Вакф

Вакф, вакуф, вакиф (від араб. وقف, множ. араб. أوقاف, аукаф, вакф, уакф «утримування»; тур. vakıf вакиф)) — у країнах ісламу, в т.ч. у Османській імперії та Кримському ханстві земля чи інші джерела прибутку, які після смерті заповідача передавалися з побожною метою на доброчинні справи.

Вакуфом була нерухомість (насамперед земля), дохід з якої ішов на утримання:

1. мечетей, мусульманських шкіл — вакуф-шер, або вакуф духовний);
2. громадських інституцій — вакуф-адат, тобто вакуф звичаєвий.

Згідно з нормами шаріату, така нерухомість не підлягала відчуженню і оподаткуванню.

У Криму вакуф існував з XV століття, охоплюючи за часів розквіту ханства близько 100 тисяч десятин землі. Контроль за використанням вакуфу здійснював муфтій Криму. Вже за Російської імперії в Криму вакуф був скасований царською адміністрацією (1890). Відновити вакуф намагався мусульманський виконавчий комітет Курултаю в 1917 році.

Джерела, посилання та література

• Кирюшко М. І. Вакф, вакуф // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. — Київ: Наукова думка, 2003. — Т.1 — с. 428
• Іналджик Г. Османська імперія: Класична доба (1300-1600), - К.: Критика, 1998. – 287 с.
• Середньовічні історичні джерела Сходу і Заходу
• Лашков Ф.Ф. Исторические очерки крымо-татарского землевладения. Симферополь, 1897.