Білоруси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білоруси
Беларусы
Skaryna 1517.jpgSimeon of Polotsk.jpgYanka Kupala.jpgYakub Kolas.jpgAndrej Gromyko 1967.pngDmitri1.jpg
1995. Stamp of Belarus 0114.jpg
Франциск СкоринаСимеон ПолоцькийЯнка КупалаЯкуб КоласГромико АндрійДмитро ШостаковичПавло Сухий
Загальна кількість 9-10 млн.
Найбільші розселення Білорусь:
   7 904 600

Росія:
  815 00
Україна:
   275 763
Казахстан:
   182 600
Польща:
   160 000
Латвія:
   68 174
Литва:
   63 200
Естонія:
   28 000
США:
   20 000

Канада:
   5 000
Близькі етнічні групи українці, росіяни
Мова Білоруська
Релігія Православ'я, Католицизм


Білору́си (заст. білорусини, біл. беларусы) — східнослов'янський народ, який переважно проживає на території сучасної Білорусі.

Етнонім[ред.ред. код]

Білоруська етнічна спільність складалася в XIV—XV століттях. Назва білоруси, білорусці сходить до топоніма Біла Русь, який в XIV—XVI століттях застосовувався щодо Вітебщини і північного сходу Могилівщини, а в XIX — на початку XX століття охоплював вже майже всю територію етнічних білорусів.

У XIV—XVI століттях західна частина майбутніх Мінської і Вітебської губерній, Гродненщина (виключаючи Берестейщину) називалася Чорною Руссю, а південна болотиста і лісиста рівнина — Поліссям. Форма сучасної назви — білоруси — виникла в XVII столітті. В цей же час з'явилася назва для білорусько-українського населення — поліщуки. Одночасно існували етноніми литвини, русини, руські. Як самоназва етнонім білоруси набув широкого поширення лише після утворення Білоруської РСР (1919).

В Україні відомі назви білорусів — литвини, хацюни, бульбаші.

  • Литвини — в українських джерелах 17 — 19 століття.
  • Білорусини — в польських і українських джерелах 19 — 20 століття[1].

Поширення і чисельність[ред.ред. код]

Карта розселення білорусів у Білорусі на 1903 р.
Етнічна територія білорусів
   Згідно з Ю. Карським (1903)
   Згідно з М. Довнар-Запольским (1919)
   Сучасні кордони Білорусі

Окрім Білорусі живуть також у Росії (північно-західна частина Брянщини, Смоленщина та південь Псковщини. Також відомі колонії білорусів у Сибіру), Віленський край у Литві, Латвії, Естонії, в Україні, в Казахстані, у Білостоцькому краї у Польщі, в США , Канаді, Аргентині, Австралії, Великобританії, Франції та ін. Загальна чисельність близько 10 млн осіб.

Мова[ред.ред. код]

Білоруси розмовляють білоруською мовою слов'янської групи індоєвропейської сім'ї. Розрізняються південно-західний, північно-східний діалекти, так звані поліські говірки. Поширені також російська, польська, литовська, українська мови. Писемність на основі кирилиці.

Релігія[ред.ред. код]

Віруючі білоруси до вторгнення військ Російської імперії (часи Великого князівства Литовського) це переважно греко-католики, зараз — переважно православні, близько 15% — католики.

Історія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Білоруси в етногенезі є продуктом синтезу праукраїнців, і є дітьми українців, якщо користуватися родинною термінологією[2] (див. етногенез українців). Білоруси є автохтонами Білорусі. Основу білоруського етносу склали східно-слов'янські племена кривичів, дреговичів, а також частково радимичів і деревлян. Важливу роль у формуванні білорусів як етносу відіграли балтійські народи, насамперед литовські племена.

Формування[ред.ред. код]

Формування білоруської етнічної спільності відбувалося в умовах конфесійних суперечностей між православ'ям і католицтвом, полонізації в епоху Речі Посполитої і русифікації у складі Росії, до якої білоруські землі відійшли в результаті трьох розділів Польщі (1772, 1793, 1795). До кінця 17 століття стародавньо-білоруська мова була витіснена з суспільного життя польською. Публікації літературною білоруською мовою, що створювалася на основі живої розмовної мови, з'явилися лише в 19 — початку 20 століття. Сам факт існування білорусів як самостійної етнічної спільності ставився під сумнів, білорусів намагалися представити частиною росіян або поляків. В результаті конфесійної роз'єднаності, політики церкви і держави самосвідомість білорусів часто підмінялася уявленням про конфесійну приналежність. Нерідко вони називали себе «католиками» або «православними», а часто «тутейшими», тобто місцевими. В кінці 19 століття посилюється процес формування національної самосвідомості білорусів.

При загальній однорідності білоруської культури сформувалися її регіональні відмінності. Виділяється шість історико-етнографічних районів:

  • Поозер'я (північ),
  • Подніпров'я (схід),
  • Центральна Білорусь,
  • Понємання (північний захід),
  • Східне Полісся,
  • Західне Полісся.

Після створення Білоруської РСР відбулися радикальні зміни у функціонуванні білоруської мови, виробленні літературних норм. Проте в післявоєнний період його функції різко скоротилися, більша частина білорусів перейшла на російську мову у всіх сферах суспільного життя. У 1988 в білоруських школах навчалося лише 14% всіх школярів. Відбулися серйозні зміни не тільки в мовній поведінці, але і в менталітеті білорусів. Для деякої частини білорусів характерне байдуже ставлення до національної культури. У Республіці Білорусь (проголошена в 1991) вживається заходам для відродження білоруської мови і культури.

Заняття[ред.ред. код]

Ілля Рєпін. Білорус. 1892

Традиційні заняття Білорусів — землеробство, тваринництво, а також бджільництво, збирання. Вирощували озиме жито, пшеницю, гречку, ячмінь, горох, льон, просо, коноплі, картоплю. На городах садили капусту, буряк, огірки, цибулю, часник, редьку, мак, моркву. У садах — яблуні, груші, вишні, сливи, ягідні чагарники (аґрус, смородину, ожину, малину і ін.). Пануючою системою землекористування на початку 20 століття було трипілля, у малоземельних — двопілля.

Основні орні знаряддя — соха (поліська, або литовська, вітебська). Використовували також рало, сошку. Для боронування застосовувалася плетена або в'язана борона і більш архаїчна борона-суковатка. З кінця 19 століття з'явилися залізні плуг і борона. Знаряддя збирання врожаю — серпи, коси, вила, граблі. Зерно сушили в зрубових приміщеннях — осетях або євнях. Для обмолоту використовували ціп, круглу колоду. Зерно зберігали в коморах і клітях, картопля — в льохах, склепах.

У тваринництві велику роль грало свинарство. Розводили також велику рогату худобу. На всій території Білорусі поширено вівчарство. Конярство найбільш розвинено на північному сході. Повсюдно збирали в лісі ягоди, гриби, заготовлювали кленовий і березовий соки. У річках і озерах ловили рибу.

Одержали розвиток промисли і ремесла — виготовлення рогож, землеробських знарядь, обробка шкір, овчини, хутра, виготовлення взуття, транспортних засобів, меблів, керамічного посуду, бочок і домашнього начиння з дерева. Особливе значення мало виготовлення декоративно-прикладних виробів з текстильної сировини і шкіри, виробів з народною вишивкою. Окремі види промислів і ремесел зберігалися, але багато зникло. Останніми роками почали відроджуватися плетіння з соломки, виготовлення поясів, вишивка одягу і ін.

Поселення та житло[ред.ред. код]

Основні типи поселень білорусів — вьоска (село), містечка, застінки (поселення на орендованій землі), виселки, хутори. Найбільшого поширення набули села. Історично розвинулося декілька форм планування поселень:

  • скупчена (безсистемна), була найпоширеніша на північному сході, особливо в шляхетских околицях.
  • лінійна (рядова). Лінійне планування (садиби розташовані уздовж вулиці з однієї неї сторони) на всій території Білорусі широкого поширення набула в 16-17 століттях. Число будинків в поселенні — від 10 до 100 (переважно в Поліссі).
  • вулична і ін. У сучасних селах переважає вуличне планування, будинки розташовуються уздовж доріг з обох боків, торцем до дороги.

Селянський двір складався з хатини, комори (кліті), навісу для дрів (паветки), сараю для худоби (хляви), сараю для сіна (евня, осеть). Виділяється три основних типу планування садиб:

  • віночний — весь комплекс житлових і господарських споруд утворює квадрат або прямокутник, всі будови пов'язані один з одним;
  • погонний — житлові і господарські споруди утворюють ряд в декілька десятків метрів;
  • незв'язані будови (з'явився недавно, частіше зустрічається в Мінській, Брестській і Гродненській областях).

У післяреволюційний час відпала необхідність в деяких господарських спорудах, наприклад, приміщеннях для обмолоту зерна, утримання коней, волів і др.; ліквідація їх привела до трансформації традиційного планування в дворядну погонну, Г-подібну і з незв'язаними будовами.

Традиційне житло Білорусів еволюціонувало від землянки до однокамерних, пізніше багатокамерних споруд. На початку 20 століття основними типами були 1-2-3-камерні зроблені з колод будови з двоскатним, рідше чотирьохскатним дахом, покритою соломою, дранкою, дошкою; переважаюче планування: хатина + сіни і хатина + сіни + камора (кліть). Поступово третя будова придбала житлову функцію: хатина + сіни + хатина; ускладнилося внутрішнє планування, виділилися окремі приміщення. Внутрішнє планування було стійке — піч розміщувалася в правому або лівому кутку від входу і гирлом повернена до довгої стіни з вікном. У протилежному кутку по діагоналі від печі знаходився червоний кут (кут, покуть), почесне місце в будинку. Там стояв стіл і знаходилася ікона. Уздовж стін розміщувалися лавки. Від печі уздовж глухої стіни були помости — нари. Пізніше з'явилися ліжка. Біля дверей стояли невеликі лавки (услони). На стіні на кухні — полиця для посуду. Інтер'єр оформлявся різними мереживами, домотканими скатертинами, ручниками і покривалами, килимами і ковдрами. Декоративно-архітектурні орнаменти прикрашали житло із зовнішньої сторони. Еволюція сучасного житла білорусів виразилася в зростанні будинків-пятистінок, появі цегляних, нерідко двоповерхових будинків, часто з водопроводом, газом.

Сім'я[ред.ред. код]

У 19 столітті багато селян жили великими сім'ями — батьківськими (включали батьків, неодружених дітей, одружених синів, невісток і внуків) і братськими (з братів і їх сімей). Процес розпаду великих сімей завершився в кінці 19 століття; стали переважати проста нуклеарна сім'я і складна, розширена, в яку окрім шлюбної пари з дітьми або без них входили ще і батьки подружжя. Було поширене примачество. У 19 і навіть на початку 20 століття в селі зберігалися елементи громадської організації — взаємодопомога односельців в роботі — талока, сябрини. Багато важливих справ розв'язувалися на сільському сході, в якому брали участь голови сімей (гаспадар). На сході вибирали старосту, призначали опікунів, обговорювали сімейні конфлікти і ін.

Обряди[ред.ред. код]

З сімейних обрядів найбарвистішим було весілля. Весільні обряди можна підрозділити на передвесільні (сватання, заручини); власне весілля (суборна субота, печення короваю, посад, зустріч дружин молодих, зведення молодих, ділення короваю). Найважливішими вважали посад нареченої і жениха, викуп коси, ділення короваю і ін. Багато традиційних обрядів, в скороченому вигляді або переосмислені, збереглися і в сучасному весіллі Білорусів, багато хто відтворюється в ігровій формі. Головний момент пологових обрядів — розбивання горщика, пригощання бабиною кашею, катання бабці-повитухи на бороні, санях, конях. Похоронний обряд включав ряд архаїчних елементів — поминальна трапеза з обов'язковою кутею, запалювання свічок і ін.

Великою різноманітністю відрізняється календарний обрядовий цикл. Напередодні Різдва влаштовували вечерю (пісну), обов'язкова страва — ячмінна каша. Дівчата ворожили про свою долю. Співали калядки і щедровки. У другий день Різдва група молоді, вбравшись Козою, Ведмедем, Конем і ін., обходила будинки сусідів і виконувала величальні пісні (калядки). На масляницю пекли млинці, каталися на конях, проте масляничні обряди білорусів були менш розвинені, чим у росіян або українців. Зустріч весни наголошувалася співом веснянок. Зі східнослов'янських народів обрядовий характер зустрічі весни найдовше зберігався у білорусів.

Національну специфіку складали волочебні пісні, які у білорусів були поширенішими, ніж у росіян і українців. Вони виконувалися на Паску під час обходу дворів волочебниками (дорослі чоловіки), що бажали господарям урожаю, багатства в будинку. На другий день Великодня водили хороводи. Особливий пласт народної поетичної творчості представляє купальска поезія. Це свято зберегло найбільш архаїчні риси. У ніч на Івана Купалу палили багаття, хлопці і дівчата стрибали через них, шукали чудодійну квітку папороті, купалися, ворожили, пускали вінки водою і ін. Збереглося багато купальских пісень. Широко поширені дожинки. Плели дожинковий вінок, прикрашали останній сніп, влаштовували святкову трапезу. Дожинки супроводжувалися особливими піснями.

Національний одяг[ред.ред. код]

Докладніше: Культура Білорусі
Національний одяг білорусів на поштовій марці СРСР 1961 р.

Традиційний комплекс чоловічого одягу складався з сорочки, наговиць (поясний одяг), безрукавки (камізельки). Сорочку носили навипуск, підперізувалися кольоровим поясом. Взуття — личаки, шкіряні постолы, боти, взимку валянки. Головні убори — солом'яний капелюх (бриль), валяна шапка (магерка), взимку хутряна шапка (аблавуха). Через плече носили шкіряну сумку. У чоловічому костюмі переважав білий колір, а вишивки, прикраси були на комірі, внизу сорочки; пояс був різноколірним.

Жіночий костюм різноманітніший, з вираженою національною специфікою. Виділяються чотири комплекси: із спідницею і фартухом; із спідницею, фартухом і гарсетом; із спідницею, до якої пришитий лиф-гарсет; з паневой, фартухом, гарсетом. Два перших відомі на всій території Білорусі, два останніх в східних і північно-східних районах. Є три типу сорочок: з прямими плечовими вставками, туникоподібна, з кокеткою; велика увага приділялася вишивкам на рукавах. Поясний одяг — різноманітного фасону спідниці (андарак, саян, палатняник, літник), а також паневи, фартухи. Спідниці — червоні, синьо-зелені, в сіро-білу клітку, з подовжніми і поперечними смугами. Фартухи прикрашалися мереживами, складками; безрукавки (гарсет) — вишивкою, мереживами.

Головний убір дівчат — вузенькі стрічки (скидочка, шлячок), вінки. Заміжні жінки прибирали волосся під чіпець, надягали рушниковий головний убір (намітка), хустку; існувала безліч способів їх зав'язувати. Щоденне жіноче взуття — личаки, святкова — постоли і хромові боти. Верхній чоловічий і жіночий одяг майже не відрізнявся. Її шили з валеного нефарбованого сукна (свита, сярмяга, бурка, латушка) і дубленої (казачина) і недубленой (кожух) овчини. Носили також каптан, кабат. У сучасному костюмі використовуються традиції національної вишивки, крою, колірної гамми.

Кухня[ред.ред. код]

Докладніше: Білоруська кухня

Традиційна кухня білорусів включає різноманітні страви з борошна, круп, овочів, картоплі, м'яса і молока. Способи збереження продуктів — сушка, квашення, соління. У харчуванні велику роль грали дикорослі рослини — щавель, цибуля лугова, польовий часник, кропива і ін. Найбільш стародавній вид рослинної їжі — каші з ячмінних зерен, проса, вівса, ячної і гречаної круп. Каші з ячмінних зерен (кутя, гущавина) зберігаються і зараз як обрядові на родини, поминання. З борошна (переважно житнього) готували рідкі і напіврідкі страви: квашені — солодуха, кваша, кулага і неквашені — калатуша, затерла, галушки, макарони, куліш, маламаха. З вівсяного борошна — киселі, жур, толокно.

Основу повсякденного харчування складав хліб (житній, рідше пшеничний). Його пекли переважно з кислого тіста з різними добавками — картоплею, буряком, з жолудями, половою і ін. залежно від достатку в сім'ї. З хлібного тіста пекли різні коржики — скавародники, праснаки, коржі; у свята — пироги. Традиційна їжа білорусів — млинці з житнього, пшеничного, гречаного борошна. Один з основних продуктів харчування білорусів — овочі. Горох і боби тушили; капусту, буряк, брукву, огірки солили; ріпу, моркву — парили і пекли. З овочів варили рідкі страви — ботвінья, холодник, борщ. З другої половини 19 століття міцні позиції в харчуванні зайняла картопля. Відомо більше 200 страв із застосуванням картоплі — печений, відварний, смажений, тушкований, пюре, коми, бабка або дранка, галушки, чаклуни, млинці, гульбишники, суп, запіканки, пиріжки і т. д. Молоко частіше уживається в кислому вигляді; сир і особливо вершкове масло, сметана — в обмеженій кількості. М'ясо і м'ясні продукти використовувалися переважно у складі страв, частіше вживали свинину, баранину, м'ясо свійської птиці, рідше яловичину. З напоїв відомі березовий сік, медовий, хлібний, буряковий кваси.

Обрядова їжа: коровай на весіллі; фарбовані яйця, булки, паска, ковбаси на Пасху; кутя, млинці, киселі на поминаннях; бабина каша на родини; налисники на масницю; кулага на Івана Купала і ін.

Традиції харчування значною мірою зберігаються і зараз. У раціоні переважають страви з картоплі, млинці, каші, молочні страви. Збільшилося споживання м'ясних продуктів, соняшникової олії. З'явилися страви, запозичені у інших народів, — шашлик, біфстроганов, плов, гуляш, пельмені і ін. Зросла роль привезених напоїв — чаю, какао, кави. Зникли з вживання коноплі, лляне насіння, деякі страви з борошна — солодуха, кулага, толокно, борошняні киселі.

Фольклор[ред.ред. код]

У фольклорі білорусів представлений широкий спектр жанрів — казки, легенди, перекази, прислів'я, приказки, загадки, заговори, календарна і сімейна обрядова поезія, народний театр і ін.

У легендах, переказах, биличках знайшли віддзеркалення дохристиянські уявлення білорусів про походження світу. Багата пісенна творчість білорусів. З музичних інструментів популярні були батлейка, басетля, жалійка, ліра, бубон та ін.

Білоруська діаспора[ред.ред. код]

Білоруси в Україні[ред.ред. код]

Загальна численність білорусів в Україні за даними перепису 2001 року становила 275 763 чоловік (439 900 у 1989 році).

Найдавніші поселення знаходяться у смузі україно-білоруської етнічної території (Рокитнівський районРівненська область). Значна кількість білорусів переселилась із Білорусі у східні райони Українського Полісся і на Слобожанщину після першого поділу Польщі. В кінці XVIII — на початку XIX ст у Північному Причорномор'ї виникає ряд військових поселень з білорусів у зв'язку з необхідністю захищати південні землі від турецько-татарських нападів (села Бармашове, Явкіне, Малеєвка та ін.). Ці села були засновані вихідцями з Бобилецького повіту Могильовської губернії, звідки вони були переселені під час Вітчизняної війни 1812 року у зв'язку зі створенням на місцях їх мешкання військових поселень Єлецького мушкетерського полку.

Ряд білоруських селян, як і бобилецьких, було переселено примусово, однак в числі небагатьох переселенців вони одержали права іноземних колоністів. Підставою тому було намагання царського уряду розвантажити перенаселені північні губернії. Під приводом, що:

« наши колонисты полезнее ещё могут быть, нежели иностранные  »

З Смоленської губернії у 1807—1812 роках було переселено 3002 чоловіки до Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Переселенці отримували кошти на переїзд «до перших жнив» і повне облаштування на новому місці, по 15 десятин землі на кожну особу чоловічої статі і звільнялися від сплати податків на новому місці протягом 5 років. Вони заснували чотири села — Бельманка, Гайчул, Темрюк і Гусарське. Поступово цих «колоністів» обмежили в правах, оскільки вільних земель залишалося все менше.

Виникнення інших білоруських поселень півдня пов'язане з розвитком капіталістичних стосунків, відносним аграрним перенаселенням у білоруських губерніях (так виникло село Сурсько-Литовське у Дніпропетровській області) і з міграцією білоруського населення у промислові центри в радянський час.

Сьогодні більшість населених пунктів, в яких живуть білоруси, відрізняються етнічно мішаним складом.

Біографи українських письменників Лесі Українки та Михайла Стельмаха вказують на їх білоруські родинні корені (у Л. Українки — батько, у Стельмаха — мати).

Відомі білоруси[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.