ВЛ40
| ВЛ40 | |
|---|---|
 | |
| Основні дані | |
| Роки будування |
ВЛ40-002 — 1966 ВЛ40-001 — 1969 |
| Країна будування |
 СРСР |
| Завод | ТЕВЗ |
| Разом побудовано | 2 |
| Ширина колії | 1520 мм |
| Рід служби | пасажирський |
| Технічні дані | |
| Рід струму і напруга у контактній мережі |
змінний, 25 кВ, 50 Гц |
| Конструкційна швидкість | 160км/год |
| Осьова формула | 2О-2О |
| Довжина локомотива | 18 020 мм |
| Робоча маса | 88 т |
| Навантаження від рушійних осей на рейки | 22 тс |
| Система регулювання | з боку нижчої напруги із зустрічно-погодженим включенням обмоток |
| Тип ТЕД |
ВЛ40-002 — ЕТ-1600 ВЛ40-001 — ТЛ-1М |
| Діаметр коліс | 1250 мм |
| Годинна потужність ТЕД | 2×1600 кВт |
| Сила тяги годинного режиму | 14 000 кгс |
| Швидкість годинного режиму | 83,2 км/год |
ВЛ40 — серія дослідних радянських чотиривісних пасажирських електровозів, які були випущені Тбіліським електровозобудівним заводом у 1966 та 1969 рр.
Проект[ред. | ред. код]
У 1960-х роках НЕВЗ та ТЕВЗ розробляли проект односекційного пасажирського електровозу з мономоторним приводом, при якому обидві колісні пари візка приводяться у рух загальним тяговим двигуном. В результаті НЕВЗ обмежився лише проектом, а ТЕВЗ побудував два електровози масою 88 тонн з несучим кузовом і візками виробництва Ворошиловградського заводу - ВЛ40-002 в 1966 році і ВЛ40-001 в 1969.
Крім невеликої ваги, особливістю цих електровозів був мономоторний привід (один тяговий електродвигун приводив у рух 2 колісні пари), а тягові зусилля від візків на кузов передавалися через похилі тяги. Потужність електровозів становила не більше 3200 кВт. Силова електрична схема була запозичена у електровоза ВЛ80к, і мала також 33 позиції регулювання напруги та три ступені ослаблення збудження (69%, 50%, 40%). При цьому була запропонована нова схема допоміжних машин: замість фазорозщеплювача був застосований фазозрушуваючий трансформатор, який живив двофазні асинхронні двигуни - шість двигунів вентиляторів і два двигуни компресорів. Привід колісних пар кожного візка передавався через карданну муфту і однобічний редуктор.
Доля[ред. | ред. код]
На подвльшу долю локомотива вплинув ряд факторів: доволі невелика потужність електровозу (вона становила не більше 3200 кВт), зростання ваги пасажирських поїздів вимагало потужніших локомотивів, початок поставок з Чехословаччини потужніших шестивісних електровозів ЧС4. У зв'язку з цим, електровози ВЛ40 не надійшли серійне виробництво та навіть експлуатацію. Роботи над двома виробленими електровозами були припинені ще до проведення тягово-енергетичних випробувань, а самі локомотиви були покинуті на коліях НЕВЗу.
На сьогоднішній день жоден екземляр не зберігся.