Білицьке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білицьке
Belick coa.gif Belick.gif
Герб Білицького Прапор Білицького
Білицьке
Розташування міста Білицьке
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область Донецька область
Район/міськрада Добропільська міська рада
Код КОАТУУ 1411570300
Засноване 1909
Статус міста з 1966 року
Населення 8691 (01.01.2013)[1]
Площа 2.05 км²
Густота населення 4239 осіб/км²
Поштові індекси 85043—85047
Телефонний код +380-6277
Координати 48°24′23″ пн. ш. 37°11′06″ сх. д. / 48.40639° пн. ш. 37.18500° сх. д. / 48.40639; 37.18500Координати: 48°24′23″ пн. ш. 37°11′06″ сх. д. / 48.40639° пн. ш. 37.18500° сх. д. / 48.40639; 37.18500
Висота над рівнем моря 188 м
Водойма р. Водяна
Відстань
Найближча залізнична станція Мерцалове
До станції 4 км
До обл./респ. центру
 - фізична 64,3 км
 - залізницею 84 км
 - автошляхами 89,4 км
До Києва
 - фізична 531 км
 - залізницею 808 км
 - автошляхами 609 км
Міська влада
Адреса 85043, Донецька обл., Добропільська міськрада, м. Білицьке, вул. Леніна, 20, 6-31-20
Веб-сторінка Білицька міськрада
Міський голова Заварзін Олександр Тихонович

Бі́лицьке — місто районного значення в Донецькій області України, підпорядкований Добропільській міській раді міста Добропілля. Розташований поблизу залізничної станції Мерцалове, в долині річки Водяної (притока річки Бик, басейн Дніпра). Відстань до райцентру становить близько 12 км і проходить автошляхом Т 0515.

Підпорядковане смт. Водянське (1,6 тис. осіб).

Історія[ред.ред. код]

Земля, де розташоване м. Білицьке, належала поміщикові Класіну. Після того, як він збіднів, землю купили заможні селяни Дегтярьов, Ліщина, Заварза, Рубель, Бутенко, які в 1909 році заснували хутір. Потім сюди приїхали нові родини з Росії, вихідці з одного села Бельчани, які стали себе називати себе за попереднім місцем проживання. Так, в 1909 році вперше згадується хутір Білицьке. Складався він всього з 15 саманових хат. Після встановлення радянської влади в селі Никанорівка утворилась сільська рада, до якої увійшов хутір Білицьке.

У 1932–1933 роках на хуторі з'явилися перші геологи з Юзівки, які відкрили великі поклади кам'яного вугілля. Восени 1941 року на хуторі була встановлена нацистська влада. Вперше німці прийшли в хутір в середині листопада. На території сьогоднішнього міста стояло всього 8-9 будинків (зараз по вулиці Шевченка). Німці організували сільськогосподарські роботи (господарство нинішнього радгоспу «Гірник»). З Німеччини надійшла техніка: трактори, сівалки, косарки.

У лютому 1943 року, при першій спробі захопити м. Красноармійськ (тоді називався Красноармійське), в районі хутора загинули танкісти і піхотинці, зі складу відступаючих з м. Красноармійська залишків частин 10 ТК (танкового корпусу), а також мирні жителі, які були поховані в братській могилі.

У 1951 році був затверджений проект будівництва шахти з робочим селищем на 15000 осіб. У 1953 році почалося будівництво селища.

Статус селища міського типу Білицьке отримало в 1956 році. Першим головою селищної ради був Тарас Макарович Завгородній, учасник другої світової війни, комуніст.

З 1966 року отримало статус міста районного підпорядкування.

Населення[ред.ред. код]

  • 2001 рік — 10,093 тис. осіб
  • 2004 рік — 9,8 тис. осіб,
  • 2011 рік — 8,8 тис. осіб.

За даними перепису 2001 року населення міста становило 10154 осіб, із них 43,72% зазначили рідною мову українську, 55,68% — російську, 0,33% — білоруську, 0,02% — вірменську, 0,01% — болгарську, циганську, польську, німецьку та єврейську мови[2]

Економіка[ред.ред. код]

Видобуток кам'яного вугілля (ГОАО Шахта «Білицька», «Водяна» ДП «Добропольеуголь» — остання закрита). ЦЗФ «Октябрська». Завод «Точмаш». Хлібокомбінат. Більше 40% зайнятих в народному господарстві працюють у вугільній промисловості.

Визначні місця[ред.ред. код]

Хлібокомбінат зачинили замість нього відкрили завод побутової хімії ОЛЛ ГРИН

  • ПТУ № 83 (вул. Харківська)
  • ЗОШ № 8, 9, 10
  • Білицька ГБ (вул. Радянська)

Соціальна сфера[ред.ред. код]

3 загальноосвітні школи, музична школа, лікарня, стадіон, будинок культури, професійно-технічне училище.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]