ВЧК

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР, скорочено ВЧК (від рос. Всероссийская чрезвычайная комиссия) — в 19171922 роках державно-політичний карний орган уряду «більшовиків» (на чолі з В.І.Леніним), створений за більшовицькою формулою для «боротьби з контрреволюцією і саботажем». Заснований на чолі з Феліксом Едмундовичем Дзержинським у грудні 1917 року. В 1918 році були створені місцеві органи ВЧК: губернські, повітові (ліквідовані у січні 1919 року), транспортні, фронтові і армійські ЧК, станом на 1918 г. налічувалося 40 губернських й 365 повітових надзвичайних комісій.

Діяльність[ред.ред. код]

ВЧК проводила масові позасудові репресії в основному за класовим та ідеологічним принципом, впровадила масовий «червоний терор». Згідно зі звітом, обпублікованим начальником відділу ВЧК з боротьби з контрреволюцією М.Лацисом, в 1918 році й за 7 місяців 1919 року було розстріляно 8 389 осіб[1], хоча існує думка, що ця цифра сильно применшена[2].

Ставлення до червоного терору очільника ВЧК, Ф. Дзержинського, видно, зокрема, з наступних його слів:

Нехай робітничий клас роздавить масовим терором гідру контрреволюції! Нехай вороги робітничого класу знають, що кожен затриманий зі зброєю в руках буде розстріляний на місці, що кожний, хто насмілиться на найменшу пропаганду проти радянської влади, буде негайно арештований й ув'язншений до концентраційного табору![3]

За даними Київської філії Особливої слідчої комісії з розслідувань злодіянь більшовиків генерала Рерберга (1918—1919):

Расследование комиссии Рёрберга установило 4 800 убийств в Киеве лиц, имена которых удалось установить. Из могил кладбищ вырыто 2 500 трупов. Могил старше 4-х недель не открывали. Общее число перебитых достигает 12 000 человек (жители называли 30-40 тыс. ч.). Из них приблизительно 700 известных людей — 36 профессоров, потом врачи, инженеры, лидеры парт., прежние высшие чиновники, генералы, высшие духовные лица, представители купечества и аристократии. 82 члена национального клуба, убитые все в один день. Около 5 000 прежних офицеров малых чинов, маленьких чиновников и служащих, рядовое духовенство, железнодорожники, приказчики, ремесленники и другие граждане. Приблизительно 1 500—2 000 крестьян из губернии, главным образом из окрестностей, остальные 4-5 тыс. чел.  — рабочие.
Имена убийц, садистов, преступников, называвшихся народными комиссарами, известны. Они установлены по документам, найденным в киевских чрезвычайках и по показаниям чекистов и свидетелей. 50 % — евреев с еврейскими фамилиями, 25 % — евреев с русскими псевдонимами, 15 %  — латышей, венгров и китайцев, и всего около 10 % русских. Из общего числа 20 % были женщины. Из общего числа евреев-чекистов около 20 % уголовных преступников. Из русских  — 80 % уголовных. В полтавской ЧК в короткое время сменилось 3 председателя, убивавшие один другого  — все три бывшие каторжники.

Протягом 19181922 років проводила спецоперації на території України та за її межами по ліквідації діячів УНР та повстанського антибільшовиського руху. Жертвою ВЧК зокрема став український композитор Микола Дмитрович Леонтович.

Подальша доля робітників ВЧК[ред.ред. код]

У 1922 році ВЧК реорганізована (змінила назву) в Державне політичне управління (рос.  — ГПУ) з передачею повноважень і з фактичним переходом контролю й керування органами державної безпеки від політичної партії до Й.В. Сталіна, ГПУ поширило репресії й на власних співробітників, що було пов'язано з боротьбою Сталіна проти «троцькістів» і «зінов'євців» та пошуком інших внутрішніх ворогів.

Так, протягом 1920-х—1930-х років були розстріляні приблизно 20 тисяч чекістів, серед них  — колишні керівники ВЧК, що вважалися "соратниками Дзержинського" : А. X. Артузов, Г. И. Бокий, М. Я. Лацис, М. С. Кедрів, В. Н. Манцев, Г. С. Мороз, І. П. Павлуновський, Я. X. Петерс, М. А. Трилиссер, И. С. Уншлихт, В. В. Фомін.[4]

Пізніше імена працівників, яким удалось уникнути репресій, були уславлені в СРСР. Іменами високопосадовців ВЧК — Ф. Дзержинського, Г. Петровського названі площі, вулиці і навіть ряд населених пунктів, зокрема, й міста Дніпропетровськ та Дніпродзержинськ. У багатьох містах існують також численні пам'ятники як «чекістам», так і окремим діячам ВЧК. В той же час існують і пам'ятники жертвам діяльності ВЧК, зокрема на території України  — Меморіальний комплекс пам'яті жертв більшовицького терору 1921 р. у с. Базар Народицького р-ну Житомирської області та каплиця в ім'я ікони Знамення Пресвятої Богородиці на місці масових розстрілів жителів Ялти[5]

Керівники ВЧК в Україні[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лацис М. И. «Два года борьбы на внутреннем фронте». // Москва — 1920. с. 75, с.76.
  2. Геноцид народов России или Холокост по-русски
  3. Ці слова були опуьоіковані в газеті "Известия" від 3 вересня 1918 року
  4. А. Велидов «Красная книга ВЧК»
  5. В Крыму возвели первый памятник жертвам "красного террора"

Джерела[ред.ред. код]