Вексель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вексель
Можлива форма існування Документарна
Можливі емітенти Юридична особа, Фізична особа
Види Простий
Переказний
Тип зобов'язання Грошове зобов'язання з оплати поставленого товару, наданих послуг, виконаних робіт
Основні законодавчі акти:

Закон України Про цінні папери та фондовий ринокУніфікований закон про переказні векселі та прості векселі • Закон України Про обіг векселів в Україні


Бланк простого векселю в Україні

Ве́ксель (нім. Wechsel) — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей власнику векселя після настання строку.

Вексель виник у 12-13 ст. в Італії в результаті розвитку міжнародної торгівлі та банківництва. Прообразом векселя були ордери, позичкові листи, грошові розписки. Спочатку вексель використовувався для здійснення валютообмінних операцій (у буквальному перекладі слово «вексель» — wechsel, change, exchange, cambio — означає «розмін») та подолання незручностей і небезпеки транспортування повноцінних грошей: банкір виписував свідоцтво про отримання грошової суми, при пред'явленні якого кореспонденту банкіра за кордоном клієнт отримував кошти у місцевій валюті. Поширенню векселя сприяли обмеження на стягнення процентів за кредитами, що містились у канонічних статутах та цивільному законодавстві багатьох країн середньовічної Європи. Це викликало маскування кредитних операцій під торговельні угоди, заставні операції, котрі оформлялись векселем. Із вдосконаленням тексту векселя й розвитком вексельного права сфера використання векселя розширюється, він перетворюється в універсальний кредитний, платіжний та розрахунковий документ.

Види векселів[ред.ред. код]

В залежності від форми та способу використання розрізняють:

  • простий вексель — просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя у вказаний строк у вказаному місці вказану суму.
  • переказний вексель (тратта) — це письмовий наказ векселедавця платнику (трасату) про сплату векселедержателю певної суми грошей у визначеному місці у визначений час. Причому отримувачем коштів може виступати як перший векселедержатель (ремітент), так і кожний з наступних векселедержателів (індосат).
  • Казначейський вексель  — це вид державного цінного паперу, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання Державного казначейства України сплатити після настання строку визначену суму грошових коштів власнику векселя.

В залежності від характеру угод, що спричинили появу векселя виділяють:

Векселі можуть з'являтись в обігу внаслідок реальних угод, або ж бути фіктивними (безгрошовими), до яких відносять підроблені, дружні, бронзові векселі.

  • Підроблений вексель — це вексель, в якому міститься підроблений підпис векселедавця, або акцептанта, фальсифіковано вексельну суму чи строк погашення. Підроблення здійснюється з метою отримання коштів у банку під даний вексель.
  • Дружній (приятельський) вексель акцептується з метою надання допомоги в отриманні кредиту під вексель неплатоспроможній особі. Як правило, обидва суб'єкти угоди акцептують векселі один на одного для того, щоб згодом отримати під них кредит у банку. Такі векселі, коли кілька суб'єктів виступають то векселедавцем (платником), то векселедержателем (покупцем), називають зустрічними(однак зустрічні векселі не завжди є фіктивними, оскільки вони можуть з'являтись і в результаті реальних торговельних відносин між контрагентами).
  • Бронзовий (дутий, вигаданий) вексель виписується на ім'я неіснуючої або заздалегідь неплатоспроможної особи. Метою подібної операції є отримання кредиту чи збільшення заборгованості неплатоспроможної особи для того, щоб майно банкрута залишилось у близьких йому осіб, замість того, щоб перейти у власність реальних кредиторів. Незважаючи на економічну дефектність дружніх та бронзових векселів, у них немає юридичних дефектів, оскільки підписи не фіктивні, наявні усі реквізити.

Обов'язкові реквізити векселя[ред.ред. код]

Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі, який є додатком № 1 до Женевської конвенції від 7 червня 1930 року, визначає, що переказний вексель повинен містити вісім, а простий вексель — сім обов'язкових реквізитів.

Реквізити простого векселя:

1. Найменування «Вексель»

2. Просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму

3. Зазначення строку платежу

4. Зазначення місця платежу

5. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж

6. Дата і місце складання векселя

7. Підпис векселедавця


Реквізити переказного векселя

1. Найменування «Вексель»

2. Простий і нічим не зумовлений наказ сплатити певну суму

3. Найменування платника

4. Зазначення строку платежу

5. Зазначення місця платежу

6. Найменування того, кому або за наказом кого має бути здійснений платіж

7. Дата і місце складання векселя

8. Підпис векселедавця

Див. також: Авіста

Наявність зазначених реквізитів є обов'язковою для того, щоб документ мав силу векселя. У Женевській вексельній конвенції зроблено лише три винятки:

  • коли у тексті векселя не вказано вексельний строк, вексель вважається таким, що підлягає оплаті за поданням;
  • за відсутності особливого позначення місце, зазначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу, а також місцем проживання платника;
  • вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається виписаним у місці, вказаному поруч з назвою векселедавця.

Вексельний текст може містити і низку інших елементів, однак їхня наявність чи відсутність не позначається на силі векселя, хоч і може утруднити його обіг.

Механізм обігу переказного векселя[ред.ред. код]

Векселедатель (трасант), складаючи вексель дає наказ платнику (трасату) виплатити вказану суму особі, на користь якої видано вексель (ремітенту). Акцептуючи вексель, платник (акцептант) приймає на себе зобов'язання за його своєчасну оплату в розмірі суми, на яку здійснено акцепт і стає головною зобов'язаною за векселем особою.

Векселедержатель має можливість, не очікуючи закінчення терміну погашення векселя, передати його іншому суб'єктові в якості погашення боргу шляхом індосування. Кожний індосант приймає на себе відповідальність за оплату та акцепт векселя. Якщо зобов'язань акцептанта чи індосантів виявляється недостатньо, оплату векселя може бути гарантовано за допомогою вексельної гарантії — авалю, однак зобов'язання аваліста є вторинним до зобов'язання особи, за яку здійснено поручительство і реалізується лише при невиконанні основного зобов'язання. Останній векселедержатель повинен пред'явити вексель до сплати платнику, або особі, якій доручено здійснити платіж за векселем — особливому платнику чи доміциліату, у місці платежу в день оплати, або в один із двох наступних робочих днів. Дострокова оплата векселя можлива лише за згодою платника. Боржник (презентат) за допомогою індосаменту чи неперервного ланцюга індосаментів дізнається про нового власника векселя, впевнюється в тому, що суб'єкт, який пред'являє вексель до платежу чи до акцепту (презентант) і векселетримач є однією особою та сплачує останньому вексельну суму в грошовій формі з вчиненням на звороті векселя розписки про здійснення платежу. З моменту оплати векселя особа, що здійснила платіж вважається вільною від зобов'язання.

У випадку відмови від оплати або неспроможності боржника оплатити вексельну суму векселедержатель може вчинити проти нього позов до суду, а також вимагати в суді оплати в порядку регресу від усіх чи окремо від кожного з солідарно відповідальних за векселем осіб: індосантів, гарантів та трасанта без урахування черговості підписів на векселі. Однак, поданню позову проти солідарно відповідальних осіб має передувати процедура протесту векселя з боку векселедержателя. За умови відсутності протесту, несвоєчасному його поданні, недотриманні необхідних правових норм при здійсненні протесту, векселедержатель втрачає право на висунення позову до трасанта та індосантів.

Можливості векселедержателя не обмежуються очікуванням терміну погашення векселя чи використанням векселя в якості платіжного засобу. Власник векселя може, також, отримати банківський кредит, переврахувавши вексель у банку до настання строку його погашення, або надавши вексель банку в заставу.

Особливості вексельного обігу в Україні[ред.ред. код]

Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі залишає у компетенції національного законодавства відображення специфічних аспектів вексельного обігу у тій чи іншій країні. Особливості обігу векселів в Україні визначає Закон «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001 року. У ньому, зокрема, визначено:

  • Векселі складаються у документарній формі на спеціальних бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).
  • Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їхніх установчих документах.
  • Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
  • Векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів.
  • Сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України може бути сплачена в національній валюті України за курсом НБУ на день настання строку платежу чи в іноземній валюті з додержанням вимог валютного законодавства України.

Джерела[ред.ред. код]

  • Конвенція, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі. Підписана в Женеві 7 червня 1930 року. Офіційний переклад.
  • ЗАКОН УКРАЇНИ Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 34, ст. 290.
  • ЗАКОН УКРАЇНИ Про обіг векселів в Україні від 05.04.2001, № 2374-III. На сайті ВР України.
  • Енциклопедія Банківської справи України/ Редкол.: В. С. Стельмах (голова) та ін. — К.: Молодь, Ін Юре,2001. — 680 с.
  • Івасів І. Б. Операції банків з векеселями. / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. А. М. Мороза // Банківські операції: Підручник 3-тє вид. — Київ, КНЕУ, 2008. — с. 286–340.