Більшовики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Польський плакат часів польсько-радянської війни.

Більшовики́ — члени ліворадикального (ленінського) крила РСДРП після її розколу на більшовиків і меншовиків. Слово «більшовик» відбиває той факт, що прихильники Леніна виявилися в більшості на виборах керівних органів на другому з'їзді партії в 1903 році. Пізніше більшовики не раз опинялися в меншості всередині партії РСДРП, але завдяки тактиці лавирування, інтриг та компромісів постійно вступали в союзи і партійно-політичні блоки із меншовиками, есерами та анархістами, мали з ними спільні змі та навіть спільну партійну касу. Після захоплення влади більшовики виділилися в окрему партію, яка в 19171952 роках мала наступні назви: РСДРП(б), РКП(б) і ВКП(б) («б» означає «більшовиків»), поки не була перейменована в КПРС.

Історичною спадщиною більшовиків вважається те, що заради захоплення і утримання влади, вони розвязали в країні громадянську війну та масовий терор, першими в світі заснували систему концтаборів, знищіли цілі соціальні класи російського суспільства і встановили в країні тоталітарний режим. У 19 січня 1918 року, під час апофеозу більшовицького терору, Патріарх Мос­ков­ський і Всієї Русі Тихон публічно піддав більшовиків анафемі[1][2].

Характерними історичними рисами більшовиків, як політичної партії були їх авантюризм, макіавеллізм (безпринципність, норма «ціль виправдовує методи» або так зване «Ленінське вчення про компроміси»), необмежена соціальна демагогія та опора на люмпен-пролетаріат. Етичними рисами більшовиків були: кримінальна «мораль» та підкореність волі диктатора-«вождя» (спачатку Леніна, потім Сталіна).

Прихід до влади в жовтні 1917[ред.ред. код]

Група В.Ульянова-Леніна (верхівка змовницького крила партії РСДРП(б), «більшовики») прийшла до влади, або здійснила Жовтневий путч — згідно «Меморандуму Гельфанда» і завдяки відповідному таємному плану та фінансуванню з боку уряду Германської імперії і її Генерального штабу. Ціллю німецького уряду і його Генштабу було виведення Росії із числа воюючих проти Німеччини країн-членів Антанти під час Першої світової війни. Група російських емігрантів-більшовиків на чолі з Леніним була спрямована німецьким урядом в Росію залізницею через фронти і кордони воюючих між собою країн в так званому «пломбованому вагоні»[3]. Після прибуття в Петроград партії Леніна, через підставні фірми в нейтральній Швеції, була надана із Німеччини багатомільйонна фінансова допомога для організації в країні і на фронті антивоєнної агітації, саботажу і диверсій, створення та озброєння антиурядової «червоної гвардії», створення власного державного бюрократичного апарату після повалення Тимчасового уряду. Таким чином, партія більшовиків і її верхівка в критичний для країни час виявилася партією державної зради[4][5][6]

Більшовизм як політична практика та спосіб мислення[ред.ред. код]

«У жертву Інтернаціоналу» плакат ОСВАГ, (Харків, 1919 р.) Росія приноситься більшовицькими лідерами-жерцями в жертву кам'яному ідолові К.Маркса

Поряд з вузьким історичним значенням, термін більшовизм одержав поширення в політології і публіцистиці як синонім крайнього екстремізму, ідеологічного фанатизму, політичної нетерпимості, схильності до насильства.

Зазначені риси політичної поведінки були властиві як окремим представникам першого політичного покоління РСДРП(б)-РКП(б), так і політичній практиці цієї організації в цілому. Згодом, були виділені в загальний стереотип поведінки, властивий не лише комуністичним політичним рухам. Так, проявом більшовизму називають радикальні («гайдаровські») реформи в Росії початку 90-х рр. XX ст.

Для «більшовиків» властивий апріориський підхід в оцінюванні вчинків людей, соціальної й особистої поведінки — «істинність» якого-небудь судження, погляди, ін. оцінюється виходячи з відповідності апріорі визначеному «єдино вірному» вченню (наприклад, марксизму), його спрямованості на яку-небудь апріорі поставлену мету (досягнення комуністичної формації, соціальної революції). У радянській ідеології 1920-х — 30-х рр. була поширена концепція класової моралі, відповідно до якої етично значимими слід було вважати лише вчинки, вчинені в інтересах диктатури робітничого класу й т.п.

Більшовицькому способу мислення властива прихильність «надцінній ідеї» (у психіатрії, поняття надцінних ідей було висунуто С. Wernicke (1892) для позначення окремих суджень або груп суджень, афективно насичених та таких, що мають стійкий, фіксований характер). Прикладом виникнення надцінних ідей у нормі може слугувати відданість людини якій-небудь науковій ідеї, заради доказу правоти якої вона готова зневажити всім іншим, своїми особистими інтересами й інтересами своїх близьких, тобто всім, що не стосується думок, що переважають у його свідомості. Для людей, якими опановують такі ідеї, є характерним активне прагнення перебороти всі перешкоди у досягненні мети. Надцінні ідеї, за М. О. Гуревичем, завжди носять патологічний характер, є вираженням дисгармонійної психіки та пов'язані з паралогічним мисленням і резонерством[7].

У даному контексті, більшовизм може розглядатися як соціально психологічна патологія, викликана дисгармонійними, кризовими явищами в культурі й суспільстві, що зайшли занадто далеко. Більшовизм є основою практики індивідуального і масового політичного терору.

Микола Бердяєв визначав більшовизм як «соціалізм, доведений до релігійного напруження та до релігійної винятковості». Також він вважав, що «лише в свідомості російських більшовиків революційний соціалізм лишається релігією, яку вони вогнем та мечем бажають нав'язати світу. Це щось на зразок нового ісламу, в якому бажають заслужити собі рай побиттям невірних. Більшовики, як і всі релігійні фанатики, ділять весь світ і все людство на два табори — царство Боже, царство соціалістичного пролетаріату, і царство диявола, царство буржуазне». На думку Бердяєва, серед «щирих, віруючих більшовиків» є «багато провокаторів, шпигунів, підкуплених, та моральних ідіотів»[8].

Реалізовуючи ленінський лозунг «грабуй награбоване», більшовики в масовому порядку здійснювали поголовну конфіскацію (експропріацію) у власників приватної власності, яку вони вважали набутою за рахунок експлуатації трудящих, тобто, пограбування трудящих. При цьому більшовики ніколи не виясняли, чи здобута приватна власність власною працею, чи за рахунок визиску, експлуатації інших людей, чи власники адекватно оплачували найману працю, яку частину конфіскованої приватної власності власник створив власною працею.[9][10][11][12][13][14][15][16]

Підтримка більшовиків народом[ред.ред. код]

Більшовики — одна з наймалочисельніших партій в Росії, навіть якщо порівнювати її з іншими соціалістичними партіями. Більшовиків до революції підтримувало максимум декілька відсотків населення — в основному міські пролетарі, люмпени. Брак підтримки більшовиків народом визначалася соціальним складом населення Росії до 1917 р. Кількість робітничого класу не перевищувала декількох відсотків. Не всі робітники йшли за більшовиками. Село, з якого складалося понад 77% населення Росії більшовиків не підтримувало. Більшовики в порівнянні з іншими партіями набирали дуже мало голосів на виборах до Державної Думи Російської імперії. В умовах більшовицького терору, коли більшовики вже захопили владу, більшовики набрали не більше 25% на виборах у Всеросійські установчі збори, завдяки частині люмпенізованих війною і розрухою народу, яка піддалася на більшовицькі гасла миру і землі. Сам Ленін визнавав:

« 'Росія — найбільш дрібнобуржуазна країна з усіх європейських країн. Гігантська дрібнобуржуазна хвиля захлеснула все, придушила свідомий пролетаріат не тільки своєю чисельністю, а й ідейно, тобто заразила, захопила дуже широкі кола робітників дрібнобуржуазними поглядами на політику'.[17]  »


Російська соціал-демократична робітнича фракція[ред.ред. код]

У складі Четвертої Державної думи Російської імперії у період з листопад 1913 до листопад 1914 існувала «Російська соціал-демократична робітнича фракція» — група більшовиків-депутатів у складі: Бадаєв Олексій — від Петербурзької губернії, Муранов Матвій — від Харківської губернії, Петровський Григорій — від Катеринославської губернії, Самойлов Федір — від Владімірської губернії, Шагов Микола — від Костромської губернії, Малиновський Роман — від Московської губернії (згодом виключений)[18].

Оформилась внаслідок розколу у соціал-демократичній фракції 27 жовтня 1913 р. У листопаді 1914 р. уся фракція була заарештована. Суд відбувся 10-13 лютого 1915 р. Усі 5 депутатів були визнані винними у спробах повалити царський уряд та засудженні до заслання у Туруханський край.

Спорідненість з нацизмом[ред.ред. код]

Див. також: Соціалізм

Деякі дослідники вказують на деякий ступінь спорідненості більшовизму та нацизму. Так, мета обох ідеологій — розбудова ідеального суспільства шляхом викорінення джерела зла. Для більшовиків, злом була приватна власність і власники. Однак, оскільки зло не зникає після ліквідації власників як класу, носіями зла стають всі люди «розбещені духом капіталізму». У другому випадку носіями зла є так звані «нижчі раси»[19].

І нацизм, і більшовизм обґрунтовують свою легітимність спираючись на авторитет науки. Вони претендують на перевиховання людства і створення нової людини. Обидві ідеології проголошують прагнення добра: нацизм — німецькому народові, більшовизм — усьому людству[19].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Текст Воззвания от 19 января 1918 г.
  2. Послание Патриарха Тихона Совету народных комиссаров от 13/26 окт. 1918
  3. Werner Hahlweg. Lenins Rückkehr nach Russland 1917 — Verlag: Brill Archive, 1957
  4. Der Spiegel: Winfried Scharlau und Zbynek A. Zeman: Freibeuter der Revolution. — рос. переклад: Земан 3., Шарлау У. Кредит на революцию. План Парвуса М., Центрполиграф, 2007. — 319 с. ISBN 97-5-9524-2941-3 / 975952429413
  5. Der Spiegel: K.Wiegrefe, F.Altenhöner, G.Bönisch, H.Buschke, W.Pyljow: Revolutionär Seiner Majestät, 10.12.2007
  6. Die Zeit: Millionär und Weltrevolutionär, 18. September 1964
  7. Блейхер В. М. Розлади мислення
  8. Николай Бердяев (1917-07-11). Религиозные основы большевизма. Архів оригіналу за 2013-06-25. 
  9. В. И. Ленин ПСС т.36 В. И. ЛЕНИН ЗАСЕДАНИЕ ВЦИК 29 АПРЕЛЯ 1918 г. стр. 269 (рос.)
  10. Энциклопедический словарь крылатых слов и выражений Грабь награбленное (рос.)
  11. Конфискация средств производства у капиталистов в первые месяцы социалистической революции (ноябрь 1917 г.— июнь 1918 г.)
  12. Юрий Георгиевич Фельштинский, Георгий Иосифович Чернявский Лев Троцкий. Книга вторая. Большевик. 1917–1923 гг. Глава 6 Большевистский диктатор.8. Конфискация церковных ценностей
  13. ТЕЗИСЫ ЗАКОНА О КОНФИСКАЦИИ ДОМОВ С СДАВАЕМЫМИ В НАЕМ КВАРТИРАМИ В. И. Ленин ПСС т.35 ст. 108
  14. Декрет о ревизии стальных ящиков в банках.
  15. Игорь Бунич. Золото партии
  16. ЗАПИСКА Ф. Э. ДЗЕРЖИНСКОМУ С ПРОЕКТОМ ДЕКРЕТА О БОРЬБЕ С КОНТРРЕВОЛЮЦИОНЕРАМИ И САБОТАЖНИКАМИ В. И. Ленин ПСС т.35 ст. 156
  17. В.И.Ленин ПСС т.31 стр. 156
  18. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  19. а б Ален Безансон, Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту. — Київ, ПУЛЬСАРИ, 2007. — 136 с. ISBN 978-966-8767-88-3

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.