Біляївка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Біляївка
Bilyayivka coat of arms.png Bilyayivka Flag.png
Герб Біляївки Прапор Біляївки
Вул. Костіна - одна із центральних вулиць міста
Вул. Костіна - одна із центральних вулиць міста
Біляївка
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Одеська область Одеська область
Район/міськрада Біляївський район Біляївський район
Рада Біляївська міська рада
Код КОАТУУ 5121010100
Засноване 1792
Статус міста з 1975 року
Населення 12213 (01.01.2011)[1]
Площа 14.554 км²[1]
Густота населення 839 осіб/км²
Поштові індекси 67600—604
Телефонний код +380-4852
Координати 46°28′57″ пн. ш. 30°12′05″ сх. д. / 46.482750° пн. ш. 30.201389° сх. д. / 46.482750; 30.201389Координати: 46°28′57″ пн. ш. 30°12′05″ сх. д. / 46.482750° пн. ш. 30.201389° сх. д. / 46.482750; 30.201389
Висота над рівнем моря м
Водойма р. Турунчук, озера Біле, Саф'яни
Відстань
Найближча залізнична станція Вигода
До станції 26 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 35 км
 - автошляхами 53 км
До Києва
 - автошляхами 483 км
Міська влада
Адреса 67600, Одеська обл., Біляївський район, м. Біляївка пр. Жовтневої Революції, 9
Міський голова Бухтіяров Михайло Петрович

Біля́ївка — місто, адміністративний центр Біляївського району Одеської області України. Розташоване на р. Турунчук та озері Саф'яни, за 26 км від залізничної станції Вигода. Відстань до облцентру становить 53 км і проходить автошляхом E87.

Історія[ред.ред. код]

Отаман Антін Головатий — засновник міста

Поселення засноване козаками після ліквідації Запорізької Січі. Перша згадка про село, яке тоді звалося Головківка, датується 1792 роком. У 1794 році, сюди прибули Турбаївці з Полтавщини.[Джерело?]

Прилучився до заснування і генеральний суддя Антін Головатий — на місці сучасного міста в 1790-х роках знаходився хутір Головківка; є кілька версій походження найменування поселення, але усі вони пов'язані з іменем Антона Андрійовича Головатого.

Станом на 1886 у селі, центрі Біляївської волості Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 2917 осіб, налічувалось 250 дворових господарства, існували православна церква, школа, 6 лавок, відбувались базари через 2 тижня по п'ятницях[2]. За 11½ верст — переправа через річку Турунчук.

2 січня 1957 року село отримало статус селища міського типу.

З 1975 року Біляївка стала містом.[3]

В Біляївці проживала не значна кількість німецьких, болгарських, грецьких сімей, осідали і циганські сім'ї.

Походження назви[ред.ред. код]

Отаман Сидір Білий
Біле — озеро в дельті Дністра, від назви якого походить назва міста

За легендою, сучасна назва пішла від прізвища кошового отамана Білого, що загинув 17 червня 1788 р. під час осади міста Очаків. Але спеціалісти з гідрономії пов'язують назву міста із назвою одного з найбільших озер Дністровської дельти — Білого, що знаходиться неподалік від міста.[4] У відомостях Чорноморського козачого війська ніколи не вказується назва «Біляївка», але тільки «Головківка», або Головкова. Саме тому є дивним, чому козаки не вживали назву, що походить від славетного козацького імені. Але паралельно із «Головківкою» на картах тих часів місто (тоді селище) вказується як Біляки (карта І. Ісланьева, 1779 р.) або як Біляївку (атлас Ф. П. де Воллана).

Герб і прапор міста[ред.ред. код]

Герб і прапор міста були затверджені рішенням № 364- XYII /XXI Біляївської міської ради 31 серпня 2004 року.[5] Згідно із рішенням герб міста являє собою закруглений щит синього кольору із срібною брамою з двома баштами, під якою розташована срібна квітка білого латаття із п'ятьма пелюстками. Щит вписаний до срібного еклектичного картушу, увінчаного срібною міською короною з трьома зубцями. Прапор міста складає квадратне синє полотнище, в центрі якого розташований круг із восьми стилізованих жовтих кринок — біла квітка білого латаття із п'ятьма пелюстками.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. Історія міст і сіл УРСР. Одеська область. — 1969, Харків, ст. 324–335.
  4. Сапожников И. В. Намогильніе памятники населения степей нижнего Приднестровья (конец XVIII — первая половина XIX вв.). — Одесса: Изд-во «Черноморье», 1997. — 134 с.
  5. Герб и флаг города Беляевка

Джерела[ред.ред. код]


Одеська область Це незавершена стаття з географії Одеської області.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.