Ріхард Вагнер
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Вільгельм Ріхард Вагнер (нім. Wilhelm Richard Wagner) (22 травня, 1813, Лейпциг – 13 лютого, 1883, Венеція) — видатний німецький композитор, диригент, теоретик музики, новеліст, відомимй в першу чергу завдяки його операм, або "музичним драмам", як пізніше він почне їх називати.
Зміст |
[ред.] Біографія
Вагнер народився в сім'ї чиновника Карла Фрідріха Вагнера (1770—1813). Під впливом свого вітчима, актора Л. Геєра, Вагнер в 1828 почав навчатися музиці у кантора церкви Святого Фоми Теодора Вайнліга, в 1831 почав музичне навчання в університеті Лейпцига. У 1833—1842 рр. вів неспокійне життя, часто у великій нужді в Вюрцбургу, де працював театральним хормейстером, Магдебурзі, потім в Кенігсберзі і Ризі, де він був диригентом музичних театрів, потім в Норвегії, Лондоні і Парижі, де він написав увертюру «Фауст» і оперу «Летючий голландець». У 1842 тріумфальна прем'єра опери «Рієнці, останній з трибунів» у Дрездені заклала фундамент його слави. Роком пізніше він став королівським саксонським Хофкапельмейстером. У 1849 Вагнер брав участь в Дрезденському травневому повстанні і після поразки переїхав в Цюріх, де він написав лібрето тетралогії «Кільце Нібелунгів», музику її перших двох частин («Золото Рейну» і «Валькірія») і оперу «Трістан і Ізольда». У 1858 — Вагнер відвідував на короткий час Венецію, Люцерн, Відень, Париж і Берлін.
У 1864 Вагнер, добившись прихильності баварського короля Людвіга II, який оплачував його борги і підтримував його і далі, переїхав до Мюнхена, де написав комічну оперу «Нюрнберзькі мейстерзінгери» і дві останні частини Кільця Нібелунгів: «Зігфрід» і «Загибель богів». У 1872 в Байрейті відбулося укладання фундаментного каменя для Будинку фестивалів, який відкрився в 1876. Де і відбулася прем'єра тетралогії Кільце Нібелунга 13-17 серпня 1876 року. У 1882 в Байройті була поставлена опера-містерія «Парсіфаль». У тому ж році Вагнер виїхав за станом здоров'я до Венеції, де він помер в 1883 від серцевого нападу.
[ред.] Твори
Твори Вагнера, особливо пізнішого періоду творчості відзначаються поліфонічністю, багатством хроматики, гармоніями і оркестраціями, як також і вишуканим застосуванням лейтмотивів - тем, що асоціюються зі специфічними характерами, місцевостями, чи сюжетами. Хроматична мова його музичних творів мала формуючий вплив на подальший розвиток класичної європейської музики. Він змінив музичну думку своєю ідеєю "тотальної артистичної роботи" (Gesamtkunstwerk), прикладом якої був його цикл з чотирьох опер "Кільце Нібелунгів" 1876 р. ("Der Ring des Nibelungen"). Його концепція лейтмотивів і інтегрованої музичної експресії мала значний вплив на музичний супровід багатьох фільмів XX-го сторіччя. Вагнер був і лишається суперечливою постаттю як в музичних і драматичних інноваціях, так і в його політичних поглядах.
Найважливішою артистичною доробкою Вагнера стали його музичні драми, які можна поділити на три періоди.
[ред.] Ранній період
- (1832) Весілля (Die Hochzeit) (незавершена)
- (1833) Феї (Die Feen)
- (1836) Заборона кохання (Das Liebesverbot)
- (1837) Ріенці, останній з трибунів (Rienzi, der Letzte der Tribunen)
[ред.] Середній період
- (1843) Летючий Голландець (Der fliegende Holländer)
- (1845) Тангейзер (Tannhäuser)
- (1848) Лоенгрін (Lohengrin)
[ред.] Пізній період
- (1859) Трістан і Ізольда (Tristan und Isolde)
- (1867) Нюрнберзькі мейстерзінгери (Die Meistersinger von Nürnberg)
- Кільце Нібелунгів (Der Ring des Nibelungen) до складу ввійшли:
- (1882) Парсіфаль (Parsifal)
[ред.] Посилання
