Ватрослав Ягич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яґiч Ватрослав
Jagic.JPG
Ватрослав Яґiч
Народився 6 липня 1838(1838-07-06)
Вараждин, Хорватія
Помер 5 серпня 1923(1923-08-05) (85 років)
Відень
Національність хорват
Галузь наукових інтересів лінгвістика
Відомі учні Кирило Студинський, Іван Завадовський

Ватрослав Яґiч (хорв. Vatroslav Jagić) (*6 липня 1838, Вараждин, Хорватія — †5 серпня 1923, Відень) — хорватський лінгвіст, палеограф і археограф, літературознавець, історик, філолог-славіст.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у місті Вараждин (Хорватія).

Після закінчення 1860 року відділення класичної філології Віденського університету тривалий час працював викладачем грецької, латини у Заґребській ґімназії. Одночасно був секретарем Ради у справах середніх навчальних закладів Хорватії, редактором філологічної частини журналу «Літератор» (18631866), секретарем літературно-наукового і просвітнього товариства «Матиця Іллірська».

1870 року здобув науковий ступінь доктора філософії у Лейпцизькому та доктора слов'янської філології у Петербурзькому університетах.

Професор Новоросійського (18721874), Берлінського (18741880), Петербурзького (18801886) та Віденського (18861908) університетів.

Член Юго-слов'янської академії наук і мистецтва у Заґребі (1867), Краківської (1878), Петербурзької (1880) академій наук, Сербської Матиці у м. Нові-Сад, Товариства сербської літератури у Белграді, Наукового товариства ім. Шевченка (1903).

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Багато зробив для організаційного розвитку науки: став засновником першого міжнародного славістичного журналу («Архів слов'янської філології» («Archiv für slavische Philologie»), 18751920); виступив ініціатором видання, був редактором «Енциклопедії слов'янської філології» (виходила в Петербурзі протягом 19081929, видання не закінчене).

Автор близько 700 досліджень з різних галузей слов'янознавства. Опублікував багато пам'яток слов'янської писемности (Зографське, Маріїнське, Добрилово Євангелія, Болонський Псалтир та ін.).

Автор праць з палеографії, старослов'янської мови, її історії («Чотири критико-палеографічні статті», 1882; «Питання про руни у слов'ян», 1911; «Глаголичне письмо», 1911; «Історія виникнення церковнослов'янської мови», 1913); історії науки і культури слов'ян («Історія слов'янської філології», 1910; «Джерела до історії слов'янської філології», «Історія сербо-хорватської літератури», 1871), дослідження про Ю.Крижанича, ін. Для вивчення історії слов'янських народів особливе значення мають дослідження В.Яґіча про діяльність просвітителів Кирила та Мефодія, публікація окремих важливих правових пам'яток (Поліцький статут, Вінодольський закон та ін.) з коментарями.

Українознавчі дослідження[ред.ред. код]

Досліджував давньоукраїнські пам'ятки, яким присвятив низку праць — «Галицьке Євангеліє 1144», «Іван Ужевич — граматик 17 ст.» та ін. Значну увагу приділяв вивченню української мови і літератури (використовував опрацьовані матеріали, зокрема, граматики Лаврентія Зизанія, Мелетія Смотрицького у своїх працях), фольклору, народної поезії.

Питання фонетики і морфології української мови ґрунтовно розглянув у рецензії на працю «Нарис звукової історії малоруського наріччя» Павла Житецького. Наукові праці Яґіча були знані й високо оцінені українськими вченими та письменниками О.Калужняцьким, О.Колессою, О.Маковеєм, К.Студинським, І.Франком, В.Щуратом та ін.

Студії старослов'янської мови В.Яґіча остаточно встановили: основа мови - слов'янські македонські говірки, першою абеткою була глаголиця; висновки мають значення для вивчення історії української мови й літератури (підсумовано в його «Entstehungsgeschichte der kirchenslavischen Sprache», 1913). У його «Рассуждения южнославянской и русской старины о церковнославянском языке» (1896) опублікував мовознавчі тексти середньовіччя і прокоментував стародавні підходи до слов. мов, в «История славянской филологии» (1910) подав докладний синтетичний огляд слов. філології аж до кін. 19 ст., включаючи й укр. У своїх працях про «давньоруську» мову, «Четыре критико-палеографические статьи» (1882) і, особливо, в «Критические заметки по истории русского языка» (1889), що постали з його заперечення поглядів Соболевського, дав широку, об'єктивну характеристику староукр. фонології й морфології, хоч і приймав існування спільної «давньоруської» мови. Його докладний огляд «Очерка звуковой истории малорусского наречия» П. Житецького (1876) трактував також історію української мови, тоді як укр. діалектологія була збагачена його характеристикою діалектів Бачки й Банату.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Дем'янчук В. Гнат (Ватрослав) Яґіч, 1838 — 1923. К. 1923 (спершу в Записках іст.-філол. відділу УАН, 4, 1923);
  • Материалы для биографического словаря действительных членов Имп. Академии Наук, 2. П. 1917;
  • дальша література в Енциклопедиjа Jугославиjе, 4. Загреб 1960.