Білокур Катерина Василівна

Білокур Катерина Василівна
Катерина Білокур за роботою
Дата народження	25 листопада (7 грудня) 1900
Місце народження	Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія
Дата смерті	10 червня 1961
Місце смерті	Яготин, Київська область
Національність	українка
Громадянство	СРСР
Жанр	живопис
Напрямок	народний декоративний живопис

Катери́на Васи́лівна Білоку́р (* 25 листопада (7 грудня) 1900, Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія — † 10 червня 1961, Богданівка, Яготинський район, Київська область) — майстер українського народного декоративного живопису, представниця «наївного мистецтва».

Дитинство

Точна дата народження художниці невідома. Сама вона називала і 23-є, і 24 листопада, і 1900, і 1901 рік. Офіційною датою її народження зрештою визнали 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Це було найлогічніше, адже 25 листопада — день Святої Великомучениці Катерини.

Батько художниці, Василь Йосипович, мав 2,5десятин орної землі, дід був, очевидно, ще заможнішим. Сім'я тримала худобу, мала будинок, критий бляхою. Крім Катерини, в сім'ї були ще два сини — Григорій і Павло.

Приблизно у 6—7 років Катерина навчилася читати. Батько і дід спочатку допомагали їй у цьому, але були здивовані власними успіхами дівчинки. На сімейній раді було вирішено — у школу Катрю не віддавати, бо читати вона і так вміє, а економія одягу та взуття — величезна.

Потяг до малювання

«Колгоспне поле» (1948—1949)

Коли саме майбутня художниця почала малювати — сказати важко, але, очевидно, це відбулося не в дитинстві, а вже в отроцтві. Малювала вуглем на шматочках полотнини. У 14 років Катерину застали за цим безглуздим, як усі вважали, заняттям. Їй суворо заборонили малювати, доводилося робити це потайки.

Збереглася, проте, така легенда. Сусід і родич Білокурів, Микита Тонконіг, власник водяного млина, був пристрасним театралом. Разом із однодумцями він організував щось на зразок театральної студії. Поставлені Тонконогом п'єси мали в селі чималий успіх. Знаючи, що Катерина Білокур «уміє малювати», мірошник попросив її допомогти з декораціями. Дівчина із задоволенням малювала, а пізніше і грала на сцені цього унікального «театру на воді».

У ставленні односельців до захоплення К.Білокур переважала точка зору її матері, Якилини Павлівни: «От покарав нас Господь такою дочкою! У людей дочки в таких літах уже заміж повиходили, їхні матері зятів мають, а наша (не при хаті згадувати!) чортів малює!»

Спроба вступу до технікуму

«Гай» (1955)

У 1922—1923 рр. Катерина десь прочитала про Миргородський технікум художньої кераміки. Вперше покинувши Богданівку, вона вирушила до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, — виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього придбаному папері.

Але розмова в технікумі закінчилася одним питанням — чи є документ про закінчення семирічки. Такого документа дівчина не мала, і на її малюнки навіть не глянули.

Катерина зробила відчайдушну спробу — перекинула свої малюнки через паркан у сад технікуму, раптом «студенти» їх піднімуть, оцінять — і гукнуть, запропонують залишитися. Вражена відмовою, вона повернулася додому пішки.

Драмгурток

Попри все, малювати Катерина не кинула, а ще й почала відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів — Іваном Григоровичем і Ніною Василівною Калитою. Батьки Катерини погодилися на участь дочки у виставах, але за однієї умови — драмгурток не повинен заважати роботі по господарству. Вивчення ролей доводилось поєднувати з роботою на городі.

У драмгуртку ставили «Наталку Полтавку» Котляревського, "Сватання на Гончарівці" Квітки-Основ'яненка, Наймичку" і Безталанну" Карпенка-Карого, Матір-наймичку" Тогобочного (інсценізацію «Наймички» Шевченка) тощо. Катерина (24-26 років) грала переважно «молодиць».

Серед учасників драмгуртку був Олександр Кравченко. Односельці в спогадах називають його «знехтуваним женихом» Катерини Білокур. Можливо, відмова пов'язана з подарованим їй букетом і її словами: «Якщо ти до квітів жорстокий, то на яку ласку мені сподіватися від тебе?».

1928 року Катерина дізналася про набір студентів у Київський театральний технікум і вирішила ще раз спробувати свої сили. До поїздки в Київ готувалася ґрунтовно — узяла метрику і довідку про стан здоров'я. Але й у Театральному технікумі все загальмувалося відсутністю довідки про закінчення 7-річної школи.

Випробувальний час

«Хата в Богданівці» (1955)

«Автопортрет» (1950)

У цей важкий для неї час вирушила на «прощу» до Канева, на могилу Тараса Шевченка.

Пізньої осені 1934 року зробила спробу втопитися в річці Чугмак. Її хворі ноги — наслідок дії крижаної води. Такою ціною здобула фактичну згоду батька на її заняття мистецтвом. Він сказав: «Ну, малюй, будь ти розпроклята! Лайки і доброго слова ти не слухаєш. А бити — я вже втомився з тобою б'ючись!» Мати Якилина Павлівна була, очевидно, тієї ж думки.

З цього моменту Катря Білокур почала самотужки опановувати ремесло художника. Малюнки вугіллям на шматочках полотнини залишилися в минулому, як і картини, створені фарбами власного виготовлення на картоні та фанері. Аквареллю й олівцем вона працювала мало й неохоче. Художницю більше приваблювали олійні фарби. Пензлі вона робила сама — вибирала з котячого хвоста волосини однакової довжини: 9, 12 або 36. Для кожної фарби — свій пензлик.

Невідомо, хто навчив її секретам олійного живопису, наприклад, ґрунтувати полотно (спочатку вона намагалася писати безпосередньо на полотні, але картини швидко темніли і жухли). Можливо, їй знову допоміг вчитель Іван Григорович Калита, теж художник-аматор, а можливо — іконописець із Смотриків, єдиний художник, якого поважав її батько.

Вже того ж 1934 року Катря Білокур створила «Берізку» — одну з 3 картин, що принесли їй всесвітню відомість. Через рік з'явилися «Квіти за тином» — інший прославлений шедевр.

Радісні часи

1939 року випадок змінив долю Катерини Білокур. По радіо вона почула пісню у виконанні уславленої Оксани Петрусенко. Почуте так вразило Катерину, що вона звернулася до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».

Пам'ятник Катерині Білокур в Яготині

Проте лист не загубився і дійшов до адресата. Доданий до нього малюнок калини на шматочку полотна вразив Оксану Петрусенко. Порадившись із друзями — В.Касіяном і П.Тичиною, вона звернулася у Центр народної творчості. До обласного центру надійшло розпорядження — з'їздити в Богданівку, знайти Катрю Білокур, поцікавитися її роботами.

Богданівку відвідав Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Декілька картин сільської художниці він показав у Полтаві художнику Матвієві Донцову. І 1940 року в Полтавському будинку народної творчості відкрилася персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка складалася лише з 11 картин.

Виставка мала величезний успіх. Катерину Білокур преміювали поїздкою до Москви. У супроводі В.Хитька художниця відвідала Третьяковську галерею, Пушкінський музей, музей Леніна. Якийсь час після цього вона навіть не могла працювати: «Куди мені бути художницею? Я — ніщо! Моя мазанина нікудишня! Я там таке бачила! Усе таке чудове, недосяжне для мене! Куди мені, дурній сільській дівці, і думати про якусь умілість! І хіба я можу щось путнє робити?!». Але заспокоївшись, вона знову і знову писала квіти.

1941 — К.Білокур створила картину «Польові квіти».

Творчість

«Натюрморт» (1960)

1944 — Богданівку відвідав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Запропонував виставку і закупити картини. Саме його заходами Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Білокур.

У цей час художниця створила свої найвідоміші картини: «Декоративні квіти» (1945), «Привіт врожаю» (1946), «Колгоспне поле» (1948—1949), «Цар Колос» (1949), «Сніданок» («Снідання») (1950), «Квіти і берізка ввечері» (1950), «Кавун, морква, квіти» (1951), «Квіти і виноград» (1953—1958), «У Богданівці на Загреблі» (1955), «Хата в Богданівці» (1955), «Жоржини» (1957), «Півонії» (1958), «Натюрморт із колосками і глечиком» (1958—1959), «Букет цвітів» (1959).

Квіти малювала завжди живі, з натури, нерідко поєднуючи в одній картині весняні й осінні — така картина і створювалася з весни до осені. 6 жоржин на картині «Колгоспне поле» малювала три тижні.

Крім квітів, є автором пейзажів і портретів.

Олійні фарби, якими малювала Катерина Білокур. Яготинська картинна галерея

Довго і дуже сильно хотіла намалювати «картину-казку» — лелеки принесли дитинку. Декілька разів зверталася до цього сюжету, але подив і нерозуміння оточення, що чекало від неї лише «квіткових композицій», були такі сильні, що художниця віднесла «картину-казку» до своєї кімнати-майстерні, куди нікого не пускала, і ніколи її більше звідти не виносила.

1949 — художницю прийняли до Спілки художників України.

1951 — нагороджена орденом Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України.

1956 — одержала звання Народного художника України.

Твори К.Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві, в інших містах.

Опальний мистецтвознавець Стефан Таранушенко побачив її роботи в Курську — і саме після цього, вражений «Царем-Колосом», почав із художницею багатолітнє листування.

«За селом» (1956)

Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» — були включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Тут їх побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова:

«

Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!

»

. Катерину Білокур він порівняв із іншою великою представницею «наївного мистецтва» — Серафін Луїз із Санлі. Це звучало тим дивовижніше, що про сучасне йому мистецтво Пікассо зазвичай відзивався вкрай негативно.

Тепер Катря Білокур, коли дозволяє здоров'я, вирушає до Полтави та Києва. У неї з'явилися численні друзі, передусім художники і мистецтвознавці, у колі яких вона знаходила розуміння та повагу. Крім зустрічей, вона вела з ними тривале листування з Богданівки. Численні листи К.Білокур свідчать про те, що її літературний талант не поступався художньому. Серед її кореспондентів — поет Павло Тичина і його дружина Лідія Петрівна, мистецтвознавець С.Таранушенко, директор Музею українського народного декоративного мистецтва В.Нагай, відома художниця О.Кульчицька, полтавський художник Матвій Донцов і його дружина Юлія Іванівна, художниця Е.Гурович і багато інших. У самій Богданівці у художниці з'являються учениці: Ольга Бінчук, Тамара Ганжа, Ганна Самарська.

Ювілейна ваза до 90-річчя Катерини Василівни Білокур. Скульптор — Укадер Ю. А., Яготинська картинна галерея

Не раз у художниці з'являлася думка переїхати до Києва, але так і залишилася мрією. За винятком наїздів у Київ і Полтаву у справах виставок і двомісячного відпочинку в Будинку творчості художників на хуторі Шевченківському (1955), К.Білокур не покидала Богданівки.

Недоля

Тим часом у Білокурів почалися серйозні сімейні проблеми. До війни вони не входили до колгоспу і вели власне господарство. Василь Йосипович володів теслярським ремеслом і підробляв у будівельній бригаді. Григорій Васильович, брат художниці, столярував, теслював, умів лагодити музичні інструменти. Але після війни Білокури стали колгоспниками. 1948 року Василь Йосипович помер. Якийсь час Катря жила одна з хворою матір'ю. 1951 року, за рішенням Якилини Павлівни, до них переїхали Григорій Васильович із дружиною, Христею Яківною, та 5 дітьми.

Якилина Павлівна недолюблювала свою невістку, яка була з бідної багатодітної сім'ї. Христя Яківна мала зі свекрухою свої рахунки. Тепер вони опинились віч-на-віч. Почалися сварки. Діставалося і зовиці — Христя Яківна, що працювала в колгоспі і «тягла на собі» весь дім, не могла простити Катерині незрозумілого «малювання».

Катерина Білокур. Скульптор — Кальченко Г. Н.

Катерина знову опинилася в глухому куті. Лишити стару хвору матір одну в Богданівці побоювалася, забрати її зі собою не могла — ніде, крім рідного села, Якилина Павлівна не прижилася б. Та й їхати, власне кажучи, не було куди. За таких обставин з'явився останній твір майстрині — черговий «Натюрморт» (1960).

Останні роки і смерть

Навесні 1961 року до болю в ногах додався сильний біль у шлунку. Домашні засоби, якими звичайно рятувалася Катерина, не допомагали. У останньому своєму листі до Ю. О. Бєлякової, директора Центрального будинку народної творчості, художниця писала: «Звертаюся до вас із проханням — допоможіть — пришліть мені пачечок 3-4, бесалола. Ой, то чудодійні ліки!». Потім не без гумору додала, що в богданівській аптеці цих ліків немає, а є лише тансал, що нічим не відрізняється від коров'ячого кізяку (травень 1961 р.).

На початку червня 1961 року померла 94-літня Якилина Павлівна. Тяжко хвору Катрю Білокур відвезли в Яготинську районну лікарню. 10 червня їй зробили операцію — чи то невдалу, чи то вже марну. Того ж дня художниці не стало.

Похована в Богданівці. Автор надгробного пам'ятника — скульптор Іван Гончар.

«Півонії» (1946)

«Богданівські яблука» (1958—1959)

Малюнки

1. Жінка в зеленому корсеті. 1920-ті рр.
2. У Богданівці, за греблею. Середина 1920-х рр.
3. Квіти. Кінець 1920-х рр.
4. Натюрморт. Кінець 1921-х рр.
5. Портрет Олі Білокур. 1928 р.
6. Портрет Надії Кононєнко. 1929 р.
7. Пейзаж з вітряком. Початок 1930-х рр.
8. Дорога в'ється в даль. Початок 1930-х рр.
9. Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач. 1932—1933 рр.
10. Квіти за тином. 1935 р.
11. Портрет племінниць художниці. 1937—1939 рр.
12. Квіти у тумані. 1940 р.
13. Сон. 1940 р.
14. Жоржини (Квіти і калина). 1940 р.
15. Дерева в лісі. 1940-ві рр.
16. Селянське подвір'я. 1940-ві рр.
17. На околиці. 1940-ві рр.
18. Портрет Софії Журби. 1940-ві рр.
19. Портрет Надії Білокур. 1941 р.
20. Польові квіти. 1941 р.
21. Квіти. 1942 р.
22. Квіти увечері. 1942 р.
23. Квіти на блакитному тлі. 1942—1943 рр.
24. Буйна. 1944—1947 рр.
25. Декоративне панно. 1945 р.
26. Привіт урожаю. 1946 р.
27. Півонії. 1946 р.
28. ХХХ-ліття СРСР. 1947 р.
29. Квіти та горіхи. 1948 р.
30. Півонії. 1948 р.
31. Колгоспне поле. 1948—1949 рр.
32. Букет квітів. Кінець 1940 — початок 1950-х рр.
33. Горобчики. Кінець 1940-х рр.
34. Тихесенький вечір на землю спадає. Кінець 1940-х рр.
35. Колгоспниця. 1949 р.
36. Цар Колос. 1949 р.
37. Ескіз «Жінка з палицею». 1950-ті рр.
38. Цар Колос (варіант). 1950-ті рр.
39. Рожі (Мальви) 1950 р.
40. Квіти, яблука і помідори. 1950 р.
41. Автопортрет. 1950 р.
42. За рідною Богданівкою. 1950 р.
43. Ваза з квітів. 1950-ті рр.
44. Щастя (Чорногузи дитину принесли). 1950 р.
45. Ескіз до картини «Щастя». 1950 р.
46. Щасливе дитинство. 1950-ті рр.
47. Квітоньки та берізоньки вечором. 1950 р.
48. Сердитий хлопець. 1950 р.
49. Снідання. 1950 р.
50. Пшениця, квіти, виноград. 1950—1952 рр.
51. Кавун, морква, квіти. 1951 р.
52. Щастя (не скінчений варіант). 1951 р.
53. Портрет дівчини. Початок 1950-х рр.
54. Ескіз «Калина. Мак». Початок 1950-х рр.
55. Квіти. 1952—1953 рр.
56. Квіти і виноград. 1953—1958 рр.
57. Квіти на синьому фоні. 1954 р.
58. Будьте здорові, з урожаєм. 1954 р.
59. Мальви та троянди. 1954—1958 рр.
60. Богданівські яблука. Середина 1950-х рр.
61. У старому селі. Зима. 1950-ті рр.
62. Гарбузи цвітіть. 1950-ті рр.
63. Ескіз «Будинок». 1950-ті рр.
64. Гілка полині. Середина 1950-х рр.
65. На кручі. 1950-ті рр.
66. Хата діда Савки. 1950-ті рр.
67. Сосна. 1950-ті р.р.
68. Дерево. Середина 1950-х рр.
69. Дерева за парканом. 1950-ті рр.
70. Гультяї (гумористична сценка). 1950-ті рр.
71. Хата в Богданівці. 1955 р.
72. Гай. 1955 р.
73. Георгіни. 1957 р.
74. Півонії. 1958 р.
75. Цветы и калина. 1958 р.
76. Натюрморт із колосками і глечиком. 1958—1959 р.
77. Натюрморт «Квіти та овочі» 1959 р.
78. Букет квітів. 1959 р.
79. Натюрморт. 1960 р.

Вшанування пам'яті

Монета із зображенням Катерини Білокур

У хаті Білокурів у Богданівці 1977 року створили Музей-садиба Катерини Білокур.

У Києві є вулиця, названа на честь Катерини Білокур.

Іменем відомої художниці названо пластовий курінь ч. 58 Тернопільської станиці. Дівчата із куреня імені Катерини Білокур намагаються якнайбільше ознайомити сьогоднішнє суспільство із творчістю великої майстрині.

Література

• Катерина Білокур. Видання в 2-х книгах. Київ: Родовід, 2010

Посилання

• Картинна галерея Катерини Білокур
• Дарина Горова. Минуло 105 років від дня народження Катерини Білокур // Україна Молода, №234, 2005
• Одержима живописом. Україна Молода. Номер 231 за 09.12.2010

Джерела

100 найвідоміших українців /Бедрик-Білан Х., Безносик А., Гнатюк М. та ін. – К.: Орфей, 2005. – С. 539–544