Ватутіне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ватутіне
Vatutine gerb.png Vatutine prapor.png
Герб Ватутіного Прапор Ватутіного
Ватутіне
Ватутіне на карті Звенигородського району
Ватутіне на карті Звенигородського району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Черкаська область
Район/міськрада Ватутінська міська рада
Код КОАТУУ 7110200000
Засноване 1947 року.
Статус міста з 1952 року
Населення 17 805 (2011)[1]
Площа 10,89 км²
Поштові індекси 20250
Телефонний код +380-4740
Координати 49°00′43″ пн. ш. 31°04′17″ сх. д. / 49.01194° пн. ш. 31.07139° сх. д. / 49.01194; 31.07139Координати: 49°00′43″ пн. ш. 31°04′17″ сх. д. / 49.01194° пн. ш. 31.07139° сх. д. / 49.01194; 31.07139
Висота над рівнем моря 127 м
Водойма Шполка
День міста остання неділя серпня, день Шахтаря
Відстань
Найближча залізнична станція Багачеве
До обл./респ. центру
 - фізична 86 км
 - залізницею 117 км
 - автошляхами 117 км
До Києва
 - фізична 162 км
Міська влада
Адреса м.Ватутіне, проспект Дружби,8
Міський голова Василь Олександрович Гончаренко

Вату́тіне — місто обласного підпорядкування в Черкаській області, центр міськради, до якої входить також село Скаливатка. Розташоване за 12 км на південь від міста Звенигородка та за 86 км на південний захід від обласного центра — міста Черкаси. Населення — 17805 чоловік.

Назва міста походить від прізвища радянського полководця часів Другої світової війни, Героя Радянського Союзу Миколи Федоровича Ватутіна, війська якого відвоювали Звенигородський район у німецьких окупантів у 1944 році, завершивши Корсунь-Шевченківську військову операцію.

Історія[ред.ред. код]

У післявоєнний час з метою вирішення проблеми забезпечення населення місцевим побутовим паливом замість соломи та привезеного з Донбасу кам'яного вугілля. Місто засновано 1947 року в зв'язку з освоєнням Юрківського буровугільного родовища поблизу села Юрківки, саме тому місто протягом майже 50 років називали «шахтарським».

Технічною базою було трофейне устаткування, вивезене з Німеччини. Комплекс складався з унікального відвального моста з вбудованим роторним екскаватором, екскаваторів видобутку, ТЕЦ і фабрики брикета. Виходи буровугільного родовища відпрацьовувалися як відкритим, так і підземним способом. Для будівництва міста був побудований цегляний завод і деревообробний комбінат.

19 квітня 1949 року територію робітничого поселення, яке називали «Шахтинським» перетворено в селище міського типу і надано назву Ватутіне.

У травні 1952 року селище Ватутіне віднесене до категорії міст районного підпорядкування.

26 червня 1992 року місто отримало статус міста обласного підпорядкування.

1970 року в результаті невдалої реконструкції відвального моста (подовження роторної стріли) і варварської експлуатації (в зимовий час не був залитий спирт в систему гідроопор моста) металоконструкція завдовжки 300 метрів звалилася. Оскільки до того часу основні запаси вугілля були вичерпані, повільне, але невідворотне згасання комплексу стало неминучим. У подальші роки видобуток проводився невеликими шахтами, і до початку 90-х років вугільний комплекс був закритий.

Протягом майже шістдесяти років місто поступово розширялося, охоплюючи новими вулицями і площами все більшу територію рівної чорноземної ділянки між селами Юрківка і Скаливатка.

У березні 2015 року в місті площу Леніна перейменували на площу імені Надії Савченко, а вулицю Леніна — на вулицю Героїв Небесної Сотні[2]

Промисловість[ред.ред. код]

Місто представлено слідуючими підприємствами у промисловості: харчова:

  • ПАТ «Ватутінський м'ясокомбінат»,
  • ПАТ «Ватутінський хлібокомбінат»,
  • ПП «Імпульс»,
  • ТОВ «Агропром-В».

чорна металургія:

  • ПАТ «Ватутінський комбінат вогнетривів»;

деревообробна:

  • ТОВ «Гален-1».

приладобудівна, машинобудівна, металообробна:

  • ПрАТ «Ватутінський ремонтно-механічний завод».

виробництво будівельних матеріалів

  • ТОВ «Ватутінський комбінат будівельних матеріалів» (виробництво цегли).

Транспорт[ред.ред. код]

Через Ватутіне проходить неелектрофікована залізнична колія Одеської залізниці, що з'єднує вузлові станції Цвіткове та Христинівку. В самому місті є залізнична станція Багачеве.

З міської автостанції курсують регулярні автобусні рейси, як внутрішньообласні, так і міжобласні, зокрема існує сполучення з Києвом.

Спорт[ред.ред. код]

В радянський період у футболі містечко на обласній арені представляв ФК «Шахтар», який ставав володарем Кубка області в 1962, 1964, 1966 роках та чемпіоном Черкаської області в 1959, 1961, 1963 роках.

З 2001 року в місті базується футбольний клуб «Ретро», міжнародний дитячо-юнацький турнір «Кубок Ретро», організатором якого виступає саме клуб і який традиційно проводиться з 2003 року, відомий за межами України. За роки проведення турніру, його учасниками були близько 450 команд із України, Угорщини, Росії, Білорусі, Латвії та інших держав.

Доросла команда «Ретро» з 2012 року виступає в Аматорській футбольній лізі.

Персоналії[ред.ред. код]

З міста Ватутіне походить Заслужений журналіст України Щербина Володимир Анатолійович.

  • Бурій Валерій Михайлович — член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки краєзнавців України

Міський парк[ред.ред. код]

Міський парк Ватутіного належить до природно-заповідного фонду України і визнаний парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва. Оголошено об'єктом ПЗФ рішенням Черкаської обласної ради від 27.06.72 р. № 367. Площа 31,88 га.

Міський парк — місце масового відпочинку й культурних заходів населення, резерват цінних порід дерев і кущів, трав'янистих рослин. Закладали парк перші будівничі шахтарського міста. Після роботи, у вихідні дні вони розбивали алеї, газони і квітники, садили дерева і декоративні кущі. Серед ентузіастів були М. Г. Богомолкін, А. М. Бурлка, А. Д. Байда, А. З. Глоба, Г. П. Жулинський, К. О. Каплуненко, А. П. Мірошничеко, Д. П. Стягун, К. В. Светлаков та багато інших. Садили спочатку тполі, клени, ясени, білу акацію, згодом парк поповнився цінними породами дерев: дубом, березою, каштаном, липою, горобиною, кленами канадским, гостролистим… Парк став улюбленим місцем відпочинку жителів міста. Особливістю парку є вільне розміщення насаджень на значній території. На великих газонах висаджені групи декоративних дерев; невеликі, але яскраві квітники міняють кольоровий спектр протягом сезону, монументальність гідротехнічної споруди (штучне водосховище на р. Шполці) поєднується з широкими алеями і «зеленими театрами», які одночасно вміщують значну кількість людей. Парк відрізняється вільним поєднанням просторових композицій, розкутістю, гармонійним злиттям насаджень і будівель у єдиний архітектурний комплекс. Є тут широкі алеї, місця масових гулянь, естрада, спортивні та розважальні майданчики. Розміщення рослин у парку не випадкове, а обумовлене запланованою композицією. Поодинокі кущі або дерева, висаджені серед газонів чи ізольовано від інших подібних рослин, називаються солітерами. У цій ролі виступають особливо цінні екзотичні рослини або декоративні кущі: пірамідальні тополі, ялини, квітучі спіреї (таволги) Вангутта, жимолості татарської, пробкового дерева, модрини, катальпи бігнонієвидної, яловцю. Основне призначення солітерів — визначити центр експозиції, підкреслити архітектурну значимість відповідної ділянки парку. Є в парку і ряд екзотичних рослин, наприклад, туя західна — невеличке струнке деревце з стрімкими гілочками. Шпильки у туї є, але вони дрібні, лусковидні. Походить вона з Північної Америки. Катальпи — одні з найулюбленіших екзотичних рослин нашого парку. Їх велике, схоже на слонові вуха листя вражає своєю пишністю. У червні розпускаються квіти — стрімке біле волоття, з якого до осені достигють довгі, стручкоподібні плоди, які нагадують численні стріли в сагайдаку воїна. За форму плодів — катальпу ще називають макаронним деревом. В парку є й молоді екземпляри дуба червоного.

Міський парк восени Vatutine park-Ukraine-5.JPG Vatutine park-Ukraine-9.JPG Vatutine park-Ukraine-6.JPG Vatutine park-Ukraine-1.JPG

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Історія міст і сіл Української РСР. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР.
  • Блажко П. Ф. Ватутіне: Іст. нарис. — Черкаси: Сіяч, 2001. — 159с.
  • Ватутіне: вчора і сьогодні. Історія міста в нарисах і спогадах. — Київ: Колорит, 2007. — 176с.
  • Бурій В. М. Твоє Ватутіне від А до Я: корот. словник-довід. / Валерій Бурій — Ватутіне-Черкаси: Витоки, 2003. — 20 с.
  • Бурій В. М. Вибрані розвідки, статті та замітки. Вип. 1 / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2008. — 71 с.: фотогр.
  • Поліщук, В. Т. Література рідного краю (Літературна Черкащина): підручник: біобібліографічні додатки / В. Т. Поліщук, М. П. Поліщук. — Черкаси: Вид. Чабаненко Ю. А., 2013. — (про В. М. Бурія. — С. 403; 423).
  • Життєві істини Валерія Бурія: зб. ст. і матеріалів. — Черкаси: Вертикаль, 2012. — 51 с. : іл. — (Подвижники краєзнавства Черкащини).
  • Бурій В. Міський парк — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення у м. Ватутіне Черкаської області // Свояк Н. І., Фоміна Н. М. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва Черкаської області. — Черкаси: Вертикаль, 2012. — С. 93-94.
  • Бурій В. Зелені скарби Ватутіного / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2011. — 22 лип. — С. 4.
  • Бурій В. Вулиці рідного міста / Валерій Бурій // Місто робітниче. — 2008. — 28 берез. — С. 8; 2 берез. — С. 4; 22 лют. — С. 4.
  • Бурій В. Ватутіне літературне / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). — 1997. — 19 лют. — С. 2.
  • Бурій В. Серед сотні найвпливовіших українців — наші земляки / Валерій Бурій // Місто робітниче. — 2011. — 4 лист. — С. 4.
  • Бурій В. Гірник Іван Павлович — відомий краєзнавець, історик та археолог Черкащини / Валерій Бурій // Місто робітниче. — 2013. — 18, 24 трав. — С. 4.
  • Штрихи до біографій / авт.-упоряд. В. М. Бурій. — Черкаси: «ІнтролігаТОР», 2014. — 100 с.

Інтернет-ресурси[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.