Вакулич Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вакулич Володимир Михайлович
Народився 26 листопада 1958(1958-11-26) (65 років)
Велимче, Ратнівський район, Волинська область, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність журналіст
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка
Галузь Державне управління
Заклад УГСП
Інститут історії України НАН України
Посада Завідувач кафедри політології
Вчене звання Професор
Науковий ступінь доктор політичних наук
Членство Національна спілка письменників України
Нагороди
Заслужений журналіст України

Вакулич Володимир Михайлович (26 листопада 1958 р., село Велимче Ратнівського району Волинської області) — державний службовець III рангу, український письменник, науковий дослідник новітньої історії України, журналіст. Член Національної спілки письменників України. Заслужений журналіст України (26.12.2003 р.). Доктор політичних наук (2008 р.).

Біографія[ред. | ред. код]

Після закінчення Велимчанської загальноосвітньої школи вступив до Львівського національного університету ім. Івана Франка на факультет журналістики. У 1982 році запрошений до міста Кіровограда на посаду кореспондента газети «Кіровоградська правда», згодом — завідувач партійно-політичного відділу цієї газети. З липня 1990 р. по грудень 1993 р. — редактор газети «Вечірня газета».

З 1995 року — в Києві. Працював: у Кабінеті Міністрів України головним спеціалістом, Керівником Служби Віце-прем'єр міністра України; в Адміністрації Президента України: помічником Глави АПУ, Керівником Головного управління суспільних комунікції та інформацій; керівником Управління забезпечення зв'язків Президента України з Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади; у Мінекономрозвитку: начальником управління нормативно-правового забезпечення та міжнародного співробітництва департаменту технічного регулювання.

Нині — завідувач кафедри політології Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Старший науковий співробітник інституту історії України НАН України.

Володимир Вакулич — автор монографій — «Політико-історичний вимір європейської традиції», «Відносини США-ЄС», «Світ перед викликами тероризму», «Синдром тероризму» та понад сорока статей з питань національної безпеки.

Поетична творчість[ред. | ред. код]

Вийшли друковані збірки віршів «Зелений велосипед» (Кіровоград, 1995 р.), «Політ яблука» (Кіровоград, 1998 р.), «Яблука в листопаді» (Київ, 2004 р.), «Кольори твоїх світань» (Харків, 2008 р.), «Карби чекань» (Київ, 2010 р.), «Міжліття» (2014 р.).

Віктор Баранов щодо творчості Володимира Вакулича пише: «Поезія Володимира Вакулича неголосна, „некриклива“, позбавлена запрограмованої на „моментальний успіх“ афектації. Зате вона щира і прониклива, розрахована на прочитання і розумом, і серцем. Справжній талант завжди обережний, сторожкий у ставленні слова. Таким є і Володимир Вакулич. Слово у нього і ощадливе, і образно-медитативне, і надзвичайно точне. У його підтексті вчувається правічна сув'язь людини і природи, плинуть невідомі (може — підземні?) ріки нашої генетичної пам'яті, наливається брость емоційного спалаху, в очікуванні якого поетова душа немовби стримує себе і воднораз вона готова розкритися перед світом і людьми.
Вакулич — людина елегійна і сповідальна, а відтак налаштована на камертон цінностей сакральних і непроминущих. Вони — його духовні джерела, і їх же він заповідає чи не в кожному своєму вірші. Така поезія не може не приваблювати, не викликати довіру. До неї хочеться йти як у найясніший Храм».

Пропонуємо деякі вірші Володимира Вакулича зі збірки «Карби чекань».

«Мій дідусь…»[ред. | ред. код]

Мій дідусь, Що на хуторі жив, Про Малевича, Звісно ж, не знав.

Вікна ж його Монмартру

Так нагадували

Супрематичні квадрати.

Шкода, Ціни їм тоді не склали.

Вже б, напевно, до хати

Звідтоді

Й дорогу проклали б…

«Париж, звичайно ж, не для лиж»[ред. | ред. код]

Париж, Звичайно ж, не для лиж, Мане й Моне —

Ще не рідня.

Я говорив їм

Про спориш, І про трипільського коня.

Ох, парижанки

І шампань, Фужери, лід, Розмови милість.

І ніч маленьких

Сподівань

Півмісяцем ясним

Світилась.

Джерела[ред. | ред. код]