Вагилевич Іван Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Миколайович Вагилевич
Іван Миколайович Вагилевич
Іван Вагилевич
Іван Вагилевич
При народженні: Вагилевич Іван Миколайович
Псевдоніми, криптоніми: Вагилевич Далибор, Волк Заклика
Дата народження: 2 вересня 1811(1811-09-02)
Місце народження: Ясень, тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області.
Дата смерті: 10 червня 1866(1866-06-10) (54 роки)
Місце смерті: Львів
Національність: українець
Мова творів: українська мова
Рід діяльності: прозаїк, поет

Іва́н Микола́йович Вагиле́вич (пол. Iwan Wahylewycz, рос. Иван Вагилевич; псевд. і крипт.: Вагилевич Далибор, Волк Заклика; *2 вересня 1811 —†10 червня 1866) — священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у сім'ї пароха в селі Ясень (тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області).
Початкова освіта — школа в Бучачі; потім — ґімназія Станіславова.[1] Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.

Був одним із зачинателів нової української літератури в Галичині. Співавтор збірок «Зоря» у1835 році (заборонена цензурою) та «Русалка Дністровая» у 1837 році, (дозволена цензурою Угорського королівства і видана в Будапешті, але заборонена цензурою Греко-Католицької Церкви). 1833 року разом з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував «Руську трійцю». Через діяльність у ній Івана Вагилевича висвятили на священика лише через сім років після того, як він закінчив семінарію.

У 1846–1848 роках був душпастирем у селі Нестаничі (тепер Радехівського району).

Під час «весни народів» Іван Вагилевич 1848 року самовільно залишив парафію та виїхав до Львова. Він перейшов на полонофільські позиції: проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі, став редактором газети угрупування української шляхти «Собор Руський» — «Дневник руський» і сформулював на її шпальтах програмні засади модерного українського націоналізму.

Після розгрому революціонерів кардинал Михайло (Левицький) позбавив Івана Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації Іван Вагилевич вирішив перейти на лютеранство. Таким чином він втратив підтримку своїх покровителів — князя Лева Сапіги та графа Маврикія Дідушицького. Останній, який був куратором бібліотеки Оссолінських (тепер — Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України), наполіг на його звільненні. Іван Вагилевич пропрацював лише дев'ять місяців у 1851 р. на посаді кустоша (директора) бібліотеки.

Іван Вагилевич ледве зводить кінці з кінцями, тяжко працюючи, аби прогодувати дружину та дітей: був перекладачем української мови, друкував статті в «Газеті львівській», коригував виступи депутатів Галицького сейму, брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті.

Іван Вагилевич помер 10 травня 1866 року у Львові. Його могилу на Личаківському цвинтарі розшукати неможливо. На полі № 5 стоїть гранітний обеліск із його іменем, надписом українською мовою[2] проте існують твердження, що ця могила не автентична.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Писав українською і польською мовами. Перекладав також із чеської мови. Основна його мовознавча праця «Граматика малоруської мови в Галичині» (1844 р., опублікована 1845 р., польською мовою) відіграла помітну роль у лінгво-дидактиці краю. Інша праця — «Розправа про південно-руську мову» (1843, польською мовою) залишилася у рукопису.

Попри складні життєві обставини, він не залишав своїх наукових занять і плідно співпрацював з Авґустом Бельовським на ниві історичної науки, передусім джерелознавства. Так Вагилевич взяв участь у виданні фундаментальних видань Akta grodzkie i zemskie та Monumenta Poloniae Historica. Писав також власні праці, які мають зразкове джерелознавче підґрунтя.

Підготував опис дако-романської мови з додатком дакійсько-польського словника «Наука про дакійсько-романську мову» (не опублікована, польською мовою). Збирав і опрацьовував лексичні матеріали для словників, зокрема, українсько-німецько-латинського.

Етнографічні праці — «Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття» (1837 р.), «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині» (1839 р.) та «Лемки, мешканці Західного Прикарпаття» (1841 р.) — містять цінний діалектичний матеріал.
З етнографічними працями Івана Вагилевича пов'язується початок наукового вивчення мови і культури Гуцульщини.

Творчі набутки[ред.ред. код]

Автор романтичних балад, поезій у прозі, серії статей про українську літературу. Перекладав «Слово о полку Ігоревім» українською і польською мовами, давши науковий коментар (опубліковано у ЗНТШ, т. 234. Праці філологічної секції. Л., 1997).

З 1835 року і до кінця життя виступав, в основному, як учений, друкуючи свої цікаві фольклорно-етнографічні та історичні розвідки в руських (українських), чеських і польських виданнях («Русалка Дністровая», «Часопис чеського музею», «Варшавська бібліотека», «Бібліотека Оссолінських», «Родинне коло», «Дневник Руський», «Gazeta Lwówska» та іншій місцевій періодиці). Наукова спадщина Івана Вагилевича й досі не зібрана і не вивчена.

  • Співавторство «Русалки Дністрової» → 1837 році
  • «Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття» → 1837 році
  • «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині» → 1839 році
  • «Лемки, мешканці Західного Прикарпаття» → 1841 році
  • «Про упирів та відьом» → 1840 році
  • «Монастир Скит у Маняві» → 1848 році
  • «Замітки о руській літературі» → 1840 році
  • «Наука про дакійсько-романську мову» → 1845 році
  • «Граматика малоруської мови в Галичині» → 1844 році
  • «Розправа про південно-руську мову» → 1843 році
  • «Замітки о руській літературі» → 1848 році
  • «Початкові правила малоруської граматики» → 1846 році
  • Літературна розвідка «Передговор к народним руським пісням» (передмова з Русалки Дністрової)
  • Співавторство «Akta grodzkie i zemskie» та «Monumenta Poloniae Historica»
  • Поезії з «Русалки Дністрової»
    • «Мадей»
    • «Жулин і калина»
    • «Колядки» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
    • «Ладкані» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
    • «Гагілки» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
  • Переклади на польську та руську-українську мови:
    • «Дочка Слави» → поема чеського письменника Яна Коллара → !!! році
    • «Краледворський рукопис» → окремі твори В. Ганки та Й. Лінди → !!! році
    • «Слова о полку Ігоревім» → на українську та польську мови → !!! → !!! році
    • «Повість минулих літ» → на польську мову → !!! році

Вшанування Івана Вагилевича[ред.ред. код]

Незважаючи на всю суперечливість життя та творчості Івана Вагилевича , він залишається для українців шанованою персоною, будучи одним із зачинателів українського руху просвітництва та першовідкривачем багатьох фолькльорних українських тематик. Тому в багатьох містах та селах України шанують автора «Руської трійці»: називаючи вулиці його іменем, ставлячи меморіальні дошки та пам'ятники.

31 грудня 2013 року в Івано-Франківську відкрили перший в світі пам'ятник «Руській Трійці». Серед постатей на пам'ятнику є, зокрема, Іван Вагилевич[3].

Література[ред.ред. код]

  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Жадько В. О. . Український некрополь.— К., 2005.— С. 135
  • Розумний Я. (редактор). Маркіян Шашкевич на Заході / Інститут-Заповідник Маркіяна Шашкевича: Вінніпег, 2007
  • Гриценко П. Ю. . Вагилевич Іван Миколайович // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9
  • Огоновскій О. Исторія литературы руской.— Львів, 1894.— ч. 4
  • Возняк М. Галицкие граматики української мови першої половини XIX віку.— Львів, 1911
  • Гуменюк М., Кравченко Є. . Маркіян  Шашкевич, Іван Ва­гилевич, Яків Головацький. Бібліографічний покажчик.— Львів, 1962
  • Семчинський С. В.  Фонетичні особливості «Дакійського словника» І. М. Вагилевича // «Вісник Київського університету. Серія філологічна», 1970, № 12;
  • Франко І. Я. До біографії Івана Вагилевича. // Франко І. Я.  Зібрання творів.— К., 1982.— Т. 37.
  • Петраш О. Руська трійця.— К., 1986
  • Дзьобан О.  Іван Вагилевич. Покажчик рукописів праць та матеріалів до біографії.— Львів, 1986
  • Дем'ян Г. Іван Вагилевич  — історик, народознавець.— К., 1993
  • Купчинський О. «Слово о полку Ігоревім» у перекладах, переспівах і дослідженнях першої пол. XIX ст.— Львів: З аписки НТШ, 1997.— Т. 234
  • Медведик П., Петраш О. Вагилевич Іван Миколайович / Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Медведик П., Петраш О. Вагилевич Іван Миколайович / Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c. с.218
  2. Відомі поховання / Личаківський некрополь
  3. В Івано-Франківську встановили пам'ятник «Руській трійці»