Білий птах з чорною ознакою

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білий птах з чорною ознакою
White Bird with Black Mark.jpg
Жанр Художній
Режисер Юрій Іллєнко
Сценарист Юрій Іллєнко
Іван Миколайчук
У головних
ролях
Лариса Кадочникова
Іван Миколайчук
Богдан Ступка
Оператор Вілен Калюта
Художник Анатолій Мамонтов
Кінокомпанія Кіностудія імені Олександра Довженка
Тривалість  93 хв.
Країна  СРСР
Рік  1970
IMDb ID 0165636

«Бі́лий птах з чо́рною озна́кою» — український художній фільм режисера Юрія Іллєнка, відзнятий 1970 року на кіностудії імені Довженка. Українське поетичне кіно.

Історія[ред.ред. код]

2011 року в статті «Фільм як результат чаклунства» (до 40-річчя виходу фільму на екран) кінокритик Лариса Брюховецька відзначила, що «як стверджують Марія Євгенівна Миколайчук та Лариса Кадочникова, ідея фільму належала Іванові Миколайчуку. Влітку 1969 року сценарій фільму був готовий. У № 5 за 1971 рік (у лютому) польський журнал Ekran, який регулярно писав про події в українському кіно, повідомив, що зйомки фільму вже завершено і відбулися його перші покази — на кіностудії та в московському Будинку кіно і що його прийняли з ентузіазмом, визнавши одним з найвидатніших творів радянського кіно останніх років».[1]

Сюжет[ред.ред. код]

«Наше діло дзвонити. А буде світанок чи ні – це вже Його діло…»

Події фільму відбуваються в період з 1937 по 1947 рік у Буковині, нині Чернівецька область Західної України, в українському прикордонному з Румунією селищі на річці Черемош.

В цьому селі живе багатодітна сім'я Леся Дзвонаря. Голод 30-х років і румунізація населення привели до повсюдного зубожіння населення. Щоб вижити, Дзвонар приймає рішення продати синів в батраки. На ярмарку старшого, Петра, заарештовують румунські солдати; молодшого, Богдана, бере в працівники місцевий священик, отець Мирон; решта розходяться по багатих господарствам, займаються сільськогосподарськими роботами, валять ліс.

У священика зростає красуня дочка Дана, в яку закохані троє старших братів. Вона ж не може вибрати когось одного, що спричиняє сварку братів. Ця любов буде відігравати велику роль в житті кожного з них, але щастя любові не отримає ніхто.

У 1940 році територія переходить до СРСР, солдати прибирають прикордонний стовп, в селі свято. Дана виходить заміж за солдата радянської армії — тракториста.

Початок війни розділяє братів, вони опинилися по різні боки барикад: Петро (Миколайчук) служить у Червоній Армії, а Орест (Ступка) прилучився до українських націоналістів. Георгій залишився осторонь. Закохується в місцеву чаклунку Вівдя, яку незабаром вбиває румунський офіцер. Георгій біжить шукати правду, іде на війну.

Кінець війни, в село повертається Петро Дзвонар. Повертається до дружини Дани тракторист, але його вона не приймає. Петро не знає, як сказати матері, що батька вбили, не наважується входити в будинок. Зустрів тракториста, покликав його жити в свій дім. Орест продовжує партизанити в лісах. Прийшовши уночі додому до матері, застає тракториста, якого пізніше прив'язують до трактора з наміром спалити живцем. Петро намагається врятувати його. Трактор вибухнув, обидва гинуть.

Повернувся додому Георгій. Контузія позбавила його голосу. Орест сходиться з Даною, вони живуть у лісі. Але вона йде від нього, оскільки втомилася від життя в лісі, і повертається до батька.

Орест також втомився ховатися в горах, одного разу він виходить на свято в село. Один, озброєний. Люди його цураються, занадто багато людської крові на ньому. Не звертаючи ні на кого уваги, шукає в натовпі Дану. Танцює з нею. Виходить і Георгій, звинувачує його у вбивстві Петра. Орест біжить, селяни женуть його як дикого звіра в гори. Ореста вбиває Георгій.

Настають мирні дні. Георгій став лікарем, повертається в село. Ставить згорілий трактор пам'ятником. Лікує людей. Життя триває.

Акторський склад[ред.ред. код]

В епізодах: Марія Миколайчук, Володимир Колісник, В'ячеслав Вінник, А. Владимиров, Костянтин Степанков-молодший
У фільмі брали участь жителі сіл Буковини.

Знімальна група[ред.ред. код]

Музика[ред.ред. код]

  • Музика у виконанні народного оркестру села Глиниця Кіцманського району[2].
  • Під час фільму декілька разів звучить уривок з української народної пісні (музична тема головного героя): «Причесав си, прилизав си, в білі штани вбрав си, як увидів дівчиноньку — на дорозі… сів».

Нагороди[3][ред.ред. код]

Зі статті Лариси Брюховецької «Фільм як результат чаклунства»: «„Білий птах з чорною ознакою“ купили чимало країн, він здобув різні міжнародні нагороди: премію „Срібні сирени“ в Соренто, Італія, гран-прі „Золота пектораль шаха Ірану“ МКФ в Тегерані, дипломи МКФ у Сан-Франциско, Бєлграді, Токіо, Сіднеї, Мельбурні та ін.».[1]

Технічні дані[ред.ред. код]

Фільм знімався на кольорову широкоформатну плівку 70 мм. Вийшов у прокат :

  • на широкоформатній плівці 70 мм ORWO, (формат 2,2:1) з 6 канальним стереозвуком — магнітна фонограма, 11 частин — 6 роликів.
  • на 35 мм плівці з монозвуком 11 частин (формат 1:2.35 та 1:1,37 оптичний друк),
  • на 16 мм плівці, монозвук, 1,34:1 (оптичний друк).

Критика[ред.ред. код]

«„Білий птах...“ тогочасні зарубіжні критики порівнювали з майстерно виписаною фрескою, у якій є багаті, барвисті національні строї, архітектура, музика, танець, живопис, різьблення, народні пісні й поезія. Він зітканий з історичної правди і творчої фантазії, з любові й болю за українців, які на рідній землі були позбавлені безжурно-щасливого життя.

„Білий птах з чорною ознакою“, як справжній класичний твір, залишається і сьогодні вражаючим і свіжим, як і сорок років тому!

...як справжній класичний твір, він відкриває нові й нові смисли...»
— Лариса Брюховецька[1]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Фільми Це незавершена стаття про український фільм.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.