Білоруська Народна Республіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Беларуская Народная Рэспубліка
Білоруська Народна Республіка
1918 – 1919
Прапор Герб
Прапор Герб
Гімн
біл. Мы выйдзем шчыльнымі радамі
«Ми вийдемо щільними рядами»
Розташування Білоруська Народна Республіка
Столиця Мінськ, Гродно
Столиця в екзилі Прага
Мови Білоруська
Релігії Християнство
Форма правління Республіка
Голова Ради БНР
 - 1918–1919 Ян Середа
 - 1919 Петро Кречевський
Історичний період Перша світова війна
 - Створення БНР 9 березня 1918
 - Проголошення незалежності 25 березня 1918
 - Радянська окупація 5 січня 1919
Попередник
Наступник
Flag of Russian Empire for private use (1914–1917) 3.svg Російська імперія
Литовсько-Білоруська Радянська Республіка Flag of the Lithuanian-Byelorussian SSR.svg
Друга Польська Республіка Flag of Poland.svg

Білоруська Народна Республіка (біл. Белару́ская Наро́дная Рэспу́бліка, БНР) — державне утворення на теренах сучасної Білорусі, проголошене у 1918. Державна мова — білоруська. Ознаки суверенітету над певними територіями зберігала понад 6 місяців.

Проголошення БНР — вагомий чинник розвитку сучасної білоруської ідентичності.[1].

Історія[ред.ред. код]

Передумови[ред.ред. код]

У липні 1917 Тимчасовий уряд Росії перейшов до відкритої боротьби. Двовладдя скінчилося. Більшовики перейшли у підпілля й узяли курс на підготовку до збройного повстання. В жовтні 1917 вони здобули перемогу, і влада перейшла до рук Рад. Найвищим органом радянської влади в Білорусі був Обласний виконавчий комітет Західної області та фронту (Облвиконзах).

У той самий час (липень 1917) пожвавилися білоруські національні сили, що провели 2-й з'їзд білоруських національних організацій, ухвалили рішення домагатися автономії Білорусі в складі демократичної республіканської Росії. На з'їзді була створена Центральна рада, яка після жовтня 1917-го була перетворена у Велику білоруську раду (ВБР). ВБР не визнала владу Облвиконзаху, бо розглядала його виключно як фронтовий орган влади. Співробітництво ВБР і Облвиконзаху в справі створення білоруської державності не відбулося. У грудні 1917-го за наказом Облвиконзаху був розігнаний Усебілоруський з'їзд.

9 грудня 1917 між Радянською Росією й Німеччиною розпочалися мирні перемовини, які були зірвані у зв'язку з позицією Л. Троцького та більшовицького уряду . Німецьке командування віддало своїм військам наказ розпочати 18 лютого 1918 наступ, що різко загострило ситуацію на Західному фронті. Німецькі війська швидко наближалися до Гомеля й Мінська. У таких умовах керівництво Облвиконзаху та СНК Західної області вимушені були евакуюватися до Смоленська.

Проголошення[ред.ред. код]

Перший уряд БНР

Виконком Усебілоруського з'їзду вирішив узяти владу до своїх рук. 21 лютого 1918 він звернувся до білоруського народу з Першою статутною грамотою, у якій проголосив себе тимчасовою владою на теренах Білорусі. До відкриття Всебілоруського Установчого з'їзду функції влади покладалися на створений Виконкомом Народний Секретаріат, головою якого став один із лідерів БСГ Язеп Варонка.

Наприкінці лютого 1918-го в Мінську, де знаходився уряд Білоруської Народної Республіки, прийшли війська кайзерівської Німеччини. Вони забрали скарбницю Народного Секретаріату, зірвали з його будинку біло-червоно-білий стяг, вигнали службовців. Провідники БНР були попереджені, що окупаційна влада не допустить у Білорусі серйозної політичної діяльності.

3 березня 1918-го між Радянською Росією й Німеччиною був укладений Берестейський мирний договір, за яким землі на захід від лінії Двинська — Свенцяни — Пружани, що раніше належали Росії, передавалися Німеччині та Австро-Угорщині, які мали вирішити майбутнє цих земель. Це ще більше породжувало незалежницькі від більшовистської Радянської Росії течії в рядах білоруського національного руху.

Третя статутна грамота БНР, 25 березня 1918 р.

9 березня 1918-го Виконком Ради Всебілоруського з'їзду у відповідь на Берестейський мирний договір прийняли Другу статутну грамоту, що є конституційною. У ній іде мова про створення Білоруської Народної Республіки в межах розселення й кількісної переваги білорусів. Законодавчу владу отримує Рада БНР, голова якої представник БСГ Янка Середа. Вона проголошувалася законодавчим органом до скликання Установчого Сейму. Виконавчу владу БНР отримує Народний Секретаріат БНР (Олесь Бурбіс, Ян Сєрада, Язеп Варонка, Василь Захарка, Аркадзь Смолич, Петро Кречевський, Кастусь Єзовитів, Антін Авсяник, Лявон Заяц). Німеччина до створення державних органів БНР не мала жодного стосунку. Члени Ради БНР і уряду БНР були обранцями білоруського народу (Усебілоруський з'їзд, грудень 1917).

Belarus Coat of Arms, 1991.png Coat of arms of Belarus.svg

Історія Білорусі

Доісторична Білорусь
ПалеолітМезолітНеоліт
Бронзовий вікЗалізний вік
Середньовіччя
ГуниБалтиСлов'яниСхідні слов'яни
Київська Русь
Полоцьке князівствоТурово-Пінське князівство
Смоленське князівство
Велике князівство Литовське
Новий час
Річ Посполита
Російська імперія
Північно-Західний край
Новітній час
Білоруська Народна Республіка
Радянська Соціалістична Республіка Білорусі
Литовсько-Білоруська Радянська Соціалістична Республіка
Серединна Литва
Білоруська Радянська Соціалістична Республіка
Західна Білорусь
Білоруська крайова оборона
Білоруська визвольна армія
Сучасна Білорусь

8 березня Рада БНР запросила до свого складу представників російських соціалістичних партій (серед них були предствники національних меншостей у Білорусі — росіяни, поляки, євреї, українці, литовці), а трохи пізніше — і Віленської Білоруської ради (Іван Луцкевич, Антін Луцкевич, Вацлав Іванівський), яка діяла в Вільні під назвою Білоруського народного комітету від часу окупації західної частки Білорусі.

У відповідь на Берестейський мирний договір, 25 березня (біл. 25 сакавіка) після тривалих суперечок між прихильниками незалежності й прихильниками автономії Білорусі в складі Росії більшістю голосів була прийнята Третя Статутна грамота, у якій Білоруська Народна Республіка проголошувалася незалежною державою, Берестейський мирний договір скасовувався. Офіційною мовою було прийнято білоруську, столицею нової держави — Мінськ.

Більшовики заявили, що створення БНР — це спроба буржуазно-поміщицьких кіл відірвати Білорусь від Радянської Росії, долучити її до Німеччини. Рада БНР звернулася до німецького імператора з телеграмою, у якій дякувала за визволення Білорусі, просили допомогти в створенні державної незалежності в союзі з Німецької імперією. Посилання телеграми викликало в БНР гостру політкризу, БСГ розкололася, утворилися нові партії. Але Німеччина не визнала БНР, бо це суперечило умовам Берестейського миру. Німці, що були союзниками більшовиків, розігнали БНР і Народний Секретаріат БНР. Відповідно до домовленості зі своїми російськими союзниками-більшовиками німці зобов'язалися не визнавати нових держав утворених на уламках Російської Імперії. Однак, німецька адміністрації не перешкоджала спілчанами БНР самостійно вирішувати низку культурницьких і освітніх питань.

Незалежність Білоруської Народної Республіки була визнана Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією, Україною, Чехословаччиною, Туреччиною, Грузією, Азербайджаном, Німеччиною, Болгарією.

Найбільших успіхів уряд БНР досяг у культурному будівництві й розвиткові освіти. За короткий час були створені до 350 початкових шкіл, кілька гімназії, Мінський педагогічний інститут, виходило 28 газет, діяло 11 видавництв, видавництво «Освіта» («Адукацыя») активно друкувало підручники для шкіл, готувалося відкриття Білоруського державного університету (цією справою займалися Аркадзь Смолич, М. Довнар-Запольський, В. Ігнатівський).

Освіта, наука, культура[ред.ред. код]

Найбільших успіхів уряд БНР досяг у культурному будівництві та розвитку освіти. За короткий час за різними підрахунками відкрилися від 150 до 350 білоруських шкіл, у тому числі гімназії в Будславе, Мінську, Новогрудку, Новополоцьку і Гродно. Підготовка вчителів, крім Свислочському гімназії, велася в Мінському педагогічному інституті, готувалося відкриття Білоруського державного університету (цією справою займалися Аркадій Смолич, Митрофан Довнар-Запольський, Євтимій Карський, Всеволод Ігнатовський та інші). У планах БНР було також відкриття сільськогосподарського та політехнічного інститутів. У квітні 1918 відкрилася Мінська вища музична школа, перетворена в тому ж році в Білоруський консерваторію. Заняття почалися і у відновленій Католицької духовної семінарії (ректор — доктор філософії ксьондз Ф. Абрантовіча). З ініціативи А. Луцкевича в 1918 році утворилася перша білоруська наукова установа — Білоруське наукове товариство у Вільнюсі. Велася підготовка до відкриття Віленської білоруського гімназії. У 1918 році в БНР білоруською мовою виходило 6 газет і 3 журнали, діяла 11 видавництв. Видавництво «Освіта» активно друкувалися підручники. 19 травня 1918 на базі Товариства драми і комедії виник Білоруський державний театр БНР.

Збройні сили БНР[ред.ред. код]

Білоруські частини почали створюватися у складі російської армії ще восени 1917. У лютому 1918-го, коли влада в Мінську взяля у свої руки виконком Всебілоруського з'їзду, був створений Перший Мінський білоруський полк, який проіснував до приходу німецьких військ.

Під наглядом німців лідери БНР займалися державною діяльністю майже в усіх її областях, крім військової. Уряду БНР не дозволяли мати свою армію і міліцію. Німеччина не допустила передислокації до Білорусі з румунського фронту стотисячної білоруської армії. Розчарування німцями підштовхнуло білоруських есерів до створення селянських партизанських загонів для боротьби з окупантами. З цією метою була створена організація «Союз білоруського трудового селянства». Десятки тисяч осіб входили в партизанські загони, в тому числі і воювали за державну незалежність БНР (Лукаша Семенюка, Юрки Монича В'ячеслава Адамовича — «Деркача» та інших). Існували й інші форми опору. На повну державну незалежність без власного війська розраховувати не доводилося. Німеччина спеціально до останнього стримувала формування білоруських військових з'єднань.

Про свої симпатії до БНР заявляв і генерал-майор Станіслав Булак-Балахович, який зі своїм загоном в 1919 р. на якийсь час перейшов «на білоруську службу», а після разом з польськими військами воював проти більшовиків. У листопаді 1920-го Булак-Балахович оголосив у Мозирі про незалежність білоруської держави, але незабаром його армія була розбита Червоною Армією і відійшла до Польщі.

За підрахунками історика Олега Латишонка, автора книги «Солдати БНР», в білоруських військових загонах протягом 1917–1923 рр. служили близько 11 тисяч осіб, переважно добровольців. Найбільш героїчний епізод боротьби за БНР — Слуцьке збройне повстання 1920, коли спішно сформована Слуцька бригада стрільців БНР протягом місяця вела бої з Червоною Армією.

Ліквідація[ред.ред. код]

Після листопадової революції в Німеччині (1918 рік) Радянський уряд відмовився від Берестейського договору й рушив Червоною армією на захід. 10 грудня Червона армія зайняла Мінськ. Мінська Рада проголосила відновлення Радянської влади. На середину лютого 1919 по всій території Білорусі знову встановилася влада більшовиків.

Білоруський національний комітет (Білнацком) на чолі з Олександром Чарвяковим пропонував перетворення Західної області в автономну республіку у складі РРФСР. Пропонову Білнацкому підтримали білоруські секції РКП(б), які об'єднували білорусів-комуністів на чолі з Дмитром Жилуновичем. Більшовистське керівництво дослухалося до вимог національних секції ЦК РКП(б) і пішло назустріч, ухваливши рішення про створення БРСР.

Стяг БНР у вигнанні

30 грудня 1918 в Смоленську відбулася 5-та Північно-Західна обласна конференція РКП(б), на якій вирішилося питання про створення Білоруської радянської соціалістичної республіки — БРСР і перейменування РКП(б) в КПБ. ЦК КПБ очолили Олександр Масніків (Маснікян) і Вільгельм Кнорин, уряд БРСР — Дмитро Жилунович. 1 січня 1919 роду було оприлюднено Маніфест уряду про створення БРСР. Уся влада об'являлася лише за Совітамі, столицею призначений Мінск, розпочалася підготовка до 1-го з'їзду Рад, аби законодавчо оформити створення нової держави.

Під час радянсько-польської війни 1920–1921 багато які діячі БНР змагалися на боці Польщі. Після війни терени Білоруси були поділені між поляками та більшовиками. У листопаді-грудні 1920 розгорілося Слуцьке повстання під закликом відновлення БНР.

День проголошення незалежності БНР 25 березня відзначається свідомими білорусами як головне національне свято День Волі.

Марки БНР[ред.ред. код]

Діяльність Ради БНР в еміграції[ред.ред. код]

До початку 90-х Рада БНР з резиденцією в Нью-Йорку складалася приблизно з 200 осіб з усього світу, в тому числі і з Білорусі, але більшість з них проживало в США. Відповідно до статуту президент або голова Ради є «вищим представником Ради БНР і білоруського народу», якого Рада обирає на 6-річний термін.

Еміграція не визнавала БРСР та її межі. Одним з можливих шляхів повернення білоруських земель, що входили до складу РРФСР (Смоленська, частини Брянської та Псковської областей), еміграція вважала конфлікт між СРСР і Заходом, внаслідок якого комуністична система неминуче впаде. У зверненнях до західних держав та ООН Рада БНР просила створити комісію ООН з розслідування «колоніальної політики Радянського Союзу в Білорусі», в тому числі «фальшивого представництва» інтересів Білорусі в ООН делегацією БРСР.

Після проголошення незалежності Білорусі Рада БНР обережно сприйняла зміни в країні, не висловивши свого офіційного ставлення до Декларації про державний суверенітет та ухвалення нової державної символіки, хоча саме за такий розвиток подій вона боролася в еміграції; проте 1993 на святкуванні 75-річчя проголошення БНР заявлялося про можливість передачі повноважень Ради БНР уряду Республіки Білорусь, обраному під час демократичних виборів. Тим не менше, після приходу до влади Олександра Лукашенка, прийняття ним державної символіки, практично ідентичної символіці БРСР, скасування статусу білоруської мови як єдиної державної та «початку наступу на демократичні свободи» Рада БНР відмовилася від подібних намірів. Таким чином, на відміну від емігрантських урядів України, країн Прибалтики, Польщі, які визнали нові уряди в пострадянських та постсоціалістичних країнах та передали їм свої повноваження, Білорусь залишається єдиною країною Східної Європи, що має свій «уряд у вигнанні»[2].

Уряд[ред.ред. код]

Голови Ради БНР[ред.ред. код]

Прем'єри[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. 25 вопросов и ответов из истории БНР
  2. Снапковский В. Белорусская эмиграция // Белоруссия и Россия: общества и государства/редактор-составитель Д. Е. Фурман. — Москва: Права человека, 1998. — С. 88-105.

Джерела і ресурси[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії Білорусі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.