Бірюза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Туркус
Загальні відомості
Статус IMA затверджений (А)[d][1]
IMA-номер IMA1967 s.p.
Абревіатура Tqu[2]
Хімічна формула CuAl6(PO4)4(OH)8·4H2O
Клас мінералу Гіпергенний мінерал
Nickel-Strunz 10 8.DD.15[3]
Dana 8 42.9.3.1
Ідентифікація
Колір зелений, блакитний, зелено-сірий
Сингонія триклінна
Просторова група кристалографічна група 1d[4]
Спайність досконала по {001}, середня по {010}
Злам раковистий
Твердість 5,0—6,5
Блиск восковий
Прозорість непрозора
Колір риси блідо-зелений, синій до білого
Густина 2,6—2,84
Розчинність розчиняється в кислотах
Оптичні властивості кристалів
Плеохроїзм слабкий
Інші характеристики
Подібні мінерали варисцит
Радіоактивність відсутня
Названо на честь Туреччина (французька)[5]
CMNS: Бірюза у Вікісховищі

Ту́ркус[6] або бірюза́[7] (перс. فیروزهфірузе́, «та, що несе перемогу й щастя») — мінерал, фосфат алюмінію й міді. Напівдорогоцінний камінь, що високо цінується в ювелірній справі.

Пізніша назва — «ту́ркус»[8] (фр. turquoise, похідне від фр. turc — «турецький») — від 17 століття мінерал приходить до Європи через Туреччину з перського Хорасану[9][10][11] .

Склад і властивості[ред. | ред. код]

Хімічна формула: Cu Al6 [(OH)2(PO4)]4 4H2O. Домішки: Si, Са, Sr, в менших кількостях — Zn, Мо, Ni, Со, V, Ti, Ba, Be, Mg.

Гіпергенний мінерал класу фосфатів. Сингонія триклінна. Густина 2,6—2,84. Твердість 5,0—6,5. Колір зелений, блакитний, зелено-сірий. Блиск тьмяний, восковий. Симетрія триклінно-пінакоїдальна. Бірюза досить крихка. При нагріванні вона буріє та тріскається, забарвлюючи полум'я в світло-зелений колір. При нагріванні в закритій паяльній трубці виділяє багато води. Розчиняється в кислотах.

Родовища[ред. | ред. код]

Бірюза та аргіліт з каньйону Чако

Утворюється при гіпергенних або низькотемпературних (180 °C-80 °C) процесах разом з бурими залізняками, халцедоном, каолінітом та іншими вторинними мінералами в мідних родовищах. Виникає головним чином в областях з аридним кліматом. Може утворюватися шляхом вивітрювання, при дії багатих на мідь поверхневих стоків на гірські породи, що містять фосфор та глинозем. Крім того, бірюза може мати органічне походження, в цьому випадку вона утворюється з викопних решток тварин — кісток і зубів.

Найкращі родовища цього мінералу знаходяться в Ірані біля міста Нішапура. За межами цієї країни бірюзу добувають в Єгипті (на Синайському півостріві), Афганістані, Середній Азії (родовища Бірюзакан, Аякщі, Кальмакирське).

У вигляді кристалів бірюза трапляється вкрай рідко. Зазвичай вона має вигляд прожилок, конкрецій гроноподібної або ниркоподібної форми. На зрізі часто помітний павутиноподібний малюнок з чорних або бурих прожилок («сітчаста бірюза»).

Історія та Застосування[ред. | ред. код]

Напівдорогоцінний камінь, відомий серед ювелірів з давніх часів. Прикраси з бірюзою знайдені серед археологічних пам'яток Давнього Єгипту, Месопотамії, Персії, Давнього Китаю, держав на півострові Індостан, у пірамідах ацтеків. В Європу цей мінерал також потрапив досить давно: найвірогідніше, його завезли з Персії через Османську імперію разом з іншим крамом, що довозили Шовковим шляхом. Втім європейці не відразу полюбили цей камінь. Мода на бірюзу поширилася лише у XV сторіччі. Так само і в Японії цей мінерал став відомим лише після XVIII сторіччя.

Бірюзу високо цінували за чудовий колір: в Європі та Персії віддавали перевагу синьому камінню, в Тибеті й Монголії — зеленкуватому. Бірюза була використана при оздобленні відомого мавзолею Тадж Махал. Найкраща у світі бірюза (за розміром, кольором, його однотонністю) знаходилась у скарбниці перських шахів, де виділялася колекція інкрустованих бірюзою кальянів, срібного посуду та зброї. Найбільшим скарбом була тіара шахині Фарах Пехлеві, в якій зосереджувалися неперевершені бірюзові камені різних розмірів. Ювеліри зазвичай поєднували бірюзу з коралами, рубінами, алмазами, золотом і сріблом.

Великий попит на цей мінерал спричинив те, що його почали підробляти. Найдавніші імітації бірюзи, виготовлені з фаянсу, відомі з Єгипту. Пізніше підробки почали виготовляти з порцеляни, кераміки, фарбованого пластику, сплавів міді з алюмінієм (так звана «віденська бірюза», що являє собою фосфат алюмінію, забарвленний міддю). В 1972 році П'єр Жильсон винайшов синтетичну бірюзу, якість якої значно перевищувала попередні підробки. У XXI сторіччі найпопулярнішою імітацією цього мінералу є напівсинтетичний продукт, в якому до синтетичної основи додаються мелені залишки справжньої бірюзи.

Різновиди[ред. | ред. код]

Бірюза у Малій гірничій енциклопедії

Розрізняють:

  • бірюза блакитно-зелена (інша назва бірюзи);
  • бірюза залізиста (відміна бірюзи, яка містить до 5,32 % FeO);
  • бірюза західна (торговельна назва бірюзи);
  • бірюза кістяна, або викопна (відміна бірюзи, яка являє собою викопні органічні рештки: кістки та зуби; складена переважно мікрокристалічним апатитом, забарвленим вівіанітом у синій колір);
  • бірюза колорадська (бірюза з плато Колорадо, США);
  • бірюза натічна (бірюза у вигляді натічних агрегатів), давньоукраїнська назв цієї форми — блискавець;
  • бірюза невадська (інша назва варисциту);
  • бірюза перська (торговельна назва бірюзи з Ірану);
  • бірюза східна (торговельна назва бірюзи).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (February 2013) — 2013.
  2. Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical MagazineCambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database[Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
  4. mineralienatlas.de
  5. steine-und-minerale.de
  6. Туркус // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Бірюза // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X. т.5, стр. 682
  9. Beale, Thomas W. (October 1973). Early trade in highland Iran: A view from a source area. World Archaeology (англ.). 5 (2): 133–148. doi:10.1080/00438243.1973.9979561. ISSN 0043-8243. Архів оригіналу за 25 травня 2021. Процитовано 4 вересня 2021. 
  10. Palache, C.; Berman, H.; Frondel, C. (1951). Dana's System of Mineralogy. Т. II (вид. 7th). Wiley. с. 946–951. 
  11. Turquoise [Архівовано 2007-05-20 у Wayback Machine.]. minerals.usgs.gov

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]