Ведмідь гімалайський

Ursus thibetanus japonicus

Гімалайський ведмідь (Ursus thibetanus) — ссавець ряду хижих. Гімалайського ведмедя іноді виділяють до окремого роду Selenarctos, «місячний ведмідь». Це ведмідь середнього розміру, з чорним хутром та характерною відмітиною у формі літери «V» на грудях. Вид близько пов'язаний з барибалом (американським чорним ведмедем, Ursus americanus).

Зовнішній вигляд

Гімалайський ведмідь за розміром майже удвічі менший бурого ведмедя і відрізняється від нього стрункішою статурою, тонкою гостроносою мордою, великими округлими вухами; передні лапи сильніші задніх. Самці цього виду 150—170 см завдовжки, висота в загривку близько 80 см, важать 120—140 кг. Самки помітно дрібніше.

Хутро коротке, блискуче, шовковисте; зазвичай чорне, але зустрічаються особини бурого або рудуватого кольору. На грудях завжди є біла, іноді з жовтуватим відтінком, пляма у формі букви V; вона нагадує півмісяць, і саме через неї гімалайського ведмедя називають «місячним».

Розповсюдження

Мешкає в холмових і гірських лісах від Ірану через Афганістан, Пакистан і Гімалаї до Кореї і Японії. На півночі ареал захоплює північний схід КНР (Манчжурію) і Приморський край Росії, а на півдні доходить до півночі В'єтнаму і островів Хайнань і Тайвань. У Гімалаях літом він живе на висоті 3000—4000 м, на зиму спускаючись до підніжжя гір.

Спосіб життя і харчування

На відміну від бурого ведмедя, гімалайський веде напівдеревний спосіб життя — на деревах він здобуває корм, там же рятується від ворогів і гнуса. Основні природні вороги гімалайського ведмедя: амурський тигр і бурий ведмідь.

Їжа гімалайського ведмедя на 85 відсотків рослинного походження: кедрові та інші горіхи, жолуді, різні ягоди і плоди, пагони трав і чагарників, соковиті цибулини і кореневища. Хижачить рідко, але не гидуватиме падаллю. З білкової їжі харчується мурашками та іншими комахами, молюсками, жабами. На людей не нападає.

Взимку лягає в сплячку. Барлоги влаштовує в дуплах м'яких деревних порід — тополі або липи. Середня тривалість життя — біля 25 років.

Розмноження

Подібно до бурого ведмедя, гімалайський злучається літом, але дещо раніше, ніж бурий, а гін протікає спокійніше.

Самки народжують 1—2 дитинчат вагою по 300—400 г. Ведмежата розвиваються поволі й навіть у місячному віці абсолютно безпорадні. Статевої зрілості молоді звіри досягають на третьому році.

Розмір популяції та охорона

Гімалайський ведмідь, так само як і бурий, служить цінним об'єктом полювання. У китайській народній медицині використовується його жовчний міхур, в кулінарії — лапи.

• До Червоного списку МСОП внесений один з підвидів гімалайського ведмедя — белуджистанський гімалайський ведмідь (U. thibetanus gedrosianus), що мешкає в південній частині Центрального Белуджистану і знаходиться на межі зникнення (Critically Endangered). До початку 70—х років минулого століття число його особин не перевищувало 200.
• Інший підвид — уссурійський гімалайський ведмідь (U. thibetanus ussurianus) — до 1998 був занесений до Червоної книги Росії, нині — мисливський вид. Він мешкає на півдні російського Далекого Східу та в Північно-Східному Китаї та в Кореї. Його чисельність в Росії в 90-і роки оцінювалася в 4—7 тисяч голів, в наш час^[Коли?] знаходиться на межі зникнення (до 1 тисячі) через високу чутливості до господарської діяльності людини, зокрема, вирубки лісів, скорочення кількості місць зимівлі та масового полювання.

Підвиди

• Ведмідь тайванський (Ursus thibetanus formosanus)
• Ведмідь белуджистанський (Ursus thibetanus gedrosianus)
• Ведмідь японський (Ursus thibetanus japonicus)
• Ведмідь афганістанський (Ursus thibetanus laniger)
• Ведмідь південнокитайський (Ursus thibetanus mupinensis)
• Ведмідь гімалайський звичайний (Ursus thibetanus thibetanus)
• Ведмідь уссурійський (Ursus thibetanus ussuricus)