Васил Левський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Bulgaria-Vasil Levski-01.JPG
Васил Левський

Васи́л Ле́вський (болг. Васи́л Ле́вски[1]; * 18 липня 1837(18370718), м. Карлово — повішений 19 лютого 1873(18730219) м. Софія) — національний герой Болгарії, громадянин Османської імперії Васи́л Іва́нов Ку́нчев, болгарський революціонер на псевдо «Дякон», «Джинґібі», «Дервішоґлу Аслан Ефенді» (загалом мав понад 50 псевдонімів), а також відомий як чернець Ігнатій Хілендарського монастиря. Є одним з так званих «чотирьох великих» (болг. четеримата големи) Болгарського руху звільнення від османів (Болгарської революції), куди відносять ще Христо Ботева, Георги Раковського й Любена Каравелова.

Ідеолог та організатор відродження модерної болгарської держави у ХІХ столітті. Вшанований болгарською національною пропагандою найвищими епітетами — болгарський революціонер, Апостол свободи, тощо. У політичній теорії риси утопізму та романтизму. Для Туреччини — один з представників терористичних груп православних османів, які підтримувалися спецслужбами Сербії, Румунії та Російської імперії.

Засновник Внутрішньої революційної організації (ВРО), а також Болгарського революційного центрального комітету (БРЦК). Розробник стратегії звільнення етнічних територій болгарського народу від суверенітету Османської імперії.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в старовинному анклаві болгарських поселень, що не знали турецької етнічної присутності — місті Карлово. Мав двох сестер та двох братів. Коли йому було 14 років, батько помер. Пішов традиційним шляхом болгар Карлово — вивчився «абайджийству», виробництву вовняних матеріалів для верхнього одягу, у тому числі турецької армії. Проте 1855 року стає послушником у Хілендарському монастирі, приймає чернецтво, висвячений на ієродиякона. З юності вільно говорив грецькою, турецькою та вірменською мовою.

Еміграція[ред.ред. код]

1863 року емігрує до Сербського королівства, де стає помітним у радикальних колах болгарських революціонерів. Бере участь у військових діях Сербії проти Туреччини, а 1864 р. — після розформування болгарських збройних формувань — переїжджає до Румунії, але вже як ветеран болгарських збройних формувань з псевдонімом Левски. Проте цього ж року повертається до Османської імперії, де зрікається чернечих обітниць і дияконських свячень. Це викликало справжній скандал у Пловдивській єпархії, дисиденту загрожував суд. Проте все обійшлося і він певний час жив з вчителювання у селах, зокрема у Добруджі (тепер Румунія). 1866 року мвін знову вступає у зв'язок із групами болгарської еміграції (насамперед Георги Раковським). 1867 року стає прапороносцем військової групи (чети) Панайота Хитова, здійснює з нею невдалий похід по Болгарії, тікає до Сербії. Розчаровується у допомозі сербських спецслужб, шукає підтримки у Бухаресті. 1869 року проводить масштабну розвідувальну мандрівку по європейській частині Османської імперії. Тоді ж заснував Внутрішню революційну організації (ВРО), а пізніше Болгарський революційний центральний комітет (БРЦК) і Тимчасовий уряд Болгарії.

1871 року почав створювати військові склади на всій території Болгарії, постійно курсує між Бухарестом і болгарськими територіями Туреччини. Проти своєї волі втягнутий у криваві спроби революційних експропріацій. 27 грудня 1872 року заарештований в районі Ловеча — виданий владі представником православної церкви Кристю Никифоровим (піп Кристю). Проте є думки, що Васил був захоплений турецькими поліцаями не через зраду, а внаслідок цілої череди поліцейських розкриттів[2]. Перед стратою у Софії погодився на чин сповіді, нібито просив поминати його як священослужителя — ієродиякона Ігнатія.

Диверсійна діяльність[ред.ред. код]

Тактика диверсійної діяльності Васила Левськи — пересування по території Османської імперії, вербування представників болгарської інтелігенції та підприємництва до складу таємних комітетів, які мали готувати антитурецькі військові акції. Він вважав, що до боротьби з турками слід обов'язково залучати сільську еліту (болг. чорбаджия) — багатих торговців, землевласників тощо. Йому вдалося виховати керівні кадри для майбутнього повстання — Стефана Стамболова та Атанаса Узунова, створити цілу вертикаль повстанських організацій. За цією схемою й було організовано Квітневе повстання 1876 року, яке слугувало одним з аргументів для Російської імперії для проведення військової інтервенції 1877 року і створення князівства Болгарія.

Джерела[ред.ред. код]



Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. За староболгарською традицією його прізвище писалось як Василъ Лѣвскій
  2. [http://synpress-classic.dveri.bg/04-2002/01-01.htm Кінець одного наклепу — Історики й суспільна реабілітація попа Кристю/Краят на една клевета — Историци и общественици реабилитираха поп Кръстьо.