Васил Левський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Bulgaria-Vasil Levski-01.JPG
Васил Левський

Васил Левський (болг. Васил Левски; * 18 липня 1837(18370718), м. Карлово — повішений 19 лютого 1873(18730219) м. Софія) — громадянин Османської імперії Васіл Кунчев, болгарський революціонер на псевдо «Дякон», «Джинґібі», «Дервішоґлу Аслан Ефенді» (загалом мав понад 50 псевдонімів), а також відомий як чернець Ігнатій Хілендарського монастиря.

Ідеолог та організатор відродження модерної болгарської держави у ХІХ столітті. Вшанований болгарською національною пропагандою найвищими епітетами - болгарський революціонер, Апостол свободи, тощо. У політичній теорії риси утопізму та романтизму. Для Туреччини - один з представників терористичних груп православних османів, які підтримувалися спецслужбами Сербії, Румунії та Російської імперії.

Засновник Внутрішньої революційної організації (ВРО), а також Болгарського революційного центрального комітету (БРЦК). Розробник стратегії звільнення етнічних територій болгарського народу від суверенітету Османської імперії.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в старовинному анклаві болгарських поселень, що не знали турецької етнічної присутності - місті Карлово. Мав двох сестер та двох братів. Коли йому було 14 років, батько помер. Пішов традиційним шляхом болгар Карлово - вивчився «абайджийству», виробництву вовняних матеріалів для верхнього одягу, у тому числі турецької армії. Проте 1855 стає послушником у Хілендарському монастирі, приймає чернецтво, висвячений на ієродиякона. З юності вільно говорив грецькою, турецькою та вірменською мовою.

Еміграція[ред.ред. код]

1863 емігрує до Сербського королівства, де стає помітним у радикальних колах болгарських революціонерів. Бере участь у військових діях Сербії проти Туреччини, а 1864 - після розформування болгарських збройних формувань - переїжджає до Румунії, але вже як ветеран болгарських збройних формувань з псведонімом Левски. Проте цього ж року повертається до Османської імперії, де зрікається чернечих обітниць та дияконських свячень. Це викликало справжній скандал у Пловдивській єпархії, дисиденту загрожував суд. Проте все обійшлося і він певний час жив з вчителювання у селах, зокрема у Добруджі (тепер Румунія). 1866 він знову вступає у зв'язок із диверсійними групами болгарської еміграції (насамперед Раковським). 1867 стає четником військової групи Панайота Хітова, здіснює невдалий похід по Болгарії, тікає до Сербії. Розчаровується у допомозі сербських спецслужб, шукає підтримки у Бухаресті. 1869 проводить масштабну розвідувальну мандрівку по європейській частині Османської імперії. Тоді ж заснував Внутрішню революційну організації (ВРО), а пізніше Болгарський революційний центральний комітет (БРЦК) та Тимчасовий уряд Болгарії.

1871 почав створювати військові склади на всій території Болгарії, постійно курсує між Бухарестом та болгарськими територіями Туреччини. Проти своєї волі втягнутий у криваві спроби революційних експропріацій. 27 грудня 1872 заарештований в районі Ловеча - виданий владі представником православної церкви. Перед стратою у Софії погодився на чин сповіді, нібито просив поминати його як священослужителя - ієродиякона Ігнатія.

Диверсійна діяльність[ред.ред. код]

Тактика диверсійної діяльності Васіла Левськи - пересування по території Османської імперії, вербування представників болгарської інтелігенції та підприємництва до складу таємних комітетів, які мали готувати антитурецькі військовій акції. Йому вдалося виховати керівні кадри для майбутнього повстання - Стефана Стамболова та Атанаса Узунова, створити цілу вертикаль повстанських організацій. За цією схемою й організовано Квітневе повстання 1876, яке слугувало одним з аргументів для Російської імперії для проведення військової інтервенції 1877 року та створення князівства Болгарія.

Джерела[ред.ред. код]



Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.