Ван Гог Вінсент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Автопортрет, 1886

Вінсент Віллем Ван Гог (Vincent Willem van Gogh) (*30 березня 1853 — †29 липня 1890) — художник-живописець, постімпресіоніст; за походженням нідерландець. Його творчий спадок мав величезний вплив в першу чергу на французький живопис.

[ред.] Біографія

[ред.] Ранні роки

Вінсент Віллем Ван Гог народився в селі Гроот-Зюндерт на півдні Нідерландів. Його батьки — Анна Корнелія Карбентус та Теодор Ван Гог, який був міністром Датської реформованої церкви. Йому дали ім'я на честь дідуся Вінсента Ван Гога (1789-1874, отримав ступінь з теологіїв лейденському університеті у 1811 році) та народженого рівно рік тому старшого братика, який помер в свій перший день життя. Висловлювались думки, що найменування на честь померлого брата могло мати великий психологічний вплив на молодого художника, і деякі елементи його мистецтва, такі, як зображення пари чоловічих фігур, можуть бути наслідком саме цієї події. Практика використання того самого імені не була незвичною в той час. Так, дід Вінсент мав шістьох синів, троє з яких стали продавцями творів мистецтва, включаючи одного з них — Вінсента. В свою чергу, дід художника, можливо, був названий на честь дядька свого власного батька, успішного скульптора Вінсента Ван Гога (1729-1802). Взагалі, мистецтво та релігія були двома видами діяльності, до яких тяжіла родина Ван Гогів.

Через чотири роки після Вінсента 1 травня 1857 року народився його брат Теодор (Тео). Був ще один брат на ім'я Кор та три сестри — Елізабет, Анна та Віл. В дитинстві Ван Гог був серйозним, мовчазним та задумливим. У 1860 році поступив до сільської школи в Зюндерті, де було близько 200 учнів та єдиний вчитель — католик. З 1861 року Вінсент та його сестра Анна навчались вдома з гувернанткою до 1 жовтня 1864 року, коли він поїхав до Зевенбергена (20 міль від дому), щоб навчатись у початковій школі-інтернаті Йана Провілі. Він страждав через те, що довелось поїхати з рідного дому, і згадував про це уже навіть в дорослому віці. 15 вересня 1866 року Вінсент поїхав до нової середньої школи — коледжу Віллема ІІ в Тілбурзі, де він, в числі інших дисциплін, вивчав малювання. У березні 1868 року Ван Гог несподівано покинув школу та повернувся додому. Про свої ранні роки він писав: "Моє дитинство було похмуре, холодне й безплідне...".

[ред.] Арт-ділер та священник

У липні 1869 року в п'ятнадцятирічному віці Вінсент отримав місце ділера в Гаазькій філії художньо-торгової фірми Goupil & Cie через свого дядька Вінсента ("Цента"), який був володарем філії. Після відповідного навчання в червні 1873 року його переводять до лондонської філії Goupil & Cie. Це були щасливі часи для Ван Гога: він був успішним у роботі і у віці 20 років вже заробляв більше за свого батька. Він закохався в дочку своєї домовласниці Юджин Лойєр, але коли він нарешті освідчився перед нею, вона йому відмовила, пояснивши це тим, що вже таємно заручена з попереднім жильцем. Вінсент стає все більш відлюдкуватим та ревним щодо релігії. Батько та дядько відправили його до Парижу. Там Ван Гог був обурений тим, що твори мистецтва сприймаються як товар, і висловлював це клієнтам. В решті-решт це призвело до того, що 1 квітня 1876 року його вирішили звільнити.

Його релігійні почуття зросли настільки, що він вирішив, начебто знайшов своє справжнє покликання. Ван Гог повернувся до Англії, щоб робити спочатку безоплатно в якості тимчасового вчителя в маленькій школі-інтернаті, що виходила на гавань в Рамсгейті; він пізніше зробив декілька ескізів краєвиду. Незабаром власник школи переїхав в Айлворт, Мідлсекс. Вінсент вирішив теж перебратися на нове місце, де став помічником місцевого методиста у його прагненні "усюди проповідувати слово Боже".

На Різдво того року він повернувся додому, потім протягом шести місяців працював у книжковому магазині в Дордрехті, але ця нова робота не подобалася йому, і він витрачав більшість свого часу в коморці магазину роблячи замальовки або перекладаючи вірші з Біблії на англійську, французьку та німецьку.

Щоб підтримати бажання Вінсента стати пастором, родина відправила його в травні 1877 року до Амстердаму, де він жив у свого дядька Йана Ван Гога. Вінсент готувався до вступних іспитів до університету, вивчаючи теологію зі своїм дядьком Йоханесем Стрікером, поважним теологом, що мав публікації в "Житті Ісуса", але провалив іспити і поїхав від дядька в липні 1878 року. Згодом він знову навчався та провалив трьохмісячні курси при Протестанській місіонерській школі в Лаекені біля Брюселю.

[ред.] Провал місіонерської діяльності серед шахтарів

У січні 1879 року Ван Гог приступив до виконання обов'язків місіонера в бельгійському шахтарському селищі Вам. Він навчав дітей читати й писати, викладав їм закон божий, доглядав за хворими, віддавав парафіянам частку свого одягу та їжі, а у вільний час малював. Влітку представники Церкви, незадоволені способом життя Ван Гога та його надмірною ревністю, забороняють йому проповідувати. Вінсент не захотів залишати цю місцину і переїхав у найближче село, де прожив рік у злиднях, замальовуючи жахливі умови життя шахтарських сімей. Саме тоді він зрозумів, що його покликання — живопис.

Літо 1879 року Ван Гог провів з батьками в Етені. Брат Тео та художник Антуан Мове духовно пітримували його й надихали до подальшої художньої творчості. У цей час Вінсент закохався у свою двоюрідну сестру Коннелію Адріану Фос-Стріккер (Кее), запропонував їй одружитися, але Кее рішуче відмовилася.

Батько називає Вінсента, який вважає релігію "жахливою річчю", нездарою і виганяє його з дому. Ван Гог поїхав у Гаагу, де знайшов прихисток у Мове, але незабаром посварився із ним, оскільки Антуан не схвалював його стосунків з повією Класіною Марією Хоорник (відомою як Сін). Вінсент провів із Сін та її дітьми (останній народився вже при ньому) півтора роки. Це було життя сповнене відчаю та злиднів (від Ван Гога відвернулися рідні та знайомі), але за цей час він значно виріс як художник. У 1883 році Вінсент розлучився з Сін та поїхав з Гааги. Він все частіше пише олією, багато їздить північною Голандією, малюючи пейзажі та портрети місцевих мешканців. Потім Ван Гог знову зявляється у батьків, які, знову дорікають йому тим, що він живе за братів кошт... Конфлікти з рідними трапляються все частіше.

Незабаром у приватному житті Вінсента трапилась чергова драма. Ван Гога полюбила Марго Бегеман, родина якої жила неподалік від його батьків. Вінсент освідчився їй в коханні, але батьки дівчини не дали дозволу на брак. Марго у відчаї намагається отруїтися. Її вдалося врятувати, але стосунки між нею та Вінсентом були безнадійно зруйновані.

26 березня 1885 року раптово помер батько Вінсента, Теодор Ван Гог. Його смерть підсилює розрив художника з рештою родини, за виключенням Тео, який з цієї миті став для нього ще ближчим. У цей час Ван Гог малює «Їдоків картоплі» - свій перший шедевр. Над цією картиною Вінсент працював весь квітень, роблячи безліч ескізів для остаточної версії, написаної олією на полотні.

[ред.] В школі Кормона

У лютому 1886 року Вінсент приїхав в Париж до брата Тео, який на той час уже декілька років керував французькою філією галереї Гупиля. Вирішивши вчитися образотворчому мистецтву, він поступив на навчання до відомого живописця Фернана Кормона. Саме там він подружився із завсідником нічних притонів художником-початківцем — графом Анрі де Тулуз-Лотреком. Невдовзі Ван Гог зрозумів, що Кормон не виправдав його сподівань, і пішов з його школи.

Завдячуючи брату Тео та його зв’язкам в аристократичних колах, Вінсент відкрив для себе імпресіоністів. Він відвідував численні виставки, на яких виставлялись роботи Деґа, Моне, Пісаро та Сіслея. В галереї Тео Вінсент побачив твори Мане, фактура й колорит яких справили на нього сильне враження. Від Тео він дізнався і про Ґоґена.

Захоплення Ван Гога імпресіонізмом тривало недовго - художник зрозумів, що його живопис має бути абсолютно іншим. Він вирішив, що тільки прозоре повітря та яскраве сонце півдня зможуть надати його полотнам тих кольорів, про які він мріяв. Пізніше Вінсент написав: "Художник майбутнього буде колористом". Він мріє поїхати на південь та заснувати там товариство художників нового типу: "Майбутнє нового мистецтва знаходиться на півдні". Тулуз-Лотрек розповів йому про Арль. Прийшла зима 1888 року, і Ван Гог, втомлений Парижем та довгою відсутністю сонця, погано себе почуває та прагне на південь...

[ред.] Арль

20 лютого 1888 року Вінсент Ван Гог приїхав в Арль. Він був приємно здивований красою природи. Саме так художник уявляв Японію: "Засніжений краєвид з білими верхівками дерев, що підносяться до неба й осяяні світлом, нагадує намальовані японцями зимові пейзажі". Невдовзі почалася весна – вибух кольорів та запахів. "Я невтомно працюю..." - пише він братові, котрий надсилає йому грошей та піклується про показ його нових полотен на Незалежному Салоні.

В середині червня Вінсент проводить декілька днів в Сен-Марі-де-ла-Мар, де відкриває для себе Середземне море з його надзвичайним нічним небом. Повернувшись до Арлю, він пише палко, натхненно. Ван Гог подружився з місцевим листоношею Руленом та підпоручиком Мілетом, але самотність все ж дошкуляє йому. Він запрошує Ґоґена приїхати до нього в гості. Ґоґен з'являється в Арлі 28 жовтня 1888 року і знаходить Ван Гога знесиленим та виснаженим роботою. Радість спільного існування була недовгою – Ґоґен намагався встановити свої правила: почав з майстерні та спільних фінансів, а потім почав нав’язувати своє бачення мистецтва.

Умови ставали все більш нестерпними, Ван Гог та Ґоґен весь час сварилися. Нарешті 23 грудня ввечері Ван Гог під впливом душевного розладу кидається на товариша із бритвою в руці. Ґоґен, не кажучи ні слова, дивиться Вінсенту прямо в вічі, і той відступає. Ґоґен пішов прямо до готелю, а Вінсент повернувся до себе, відрізав нижню частину лівого вуха, загорнув її в ганчірку й відніс «подарунок» в бордель до повії Рашель. Жінка знепритомніла, а Ван Гог, хитаючись, повернувся до себе і впав виснажений. Там його і знайшла поліція й відвезла у заклад для душевнохворих. Ґоґен поїхав, не попрощавшись.

І фізичний, і душевний стан Ван Гога був дуже важким: він втратив багато крові, напади безумства ставали частішими. Тільки після тижня страшних галюцинацій та епілептичного нападу до нього приходить спокій. 7 січня 1889 року Вінсент повертається додому, де на нього чекають погані новини: немає грошей, хазяїн збирається відмовити йому в житлі, брат заручився, а єдиний друг Рулен збирається поїхати з Арля. Ван Гога мучають кошмари, його стан весь час змінюється від ейфорії до крайньої пригніченості. Тим не менш він багато пише. Саме в цей час створені відомі автопортрети, наприклад «Автопортрет з люлькою» та «Автопортрет з відрізаним вухом та люлькою».

[ред.] Лікарня в Сен-Ремі

Жителі міста висловлювали незадоволення поведінкою Ван Гога, сусідські діти кидали у нього камінням й обзивали дурнем. Петиція про його розміщення у шпиталю зібрала 81 підпис. Усвідомлюючи свій стан, Ван Гог сам погоджується лягти в лікарню для душевнохворих. В лікарню Сен-Поль в Сен-Ремі-де-Прованс він прибув 8 травня. Йому поставили діагноз «епілепсія» й призначили лікуваня таблетками та «гідротерапією» (періодичним занурюванням у ванну з водою). Стан Ван Гога стабілізувався, і йому дозволили малювати. В середині червня художник створює один з найвідоміших своїх шедеврів – «Зоряну ніч».

В середині липня у Ван Гога стався новий напад, і його позбавили останньої радості: його мистецтва. Коли виснажений Вінсент нарешті прийшов до тями, він усвідомив, наскільки серйозно він хворий. Тео нічим не міг зарадити братові: на початку року він сам сильно хворів, а згодом у нього народився син, якому дали ім'я на честь дядька – Вінсент Віллем.

20 грудня 1889 року Ван Гог виходить із шпиталю, щоб на два дні поїхати в Арль. 23 грудня, рівно через рік після «обрізання» вуха, день в день, його звалює напад хвороби, ще жахливіший, ніж попередні. Цей напад тягнувся близько тижня, Ван Гог намагався отруїтися власними фарбами. Коли художник почувся краще, він знову почав малювати. Тепер його переслідувала нова ідея — поїхати, залишити нарешті це прокляте місце, покінчити з Арлем! Він пише братові: «Мій виїзд виявися катастрофою». 16 травня 1890 року він сідає у потяг, що прямує до Парижу.

[ред.] Після повернення у Париж

Подорож пройшла без проблем, Вінсент був тепло прийнятий братами. Про Іо, дружину Тео, у нього склалося враження як про сердечну та інтелігентну жінку. Не зважаючи на погане самопочуття, він вже через кілька днів вирушив до Овер-сюр-Уазе, куди його запросив шанувальник образотворчого мистецтва та любитель імпресіонізму терапевт-гомеопат доктор Гаше. В Овер-сюр-Уазе Ван Гог багато малює. Йому подобаються й околиці міста, та й сам доктор Гаше, якого він вважає сердечним та оптимістичним.

8 червня провідати брата приїхав Тео з дружиною та дитиною, і Вінсент провів чудовий день в родинному колі. Через місяць Ван Гог сам поїхав до Тео в Париж. Здавалося б, життя художника нарешті стає спокійним та щасливим…

Але між братами сталася сварка, подробиці якої невідомі. Вінсент відчув, що став тягарем для брата, фінансові справи якого погіршились. Вражений до глибини душі, Вінсент у той самий день повернувся до Овер-сюр-Уазе. Ввечері 27 липня Ван Гог вийшов з дому із мольбертом та попрямував у поле. Там він дістав револьвер і вистрілив собі в груди. Тяжко поранений, він знайшов у собі сили повернутися додому. Тео приїхав одразу, як тільки дізнався про трагедію. Останні хвилини життя Вінсент провів стискаючи руку брата. 29 липня 1890 року о пів на другу ночі серце великого художника зупинилось.

[ред.] Спадщина художника

За останні 10 років свого життя Вінсент Ваг Гог встиг зробити близько 800 картин і понад 900 графічних рисунків.

Починаючи з перших виставок його творів наприкінці 1880-х слава Ван Гога постійно зростала серед його колег та художніх критиків, а також серед арт-ділерів та колекціонерів. Після його смерті художні виставки були організовані в Брюселі, Парижі, Гаазі та Антверпені. Напочатку 20-го сторіччя виставки супроводжувалися широкою ретроспективою в Парижі (1901 та 1905 роки), Амстердамі (1905), Кельні (1912), Нью-Йорку (1913) та Берліні (1914). Це викликало помітний поштовх для нової генерації художників.

Французькі фовісти, включаючи Анрі Матісса, розширили використання Ван Гогом кольору та свободу в його застосуванні, як це зробили німецькі імпресіоністи з групи Брюке. Абстрактний імпресіонізм 1950-х використав надбання Ван Гога у мові жестів. У 1957 році англо-ірландський художник Френсіс Бекон поклав в основу декількох творів репродукції картини Ван Гога «Художник на шляху до роботи» (яка була знищена під час Другої світової війни).

Картини художника можна подивитись у музеях:

Музей Ван Гога (Амстердам)
Національна галерея (Лондон)
Нова пінакотека (Мюнхен)
Ермітаж (Санкт-Петербург)
Музей ім. Пушкіна (Москва) та ін.

[ред.] Веблінки:

[[1]] * [[2]] * [[3]] * [[4]] * [[5]] * [[6]]

[ред.] Вікі-Галерея:

thumb\|Їдоки картоплі (1885)	Задній двір в Антверпені (1885)	Вид з окна майстерні в Гаазі (1882)	Портрет Анрі де Тулуз-Лотрека (1887)
Соняшники (1888)	Соняшники (1888)	"Арлезіанка" (1888)	Міст у Ланглуа (1888)
Арль - Терраса кафе вночі	Спальна кімната в Арлі	Поле під грозовим небом	Церква в Аврі
Лодки на пляжі Сент-Мар де-ля-Мер (1888)	Ірис (1889)	Арль - кафе вночі (1888)	Арль - старий млин (1888)
Арль, квітучі сади навесні (1889)	Житнє поле з круками (1890)