Більшовики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

(Перенаправлено з Більшовизм)

Цей термін має також інші значення. Див. Більшовик (значення)

Польський плакат часів польсько-радянської війни.

Більшовики — члени лівого (ленінського) крила РСДРП після її розколу на більшовиків і меншовиків. Надалі більшовики виділилися в окрему партію, що в 1917—1952 роках називалася РСДРП(б), РКП(б) і ВКП(б) («б» означає «більшовиків»), поки не була перейменована в КПРС. Слово «більшовик» відбиває той факт, що прихильники Леніна виявилися в більшості на виборах керівних органів на другому з'їзді партії в 1903 році.

У 19 січня 1918 року, під час апофеозу більшовицького терору, Патріарх Московський і Всієї Русі Тихон публічно піддав більшовиків анафемі.

[ред.] Більшовизм як політична практика та образ мислення

«У жертву Інтернаціоналу» плакат ОСВАГ, (Харків, 1919 р.) Росія приноситься більшовицькими лідерами-жерцями в жертву кам'яному ідолові К.Маркса

Поряд з вузьким історичним значенням, термін більшовизм одержав поширення в політології і публіцистиці як синонім крайнього екстремізму, ідеологічного фанатизму, політичної нетерпимості, схильності до насильства.

Зазначені риси політичної поведінки були властиві як окремим представникам першого політичного покоління РСДРП(б)-РКП(б), так і політичній практиці цієї організації в цілому. Згодом, були виділені в загальний стереотип поведніки, властивий не лише комуністичним політичним рухам. Так, проявом більшовизму називають радикальні («гайдаровські») реформи в Росії початку 90-х рр. ХХ ст.

Для «більшовиків» властивий апріориський підхід в оцінюванні вчинків людей, соціальної й особистої поведінки — «істинність» якого-небудь судження, погляди, ін. оцінюється виходячи з відповідності апріорі визначеному «єдино вірному» вченню (напр., марксизму), його спрямованості на яку-небудь апріорі поставлену мету (досягнення комуністичної формації, соціальної революції). У радянській ідеології 1920-х — 30-х рр. була поширена концепція класової моралі, відповідно до якої етично значимими слід було вважати лише вчинки, вчинені в інтересах диктатури робітничого класу й т.п.

Більшовицькому способу мислення властива прихильність «надцінній ідеї» (у психіатрії, поняття надцінних ідей було висунуто С. Wernicke (1892) для позначення окремих суджень або груп суджень, афективно насичених та таких, що мають стійкий, фіксований характер). Прикладом виникнення надцінних ідей у нормі може слугувати відданість людини якій-небудь науковій ідеї, заради доказу правоти якої він готовий зневажити всім іншим, своїми особистими інтересами й інтересами своїх близьких, тобто всім, що не стосується до думок, що переважають у його свідомості. Для людей, якими опановують такі ідеї, є характерним активне прагнення перебороти всі перешкоди в досягненні мети. Надцінні ідеї, по М. О. Гуревичу, завжди носять патологічний характер, є вираженням дисгармонійної психіки та пов'язані з паралогічним мисленням і резонерством^[1]

У даному контексті, більшовизм може розглядатися як соціально психологічна патологія, викликана далеко зашедшими дисгармонійними, кризовими явищами в культурі й суспільстві. Більшовизм є основою практики індивідуального і масового політичного терору.