Варшавське повстання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Друга світова війна
Powstanie warszawskie patrol.jpg
1 серпня2 жовтня 1944 року
Дата: 1 серпня2 жовтня 1944 року
Місце: Варшава
Результат: Поразка повстання.
Територіальні зміни: Варшава
Сторони
Союзні війська
Flag of Poland 2.svg
Польща

Flaga PPP.svg Армія Крайова

Країни осі
Flag of German Reich (1935–1945).svg
Третій Рейх

Flag of German Reich (1935–1945).svg Вермахт

Командувачі
Flaga PPP.svg Тадеуш Коморовскі,
Flaga PPP.svg Тадеуш Пєвщинскі,
Flaga PPP.svg Антоні Хрущель
Flag of German Reich (1935–1945).svg Райнер Стахер,
Flag of German Reich (1935–1945).svg Ніколас фон Ворман,
Flag of German Reich (1935–1945).svg Пауль Ґебієль,
Flag of German Reich (1935–1945).svg Еріх Юліус Еберхард фон дем Бах
Втрати
Вбитих:
15 200
Втрати, серед цивільного населення:
120 000-200 000 чол.
Таких, що пропали безвісти
Понад 5 000
Військовополонені
15 000
Вбитих:
понад 16 000
Поранених:
Понад 9 000
Таких, що пропали безвісти:
6 000

Варшавське повстання 1944 року (пол. Powstanie warszawskie) — головна військова операція польського опору Армії Крайової (пол. Armia Krajowa) проти Третього Рейху з метою звільнення Варшави і відновлення некомуністичної Польщі. Повстання співпало з наближенням частин Червоної Армії до східної околиці міста та відступом німецьких військ. Але радянський наступ зупинився, дозволивши німцям перегрупуватися і знищити місто під час придушення повстання, яке тривало 63 дні. Повстання було найбільшою військовою операцією, здійсненою будь-яким європейським рухом опору під час Другої світової війни.[1]

Повстання почалося 1 серпня 1944 року в рамках розвитку операції «Буря», плану загальнонаціонального захоплення влади в країні, перед радянським наступом. Основною метою повсталих було витіснення німецьких окупантів з міста і підтримка подальшої боротьби проти гітлерівської коаліції. Побічним політичним завданням було прагнення звільнити Варшаву до підходу радянських військ, щоб підкреслити незалежність польської держави, привести до влади підпільний уряд у вигнанні і не допустити насадження Радянською владою Польського комітету національного визволення. Крім того, до непрямих причин можна віднести загрозу облав працездатного населення і радіо-заклик до початку заколоту з Москви.

Спочатку полякам вдалося взяти під свій контроль більшу частину центру Варшави, та подальші події розвивалися не на користь повсталих і до сих пір є предметом суперечок. Радянський наступ, в силу різних обставин, зупинився, а радіозв'язок з повсталими не підтримувалася. Інтенсивні вуличні бої між поляками і німцями продовжилися. До 14 вересня 1944 року 1-а армія Війська Польського закріпилася на східному березі Вісли, зробила невдалу спробу форсувати річку, щоб допомогти повстанцям, але тільки 1200 людей змогло перебратися на західний берег.

Прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль, після безуспішних спроб схилити Сталіна до активніших дій з підтримки Варшавського повстання, постарався організувати постачання повсталих повітряним шляхом. Без всякого прикриття з радянської сторони зусиллями Королівського військово-повітряного флоту, Південноафриканських ВВС та польських авіаторів під загальним британським командуванням було здійснено більше 200 авіарейсів з військовими вантажами. Пізніше Радянський Союз погодився надати повітряний коридор, і в рамках операції «Френтік», була проведена ще одна масована акція по скиданню амуніції.

Точна кількість жертв повстання залишається невідомою, вважається, що близько 16 000 учасників польського опору загинуло і близько 6000 було важко поранено. У каральних кампаніях було вбито від 150 000 до 200 000 осіб мирного населення. Німецькі втрати склали більше 8000 солдат убитими і зниклими без вісті і 9000 пораненими. В ході вуличних боїв було знищено близько 25% житлового фонду Варшави. Після капітуляції польських сил німецькі війська цілеспрямовано квартал за кварталом зрівняли з землею ще 35% будівель міста. Усього, з огляду пошкоджень завданих польській столиці в період оборони 1939 року та повстання у Варшавському гетто 1943 року, до моменту вступу до Варшави Червоної армії, в січні 1945 року, більше 85% міста лежало в руїнах.

Передісторія[ред.ред. код]

Розгром німецької групи армій «Центр»[ред.ред. код]

6 червня 1944 року почалася висадка союзників у Нормандії. 23 червня радянські війська перейшли в широкомасштабний наступ на центральній ділянці фронту. Німецька армія, яка виявилася в катастрофічному становищі під подвійним ударом, почала стрімко відкочуватися і на Заході, і на Сході. 28 червня радянські війська зайняли Могильов, 3 липня — Мінськ, 13 липня — Вільнюс, 27 липня — Львів. Метою радянських військ був вихід до кордонів Вісла — Нарев. Після важких наступальних боїв 29 липня війська 1-го Українського фронту форсували Віслу в районі Сандомира.

Люблінський комітет і лондонський уряд[ред.ред. код]

21 липня 1944року у місті Хелм радянською владою був створений Польський комітет національного визволення з представників лівих партій під керівництвом комуністів, який прийняв на себе функції тимчасового уряду Польщі. Слідом за тим, комітет перебрався в Люблін і став відомий під ім'ям «Люблінського комітету».

Тим часом, в Лондоні існував Уряд Польщі у вигнанні на чолі зі Станіславом Миколайчиком. Як правонаступник довоєнного національного уряду, він (відповідно до міжнародного права) визнавався як в Польщі, так і за кордоном легітимним представником польського народу до проведення нових виборів. Лондонському уряду і його представництву в Польщі — Делегатури підпорядковувалися некомуністичні структури антифашистського Опору, насамперед військова організація — «Армія Країни» (Армія Крайова), головнокомандуючим якої був генерал Тадеуш Коморовський (підпільна кличка «Бур»); його помічником був комендант Варшавського військового округу полковник Антоній Хрусьцель («Монтер»). СРСР розірвав з польським урядом дипломатичні відносини в квітні 1943 року, оскільки останній зажадав розслідування розстрілів в Катині.

Початок повстання[ред.ред. код]

Польський повстанець

31 липня, коли передові сили Червоної Армії наблизились до розмімещеного на східнім березі Вісли варшавського району Прага, команувач «Армії Крайової» (АК) Тадеуш Коморовський (псевдо «Бур») віддав наказ про початок повстання в місті. До операції, що розпочалась по полудні 1 серпня під керівництвом коменданта варшавської області полковника Антона Хрущеля (псевдо «Мантер») приступило 23 тис. вояків АК, з яких лише частина мала зброю. Протягом перших днів боїв повстанці захопили чимало стратегічно важливих об'єктів, тож з часом їхня кількість зросла до 34 тис. Зокрема, 5 серпня повстанці визволили 383-ох в'язнів концентраційного табору Генсіувка, у тому числі 348 євреїв. Більшість із них долучилася до повстанців. Однак їм не вдалося повністю витіснити нацистів із центру міста, та оволодіти ключовими комунікаціями та мостами. 16-ти тисячний нацистський гарнізон був зміцнений, і 5 серпня нацисти перейшли до контратаки.

Відповідь німецького командування[ред.ред. код]

Терени, опановані повстанцями на 4 серпня 1944 — максимальна територія поширення повстання

З німецького боку район Варшави обороняла 9-а армія генерала Ніколауса фон Формана. 16-тисячний німецький гарнізон був посилений і 5 серпня німці почали контратаку за допомогою танків, важкої артилерії та ударної авіації.

Важливо звернути увагу на те, що в перші дні повстання значну допомогу німецькому гарнізону Варшави надали бронетанкові підрозділи та частини, які проходили місто транзитом, під час перекидання на фронт.

Так, загальну підтримку гарнізону надавала 9-я армія генерала фон Формана. У перші ж два дні боїв велику допомогу німці отримали і від дивізії СС «Вікінг», танкові підрозділи якої в декількох епізодах зіграли ключову роль.

Особливе значення мали й керівні кадри. Військовим комендантом Варшави за особистим наказом Гітлера наприкінці липня 1944 року був призначений генерал-лейтенант авіації Райнер Штаель.

Станом на 6 серпня 1944 року в розпорядженні Еріх фон дем Баха були такі сили:

  1. Поліцейський полк СС «Познань» (генерал-лейтенант військ СС і поліції Райнефарт);
  2. Ударна бригада СС «Рона»;
  3. Зондеркомманда СС «Дірлевангер»;
  4. 608-й охоронний полк вермахту;
  5. Азербайджанські батальйони вермахту;
  6. вогнеметний батальйон «Кроне»;
  7. 500-й саперний батальйон спеціального призначення;
  8. 1000-а мінометна рота;
  9. 201-а батарея ракетних установок;
  10. 638-а батарея гаубиць;
  11. 218-а ударна (штурмова) танкова рота;
  12. Навчальний батальйон самохідних установок;
  13. Бронепоїзд.

До 14 серпня 1944 року до складу угруповання увійшов і 302-й окремий танковий батальйон радіокерованих машин (40 танків та штурмових гармат, 144 важких телетранспортера вибухівки).

У придушенні повстання також брали участь підрозділи з колишніх радянських громадян, які перейшли на бік німців:

У першому з захоплених районів (Воля), де знаходилася бригада РОНА, було скоєно масове вбивство жителів, воно повторилося ще кілька разів. Атакуючі німецькі колони розділили Варшаву на «повстанські острови», між якими утримувалася зв'язок через переходи в підвалах та через підземні комунікації. На цій території владу захопила польська адміністрація, видавалися газети, діяло радіо («Блискавіца» — «Błyskawica») та міські служби.

Участь у придушенні повстання брали козаки-колабораціоністи з Козачого стану: сформований 1943 року у Варшаві козачий поліцейський батальйон (більше 1000 осіб.), конвойно-охоронна сотня (250 чол.), козачий батальйон 570-го охоронного полку, 5-й Кубанський полк Козачого Стану під командуванням полковника Бондаренко. Один з козачих підрозділів на чолі з хорунжим І. Анікіним отримав завдання захопити штаб Бур-Коморовського. Всього козаки захопили близько 5 тис. повстанців. За проявлену сумлінність німецьке командування нагородило багатьох з козаків та офіцерів орденом Залізного хреста[3].

В період з 5 серпня до 14 вересня німці, за підтримки авіації, задіяли проти повстанців значні сили. Вже 9 серпня їм вдалося роз'єднати повстанський район. Повстанці змушені були залишати квартал за кварталом. У вересні в їх руках залишався лише центр міста.

Результати та значення повстання[ред.ред. код]

Пам'ятник Варшавському повстанню (Варшава)

Варшавське повстання 1944 року не досягло військової та політичної мети, але в той же час стало для поляків символом мужності та рішучості в боротьбі за незалежність.

Західні історики звинувачували радянське командування в умисному ухиленні від допомоги полякам, а радянські історики заперечували, посилаючись на те, що спроби підтримати повстання робилися, але за оперативними обставинами надання такої допомоги було неможливим. Радянські історики однозначно представляли варшавське повстання як спровоковану авантюру керівництва підпілля Армії Крайової, що діяло за вказівкою емігрантського уряду.

Після 1989 року повстання стало головною подією Другої світової війни для багатьох поляків.

Участь українців[ред.ред. код]

В польській столиці побутує міф про участь українців у придушенні повстання. Його виникненню сприяло використаня німцями дивізії російської Освободітєльної армії РОНА, а також батальйонів, де служили представники центральноазіатських народів. Насправді жодне українське формування як таке не брало участі у придушенні Варшавського повстання. Натомість окремі українці воювали проти повстанців в деяких німецьких одиницях.

По суті, єдиною повновартісною українською одиницею, що знаходилася у 1944 р. у Варшаві, був Український легіон самооборони, який також називався Волинським легіоном. Він був утворений на Холмщині, разом нараховував 570 солдатів. Колишній Волинський легіон самооборони німці перетворили на 31-й Легіон Шутцманншафту, тобто охоронної поліції. Що цікаво, з українського боку ним керував колишній контрактний офіцер Війська польського, полковник Петро Дяченко. Варто наголосити, що це були формування, які створили німці і які за німців боролися: їхня діяльність жодним чином не була пов’язана з українською боротьбою за незалежність. Німці використали українців як гарматне м’ясо.[4]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. (POL)Jerzy Janusz Terej, Europa podziemna 1939–1945, Warszawa 1974
  2. Романько Про. В. Мусульманські легіони у Другій світовій війні. М., 2004. з. 217–218
  3. Лавренов С. Я., Попов И. М. Крах Третього рейху. M.: OOO "Фірма «Видавництво ACT», 2000. — 608 з. ISBN 5-237-05065-4.
  4. Ігор Ісаєв (01.08.2014). ««Чекаємо на тебе, червона заразо, аби ти нас визволила від чорної смерті»». polradio.pl. Polskie Radio S.A. Процитовано 06.08.2014. 

Посилання[ред.ред. код]