Вальтер Рітц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вальтер Рітц
нім. Walter Ritz
Walter Ritz Physicist.gif
Народився 22 лютого 1878(1878-02-22)
Сьон (нім. Зіттен), Валє (кантон), Швейцарія
Помер 7 липня 1909(1909-07-07) (31 рік)
Геттінген, Німеччина
Галузь наукових інтересів фізика, математика
Alma mater Геттінгенський університет

Ва́льтер Рітц (нім. Walter Ritz, * 22 лютого 1878, Сьон (нім. Зіттен), Валє (кантон), Швейцарія — † 7 липня 1909, Геттінген, Німеччина) — швейцарський фізик-теоретик, математик.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Вальтер Рітц народився в 1878 р. в сім'ї художника-пейзажиста випускника Дюссельдорфської академії мистецтв Рафаеля Рітца і дочки інженера Ноєрдлінгера (нім. Noerdlinger) з Тюбінгії (з 1973 року округ Тюбінген). Рітц, обдарований яскравими здібностями, без зусиль закінчив комунальний Ліцей Сьона. Вже в дуже молодому віці він відрізнявся впевненістю суджень, що пізніше проявилося у виборі тем його наукових робіт.

У 1899 р. Рітц вступив до Цюріхської політехнічної школи, потрапивши в одну групу з Альбертом Ейнштейном. Частково це пояснює, чому вони займалися близькими проблемами фізики, а їхні ідеї перегукувалися. Також вони дискутували в пресі і згодом написали у співавторстві одну статтю[1].

З 1901 року продовжив навчання у Геттінгенському університеті. Перебування в Геттінгені було найщасливішим періодом його життя. Його здоров'я тоді не було настільки підірване, щоб перешкодити йому навчатися у обраних ним вчителів. Особливо помітний вплив на формування його розуму надали Д. Гільберт і В. Фогт (нім. Woldemar Voigt). Саме Фойґту він подав і захистив 19 грудня 1902 року свою дисертацію «До теорії серійних спектрів»[2] з найвищою оцінкою «summa cum laude» («з вищою похвалою»).

Після захисту дисертації Рітц відправився в Нідерланди у Лейден, по дорозі (у Ганновері) зустрівшись з К. Рунге для обговорення проблем спектроскопії. У Лейдені (1903) разом з товаришем П. Еренфестом Рітц відвідував лекції і семінари Г. А. Лоренца[3]

У травні-червні 1903 р. Рітц працював в Інституті Кайзера у Бонні, де йому вдалось експериментально виявити відсутню лінію дифузної серії калію, котру він передбачив ще у дисертації. В кінці 1903 року Рітц поїхав у Париж і працював в лабораторії Е. Коттона (фр. Aimé Auguste Cotton) у Вищій нормальні школі.

У липні 1904 року Рітц змушений повернутись у Швейцарію через різке погіршення здоров'я і протягом трьох років намагався його відновити на різних легеневих курортах. За цей період він практично не публікувався.

З початку 1907 року Рітц відновив інтенсивну наукову діяльність. З вересня 1907 р. він працював в лабораторії Ф. Пашена у Тюбінгені. Навесні 1908 року Рітц переїхав в Геттінген для читання лекцій, хоча сили вже покидали його.

Рітц помер 7 липня 1909 р від туберкульозу.

Наукові заслуги[ред.ред. код]

Роботи у фізиці присвячені спектроскопії, теорії теплового випромінювання, електродинаміці. Розробив ідею обчислення частот безпосередньо з енергетичної умови, без розв'язування диференціальних рівнянь. В 1908 році відкрив закон, згідно з яким хвильове число довільної спектральної лінії дорівнює різниці двох термів із множини термів, характерних даному елементу. Формулу, що описує довільну спектральну лінію елемента записав у 1890 році Й. Р. Рідберґ. Звідси і назва «комбінаційний принцип Рідберґа — Рітца».

Другий напрям досліджень відноситься до вирішення варіаційних задач теоретичної фізики. За цим напрямом Рітц опублікував у 1908 році велику працю «Про новий метод вирішення деяких варіаційних задач математичної фізики»[4], а в 1909 році вийшла в світ його публікація «Теорія поперечних коливань квадратної пластини з вільними границями», присвячена застосуванню методу. Рітц запропонував (1909) новий «прямий» метод наближеного вирішення варіаційних задач (метод Рітца), що знайшов застосування у теорії коливань, теорії пружності, будівельній механіці. Метод Рітца є розвитком методу Релея (іноді його називають методом Релея — Рітца).

Третій напрям робіт пов'язаний зі спробою Рітца радикально реконструювати електродинаміку на базі альтернативного до максвелівського підходу, що бере початок ще у працях К. Гауса та Б. Рімана. До даного напрямку відносяться 9 праць Рітца, 8 з яких вийшли друком у 1908-1909 рр. Серед них велика стаття «Критичні дослідження із загальної електродинаміки» та стаття «Про основи електродинаміки і про теорію чорного випромінювання». Останню критикував А. Ейнштейн у відомій статті «Про проблему випромінювання» (1909). В цих працях Рітц виклав свою балістичну (емісійну) теорію, у якій він дав новий варіант електродинаміки, оптики та теорії гравітації.

Примітки[ред.ред. код]

  1. W. Ritz and A. Einstein, Physikalische Zeitschrift, 10, 323-324 (1909)
  2. Ritz W. Gesammelte Werke. Walter Ritz. Oeuvres (Paris: Gautier-Villars, 1911) P. 1-77.
  3. Френкель В. Я. Пауль Эренфест. Изд. 2-е. М.: Атомиздат, 1977.
  4. Walter Ritz Über eine neue Methode zur Lösung gewisser Variationsprobleme der mathematischen Physik Journal für die Reine und Angewandte Mathematik, vol. 135, pages 1–61.

Джерела[ред.ред. код]

  • Храмов Ю. А. Физики: биографический справочник. М.: Наука, 1983. — 400 с.
  • Боголюбов А. Н. Математики. Механики. Биографический справочник. Киев: Наукова думка, 1983. - 639 с.

Посилання[ред.ред. код]