Валентність (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вале́нтність (від лат. valentia - сила) — здатність слова визначати кількість і якість за­лежних від нього словоформ, зумовлена його семантичними і граматичними властивостями. Так, власти­вості дієслова «керувати» передбачають його поєднання з іменними формами називного й орудного відмінка у позиціях підмета і додатка.

Дієслова, здатні визначати залежні від них словоформи, назива­ються валентними, а дієслова без такої здат­ності — невалентними. Словоформи — поши­рювачі валентних дієслів мають статус необ­хідних; вони можуть бути обов'язковими або потенційними (нереалізованими). Конститутив­ні поширювачі валентних дієслів (їх можна назвати актантами) протиставляються факуль­тативним, тобто таким, які не зумовлені валентністю ді­єслова.

Валентність відрізняється, з одного боку, від інтенції як поняття, співвіднесеного з рівнем семантики, а з другого — від керування (валентність, на відміну від керування, стосується не лише до­датка, а й підмета, обставини). Розрізняють ліву і праву валентність. Ліва валентність пов'язується з підметом, ви­раженим іменником у формі називного відмінка або його субститу­том, включаючи підрядне речення, права — з додатками й обставинами. Сукупність валентного дієсло­ва, вжитого в певному значенні, утворює його валентну структуру. На валентній структурі дієслова ґрунтується валентна структура речення.

Література[ред.ред. код]