Білуга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білуга
Beluga sturgeon.png
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Променепері (Actinopterygii)
Підклас: Хрящові ганоїди (Chondrostei)
Ряд: Осетроподібні (Acipenseriformes)
Родина: Осетрові (Acipenseridae)
Підродина: Acipenserinae
Рід: Білуга (Huso)
Вид: Білуга
Біноміальна назва
Huso huso
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Huso huso
EOL: 994822
ITIS logo.jpg ITIS: 161084
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 10269
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 61971
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Huso huso
Fossilworks: 94895[1] 94895[1]
Спіймана у Волзі білуга вагою близько 1000 кг і довжиною 4,17 м (Національний музей Республіки Татарстан, Казань)

Білу́га (Huso huso) — вид мігруючих риб родини осетрових.

Білуга — прохідна риба; для нересту вона заходить далеко у річки (до 1000 км). Відкладає до 1,5 млн. ікринок. Мальки білуги скочуються в море. Живиться білуга рибою, а її молодь — різними безхребетними (молюсками, ракоподібними тощо).

Використовуються м'ясо та ікра білуги.

У викопному стані білуга відома з нижнього пліоцену (Одеса).

Будова[ред.ред. код]

Тіло довге, високе, товсте. Рот великий, півмісячний, зяброві перетинки зрощені між собою і утворюють вільну шкірясту згортку під міжзябровим проміжком. Довжина тіла до 5 м., маса 1000 кг. (зазвичай ловлять особин до 2,5 м і до 200–300 кг), як виняток, за непідтвердженими даними, зустрічались особини до 2 т і 9 м завдовжки, якщо ці відомості вірні, то білугу можна вважати найбільшою великою прісноводною рибою Земної кулі. Тривалість життя до 100 років. Верхня третина тулубу і голови сірувато-бурі або майже чорні з блакитним чи зеленкуватим відблиском, боки сірувато-білі, черево молочно-біле.

Поширення[ред.ред. код]

Чорне, Азовське, Каспійське моря. До 70-х рр. ХХ ст. білуга зустрічалася також в Адріатичному морі, звідки входила для нересту в річку По, проте за останні 30 років її тут жодного разу не зустріли, і тому Адріатична популяція білуги вважається в даний час вимерлою. В Україні зустрічаається в північно-західних і північній частинах Азовського моря, біля берегів Криму і в північно-західних частині Чорного моря. Раніше білуга була порівняно численна, проте з часом її чисельність сильно збідніла.

Живлення[ред.ред. код]

За способом живлення білуга — хижак, який живиться переважно рибою. Починає хижачити ще мальком в річці. У морі живиться переважно рибою (оселедця, тюльки, бички та ін), однак не нехтує і молюсками. У шлунках каспійської білуги знаходили навіть дитинчат тюленів.

Розмноження[ред.ред. код]

На відміну від тихоокеанських лососів, які гинуть після нересту, білуга, як і інші осетрові, може нереститися багато разів у житті. Після нересту скочується назад у море. Нерестові міграції відбуваються двічі на рік: навесні (друга половина березня – квітень, при температурі води 4–5°), і восени (вересень – листопад) — нерестує навесні наступного року.

Основна частина чорноморської популяції білуги йде на нерест в основному в Дунай, Дніпро та Дністер, поодинокі особини заходять у Південний Буг. У Дніпрі великих особин (до 300 кг) іноді ловили в районі порогів (ділянка Дніпра між сучасними Дніпропетровськом та Запоріжжям), а екстремальні заходи відзначались у Києві і вище: по Десні білуга доходила до села Вишеньки, а по Сожу - до Гомеля, де в 1870-х рр. була спіймана особина вагою 295 кг. В Дунаї, в минулому вид був досить звичайний і піднімався до Сербії, а в далекому минулому доходив до м. Пассау в східній Баварії. По Дністрі нерест білуги відмічався у м. Сороки на півночі Молдови і вище Могилева-Подільського. По Південному Бугу білуга піднімалася до Вознесенська (північ Миколаївської області). У будь-якому випадку по Дніпру білуга не може піднятися вище Каховської ГЕС, а по Дністру - вище Дубоссарської ГЕС.

Статевої зрілості каспійські самці білуги досягають у 13-18 років, а самки - у 16-27 (переважно в 22-27) років. Плодючість білуги, в залежності від розмірів самки, становить від 500 тис. до мільйона (у виняткових випадках - до 5 мільйонів) ікринок. Є дані, що великі (2,5-2,59 м завдовжки) волзькі самки метають в середньому 937 тис. ікринок, а Куринський самець тих же розмірів - в середньому 686 тис. ікринок. У минулому (за даними 1952 р.) середня плодючість ходової волзької білуги становила 715 тис. ікринок. Ікра донна, клейка.

Штучне розведення і гібридизація білуги[ред.ред. код]

У природі білуга гібрідізіруют зі стерлядью, севрюгою, шипом та осетром.

На Волзі і на Дону за допомогою штучного запліднення отримані життєстійкі гібриди — білуга X стерлядь (Бестер). Ці гібриди вселені в Азовське море і деякі водосховища. Осетрові гібриди успішно вирощуються в ставкових (аквакультурних) господарствах.

Рев білуги[ред.ред. код]

У російській мові існує фразеологізм «ревіти білугою», який, однак, не має відношення до цієї рибі і пов'язаний з гучними звуками, які видає ссавець білуха. У XIX столітті були поширені два варіанти написання назви цієї тварини: «білуха» і «білуга». У сучасній мові слово «білуга» має основне значення — риба білуга[2], але вживається і для ссавця[3].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]