Біодизель у світі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ця стаття описує використання та доступність біодизелю у різних країнах світу.

Австралія[ред.ред. код]

"Визначення стандарту палива (біодизелю) 2003" було підписане міністром довкілля та спадщини 18 вересня 2003 року. Визначення встановлює фізичні і хімічні параметри стандарту біодизеля, а також встановлює відповідні методи перевірки (стандарти), які влада буде використовувати для визначення відповідності.

Субсидії на біодизель повинні бути поступово відмінені до 2011, після прийняття «Податкового законопроекту по паливу» в 2006 році. Австралійське паливо для фермерів (SAFF) біодизель В100 продають вроздріб для населення південної Австралії з 2001 року, а зараз також продають біодизель В20 (під торговою назвою «Преміум дизель») в 52 сервісних станціях у 4 штатах.

Всі столичні поїзди і більшість міських автобусів в Аделаїді (столиці південної Австралії) працюють на біодизельній суміші В5. Влада Південної Австралії постановила, що вони скоро перейдуть на В20 або можливо навіть на суміші з більшим вмістом біодизелю.

Декілька рад (органів місцевого самоврядування) в Австралії використовують біодизельну суміш В20 (включаючи Міську раду Таунсвіля, Аделаїди, Сіднея і Ньюкаслу).

В лютому 2005 року була відкрита перша торгова точка біодизелю в передмісті Сіднея, в Мариквілі. Тут пропонують паливні суміші В20 і В50 для загального користування, а також сертифікавоним транспортним засобам, що бажають використовувати В100.

У 2006 році відбулася перша масова продаж біодизелю в мережі автозаправок. Компанія Галл, компанія заснована в Західній Австралії, 3 квітня почала постачати біодизель В20 на кілька автозаправок і з того часу розрослася до 21 торгової точки. Крім того, чистий біодизель (В100) поряд з іншими сумішами можна купувати оптом. Також Галл надає суміш В5 в західній Австралії для автобусів Transperth. Отже в наш час автопарк отримує суміші В20 або В10. У наш час 7 відсотків автобусного парку Transperth їздять на біодизелі.

Свіжішою новиною є запуск біодизельної компанії reeFUEL в Таунсвілі, Північний Квінсленд. Компанія reeFUEL продає лише В100 в час написання статті (вересень 2006 року ), і продає 50 000 літрів на тиждень для понад 160 000 населення. Це вважається найвищим відсотком споживання біодизелю на душу населення в Австралії. Для детальнішої інформаціх дивіться сайт www.reefuel.com.

Бразилія[ред.ред. код]

Бразилія відкрила комерційний завод по виробництву біодизелю в березні 2005 року. Цей завод спроможний виробляти 12 000 м³ біопалива на рік . Сировиною може бути різне насіння соняшника, боби сої, касторові боби. Готовий продукт – це суміш палива з 2% біодизелю, а після 2011 з 5% біодизелю. Обидві суміші можна використовувати на немодифікованих дизельних двигунах. Станом на 2005 рік було 3 біодизельних заводи і ще 7 планувалося відкрити. Ці три заводи можуть випускати 45,6 млн літрів палива на рік.

«Петробраз» (Бразильська національна нафтова компанія) запустила нову систему, що виготовляє біопаливо (що називається Н-Біо) з продуктів перегонки нафти. В Бразилії касторові боби є найкращою сировиною для виробництва біодизелю, тому що їх легше вирощувати і вони дешевші ніж соя, соняшник чи інше насіння.

Бельгія[ред.ред. код]

В Бельгії є біодизельні заводи в Ертвельді (належать компанії «Олеон») і в Фелуї.

Канада[ред.ред. код]

Завод «Ротсей», в м. Вілль св. Катерини, штат Квебек випускає 35 000 м³ біодизелю на рік [1]. Провінція Нова Шотландія використовує біодизель для опалення приміщень так само, як і для (у більш частковових випадках) транспортних та пасажирських перевезень. Регіональний муніципалітет Галіфакса перевів свій автобусний парк на біодизель з майбутньою потребою в 7 500 м³ суміші В20, а потім і до В50 – зменшуючи вміст біодизелю при низьких температурах, щоб запобігати проблем агуснення – і 3000 м³ розділити між сумішами В20 і В100 для опалення приміщень. Прогнози муніципалітету по зменшенню викиду парникових газів до 9000 тон СО2 (4250 тон з автобусного парку і 5000 від опалення), якщо план буде виконаний в повному обсязі. Приватний сектор зростає трохи повільніше, але відчутно, можливо через відсутність різниці ціни в порівнянні з нафтовим дизпаливом та відсутності федеральних та місцевих податкових пільг. Компанія «Оушен Нутрішн Канада» випускає 23 000 м³ етилових естерів жирних кислот щорічно, як побічний продукт виробництва «омега-3 жирних кислот». Цей надлишок використовується компанією «Вілсон Фюелс» для виготовлення сумішей біодизелю для опалення та транспортних засобів. «Вілсон Ф’юелс» також відкрили біодизельну станцію в Монктоні, Нью Брунсвік. В Онтаріо, «Корпорація Біокс» [2] в Оаквілль будує завод по виробництву біодизелю в порту Гамільтон, і мають намір завершити будівництво до середини 2006 року. Є також декілька роздрібних автозаправок для автомобілістів в Торонто і Уніонвілі [3]. В Манітобі відбувся пік розбудови біодизельних заводів в 2005 і 2006, який почався з червня 2005 року з компанії «Біфрост Біодизель» в Арборзі, Манітоба. Крім того, біодизель виготовляють окремі фермери для власного використання. Компанія «БіоФюел Канада ЛТД» пропонує маломасштабні дешеві установки для фермерів та шоферів позашляховиків. Вздовж західного побережжя Канади, в Британські Колумбії, кооперативна асоціація доводить успіх структури для маломасштабного виробництва біодизелю, що досягає кінцевого користувача. «Ванкувер Біодизель Кооп.», «ВАЙЗ Енерджі енд Айленд Кооп.» є гарними прикладами. [Каскадіа Біофюелс Інк.] (“Каскадіа”), що є в складі корпорації «Аутогаз Пропан Лтд.» та «Юнайтед Петролеум Продактс Інк.», що є власністю та керується Британською Колумбією, забезпечує ринок Британської Колумбії якістним паливом, товарів та сервісом протягом більш ніж 30 років. Разом, компанії володіють мережею з понад 50 роздрібних та по карточках точок продажу в провінції, біодизель був доданий до паливної суміші, що виробляє підрозділ корпорації в 2005 році, і є наявний зараз в 5 областях провінції. До того ж, існують плани по розширеню пропозиції цього відновлюваного та чистого для навколишнього середовища палива в інших точках продажу в Британські Колумбії, включаючи місця в Північному Ванкувері, Скваміш, Ебботсфорд та Келоуна.

Коста-Ріка[ред.ред. код]

Коста-ріка є потужним виробником сирої (необробленої) пальмової олії і там також зростає зацікавлення щодо біодизелі. Наразі декілька малих біодизельних проектів почали розвиватися у країні. Також в Коста-Ріці присутні виробники біодизельних реакторів, які постачають обладнання в Центральну Америку та Карибський регіон.

Чехія[ред.ред. код]

Чеське виробництво біодизелю на початку 90-х вже досягло понад 60 000 м³ а зараз навіть більше [4]. Багато заводів є дуже великими , включаючи один в Оломуці, який випускає майже 40 000 м³ на рік. З літа 2004 року, чеські виробники біодизелю для суміші отримують субсидію 9,5 чеських крон/кг. Усі дизелі «Шкода», побудовані з 1996 є на гарантії щодо використання біодизелю.

Естонія[ред.ред. код]

Біодизель є наявний в автозаправках «Фавора».

Олев Томсон, «батько» біодизелю в Естонії. Тел. +372 53412901. Після 10 років досліджень Томсон створив «Біотомпсон ОУ». Завод «Біотомпсон» випускає біодизель, використовуючи ріпакову та альтернативні олії потужністю до 100 000 тон/ рік. Адреса: Хольстре, Паісту Вальд, Вільандмаа 69602, Естонія.

Фінляндія[ред.ред. код]

«Нестле Оіл» почне виробництво алкілованого біодизеля використовуючи процес «NExBTL» улітку 2007 у Фінляндії, потужністю 170 000 тонн/рік. Контракт був підписаний з французькою компанією «Тотал», щоб почати виробництво на певних заводах «Тотал» в 2008 році. Дизельне паливо «NExBTL», на відміну від метилестеру ріпакової олії, є чистим і безбарвним парафіном, і не містить ніякого кисню. Його використовують, щоб поліпшити якість нафтового дизпалива; його якість вища, тому що має однорідне джерело, а саме, синтезовані заводом жирні кислоти. Використання такого палива не вимагає ніякої спеціальної модифікації двигуна, і не забруднює системи, як естеровий біодизель. Його виробляють прямим гідруванням рослинної олії (хімічно, триглицерид) в алкан, воду та окис вуглецю на нікель-молібденовому каталізаторі. Сума CO2, що утворюється у всьому промисловому циклі - тільки від 0,45 до 1,33 кг CO2/кг олії), на відміну від переетерифікованого палива (1,4-2,0 кг CO2/кг олії), або нафтового дизельного палива (3,4-кг CO2/кг нафти) [5]. Тому, це не тільки "похідна олії", як естер.

Німеччина[ред.ред. код]

Відповідно до Union zur Förderung von Öl- und Proteinpflanzen UFOP[6] (договором щодо розвинення олійних та протеїнових заводів), в 2004 році продаж біодизелю через мережу німецьких заправок зріс до 375 000 м³, хоча зараз він наявний лише на деяких заправках. У 2004 році, 45 % усіх продаж біодизелю прямо постачались кінцевим великим споживачам, таким як транспортні компанії.

Планується, що виробничі потужності біодизелю, більшою частиною з ріпаку, зростуть в 2006 році до більш як 2 000 000 м³/рік. Продажі в Німеччині подвоїлися до 376,6 млн л (близько 99 млн ам. гал) з 2002 до 2004 року. Ця кількість достатня для забезпечення річного споживання близько 300 000 автомобілів. Дизельні двигуни стали надзвичайно популярні в Німеччині та майже половина усіх нових вироблених автомобілів є дизельними. Це пояснюється більшою ефективністю дизельних двигунів, бажанням споживачів використовувати екологічні технології та зниженням податків на дизпаливо, що робить його дешевшим за бензин.

Враховуючи 1900 точок продажі, що еквівалентно одній на кожні 10 публічних автозаправок, біодизель є першим загальнонаціональним альтернативним паливом. Промисловість передбачає хвилю росту попиту, оскільки на початку 2004 року було прийнятий дозвіл, на основі законопроекту Європейського союзу, максимально дозволеної 5%-ної добавки біодизелю до звичайного дизельного палива. Також в Німеччині біодизель продається дешевше в порівнянні з нафтовим дизпаливом.

Індія[ред.ред. код]

В Індії в цей час[Коли?] біодизель виробляється в місцевому масштабі для трьохколісних моторних рикш. Їхні двигуни працюють на звичайному дизельному паливі або зрідженому природному газі, хоча в минулому використовувався гас, оскільки він був набагато дешевший при практично однакових характеристиках. Але гас був брудним та неповністю згоряв. Біодизель швидко заміняє гас та дизель, оскільки він ефективніший, дешевший та чистіший. Тепер намічаються плани щодо вирощування рослин ятрофа на безплідних землях для використання олії для виобництва біодизелю. Зараз її використовують для двигунів поїздів і рекомендується на плантаціях садити ці рослини всюди на невикористаних площах на урядовому секторі. Біодизель використовується експериментально для державного транспорту в Карнатаке. Університет Наук Сільського господарства в Бангалорі ідентифікував багато елітних ліній Ятрофи Керкас і Понгамія пінната. Нещодавно були розпочаті досить великомасштабні дії. Наприклад, на Північному сході Індії та Джарканду були розгорнуті великомасштабні плантації внаслідок укладення «Меморандуму про порозуміння», що був підписаний між компаніями «Д1 Ойл» та «Вільямсон Магор». Горбисті області Північного сходу ідеальні для того, щоб вирощувати цю витривалу, дешеву культуру рослин.

Індонезія[ред.ред. код]

Починаючи з вересня 2005 року, компанія «Етеріндо Груп» починала виробляти біодизель, використовуючи в якості сировини похідні з пальмової олії. У наш час[Коли?] виробнича потужність «Етеріндо Груп» досягнула 120 000 тонн біодизелю в рік. Біодизель відповідає стандартам ASTM D-6751 та EN 14214, а в 2006 році компанія почала експортувати біодизель до США, Німеччини та Японії. Зараз компанія досліджує інші напрямки експорту, наприклад країни Азійсько – Тихоокеанського регіону та ін.

Ізраїль[ред.ред. код]

На даний час біодизель не продають на ринку, але стан справ змінюється та біодизель виробляють на двох маломасштабних дослідних установках. Кількості, що виробляються на цих експериментальних установках досягають кількостей 10 000 літрів в місяць. Брак виробництва в Ізраєлі суперечить з дослідницькими та розробницькими можливостями країни, оскільки тут існує центр розвитку сільськогосподарських технологій. «Ізраїль Норд Рісайкл Груп» передбачає значний прогрес наступного року, включно з договорами про споживання з міськими органами влади, як частиною збільшення уваги їх на даний предмет.

Малайзія[ред.ред. код]

Біодизельне виробництво під назвою «Енво Дизель» було запущене указом премєр-міністра Датук Сері Абдула Ахмад Бадаві в середу 22 березня 2006 року [7]. Тепер Малайзія виробляє 500 000 тонн біопалива щорічно, а уряд планує збільшити цю кількість цього року[Коли?]. Суміш «Енво Дізель» містить 5% переробленої пальмової олії з 95% нафтового дизпалива. На відміну, Європейська суміш В5 містить 5% метилестеру з 95% нафтового дизпалива. Виробники дизельних двигунів надають перевагу використанню сумішей метилових естерів пальмової олії, оскільки дизельні двигуни спроектовані на використання сумішей з вмістом 5% метилових естерів, що узгоджується з біодизельним стандартом EN14214, якому не відповідає пальмова олія.

Проекти, в яких використовується малайзійська та індонезійська пальмова олія в якості сировини, критикуються певними захисниками природи. «Друзі Землі» опублікували доклад, в якому описали, що вирубка лісів для плантацій для вирощування пальмових олій загрожує останньому природньому середовищу життя орангутангів[8]. Також у статті «Гардіан» журналіст Джордж Монбіо доклав, що очистка землі, що супроводжується вирубкою та спалюванням великих лісових дерев вивільняє такі великі кількості диоксиду вуглецю, яка ніколи не абсорбується знову меншими олійними пальмами. Якщо це відповідає дійсності, виробництво біодизелю з плантаційних олійних пальм може бути ланцюговим джерелом атмосферного діоксиду вуглецю[9]. Якщо ці проблеми будуть вирішуватися, Малайзія може стати головним виробником біодизелю.

Промисловість виробництва пальмової олії визнала занепокоєння та спільно з ВВФ провела Круглий Стіл щодо Прийнятної Пальмової Олії RSPO[10], на якому була зроблена спроба забезпечити розвиток виробництва пальмової олії у прийнятний спосіб.

Норвегія[ред.ред. код]

Біодизель не використовується широко в Норвегії. Три насоси, що працюють на біодизельному паливі, облаштовані норвезькою нафтовою компанією «Хайдро-Тексако» в Ліллехаммері, Хаделанді та Осло. Біодизель також наявний в Бергені, куди постачається фірмою «Мілвенн АС» контактний тел. 0047 91 61 29 07.

Папуа Нова Гвінея - Буганвілль[ред.ред. код]

Біодизель виробляють із копрової олії (оля, що екстрагується з кокосів) на переробному заводі в м. Бука на острові Буганвілль, а автомобілі, що їздять на цьому паливі, мають наклейку, на якій написано "заправлено кокосами". Це паливо є дешевше та більш наявне ніж імпортоване нафтове дизпаливо.

Іспанія[ред.ред. код]

Є можливість купити біодизель, що змішаний з дизпаливом на більш ніж 250 автозаправках [11]. Крім цього, B100 продається на двох автозаправках біля Памплони, в Наваррі.

Сінгапур[ред.ред. код]

Два біодизельних заводи будуть збудовані на островах Юронгу, центрі нафтопереробки Сінгапуру. Перший завод, власника «Петер Кремер (С) Гмбх» буде мати потужність 200 000 т/рік, та має бути побудований до початку 2007 року, другий – має буде спільним підприємством «Вілмар Холдінгс» та «Арчер Деніелс Мідленд Компані» та буде працювати до кінця 2006 року з початковою потужністю 150 000 тон/рік. Сінгапур був вибраний місцем для першим біодизельних заводів в Азії обома компаніями внаслідок хорошого місцезнаходження. Існує легкий доступ до численного джерела пальиової олії з сусідніх країн Малайзії та Індонезії. Також Сінгапур має грузові можливості для відправки біодизелю на ринки багатьох країн світу [12].

Тайвань (КНР)[ред.ред. код]

У 2004 році кілька компаній почали виробляти біодизель та виробили більше ніж 5 000 000 тонн/рік з того часу. У 2006 році, Бюро Енергії запустило перші біодизельні автобуси на День Землі.

Тайланд[ред.ред. код]

Тайланд був першою країною, що запустила національну програму 10 липня 2001 року. Було докладено, що робота, започаткована «Королівським проектом Чітралада», проектом, спонсорованим королем для допомоги сільським фермерам [13]. Міжнародне співробітництво між країнами Азії було започатковане Інститутом Відновлювальної Енергії Тайланду (д-р. Самаі Джаі-Ін) та Азійсько-Тихоокеанського Круглого Столу (д-р Олівія Кастілло, [14]). Первинними цілями проекту в Тайланді є:

  • Альтернативний вихід для надлишку сільськогосподарського виробництва
  • Наступний імпорт дизельного палива

У 2006 році кілька біодизельних заводів, що працюють в Тайланді, використовували надлишок пальмової олії/пальмового воску в деяких випадках, відпрацьовану олію в якості сировини. Близько 15 автозаправок зараз продають В5 (5% біодизелю з 95% дизелю) в Шанхаї та Бангкоку. Національний стандарт біодизелю був розроблений на базі Европейського стандарту. Ціллю уряду є запровадити В5 до 2011 року, що буде вимагати біля 4 млн л/день біодизелю [15].

Сировиною буде пальмова олія, кокосова олія, дерево ятрофа та жир. Кілька дослідних установ працюють в наш час, таких як Королівський Проект Чітралада [16], Райябіодизель в Сураттані [17], Відділ Розвитку Альтернативної Енергії та Ефективності [18], Королівські Доки ВМФ [19], [20], та Тістр [www.tistr.or.th].

Великобританія[ред.ред. код]

Біодизель сумішей В5 та В100 продається в невеликих кількостях на автозаправках[21], включаючи значну частину автозаправок біля супермаркетів [22][23]. Деякі фермери використовують невеликі установки для виробництва власного біодизелю для фермерських машин з 1990-тих рр. Кілька кооперативів та маломасштабних виробництв нещодавно почали виробництво, переважно продаючи біопаливо на кілька центів на літр менше ніж нафтове дизпаливо. Перший великомасштабний завод потужністю 50 млн л (13 млн ам. гал.) на рік запустили в Шотландії в 2005 році[24], а потім більший завод, компаній «Теско» та «Гріенерджі» («Теско» продає біодизель на багатьох своїх заправках[25]). Біодизель використовують так, як і будь-яке інше паливо в Великобританії, тому єдиний стримуючий фактор для розвитку ринку – процес реєстрації виробників.

США[ред.ред. код]

Біодизель продається в більшості штатах в США, де виробляється олія. Станом на 2005 рік біодизель є дещо дорожчий ніж нафтове дизпаливо, тому його виробляють у відносно невеликих кількостях ( в порівнянні з продуктами з нафти та етанолом). Багато фермерів, що вирощують олійні рослини, використовують біодизельну суміш в тракторах та обладнанні внаслідок політики, для стимулювання виробництва біодизелю та для росту освідомленності населення. Часто легше знайти біодизель в сільських районах, ніж в містах. Деякі сільськогосподарські фірми та інші, пов’язані з вирощуванням олійних, використовують біодизель для реклами. Станом на 2003 рік в США існують певні податкові пільги на використання біодизелю. У 2004 році майже 30 млн гал. (110 000 м3) біодизелю були продані в США, що є набагато більше, ніж 0,1 млн гал. ( 380 м3) в 1998 році. В планах на 2005 рік було 75 мільйонів галонів, що виробляються на 45 заводах та 150 млн гал. (570 млн л) [26]. Внаслідок росту вимог щодо контролю за забруднення середовища та податкових пільг, є перспективи, що ринок США збільшиться до 1 - 2 млрд гал. (від 4 000 000 до 8 000 000 м3) до 2010 року. Ціна біодизелю знизилася з середніх 3,50 $/гал (0,92 $/л) в 1997 році до 1,85 $/гал (0,49 $/л) в 2002 році. Це виглядає економічно вигідним стосовно сучасних цін на нафтове дизпаливо (станом на 09/19/05 від $2,648 до $3,06).

Соєві боби є неефективними рослинами для виробництва біодизелю, але їх широке розповсюдження в США для виробництва продуктів харчування привело до того, що соєвий біодизель є головним джерелом біодизелю в країні. Виробники сої лобіюють дорогу для соєвого біодизелю, збільшуючи ринок для свого продукту.

Дослідний проект в Уналяска/Датч Харбор, Аляска виробляє біодизель з риб’ячого жиру з місцевої рибообробної промисловості в співпраці з Університетом Фербенксу (Аляска). Економічно невигідно відправляти риб’ячий жир куди-небудь в той час, як населення Аляски сильно залежить від дизельного палива. Місцеві заводи виробляють 3,5 млн тонн риб’ячого жиру щорічно.

В березні 2002 року виконавчими органами влади штату Міннесота було прийнято законопроект, що усе дизпаливо, щ продається в штаті, повинно містити принаймні 2% біодизелю. Вимога набула чинності 30 червня 2005 року[27]. В березні 2006 року штат Вашингтон став другим штатом, в якому прийняли 2% добавку біодизелю, з початком дії 1 грудня 2008 року[28].

У 2005 році, американський естрадний артист Віллі Нельсон продавав біодизель В20 в чотирьох штатах під торговою маркою «БіоВіллі». На кінець 2005 року це паливо було в наявності на 13 автозаправках та зупинках вантажівок (в основному в Техасі). Більшість покупців були водіями вантажівок. Це паливо також використовувалось для заправки транспорту для турів містера Нельсона, як і його особистого транспорту[29].

В лютому 2006 року, група учнів середньої школи створила спортивний економічний автомобіль на біодизельному соєвому паливі. Авто розганяється від 0 до 60 миль/год за 4 сек та проїжджає більше ніж 50 миль на одному галлоні[30]. Авто під назвою «К-1 Етек» приводиться в рух двигуном «Фольксваген» для задніх коліс та електричним приводм «прискорювачем на постійному струмі», що крутить передні колеса для швидкого розгону[31].

Джерела[ред.ред. код]

Значна частина змісту статті запозичена із еквівалентної статті у англомовній Вікіпедії.