Валки (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Валки
Герб города Валки (1781).png Prapor valky.JPG
Герб Валок Прапор Валок
Пам'ятник Павлові Грабовському у Валках
Пам'ятник Павлові Грабовському у Валках
Валки
Валки на мапі Харківської області
Валки на мапі Харківської області
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область Харківська область
Район/міськрада Валківський район
Рада Валківська міська рада
Код КОАТУУ 6321210100
Засноване 1646
Статус міста з 1938 року
Населення 9 528 (01.01.2011)[1]
Площа 13 км²
Густота населення 733 осіб/км²
Поштові індекси 63000—09
Телефонний код +380-5753
Координати 49°50′17″ пн. ш. 35°37′02″ сх. д. / 49.83806° пн. ш. 35.61722° сх. д. / 49.83806; 35.61722Координати: 49°50′17″ пн. ш. 35°37′02″ сх. д. / 49.83806° пн. ш. 35.61722° сх. д. / 49.83806; 35.61722
Висота над рівнем моря 151 м
Водойма р. Мжа
Відстань
Найближча залізнична станція Ков'яги
До станції 10 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 53 км
 - автошляхами 54,6 км
До Києва
 - автошляхами 425 км
Міська влада
Адреса 63002, Харківська обл., Валківський р-н, м. Валки, вул. Грабовського, 1
Веб-сторінка Валківська міськрада
Міський голова Скрипніченко Валерій Володимирович
Зазначено рік повторного перетворення на місто. Вперше містечко Валки затверджувалося містом у 1780 році. До 1938 року — селище міського типу.

Ва́лки — місто, центр Валківського району Харківської області. Площа — 13 км². Населення — 9 528 осіб (2011). Відстань до облцентру становить близько 55 км і проходить автошляхом E40.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Місто Валки знаходиться на березі річки Мжа, на річці велика загата. До міста примикають села Костів і Гонтів Яр. Через місто проходять автомобільні дороги Т 1901 і М03.

Історія[ред.ред. код]

Стародавня історія Валківщини бере свій початок у далекому минулому. Завдяки археологічним дослідженням встановлено, що на цій землі жили ще первісні мисливці 15-30 тис. років тому, а в епоху пізнього кам'яного і бронзового віку (V–VI тисячоліття до н. е.) тут жили племена так званої Дніпро-донецької культури.

Також археологи знайшли на території району осередки культури скіфського періоду. Вони довели, що Валківщина в ті часи була центром культури меланхленів. Ці племена займалися тваринництвом, землеробством і ремеслом. У першій половині XII століття під час татаро-монгольського набігу територія, на якій вони мешкали, зазнала нещадного спустошення і невдовзі перетворилась на так зване дике поле, укрите лісами та степовими травами.

Саме тут, між лісами й болотами, проходив сумно відомий Муравський шлях — шлях із Криму на Московію, яким здійснювали набіги за здобиччю та невільниками кримські і ногайські татари. Для захисту від них на початку XVII століття серед «дикого поля» почали створюватися перші малочисельні укріплені пункти — невеликі фортеці та остроги — Царе-Борисів (1600 рік), Чугуїв (1638 рік), Валки (1646 рік).

Дорога Високопілля - Перекіп, облаштована на Перекіпському валу

На території теперішнього Валківського району у 1646 році було відновлено (а збудовано ще за скіфських часів) Перекіпський вал (глибокий рів з високим валом), що перетинав Муравський шлях між верхів'ями річок Мжі та Коломак для оборони від нападу татар. Збудовану фортецю назвали за назвою річки Мжа — Можайськом острогом, а поселення — Можайськом городом на Валках або просто Валками (від слова «валок», невеликий вал).

Роботи із спорудженя рубленого города почалися 21 травня 1646 року під керівництвом Бєлгородського воєводи Хілкова. У 1665 році місто Валки було перенесено на береги річки Мжі, де воно стоїть і сьогодні.

У квітні 1780 року Валкам був наданий статус міста, яке стало центром повіту. На той час населення міста становило 5446 осіб, у тому числі 5019 військових обивателів.

На початку ХХ століття Валки і повіт були охоплені значними селянськими повстаннями. У 1902 році селяни розгромили понад 25 поміщицьких економій. З особливою силою повстання проявилися в селах Сніжкові, Благодатному, Сидоренковому. Царський уряд надзвичайно жорстоко його придушив.

Після Лютневої революції в Петербурзі, у Валках та повіті посилився визвольний рух, яким керували українські націонал-демократи.

Радянська влада сюди була принесена на багнетах тульських робітників, що визволяли край від петлюрівців у 1919 році. Саме вони й очолили у Валках повітову владу.

У квітні 1921 року у Валках розпочалося велике народне повстання (див. Валківське повстання 1921 року). Його очолили колишні військові старшини — Джуваго, Макаренко та Сорокін. Сили повстанців становили від 1500 до 3500 вояків, котрі мали гарячу підтримку населення. Повстанці обрали Український народний уряд, налагодили зв'язок із повстанськими загонами сусідніх районів. Новітні гайдамаки (половина мала лише коси та вила) відбивали мобілізованих до Червоної армії, роззброювали окупантів, захоплювали зброю та військове спорядження.

30 квітня (чи 1 травня) 1921 року відбувся штурм міста Валки загонами повстанців. Захопивши південні околиці, знекровлені сили гайдамаків відступили, а червоні зібрали свіжі сили. Окупантами керував Роберт Ейдеман. Біля села Ков'яги українські повстанці зазнали поразки, було полонено одного з провідників гайдамацтва — Сорокіна. Проте валківське козацтво продовжувало опір — залишки загонів очолив отаман Білецький, котрий вступив у бій із червоним ворогом поблизу села Сніжків. Отаман боровся проти червоного ворога до 1922 року. Далі український опір було зламано.

У 1923 році Валки стали районним центром Валківського району.

Німецька окупація міста і району почалась 19 жовтня 1941 року і тривала 23 місяці — до 16 вересня 1943 року, коли бійці Степового фронту (під командуванням маршал Радянського Союзу Івана Конєва), у складі якого було більше 10-ти стрілецьких дивізій, 1 танковий корпус, гвардійський мінометний полк, зайняли район. Місто Валки безпосередньо звільняли 242 і 280 гвардійські стрілецькі дивізії четвертої гвардійської армії.

Символіка міста[ред.ред. код]

11 квітня 1996 року сесія Валківської міської ради затвердила в якості геральдичного символу Валків — члена Ліги історичних міст України — герб 1781 року.

Персоналії[ред.ред. код]

З Валками пов'язане життя і діяльність багатьох видатних людей України. Зокрема, ще у позаминулому столітті торував по ній свої стежки мандрівний філософ-просвітитель Григорій Сковорода, якого саме Валківська земля зцілила від важкого недугу і дарувала солодкі хвилини кохання.

Тут свої перші проби пера робив літератор і журналіст першої половини XIX століття Іван Вернет. Проти царської муштри відчайдушно виступав у Валках у середині позаминулого століття, одягнений у солдатську шинелю, поет Павло Грабовський. Саме в той час, працюючи звичайним провізором у валківській аптеці, розвивав свій поетичний дар український поет Василь Кулик.

У Валках народився відомий український письменник Петро Панч.

Звання Героя Радянського Союзу за подвиги у Вітчизняній війні удостоєні два уродженці Валок:

  • Коляда Василь Олексійович.
  • Новіков Тит Парфенович.

Після важких судових засідань у Валках писав свої гумористичні та сатиричні твори Сергій Петрович Чмельов, який також став жертвою сталінських репресій і загинув в ГУЛАЗі.

Не раз бував у Валках і подовгу жив у родині свого тестя академік-лінгвіст, директор Інституту мовознавства НАН України Леонід Булаховський.

Тільки в післявоєнний час у Валках народилося і поповнило наукові кадри понад 90 відомих сьогодні докторів та кандидатів наук.

У Валках народився один із керівників уряду України Григорій Іванович Ващенко. Тут довгі роки працював керівником району відомий політик та державник України губернатор Олександр Масельський. Серед уродженців Валок український оперний співак, бас, Частій Микола Андрійович.

Пересада Михайло — генерал-хорунжий Армії УНР.[2]

Уродженцем міста є заслужений майстер народної творчості УРСР Гнідий Федір Іванович.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 331 с. ISBN 966-8201-26-4

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]