Вацлав I (король)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вацлав I

Вацлав I (1205—1253) — король Богемії з 1230 до 1253 року. Походив з династії Пржемисловичів.

Життєпис[ред.ред. код]

Боротьба у Німеччині[ред.ред. код]

Був сином Пржемисла I Оттокара та Констанци Арпад. Ще у 1228 року його коронував архієпископ Майнцький, митрополит Праги. Але інвеституру від імператора він отримав тільки 1231 pоку, звернувшись до нього із цим проханням не особисто, а через послів. Це показало, як далеко пішла Богемія: інвеститура, яка щоразу провіщала бурю в богемській історії, постійно надаючи імператорам слушну нагоду втручатися у богемські справи, перетворилася тепер на звичайнісіньку формальність. Спершу здавалося, що Вацлав І зруйнує плани Бабенберга Австрійського. Молодий король Генріх втомився від своєї дружини, котра крім того, що була набагато старшою від нього, все ще очікувала на сплату свого посагу — важлива обставина для чоловіка, якому завжди бракувало грошей. Сталося так, що герцог Людовік Баварський, одружений з чеською князівною, повернув собі прихильність Генріха й використав свій вплив, аби намовити молодого чоловіка зірвати союз з Бабенбергом задля відновлення дружніх стосунків з Пржемисловичами; оскільки стосунки Генріха з його батьком погіршувалися, а молодик нетерпляче прагнув влади, намови герцога, звісно, впали на добрий ґрунт. Союз із Богемією здавався найкращим виходом. Усе полегшувалося тим, що молодий король був насправді закоханий у чеську королівну і глибоко шкодував, що переніс свої почуття на Маргариту.

1231 року Генріх відкрито заявив про свій намір розлучитися з дружиною й узяти шлюб з чеською принцесою. Ця новина перелякала багатьох німецьких князів і через можливі політичні наслідки. Проте імператор, котрий не міг зважитися на відкриту ворожнечу з могутнім австрійським герцогом, негайно зреагував і сплатив посаг Маргарити з власної кишені. Король Вацлав І мудро утримався від будь-яких дій, хоча він та його сестра схвально поставилися до залицянь Генріха. Генріх піддався на умовляння й скорився своєму батькові. Зневірена у земному коханні чеська королівна твердо вирішила зректися світського життя. Анежка обрала суворий статут ордену св. Клари, найпалкішої послідовниці св. Франциска, і пішла в монастир, що його заснувала в Празі. Вона належала до першого покоління послідовників св. Франциска і була серед тих, хто намагався якнайсуворіше дотримуватися ідеалів бідності та самозречення смиренного святого з Ассізі. Упродовж двадцяти років Анежка була близькою подругою св. Клари. Вона поділяла з монастирем завдання поширення ідеалів св. Франциска у Центральній та Східній Європі, надихнувши заснування нового чеського ордену Лицарів Хреста.

Те, що принцеса покинула двір і громадське життя та пішла в монастир, не вгамувало австро-богемського конфлікту. Новий герцог Австрії, мстивий і безпринципний Фрідріх, успішно уклав союз зі свояком Пржемислом, маркграфом Моравії та власним братом короля. З його допомогою герцог планував помститися за спустошення Австрії та повалити короля. Успіх супроводжував його, доки раптова хвороба не змусила тимчасово припинити воєнні дії, а бунтівний маркграф був змушений підкоритися братові. Задерикуватий герцог невдовзі потрапив у скрутне становище з угорцями, які уклали союз із чехами, і в 1235 р. обидва королі, Андрій II та Вацлав І, разом почали спустошувати австрійські землі.

Тим часом імператор, який підозрював герцога у причетності до нещодавньої змови свого сина Генріха, прирік останнього на втрату корони й вигнання (1235), а також вирішив покласти край зловмисним діям герцога. Нові інциденти та підозрілі зносини герцога Австрійського з ломбардськими містами змусили імператора діяти рішуче і без зволікань: норовливого герцога було позбавлено герцогства, королів Вацлава й Оттона, котрий заступив Людовіка Баварського після його вбивства, призначено виконавцями імператорської баніції, або рейхсахту (1236). Вони дійшли аж до Відня, і тоді вся країна відступилася від свого герцога, який спричинив стільки клопотів. Наступного року імператор закінчив кампанію у Відні, де забезпечив обрання свого сина Конрада королем Німеччини.

Вторгнення монголів[ред.ред. код]

Фрідріх II перебував тоді на вершині своєї могутності, придушивши опір в Німеччині та змусивши міста Ломбардії визнати його суверенітет. Можливо, він плекав наміри знову звести Богемію до її колишнього приниженого становища в імперії. Це пояснило б, чому Вацлав І приєднався на деякий час до папської партії. Через традиційні симпатії до Гогенштауфенів він вагався і невдовзі повернувся до імператорської партії. Однак конфлікт із Фрідріхом Австрійським, який тепер примирився з імператором, тривав далі, і тільки загальна загроза для Центральної Європи з боку монголів змусила двох суперників дійти згоди. Австрієць погодився на шлюб своєї племінниці Гертруди з Вацлавовим сином Владиславом (1241 p.). Монголи, які сплюндрували Сілезію, на щастя, не здолали перевалів, що вели до Богемії. Спустошення зазнали лише Моравія та Австрія. Коли монгольська небезпека минула, конфлікт з Австрією відновився. Здається, що Фрідріх II по смерті своєї дружини-англійки сам звернув свої думки, якщо й не почуття, до Гертруди, маючи на оці австрійські землі для зміцнен¬ня політики свого роду в Німеччині. Вважають, що 1245 р. він пообіцяв герцогу Фрідріху піднести Австрію та Штирію до рангу королівства. Наразившись на цю нову небезпеку, Вацлав І тримався папи Інокентія IV та його кандидата на імператорський трон Вільгельма Голландського. На його щастя, Фрідріх Австрійський раптово помер під час нової війни з угорцями (1246 p.). Чеський князь Владислав побрався з Гертрудою, але через кілька місяців після весілля помер. Це було ударом для чеського короля, якого незабаром спіткала інша невдача — заколот чеської знаті, незадоволеної його пропапською політи¬кою. Чеські гібеліни обрали маркграфа та правителя Моравії, королевого сина Пржемисла, співправителем. Громадянська війна тривала до 1250 p., коли Вацлав І примирився зі своїм сином. Ця боротьба була відгомоном на богемському ґрунті конфлікту між гвельфами й гібелінами і закінчилася вирішальною перемогою гвельфів та їхньої пропапської програми. Проте цей поворот у політиці зрештою допоміг королю здійснити свої наміри щодо Австрії. У 1251 р. помер другий чоловік Гертруди, Герман Баденський, і чеські перспективи в Австрії знову значно покращилися. Правителя Моравії Пржемисла було обрано станами Австрії герцогом і за допомогою племінника чеського короля, архієпископа Зальцбурзького, він зміг перебрати владу над герцогством. Щоб підтвердити свої претензії та придушити будь-яку можливу опозицію, Пржемисл вирішив одружитися з удовою короля Генріха VII Маргаритою, хоч вона за віком годилася йому в матері та мала серйозні наміри піти в монастир. Нерівну пару поєднав політичний шлюб у 1254 р. Ускладнення виникли з Белою IV Угорським, котрий вимагав Штирію, політично об'єднану з Австрією. Після кількох кривавих сутичок завдяки втручанню курії було підписано мирну угоду, за якою Австрія та частина Штирії відходили до Пржемисла, а решта Штирії — синові Бели, Іштвану.

Помер Вацлав I 23 вересня 1253 року.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Кунігунда (1200—1248), донька Пилипа Гогенштауфена, герцога Швабії

Діти:

  • Владислав (1228—1247)
  • Оттакар (1230—1278)
  • Бестріс (1231—1290), дружина Оттона III Асканія, маркграфа Бранденбурзького
  • Агнес (д/н-1268), дружина Генріха III Веттіна, марграфа Мейсенського

Джерела[ред.ред. код]

  • Josef Žemlička: Století posledních Přemyslovců Prag, 1986