Біциллі Петро Михайлович

Біциллі Петро Михайлович
Народився	1 (13) вересня 1879 Одеса, Російська імперія
Помер	25 серпня 1953(1953-08-25) (73 роки) Софія, Народна Республіка Болгарія
Поховання	Софія
Країна	Російська імперія  Болгарія
Діяльність	історик
Галузь	історія культури
Alma mater	ОНУ ім. І. І. Мечникова
Вчене звання	професор
Вчителі	Щепкін Євген Миколайович
Відомі учні	Вайнштейн Осип Львович
Знання мов	російська і болгарська
Заклад	Софійський університет Святого Климента Охридського
Нагороди	Орден Святого Станіслава

Петро Михайлович Біциллі (англ. Bizzilli, 1... (13) вересня 1879 Одеса — 25 серпня 1953 Софія НРБ) — український та болгарський історик, професор Імператорського Новоросійського та Софійского університету.

Життєпис

Народився 1 вересня 1879 в Одесі, в дворянській родині, що мала предків-італійців.

Предки вихідці з Балкан, переселилися з області Епір у Російську імперію в останній третині XVIII ст. Представники зіграли значну роль в організації розміщення греко-албанських переселенців на південно-українських територіях. За мужність і героїзм у боях під час російсько-турецьких війн прапрадід Петра Константин Гіко Біциллі (помер 5.01.1813), який очолював Грецький дивізіон, отримав орден Георгія Переможця 4-го класу, спадкове дворянство й значні земельні володіння на півночі Одеського повіту Херсонської губернії (нині села Бецилове та Старокостянтинівка). Прадід — Михайло Костянтинович був колежським секретарем, мешкав у своєму помісті у Одеському повіті.

Батько — Михайло Хомич (1849—1916) був секретарем Одеського губернського кредитного товариства; мати — Катерина Адольфівна Штейнгарт (1851—1936) походила з єврейської родини, що перейшла в православ'я. Початкову освіту одержав вдома, потім закінчив у 1899 році зі срібною медаллю 2-гу одеську гімназію; у цьому ж році поступив на юридичний факультет Імператорського Новоросійського університету, в 1900 перейшов на історико-філологічний факультет. За участь у революційних подіях двічі виключався з університету (1902, 1905), перебував під негласним наглядом поліції. В 1905/1906 служив в армії; закінчив службу в чині унтер-офіцера. В 1906 здав іспити за весь курс університету й одержав диплом першого ступеня. З 1906 року був професорським стипендіатом. У 1910 році склав магістерські іспити й прочитав пробні лекції — «Фрідріх П Гогенштауфен», «Накази 1789 р. як історичне джерело». З 1911 року — приват-доцент кафедри загальної історії Імператорського Новоросійського університету. В 1913–1914 роках був у наукових відрядженнях у країнах Європи: працював в архівах Німеччини, Франції, Італії згідно програми, що склав В. Крусман.

У 1913 р. йому було надано за вислугу років чин надвірного радника.

З 4 вересня 1917 року був штатним доцентом Новоросійського університету, а з 6 вересня 1918 року — виконувачем обов'язки ординарного професора. У травні 1919 року був обраний професором.

Крім університету працював в Одеському політехнічному інституті, на Одеськіх вищих жиночіх курсах (з 1909 р.), у жіночих гімназіях.

28 січня 1920 року разом з родиною залишив Одесу на пароплаві «Rio-Pardo», що направлявся в Салоніки. Перші роки еміграції (1920—1923) пройшли в Сербії — спочатку в Вран'є, потім у Скоп'є, де став доцентом кафедри всесвітньої історії організованого у лютому 1920 філії філософського факультету Бєлградського університету.

Софійський період життя

В 1924—1948 роках був ординарним професором Університету «Святого Климента Охридского» у Софії. Тут за 25 років роботи він прочитав 78 лекційних курсів із проблем загальної історії, брав участь у перших євразійських збірниках (1922, 1923 рр.), потім відійшов від євразійського руху, розкритикувавши його доктрину з ліберально-демократичних позицій. В еміграції значно розширилася його дослідницька проблематика: поряд з історією культури він працював в області філософії й теорії історії, соціології й політології, історії літератури й теоретичної лінгвістики тощо; друкувався в емігрантських виданнях — «Современные записки», «Числа», «Новый Град» та ін., але в політичному житті емігрантських кіл участі не брав. Після Другої світової війни тричі подавав прохання про надання радянського громадянства, але одержав відмову. У 1948 році був звільнений із Софійського університету як «буржуазний вчений».

Помер 25 серпня 1953 від раку легень.

Особисте життя

Дружина — Марія Тадеушівна Полянкевич-Орехова (1879—1959). Одружились у 1910 році.

Дочка: Марія Петрівна Біциллі (1917—1996).

Брат: Михайло Михайлович Біциллі (1909—1959).

Наукова діяльність

Титульний лист книги Історія Росії від початку XIX в. до другої революції (1917 р.). Софія, 1947

Еволюція дослідницької проблематики в одеський період — від новистики через антикознавство до медієвістики. Основними наставниками в Імператорського Новоросійського університету були Є. Щепкін, Э. Штерн, В. Крусман. У студентські роки під впливом Є. Щепкіна займався переважно європейською історією нового часу. Перші публікації (1912) під впливом низки робіт Е. Штерна присвячені історії Риму. Від'їзд Е. Штерна в Німеччину (1911) і відхід Є. Щепкіна у велику політику (1906) сприяли зміні його спеціалізації: з 1913 р. головною областю навчальних та наукових інтересів стає європейське середньовіччя. В. Крусман, представник петербурзької культурологічної школи, сприяв зближенню з І. Гревсом і його безпосередніми учнями — О. Добіаш-Рождественською, Л. Карсавіним, М. Оттокаром та ін. У травні 1917 захистив у Петроградському університеті магістерську дисертацію («Салимбене. Очерки итальянской жизни ХІІІ в.»). Протягом 1911—1919 років розробив і читав курси лекцій: пропедевтичні; загальні — з історії Сходу (1913) і історії Рима (1917—1918), з історії середніх віків (з 1913); спеціальні — «Вступ у вивчення середньовічної історичної літератури», «Історія історіографії» (1917/1918). На практичних заняттях з історії середніх віків вивчав зі студентами історію французьких міських громад по текстах міських хартій (1912/1913); історію європейських середньовічних університетів (1913/1914); законодавчі пам'ятки Франції раннього середньовіччя — «Салічну правду» тощо (1914/1915); історію селянства та феодального землеволодіння в європейських країнах (з 1914); історію італійської Комуни ХШ-XIV ст. (1919) тощо. Був дійсним членом — історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті, брав участь у роботі ОБТ та Одеського товариства історії і старожитностей.

Наукова спадщина включає більше 300 друкованих праць, написаних на російській, болгарській, сербській, чеській, французькій, англійській, італійській і німецькій мовах. Дослідницький діапазон історика: від античності до новітньої історії, від західноєвропейської до російської й української, історії Сходу; історія й теорія історичної науки, історія культури тощо. Після тривалого забуття, з рубежу 1990-х, учені з різних країн — Німеччини, Болгарії, Ізраїлю, Росії, США, України тощо, звернулися до його творчості, полідисциплінарному по своєму діапазоні й інтердисциплінарному в підході до осягнення історичної реальності. У сучасній літературі його характеризують як видатного мислителя, «піонера» історико-психологічних і культурологічних методів, дослідника-енциклопедиста, що залишили помітний слід у багатьох областях гуманітаристики.

Праці

• Тацит и Римский империализм // ЗООИД. — Одесса, 1912. — Т.30;
• Салимбене. Очерки итальянской жизни ХШ в. — Одесса, 1916;
• Основы социализма. — Одесса, 1917;
• Падение Римской империи. — Одесса, 1919;
• Элементы средневековой культуры. — Одесса, 1919;
• Очерки теории исторической науки. — Прага, 1925;
• Проблемы русско-украинских отношений в свете истории. — Прага, 1930;
• Основни насоки в историческото развитие на Европа. От началото на християнската ера до наше време. — София, 1993;
• Увод в изучаването на новата и най-новата история (Опит за периодизация). — София, 1993;
• Место Ренессанса в истории культуры /Сост., предисл. и коммент. Б. С. Каганович. — СПб., 1996;
• Трагедия русской культуры: Исследования. Статьи. Рецензии /Вступ. ст., сост. и коммент. М. А. Васильевой. — М., 2000.

Нагороди

• Орден Св. Станіслава ІІІ ст.
• Медаль на згадку 300-ліття Дома Романових;

Література

• Галчева Т. П. М. Бицилли — опыт возвращения // Бицилли П. М. Избранное: историко-культурологические работы. — Том первый. — София, 1993. — С. 7 — 40;
• Дочев Д. Пьотр Михайлович Бицили // Бицили П. М. Европейската култура и Ренесансът: Избрани студии. — София, 1994. — С. 9 — 46;
• Казаков Г. Петро Біціллі // КС. — 1995. — № 1. — С. 79-81;
• Вомперский В. П. Петр Михайлович Бицилли. Жизненный и творческий путь // Бицилли П. М. Избранные труды по филологии. — М., 1996. — С. 6-21;
• Шумейко Д. А. Публикации П. М. Бицилли на страницах «Известий Одесского библиографического общества» // ЗІФ. — Випуск 10. — Одеса, 2000. — С. 51-59;
• Велева М. Българската съдба на проф. П. М. Бицилли — София, 2004. — 162 с.
• Професори Одеського (Новоросійського) університету: Біогр. Словник. — Т. 2: А — І. — 2-е вид., доп./ Відп. ред. В. А. Сминтина. — Одеса: Астропринт, 2005. — С. 128—131.
• Нємченко І. В. Проблеми середньовічної культури в дослідженнях науковців Новоросійського університету // ЗІФ. — Вип. 16. — Одеса, 2005. — С.336-342;
• Бирман М. А., П. М. Бицилли (1879—1953). Штрихи к портрету ученого // Бицилли П. М. Избранные труды по средневековой истории: Россия и Запад / Сост. Ф. Б. Успенский; Отв. ред. М. А. Юсим. — М., 2006. — С.633-718;
• Каганович Б. С. Русские медиевисты первой половины ХХ века. — СПб, 2007. — С.163-230;
• Попова Т. Н. Историография в лицах, проблемах, дисциплинах: Из истории Новороссийского университета. — Одесса, 2007. — С.327-452.
• Галчева Т. Н., Голубович И. В. "Понемногу приспособляюсь к «независящим обстоятельствам». П. М. Бицилли и семья Флоровских в первые годы эмиграции. — София: Солнце, 2015; — 320 с.
• БициллиП. М. Элементы средневековой культуры. - СПб.: Мифрил, 1995. -XXVIII + 244 с. [Архівовано 12 вересня 2021 у Wayback Machine.]

Посилання

• Г. Д. Зленко. БІЦІЛЛІ Петро Михайлович [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 298. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• БІЦІ́ЛЛІ Петро Михайлович [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України