Білозерське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білозерське
Belozerske gerb.png
Герб Білозерського
Білозерське
Розташування міста Білозерське
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Донецька область Донецька область
Район/міськрада Добропільська міська рада
Код КОАТУУ 1411570500
Засноване 1913
Статус міста з 1966 року
Населення 16251 (01.01.2013)[1]
Площа 2.48 км²
Густота населення 6552 осіб/км²
Поштові індекси 85012—85016
Телефонний код +380-6277
Координати 48°32′12″ пн. ш. 37°03′31″ сх. д. / 48.53667° пн. ш. 37.05861° сх. д. / 48.53667; 37.05861Координати: 48°32′12″ пн. ш. 37°03′31″ сх. д. / 48.53667° пн. ш. 37.05861° сх. д. / 48.53667; 37.05861
Висота над рівнем моря 201 м
Водойма р. Гнилуша
Відстань
Найближча залізнична станція Добропілля
До станції 15 км
До обл./респ. центру
 - фізична 80,1 км
 - залізницею 109 км
 - автошляхами 112 км
До Києва
 - залізницею 702 км
 - автошляхами 591 км
Міська влада
Адреса 85013, Донецька обл., Добропільська міськрада, м. Білозерське, вул. Леніна, 4, 3-21-07
Веб-сторінка Білозерська міськрада
Міський голова Разуменко Олександр Миколайович

Білозе́рське — місто в Україні, підпорядковане Добропільській міськраді Донецької області. Розташоване за 15 км від залізничної ст. Добропілля. 18 667 тис. мешканців. (2001; 7,6 тис. осіб у 1959). Відстань до райцентру становить близько 13 км і проходить автошляхом Т 0515.

Засноване в 1913 році як хутір Білозерка. Поселення отримало розвиток в 1950 році у зв'язку з будівництвом кам'яновугільних шахт. У 1966 було надано статус міста районного підпорядкування. Недалеко джерела річки Гнилуша.

Історія[ред.ред. код]

Засноване в 1913 році як хутір Білозерка. В актових записах метричної книги Успенської церкви з Святогорівка за 1917–1919 роки зустрічалися вихідці з Таврійської губернії Мелітопольського повіту села на прізвище Ходус, Савченко, Рубель, Тупольскій, Тарасенко. Хутір знаходився неподалік від центрального шляху, що зв'язував Степанівську та Гришинську волості Бахмутського повіту.

У 1930 р. після колективізації землі хутора відійшли до радгоспу «Більшовик».

1943 9 вересня звільнена Білозерка.

У серпні 1947 р. біля хутора Білозірка на схилі балки Крейдяна маркшейдери Дерипалко і Чулков забили перші кілочки для будівництва нової шахти № 3 «Добропілля». Одночасно за три кілометри від неї почалось будівництво нового гірничого селища Белозерське.

Поселення отримало розвиток в 1950 році у зв'язку з будівництвом кам'яновугільних шахт. Недалеко джерела річки Гнилуша.

У 1956 р одержало статус селища міського типу. В цьому ж році тут відкрито новозбудований Будинок культури. У 1957 р відкрита перша в селищі бібліотека шахти № 3, в 1958 р. школа — № 14, а в 1961 р.-№ 13.

У 1962 р. було відкрито гірничо-технічне училище № 27, яке пізніше одержало назву профтехучилище № 95.

У 1966 р. селище одержало статус міста районного підпорядкування. Тут проживало тоді вже біля 18 тисяч жителів.

Населення[ред.ред. код]

17868 тис. мешканців (2001), на початок 2004 року — 17,3 тис. чоловік.

За даними перепису 2001 року населення міста становило 18543 осіб, із них 29,64% зазначили рідною мову українську, 69,81% — російську, 0,14% — білоруську, 0,04% — вірменську, 0,03% — молдовську, 0,02% — болгарську, 0,01% — циганську, польську, угорську та єврейську мови[2]

Економіка[ред.ред. код]

Видобуток кам'яного вугілля (ДВАТ Шахта «Білозерська», «Новодонецька» і гідрошахта «Червоноармійська» ДП «Добропольеуголь» — з 1999 року ведуться роботи по закриттю гідрошахти); Білозерська ЦЗФ, Асфальтобетонний завод, завод мінеральних вод (ВАТ "Золотий Колодязь ") та інші.

Екологія[ред.ред. код]

В останні роки в Білозерському виникла гостра проблема підтоплення міської території. Місце для будівництва було вибрано в 1941 році інститутом «Южгіпрошахт» над 9 вугільними пластами загальною потужністю 11,5 м. До 1962 року житлово-цивільне будівництво велося без урахування гірничих розробок, без заходів захисту від їх впливу. Десятки кілометрів каналізаційних колекторів стали зношеними, а стічні води виливаються з каналізаційних колодязів, затоплені вулиці, підвали будинків, землі, розташовані поблизу сільськогосподарських підприємств. Внаслідок просідання поверхні підвищився рівень ґрунтових вод. Впливаючи на стіни підвалів, внутрішні та зовнішні комунікації, вони викликають руйнування будівельних конструкцій, що загрожує обваленням будівель. Зношеність водопровідних мереж, часті пориви труб створили проблему якості питної води і загрозу здоров'ю людей. Зараз гірничі роботи під містом не ведуться, реальної загрози чергового просідання поверхні немає. У проект закриття гідрошахти «Червоноармійська» внесені заходи з будівництва очисних споруд, будови інших комунікацій, виносу міського цвинтаря й інші. Всі об'єкти в місті проходять спеціальну експертизу, щоб знати, що з ними відбувається і що треба робити.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

  • Будинок культури «Юний технік» (вул. Театральна)
  • Палац спорту (вул. Комсомольська)
  • Центр дитячої та юнацької творчості
  • Білозерська МБ (вул. Фестивальна)
  • 4 загальноосвітні школи № 13, 14, 15,18, професійно-технічне училище,

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Белозерское от хутора до города. 2013
  • Подолян В. В. Слово про Добропілля: роки, події, люди / В. В. Подолян. — Донецьк: Престиж-party, 2009. — 367
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.