Василівка (Вигодянська сільська громада)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Василівка
Вигляд на село і Петропавлівську церкву
Вигляд на село і Петропавлівську церкву
Вигляд на село і Петропавлівську церкву
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район Одеський район Одеський район
Громада Вигодянська сільська громада
Код КАТОТТГ UA51100090040053654
Основні дані
Засноване 1770
Колишня назва Шостка, Шестаково
Населення 2068
Площа 1,84 км²
Густота населення 1123,91 осіб/км²
Поштовий індекс 67613
Телефонний код +380 4852
Географічні дані
Географічні координати 46°36′23″ пн. ш. 30°18′15″ сх. д. / 46.60639° пн. ш. 30.30417° сх. д. / 46.60639; 30.30417Координати: 46°36′23″ пн. ш. 30°18′15″ сх. д. / 46.60639° пн. ш. 30.30417° сх. д. / 46.60639; 30.30417
Середня висота
над рівнем моря
56 м
Водойми р. Барабой
Місцева влада
Адреса ради 67620, Одеська область, Одеський район, с. Вигода, вул. Центральна, 46
Карта
Василівка. Карта розташування: Україна
Василівка
Василівка
Василівка. Карта розташування: Одеська область
Василівка
Василівка
Мапа
Мапа

CMNS: Василівка у Вікісховищі

Васи́лівка (до 1774 року — Каная Мурза, до 1849 року — Барабой, Шостка, Шестаково) — село Вигодянської сільської громади в Одеському районі Одеської області в Україні. Населення за переписом 2001 року — 2068 осіб.

Село отримало сучасну назву на честь генерал-майора Василя Дубецького, який побудував у селі палац-садибу, пізніше відому як «Лігво Вовка».

Історія[ред. | ред. код]

Старий козацький цвинтар в селі
Петропавлівська церква

Вперше село згадується у 1770 році під назвою Каная Мурза або Каная Мурзи (крим. Kanaya Mirza — кривавий мурза).[1] Це було татарське поселення, яке як зазначено знаходилося у Балці Канаєва (тоді так називали річку Барабой). Можливо, мова йде про історичну особу — останнього бея (лідера) Ногайської Орди — Каная, сина Дінбая, можливо, про його тезку.[2]

Поширення такої назви може свідчити про переселення на цю територію до 1770-х років значної групи кочового ногайського поселення.

У «Відомостях Чорноморського війська» за 1791 рік на цьому місці згадується поселення на Барабойній. Село було розташоване на дорозі з Хаджибея до Бендер. Про це і сьогодні нагадує два старих козацьких цвинтаря із мальтійськими хрестами початку 19-го століття.

На початку 19-го століття село згадується під назвою Шостка, або Шестаково. До 1825 року Василівка належала до Тираспольського повіту, як і місто Одеса, а потім увійшла до новоствореного Одеського повіту, який був ліквідований по Жовтневій Революції. У 1846 році в поселенні Василівка була збудована Петропавлівська церква.

У 1859 році у Василівці було 23 двори, у яких мешкають 210 душ чоловічої статі та 138 жіночої статі. У селі була одна православна церква, базари та винокурний завод.

У 1887 році проживали 188 душ чоловічої та 180 душ жіночої статі.

Після більшовицького жовтневого перевороту у 1917 році, село Василівка увійшло до складу проголошеної УНР.

Під час УНР з 6 березня по 29 квітня 1918 року належала до землі Одеси (УНР).

З 1918 по 1923 рік Василівка належала до Мангеймської волості Одеського повіту Херсонської губернії.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 19 жителів села[3].

12 вересня 1967 р. села Василівка, Бурківське[4], Варварівка, Мандрівка і Нове Василівської сільради об'єднані в один населений пункт — село Василівка.[5]

Село значно розрослося у 1970-1980-ті роки, коли тут працював колгосп імені Кірова. У селі були збудовані чотириповерхові багатоквартирні будинки для колгоспників, яких переселяли сюди із Західної та Центральної України. Також був побудований двоповерховий Будинок культури, школа, дитячий садок, які й зараз діють.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 2173 особи, з яких 994 чоловіки та 1179 жінок.[6]

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 2068 осіб.[7]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]

Мова Відсоток
українська 86,8 %
російська 8,8 %
румунська 2,23 %
вірменська 1,16 %
болгарська 0,24 %
гагаузька 0,1 %
білоруська 0,05 %

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Серед пам'яток в селі є Петропавлівська церква, зведена у 1876 році (наразі — Московського патріархату), меморіал невідомому солдату, який включає власне братську могилу 56 вояків, загиблих у Другій світовій війні, і монумент на їх пам'ять,[9], а також Палац-Садиба Дубецьких, або «Лігво Вовка» — триповерховий палац, який в селі зазвичай називають «Панський дім».

Палац-Садиба Дубецьких[ред. | ред. код]

Руїни садиби Дубецьких

Найвідоміша пам'ятка села, Палац Дубецьких, була побудована між 1845 і 1848 роками. Архітектором найімовірніше був Франческо Боффо. До 1861 садиба належала генералу Василю Дубецькому. Після скасування кріпацтва у 1862 році була продана євреям Фішелю Бергмадському та Янкелю Сверліку. З 1885 році вона належала каховському купцю Костянтину Матвеєвичу Панкєєву. Син останнього, Сергій Панкеєв, відомий всьому світові як «людина-вовк», довгий час вважав себе вовком і проходив лікування у Зигмунда Фройда. За цей факт садиба дістала назву «Лігво Вовка».

Сергій Панкєєв так писав про палац-садибу:

Величезний, нагадує замок, сільський будинок, оточений старим парком, який поступово переходив в ліс. Тут був також ставок, досить великий для того, щоб називатися озером.

[10]

У кінематографі[ред. | ред. код]

У Василівці проходили  зйомки наступних картин:

  • 1981 — «Школа» (реж. М.Іллєнко)
  • 1983 — «Я — син трудового народу» (реж. В.Стрелков)[11]
  • 2012 — «Одеса-мама» (серіал)

Відомі жителі[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Сапожников І. В. Кам'яні хрести степової України (XVIII — перша половина XIX ст.). — Одеса: Чорномор'я, 1997. — 134 с.
  2. 13 аза хандыыны 550 жылдыына жне азастан халы Ассамблеясыны 20 жылдыына арналан «АЗАСТАН АРХЕОЛОГИЯСЫ МЕН ЭТНОЛОГИЯСЫ: ТКЕНІ, БГІНІ ЖНЕ БОЛАШАЫ» атты «VII Оразбаев оулары» халыаралы - Конференция. www.konf.x-pdf.ru. Архів оригіналу за 20 серпня 2017. Процитовано 15 липня 2017. 
  3. Василівка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  4. Карта РККА L-36 (А), 1941(рос.)
  5. Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1967 — № 41 — с. 451.
  6. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 26 вересня 2019. 
  7. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 26 вересня 2019. 
  8. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 26 вересня 2019. 
  9. "Братская могила в с. Васильевка Беляевского района" - Книга памяти Украины. www.memory-book.com.ua. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 19 листопада 2015. 
  10. Пять «умирающих» памятников Одесчины (ФОТО). odessa.comments.ua. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 8 лютого 2016. 
  11. m_a_d_m_a_x. Наследие. Васильевка. Имение Панкеева. Часть 3/Спадщина. Василівка. Маєток Панкеєва. Частина 3. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 21 липня 2017. 

Джерела[ред. | ред. код]