Вашингтонська морська конференція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Constitution Hall, Вашингтон

Вашингто́нська конфере́нція — конференція з обмеження озброєннь та вирішення проблем Далекого Сходу та басейну Тихого океану, що склалась після Першої світової війни. Відбувалась з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. у конгрес-холі Constitution Hall, Вашингтон.

У роботі конференції взяли участь США, Великобританія, Китай, Японія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія та Португалія. Також були присутні делегати від британських Домініон і делегат, що виступав від імені Індії.

Вашингтонська конференція була скликана за ініціативою США, які розраховували домогтися сприятливого для себе вирішення питання про морські озброєння та закріплення нового співвідношення сил в Китаї та в басейні Тихого океану. Конференція також була спрямована проти національно-визвольного руху народів колоніальних і залежних країн. Радянський уряд, який не одержав запрошення на конференцію, заявив 19 липня і 2 листопада 1921 р. протести проти усунення РСФСР — однієї з головних тихоокеанських держав — від участі в роботі конференції, а 8 грудня 1921 направив протест проти обговорення на ній питання про Китайсько-східну залізницю. У грудні 1921 до Вашингтона прибула делегація Далекосхідної республіки, але вона не була допущена на конференцію.

Основні договори[ред.ред. код]

На Вашингтонській конференції були вироблені і підписані наступні основні документи:

  • Договір чотирьох держав (США, Великобританії, Франції та Японії) про спільний захист договірними державами їх територіальних «прав» у Тихому океані. Підписаний 13 грудня 1921. Договір мав на меті об'єднати сили союзників проти національно-визвольного руху народів басейну Тихого океану і Далекого Сходу. Договір передбачав також (під тиском американської дипломатії) ліквідацію Англо-японського союзу 1902 р., спрямованого в той період проти планів США на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Проти англо-японського союзу висловлювалися і деякі британські домініони (в першу чергу Канада), що побоювались посилення Японії за рахунок Китаю та інших країн Далекого Сходу.
  • Договір п'яти держав (США, Великобританії, Японії, Франції та Італії) про обмеження морських озброєнь, що змінили співвідношення останніх на користь США. Підписаний 6 лютого 1922 р. Підписуючи цей договір, Великобританія підтверджувала свою вимушену згоду на відмову від безумовного переважання на морі. Договір встановлював певну пропорцію граничного тоннажу лінійного флоту його учасників: США — 5, Великобританія — 5, Японія — 3, Франція — 1,75, Італія — 1,75. Загальний тоннаж лінкорів, що підлягають заміні, не повинен був перевищувати: для США і Великобританії з 525 тис. т, для Японії 315 тис. т, для Італії та Франції по 175 тис. т. Встановлювався також тоннаж авіаносців: 135 тис. т для США і Великобританії, 81 тис. т для Японії і по 60 тис. т для Італії та Франції. Однак загальний тоннаж військово-морського флоту держав не обмежувався, і фактична перевага флоту Великобританії, таким чином, зберігалася. Японія домоглася зобов'язання американського та англійського урядів не споруджувати нових баз на островах Тихого океану на схід від 110-го меридіана східної довготи (за винятком островів поблизу узбережжя США, Канади, Аляски, зони Панамського каналу, Австралії, Нової Зеландії та Гавайських островів). Таким чином Японія забезпечила собі серйозні стратегічні переваги в цьому районі.
  • Договір дев'яти держав (США, Великобританії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю). Підписаний 6 лютого 1922 р. Договір надавав країнам, які його підписали, «рівні можливості» у Китаї в області торговельної та підприємницької діяльності та зобов'язував не вдаватися до використання внутрішньої обстановки в Китаї з метою отримання спеціальних прав і привілеїв, які можуть завдати шкоди правам та інтересам інших держав — учасників договору. Китай розглядався учасниками договору як загальний об'єкт експлуатації. Цей договір був спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в Китаї. Ще раніше, 4 лютого 1922 р., Японія змушена була підписати так звану Вашингтонську угоду — китайську-японську угоду про евакуацію японських військ з китайської провінції Шаньдун, а також про повернення Китаю залізниці ЦіндаоЦзінань і території Цзяочжоу. Глава японської делегації дав зобов'язання, що японський уряд не буде вимагати від китайського уряду виконання п'ятої групи «двадцяти однієї вимоги» Японії про призначення японських радників при китайському уряді та ін. Однак вимога Китаю про виведення японських військ з Південної Маньчжурії Японія відхилила. Одночасно з Договором дев'яти держав 6 лютого 1922 було підписано Трактат про китайський митний тариф, де закріплювались митні нерівноправності Китаю.

Підсумок[ред.ред. код]

Вашингтонська конференція не внесла змін до існуючого на той час становища на Далекому Сході. Рішення, досягнуті на конференції, завершили переділ колоніальних володінь і сфер впливу, що відбувались після Першої світової війни імперіалістичних держав на Тихому океані та Далекому Сході. США ж домоглись ряду важливих поступок з боку Великобританії та Японії. Разом з тим рівновага була нестійкою. Вже в ході переговорів США заявили про недостатність японських поступок у Китаї, у свою чергу Японія відразу ж після конференції встала на шлях перегляду рішень конференції.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]