Бішофіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бішофіт
Magnesium chloride.jpg
Загальні відомості
Клас мінералу хлориди
Генезис осадовий
Хімічна формула MgCl2·6Н2О
Ідентифікація
Колір безбарвний, білий
Сингонія моноклінна
Спайність відсутня
Твердість за шкалою Мооса 1-2
Блиск скляний
Прозорість прозорий
Колір риски білий
Питома вага 1,6
Розчинність легко розчиняється у воді
Інші властивості
Особливі характеристики гірко-пекучий на смак
Magnesium-chloride-3D-polyhedra.png


Бішофі́т (рос. бишофит, англ. bishofite; нім. Bischofit) — мінерал класу галогенідів, MgCl2·6Н2О.

Назва[ред.ред. код]

Мінерал названо на честь німецького геолога Густава Бішофа, який вперше описав цей мінерал в кінці XIX ст. в Німеччині.

Походження і властивості[ред.ред. код]

Заключний продукт галогенезу, який утворюється на останній стадії формування соляних відкладів сульфатного типу багатих магнієм. Іноді містить домішки Br — до 1 %. Сингонія моноклінна. Безбарвний або білий, іноді забарвлений тонкодисперсним гематитом в червоний колір. Блиск скляний або матовий. Крихкий. Спайність відсутня. Твердість 1-2. Густина 1,6. Гігроскопічний, на повітрі (особливо холодному) розпливається. Добре розчинний у воді і спирті. Має пекучий, гіркий смак. За походженням головним чином осадовий, хемогенний.

Поширення[ред.ред. код]

Мінеральні скупчення бішофіту є лише в декількох місцях планети: Туркменістані (затока Кара-Богаз-Гол), Ізраїлі (Мертве море), Росії (Волгоградська обл., Астрахань — ропа оз. Мале Лиманське), Україні (Полтавська обл., Чернігівська обл.), Болгарії (ропа Поморського озера).

В Україні[ред.ред. код]

Новоподольське родовище бішофіту розташоване в північно-західній частині Дніпровсько-Донецької западини на північному заході Срібнянської депресії. Відкрите при проведенні пошуково-розвідувальних робіт на нафту і газ. Дослідно-промислове видобування бішофіту здійснюється з 1991 р. Полтавське родовище є найбільш глибоким (2,5 км), а мінерал містить найбільшу кількість мікроелементів, що й обумовлює його біологічні та реабілітаційні ефекти.

У Чернігівській області зафіксовані великі прогнозні ресурси бішофіту — 1171,7 млн тонн, категорії Р2.[1]

Використання[ред.ред. код]

Бішофіт — цінна і дешева сировина для одержання магнію і його сполук, виробництва магнезіального цементу; використовується для просочування деревини з метою її зміцнення. 99% бішофіту видобувається для технічних цілей, й лише менше 1% бішофіту Полтавського родовища - спеціально для потреб медицини та санаторно-курортного лікування.

В медицині та реабілітації[ред.ред. код]

Полтавський бішофіт[ред.ред. код]

Полтавський бішофіт сьогодні являє собою добре вивчений мінерал, що широко застосовується у лікуванні багатьох захворювань опорно-рухового апарату, нервової, серцево-судинної систем, а також в якості адаптогенного, антистресового та седативного засобу (у ваннах).

Цілющу дію бішофіту першими виявили робітники бурових свердловин, котрі, зустрівшись з цим мінералом, звернули увагу, що при контакті із розсолом у них зникають болі у суглобах та м'язах рук. Після цього на бішофіт звернули увагу вчені-медики.

У якості потужного протизапального чинника бішофіт став важливішим природним засобом у ревматології при ураженнях опорно-рухового апарату (артрити, артози, остеохондроз хребта) і в травматології — реабілітації травм. Завдяки високому вмісту природного магнію, калію, та йоду Полтавський бішофіт посів чільне місце у кардіології в реабілітації ішемічної хвороби серця та гіпертонічної хвороби, при вегето-судинній дистонії, при захворюваннях центральної та периферичної нервової систем (неврози, стреси, неврити, невралгії, радикуліти). Біологічна конкуренція мінералів бішофіта з радіонуклідами робить його природним засобом лікування хвороб у ліквідаторів аварії на ЧАЕС, поліпшення здоров'я їхніх дітей.

Захворювання опорно-рухового апарату, кардіологія, неврологія, ревматологія, реабілітація після травм та спортивна медицина — усе це не повний перелік сфер застосування бішофіту. Бішофіт широко застосовується у відділеннях фізіотерапії лікарень, санаторіях, центрах медичної реабілітації, в бальнеологічних курортах та здравницях, спортивних центрах. Його призначають розуміючі сімейні лікарі, терапевти, неврологи, травматологи.

У санаторіях загальні ванни із бішофітом мають оздоровчу, загально зміцнюючу, антистресову, адаптогенну дію; знімають стрес та покращують сон. Наявний косметичний ефект бішофітної ванни. Штучні йодо-бромні ванни з успіхом замінюють на бішофітні, адже бішофіт — депо природного йоду, брому, магнію, калію, мікро- та ультра елементів. 1-2 літри Полтавського бішофіту (або 200-300 мл „Кристалічного концентрату”) розводять на 120-150 л води, температура 37-39 °С, час приймання ванни 10-15 хвилин. У фізіотерапії бішофіт застосовується у поєднанні із прогріваннями озокеритом та парафіном. Доведена висока ефективність комбінації Бішофіта Полтавського та грязелікування.[2]

Увесь комплекс ефектів Полтавського бішофіту став корисним при підготовці спортсменів. У професійному масажі та фізіопроцедурах бішофіт допомагає спортсменам досягати високих результатів, прискорює реабілітацію, зберігає здоров'я, сприяє подовженню спортивного стажу. Багато фізіотерапевтичних та санаторних процедур з Полтавським бішофітом можна продовжувати і у домашніх умовах. Це ванночки для кінцівок, масаж та розтирання. Лікарі рекомендують використовувати бішофіт для природної підтримки ефектів своєї традиційної лікарської терапії.[3]

Останні експериментальні дослідження (на щурах) довели, що внутрішній прийом Полтавського бішофіту значно сприяє активації процесів регенерації слизової оболонки шлунка, нормалізує початкові порушення вуглеводного обміну, функціональний стан сердцево-судинної системи, обмежує імуннозапальні процеси у суглобах.[4]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Протокол № 587, ГКЗ України, 30.01.2001 р.
  2. Оржешковский В.В., Оржешковский Вас.В. Бишофитотерапия // Вестник физиотерапии и курортологии. — 2005. — №3. — С. 62—71
  3. Казаков Ю.М., Катюхин О.В. Физиотерапия и клиническая медицина: время для компромиссов // Вестник физиотерапии и курортологии. — 2007. — №2 — С. 106—107
  4. Внутрішній прийом Полтавського бішофіту (експериментально-клінічні дослідження) / Бабов К.Д., Золотарьова Т.А., Насібуллін Б.А. та ін. — К.: КІМ, 2010. — 88 с.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]