Бірюза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бірюза
Turquoise.pebble.700pix.jpg
Загальні відомості
Клас мінералу Гіпергенний мінерал
Хімічна формула CuAl6(PO4)4(OH)8·5H2O
Ідентифікація
Колір зелений, блакитний, зелено-сірий
Сингонія триклінна
Спайність досконала по {001}, середня по {010}
Злам раковистий
Твердість за шкалою Мооса 5,0—6,5
Блиск восковий
Прозорість непрозора
Колір риски блідо-зелений, синій до білого
Питома вага 2,6—2,84
Розчинність розчиняється в кислотах
Оптичні властивості кристалів
Плеохроїзм слабкий
Інші властивості
Подібні мінерали варисцит
Радіоактивність відсутня

Бірюза́, або туркус — мінерал, фосфат алюмінію й міді. Напівдорогоцінний камінь, що високо цінується в ювелірній справі.

Назва[ред.ред. код]

Українська назва походить від перського «фірюза» («та, що несе перемогу й щастя»), яка в свою чергу походить від авестійського кореня «сяяти, блищати». У романо-германських мовах бірюзу називають «тюркіс», оскільки камінь потрапляв у Європу з Персії через Туреччину.

Склад і властивості[ред.ред. код]

Склад: Cu Al6 [(OH)2(PO4)]4 4H2O. Домішки: Si, Са, Sr, в менших кількостях — Zn, Мо, Ni, Со, V, Ti, Ba, Be, Mg.

Гіпергенний мінерал класу фосфатів. Сингонія триклінна. Густина 2,6—2,84. Твердість 5,0—6,5. Колір зелений, блакитний, зелено-сірий. Блиск тьмяний, восковий. Симетрія триклінно-пінакоїдальна. Бірюза досить крихка. При нагріванні вона буріє та тріскається, забарвлюючи полум'я в світло-зелений колір. При нагріванні в закритій паяльній трубці виділяє багато води. Розчиняється в кислотах.

Родовища[ред.ред. код]

Бірюза та аргіліт з каньйону Чако

Утворюється при гіпергенних або низькотемпературних (180°C-80 °C) процесах разом з бурими залізняками, халцедоном, каолінітом та іншими вторинними мінералами в мідних родовищах. Виникає головним чином в областях з аридним кліматом. Може утворюватися шляхом вивітрювання, при дії багатих на мідь поверхневих стоків на гірські породи, що містять фосфор та глинозем. Крім того, бірюза може мати органічне походження, в цьому випадку вона утворюється з викопних решток тварин — кісток і зубів.

Найкращі родовища цього мінералу знаходяться в Ірані біля міста Ніішапура. За межами цієї країни бірюзу добувають в Єгипті (на Синайському півостріві), Афганістані, Середній Азії (родовища Бірюзакан, Аякщі, Кальмакирське).

У вигляді кристалів бірюза трапляється вкрай рідко. Зазвичай вона має вигляд прожилок, конкрецій гроноподібної або ниркоподібної форми. На зрізі часто помітний павутиноподібний малюнок з чорних або бурих прожилок («сітчаста бірюза»).

Застосування[ред.ред. код]

Turquoisecollection.jpg

Напівдорогоцінний камінь, відомий серед ювелірів з давніх часів. Прикраси з бірюзою знайдені серед археологічних пам'яток Давнього Єгипту, Месопотамії, Персії, Давнього Китаю, держав на півострові Інд, у пірамідах ацтеків. В Європу цей мінерал також потрапив досить давно: найвірогідніше, його завезли з Персії через Османську імперію разом з іншим крамом, що довозили Шовковим шляхом. Втім європейці не відразу полюбили цей камінь. Мода на бірюзу поширилася лише у XV сторіччі. Так само і в Японії цей мінерал став відомим лише після XVІІІ сторіччя.

Бірюзу високо цінували за чудовий колір: в Європі та Персії віддавали перевагу синьому камінню, в Тибеті й Монголії — зеленкуватому. Бірюза була використана при оздобленні відомого мавзолею Тадж Махал. Найкраща у світі бірюза (за розміром, кольором, його однотонністю) знаходилась у скарбниці перських шахів, де виділялася колекція інкрустованих бірюзою кальянів, срібного посуду та зброї. Найбільшим скарбом була тіара шахині Фарах Пехлеві, в якій зосереджувалися неперевершені бірюзові камені різних розмірів. Ювеліри зазвичай поєднували бірюзу з коралами, рубінами, алмазами, золотом і сріблом.

Великий попит на цей мінерал спричинив те, що його почали підробляти. Найдавніші імітації бірюзи, виготовлені з фаянсу, відомі з Єгипту. Пізніше підробки почали виготовляти з порцеляни, кераміки, фарбованого пластику, сплавів міді з алюмінієм (так звана «віденська бірюза», що являє собою фосфат алюмінію, забарвленний міддю). В 1972 році П'єр Жильсон винайшов синтетичну бірюзу, якість якої значно перевищувала попередні підробки. В XXI сторіччі найпопулярнішою імітацією цього мінералу є напівсинтетичний продукт, в якому до синтетичної основи додаються мелені залишки справжньої бірюзи.

Різновиди[ред.ред. код]

Розрізняють:

  • бірюза блакитно-зелена (інша назва бірюзи);
  • бірюза залізиста (відміна бірюзи, яка містить до 5,32% FeO);
  • бірюза західна (торговельна назва бірюзи);
  • бірюза кістяна, або викопна (відміна бірюзи, яка являє собою викопні органічні рештки: кістки та зуби; складена переважно мікрокристалічним апатитом, забарвленим вівіанітом у синій колір);
  • бірюза колорадська (бірюза з плато Колорадо, США);
  • бірюза натічна (бірюза у вигляді натічних агрегатів), давньоукраїнська назв цієї форми — блискавець;
  • бірюза невадська (інша назва варисциту);
  • бірюза персидська (торговельна назва бірюзи з Ірану);
  • бірюза східна (торговельна назва бірюзи).

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]