Ведмідь печерний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ведмідь печерний
Печерний ведмідь[1] (Ursus spelaeus)
Печерний ведмідь[1] (Ursus spelaeus)
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Ведмедеві (Ursidae)
Рід: Ведмідь (Ursus)
Вид: Ведмідь печерний
Біноміальна назва
Ursus spelaeus
Rosenmüller, 1794
Посилання
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ursus spelaeus
Fossilworks: 90654[2] 90654[2]

Ведмідь печерний (Ursus spelaeus Rosenmüller, 1794) — вимерлий вид роду ведмедів (Ursus), складався з двох підвидів (інколи як окремих видів) — великого та малого печерних ведмедів.

Це були великі (ймовірно, неповороткі) травоїдні тварини, на яких часто полювали мисливці палеоліту. Печерні ведмеді не були предковою формою ведмедів бурих, а є окремою гілкою розвитку цього роду.

Поширення[ред.ред. код]

В Альпах, Карпатах, Юрі, Гірському Криму, на Кавказі та Уралі знаходять печери, дно яких місцями всипане шаром кісток та черепів ведмедів. Але це залишки не сучасного виду, а кістки вимерлих печерних ведмедів. За черепами, скелетами та наскельними малюнками первісних людей можна відновити в деталях зовнішній вигляд цих тварин.

Морфологія[ред.ред. код]

Виходячи з півметрових черепів та розміру кісток, великі печерні ведмеді досягали ваги 800–900 кілограмів.

Череп печерного ведмедя

Черепи печерних ведмедів мали цілий ряд характерних ознак — крутий підйом лоба, масивні надочні відростки, високий серединно-тім'яний гребінь. Щелепи були витягнуті вперед і мали значні заіклові проміжки, тож ікла звіра були добре видні, хоч фактично травоїдний печерний ведмідь їх не використовував. Зате масивні та вкриті тупими горбочками корінні зуби були явно призначенні для пережовування рослинної їжі — листя, трави, коренів, стебел, ягід тощо. Не зрозуміле призначення випуклих та об'ємних лобних пазух. Можливо це була теплоізоляція мозку на час сплячки. Отвір хоанів який веде з носової порожнини в гортань майже удвічі вужчий ніж в бурого ведмедя. Тобто дихання в тварини було помітно слабше. Враховуючи значні розміри це означає, що печерні ведмеді були досить повільними, вайлуватими тваринами, не такими агресивними й хижими як бурий ведмідь. Сильно вкорочена литка також вказує, що печерний ведмідь бігав значно повільніше бурого.

Підвиди[ред.ред. код]

Скелет печерного ведмедя в природному середовищі

Кожен карстовий район мав власну окрему популяцію печерних ведмедів які часом досить сильно різнилися між собою за розмірами та будовою черепа. Наприкінці останньої льодовикової епохи існувало щонайменше два різних підвиди, а можливо і два окремих види печерних ведмедів — малий та великий.

Малий печерний ведмідь був зростом з середніх розмірів бурого і важив мабуть біля 120–150 кілограмів живої ваги[3]. Він мав найсильніше виражені родові ознаки — вкриті тупими горбками зуби, вкорочені литки тощо. Тобто це був ще травоїдніший та вайлуватіший звір ніж його великий родич. Жили ці ведмеді в степах Передкавказзя та Південного Уралу, горах Середнього Уралу, степах Західного Сибіру та на Алтаї. Великий печерний ведмідь мешкав в Європі, на Кавказі та Уральських горах.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Скелет печерного ведмедя

Печерні ведмеді були мирними травоїдними тваринами які жерли усяку рослинність. Завдяки своїм розмірам та силі дорослі особини не мали природних ворогів окрім людей для яких це був звичний об'єкт полювання. Життя цих тварин було тісно пов'язане з печерами в яких вони відпочивали і куди ховалися для зимової сплячки. У деяких печерах знайдені й місця розваг звірів так звані ведмежі — круті спуски довжиною часом до кількох десятків метрів. Їх поверхня гладка і заїджджена до блиску, у тріщинах застрягла ведмежа шерсть. Тварини з'їжджали цими спусками, як на дитячих гірках.

Життя в печерах було небезпечне. Часом ведмеді у темряві провалювалися в колодязі чи провали, з яких потім не могли вибратися. Наприклад, у колодязі печери в ущелині Пасху, що у Західному Кавказі, знайшли черепи понад 50 ведмедів. В сирих печерах на холодному камені звірі застуджували і хворіли ревматизмом (ФАКТ?). У печерах Європи та Західного Кавказу знайдено багато пошкоджених захворюваннями кісток. Траплялися випадки, коли весняне танення снігів призводило до затоплення печер і загибелі ведмедів, які там зимували.

Печер, в яких жили ведмеді, дуже багато. Так само багато кісток в них знаходять — наприклад в Тішоферській печері в Куфштайні в Тиролі знайшли залишки понад 200 дорослих і 180 молодих тварин.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Існує думка, що печерні ведмеді були світло бурі чи навіть солом'яні, а тут колір реконструювали як в бурого ведмедя. Тобто він має бути блондиністишим.
  2. а б в Fossilworks
  3. Ведмеді можуть дуже важчати нагулюючи жир. Тому максимальні показники маси які гуляють по джерелам, говорять не стільки про розміри як про вгодованість і зазвичай спостерігаються у ведмедів у зоопарках чи на волі в особливо сприятливих умовах.