільної війни. На жаль, продовження не відбулося... Більшості наших вдалося вдало вислизнути з Мінська, однак сім людей були виловлені і звинувачені в організації масових заворушень... Ми намагалися підняти хвилю обурення в Україну, активізувати пресу і уряд. Все невдало... Ми продовжували провокації в Білорусі. Нашим завданням було поселити в головах молоді ідею про необхідність терору. Ми масово засилали в Мінськ та інші міста інструктивні і пропагандистські матеріали.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Былы лідэр «Белага Легіёну» Лазоўскі затрыманы і зьбіты, у кватэры адбыўся ператрус. Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 22 березня 2017.
  2. Арышты пасьля заявы Лукашэнкі пра «лягеры баевікоў»: да 11 затрыманых. Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 22 березня 2017.
  3. Лукашэнка заявіў, што ў Беларусі затрымалі дзясяткі баевікоў са зброяй. Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 22 березня 2017.
  4. Яны сустрэнуць Дзень Волі ў турме. Поўны сьпіс арыштаваных. Абнаўляецца. Архів оригіналу за 22 березня 2017. Процитовано 22 березня 2017.
  5. Штрафы і арышты да 15 сутак. Міліцэйскае пасьляслоўе да «маршаў недармаедаў». Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 22 березня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]