Більшовики
Більшовики — члени лівого (ленінського) крила РСДРП після її розколу на більшовиків і меншовиків. Надалі більшовики виділилися в окрему партію, що в 1917–1952 роках називалася РСДРП(б), РКП(б) і ВКП(б) («б» означає «більшовиків»), поки не була перейменована в КПРС. Слово «більшовик» відбиває той факт, що прихильники Леніна виявилися в більшості на виборах керівних органів на другому з'їзді партії в 1903 році.
У 19 січня 1918 року, під час апофеозу більшовицького терору, Патріарх Московський і Всієї Русі Тихон публічно піддав більшовиків анафемі[1][2].
Зміст |
Більшовизм як політична практика та спосіб мислення [ред.]
Поряд з вузьким історичним значенням, термін більшовизм одержав поширення в політології і публіцистиці як синонім крайнього екстремізму, ідеологічного фанатизму, політичної нетерпимості, схильності до насильства.
Зазначені риси політичної поведінки були властиві як окремим представникам першого політичного покоління РСДРП(б)-РКП(б), так і політичній практиці цієї організації в цілому. Згодом, були виділені в загальний стереотип поведінки, властивий не лише комуністичним політичним рухам. Так, проявом більшовизму називають радикальні («гайдаровські») реформи в Росії початку 90-х рр. ХХ ст.
Для «більшовиків» властивий апріориський підхід в оцінюванні вчинків людей, соціальної й особистої поведінки — «істинність» якого-небудь судження, погляди, ін. оцінюється виходячи з відповідності апріорі визначеному «єдино вірному» вченню (напр., марксизму), його спрямованості на яку-небудь апріорі поставлену мету (досягнення комуністичної формації, соціальної революції). У радянській ідеології 1920-х — 30-х рр. була поширена концепція класової моралі, відповідно до якої етично значимими слід було вважати лише вчинки, вчинені в інтересах диктатури робітничого класу й т.п.
Більшовицькому способу мислення властива прихильність «надцінній ідеї» (у психіатрії, поняття надцінних ідей було висунуто С. Wernicke (1892) для позначення окремих суджень або груп суджень, афективно насичених та таких, що мають стійкий, фіксований характер). Прикладом виникнення надцінних ідей у нормі може слугувати відданість людини якій-небудь науковій ідеї, заради доказу правоти якої вона готова зневажити всім іншим, своїми особистими інтересами й інтересами своїх близьких, тобто всім, що не стосується думок, що переважають у його свідомості. Для людей, якими опановують такі ідеї, є характерним активне прагнення перебороти всі перешкоди у досягненні мети. Надцінні ідеї, за М. О. Гуревичем, завжди носять патологічний характер, є вираженням дисгармонійної психіки та пов'язані з паралогічним мисленням і резонерством[3].
У даному контексті, більшовизм може розглядатися як соціально психологічна патологія, викликана дисгармонійними, кризовими явищами в культурі й суспільстві, що зайшли занадто далеко. Більшовизм є основою практики індивідуального і масового політичного терору.
Микола Бердяєв визначав більшовизм як «соціалізм, доведений до релігійного напруження та до релігійної винятковості». Також він вважав, що «лише в свідомості російських більшовиків революційний соціалізм лишається релігією, яку вони вогнем та мечем бажають нав'язати світу. Це щось на зразок нового ісламу, в якому бажають заслужити собі рай побиттям невірних. Більшовики, як і всі релігійні фанатики, ділять весь світ і все людство на два табори — царство Боже, царство соціалістичного пролетаріату, і царство диявола, царство буржуазне». На думку Бердяєва, серед «щирих, віруючих більшовиків» є «багато провокаторів, шпигунів, підкуплених, та моральних ідіотів»[4].
Спорідненість з нацизмом [ред.]
-
Див. також: Соціалізм
Деякі дослідники вказують на деякий ступінь спорідненості більшовизму та нацизму. Так, мета обох ідеологій — розбудова ідеального суспільства шляхом викорінення джерела зла. Для більшовиків, злом була приватна власність і власники. Однак, оскільки зло не зникає після ліквідації власників як класу, носіями зла стають всі люди «розбещені духом капіталізму». У другому випадку носіями зла є так звані «нижчі раси»[5].
І нацизм, і більшовизм обґрунтовують свою легітимність спираючись на авторитет науки. Вони претендують на перевиховання людства і створення нової людини. Обидві ідеології проголошують прагнення добра: нацизм — німецькому народові, більшовизм — усьому людству[5].
Примітки [ред.]
- ↑ Текст Воззвания от 19 января 1918 г.
- ↑ Послание Патриарха Тихона Совету народных комиссаров от 13/26 окт. 1918
- ↑ Блейхер В. М. Розлади мислення
- ↑ Николай Бердяев (11 липня 1917 р.). «РЕЛИГИОЗНЫЕ ОСНОВЫ БОЛЬШЕВИЗМА».
- ↑ а б Ален Безансон, Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту. — Київ, ПУЛЬСАРИ, 2007. — 136 с. ISBN 978-966-8767-88-3
