Біогенетичний закон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Біогенети́чний зако́н (грец. βίος — життя і грец. γένεσις — походження) — твердження, що онтогенез кожної особини є коротке і швидке повторення філогенезу. Сформульований німецькими зоологами Мюллером і Геккелем у 1860-х роках. Пізніше розкритикований як такий, що протирічить цілому ряду фактів ембріології.

Прикладів такого повторення (рекапітуляції) існує дуже багато. Так, зародки ссавців (в тому числі і людини), птахів і рептилій протягом перших днів або тижнів розвитку мають рибоподібну форму і зяброві борозни; у шеститижневого зародка коня на кінцівках є по три пальці; у молодих качконосів є зуби багатогорбкового типу; черепашки амонітів у процесі індивідуального розвитку мають швові лінії, характерні для предкових форм; перші листки у папоротеподібних розгалужені дихотомічно, як у первісних наземних рослин.

Подібне явище помічене ще К. М. Бером і Ч. Дарвіном, але найдокладніше описане Ф. Мюллером і Е. Геккелем. Проте зародок або молодий індивід в процесі свого розвитку не може повторити всі минулі етапи розвитку предків. У зв'язку з цим біогенетичний закон іноді називають біогенетичним правилом. Спроби зовсім відкинути існування біогенетичного закону суперечать реальній дійсності. Біогенетичний закон є одним з доказів поступового розвитку організмів від найпростіших до найскладніших.

Пізніше Олексій Сєверцов та його учні розробили таку класифікацію онтогенетичних явищ:

палінгенез — ознаки повторення організації предків;

ценогенез — ембріональні адаптації;

гетеротопія — зміщення органів за місцем закладання;

гетерохронія — зміщення органів у часі закладання;

філембріогенез — новоутворення у зародків, які пов'язані з адаптацією дорослих організмів.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • Енгельс Ф. Анти-Дюрінг. К., 1949. с. 68;
  • Дарвин Ч. Сочинения, т. 3. М.—Л., 1939. 628 с.
  • Мюллер Ф., Геккель 3. Основной биогенетический, закон. М.—Л., 1940.

Джерела[ред.ред. код]

  • Яблоков А. В., Юсуфов А. Г. Эволюционное учение. — М.: Высш. школа, 2006. — 310 с.