Джорджо Вазарі
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Джорджо Вазарі (*30 липня 1511 — †27 червня 1574) — італійський архітектор (архітектурний ансамбль Уфіцці), теоретик і історик мистецтва.
Славу Вазарі принесла книжка «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» (Рим, 1550).
Зміст |
[ред.] Біографія
Батько Вазарі, Антоніо, працював гончарем. Все життя автор «Життєписів» представлявся як «Джорджо Вазарі з Ареццо». Першим вчителем Вазарі, коли йому ще не було дванадцяти років, став французький художник Гільом де Марсілья, що розписував вітражі церкви в Ареццо. У 1524 році він жив у Флоренції, вчився в Андреа дель Сарто, Мікеланджело і Баччо Бандінеллі. Молодим Вазарі протегували Александр і Іполит Медічі, які незабаром були вимушені покинути Флоренцію. Вазарі повернувся в Ареццо, де отримав декілька замовлень і навіть писав фрески.
Відомий у той час скульптор, живописець і архітектор Россо Фьорентино, перебуваючи в Ареццо, дав кілька порад молодому Вазарі. У подяку Вазарі згодом детально описав життя і праці свого наставника в своєму творі. Вазарі виконав картину за малюнками Россо. Вазарі в ці роки потребував грошей. Його батько помер, і він піклувався про свої три сестри і двох братів. Якийсь час Вазарі навчався золотому і срібному ремеслу, яке у той час вважалося мистецтвом.
Флоренція, де він вже декілька місяців займався цією справою, піддалася облозі в 1529 році, що примусило Вазарі переїхати до Пізи, і там він знову вдався до живопису; в цей час йому було тільки 17 років. Тоді почалися низка його подорожей Італією і пошуків роботи; при цьому він щасливо зустрівся з одним з перших своїх покровителів, Іполитом Медічі, який узяв його з собою до Риму, де Вазарі став невтомно і наполегливо трудитися, і незабаром отримав від свого покровителя замовлення написати картину «Венера і Грації».
Коли Карл V (1531) відновив владу Медічі у Флоренції, Вазарі повернувся туди до герцога Александра, великого шанувальника живопису. У палаці герцога Вазарі написав кілька картин і портрет Александра, а також викладав архітектуру і декор. Одна з перших нагод виявити свій талант представився йому при урочистому в'їзді Карла V до Риму (1536), коли потрібно було скласти різні декоративні споруди. В цей час Вазарі написав для монастиря св. Клари в Ареццо картину «Благовіщення». У Луврі знаходиться картина Вазарі з аналогічним сюжетом (La salutation angelique), можливо, це і є «Благовіщення» з Ареццо.
У 1537 році Александр Медічі був злодійський убитий, і Вазарі знову залишився без покровителя. Незважаючи на свій юний вік, Вазарі вже придбав велику популярність і став отримувати різні запрошення. Після багатьох подорожей він в 1540 році працював в Болоньї над картиною «Трапеза св. Григорія». За сюжетом і за виконанням вона вважається однією з кращих. Ця картина і тепер знаходиться в Болоньї. Всі особи цієї картини — портрети сучасників Вазарі, їхні імена вказані в його книзі.
[ред.] Вазарі-живописець
Живопис Вазарі є яскравим зразком тосканського маньєризму. Перша картина Вазарі, що дійшла до нас, – «Поховання Ісуса» (1532, будинок-музей Вазарі в Ареццо). Вазарі працював надзвичайно швидко, хоч і користувався допомогою багатьох молодих художників, імена яких теж збереглися. У власному життєписі він описував всі свої роботи в найдокладніших подробицях. Незважаючи, що Вазарі був хорошим художником, в його фігурах зустрічається неправильність. Його картини написані в холодній колірній гаммі.
[ред.] Вазарі-архітектор
Успіх Вазарі в архітектурі був мінливий. Вазарі був талановитий в декорі, але мав невдачі в монументальній архітектурі. Він невдало перебудував декілька будівель, не зумівши зберегти єдність архітектурного образу. Побудовані Вазарі нові будівлі відрізняються своєрідною красою і оригінальністю. Будівля для папи Юлія III в Римі і будівля Уффіці у Флоренції, почата Вазарі, свідчать на користь його архітектурного таланту. Йому ж належить комплекс будівель, що склали Палац лицарів св. Стефана в Пізі і багато іншого.
[ред.] «Життєписи»
Найбільшою заслугою Вазарі вважається його монументальна праця «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» («Le Vite de’piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti»), який був закінчений в 1550 році. Другим доповненим виданням з додатком портретів знаменитих художників книга вийшла в 1568 році.
Без цінних відомостей, що містяться в «Життєписах» у історії італійського мистецтва був би велика прогалина. Вазарі в своїй книзі детально оповідає про власну творчість і не соромиться віддавати належне своєму таланту живописця і архітектора. Пізніші видання, забезпечені коментарями різних авторів, неодноразово виходили за наступні десятиліття. У 1878 р. твір Вазарі вийшов у Флоренції під редакцією Міланезі, пізніше перекладений французькою і німецькою мовами.
До свого монументального твору про сучасних йому діячів мистецтва, яке Вазарі порадили написати, він віднісся дуже сумлінно. Коли частина рукопису була готова, він передав її Аннібале Каро, який допоміг йому своїми зауваженнями і порадив довести роботу до кінця. Пізніше чернець Маттео Фаетані, що володів літературною освітою, за дорученням Вазарі зробив істотні поправки в ній. Тому книга була закінчена тільки в 1550 р. Але і тоді Вазарі не був задоволений нею і продовжував збирати додаткові відомості з життя і творчості художників-сучасників. Тільки через 18 років після першого видання, його твір прийняв остаточний вигляд, в якому і дійшло до нашого часу. Це друге видання прикрашене портретами художників.
[ред.] Галерея
 пророк Елеазар |
 кузня Вулкану |
 фреска в домі Вазарі,м.Ареццо |
 фреска в Апостольському палаці,Рим |
[ред.] Вазарі і Шевченко
Тарас Шевченко був добре обізнаний з книжкою «Життєписи..» з часів навчання у Петербурзькій Академії мистецтв у Петербурзі, де, крім італійського оригіналу, був і французький переклад (1839—1842). Тарас Шевченко згадував «Життєписи…» в повісті «Художник» як правдивий документ епохи і висловив жаль, що тоді не було російського перекладу. В «Щоденнику» 23 липня 1857 поет дав високу оцінку творові «Вазари переживет целые легионы Либельтов».
[ред.] Література
- Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1978.
