Велес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Велес, Волос — в слов'янській міфології — бог торгівлі, музики, мистецтва, поезії, та підземного світу. Можливо був опікуном худоби та асоціюється із багатством та магічними силами світу духів.

Сучасний кумир Велеса на горі Веліз, Чехія

Функції[ред.ред. код]

У давньоруських джерелах Велес називався (скотським богом) і богом матеріального благополуччя (давн.-рус. Скотъ — «багатство», «гроші»).

Велес зображався зі сопілкою у руках, яку називають сопілкою миру. За легендою, коли між полянами і древлянами зчинилася така кривава січа «за межу», що побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками. Тоді з'явився Велес і заграв на сопілці таку чарівну мелодію, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися.

У Слові о полку Ігоревім древній піснетворець Боян називається «Велесовим внуком». Цей епітет говорить про функції Велеса як бога поезії та обрядових пісень (видавці «Слова» прослідкували тут паралель зі «скотськими» функціями Велеса і робили висновок про культ священної поетичної тварини, аналога Пегаса).

Сільськогосподарські функції Велеса проявляються у звичаї залишати йому у дар незжатими т. з. волоті, декілька колосків. Ця жертва називається «Волосовою борідкою». Культ Велеса, поряд з культом Перуна, належить до древніх давньослов'янських; імена цих божеств реконструюються на православному рівні. Існують елементи системного протистояння двох головних богів. Так, в угоді Русі з Візантією 907 року Велес (у Повісті врем'яних літ — Волос) порівнюється з золотом, а Перун — зі зброєю. У Києві ідол Перуна стояв на горі (а потім входив до складу створеного князем Владимиром у 978 році пантеону), а ідол Велеса, ймовірно, на київському Подолі, у нижній частині міста; серед шести богів київського княжого пантеону Велеса не було, незважаючи на древність і всезагальність його культу. Схожа ситуація з «верхом» і «низом» існувала у Македонії, де є місто Велес, яке розташоване біля пагорбу Іллі-пророка (який запозичив у Перуна функції громовержця), і у Хорватії, де є село Волоско під горою Перун. Це також мало місце і в соціальному плані їх культу: Велес вважався богом «усієї Русі», а Перун — переважно богом княжої дружини.

Походження[ред.ред. код]

Праслов'янські форми *Velsъ, *Volsъ можливо нагадують балтійського бога загробного світу Вяльнасу або рігведичного демона Валу (ru:Вала (индуизм)), який пожирає скотину. Але між ними і Велесом величезний проміжок часу, натомість існують сучасні відповідники. Згідно з В. В. Івановим і В. М. Топоровим, у відновленому міфі Велес був противником Перуна-громовержця, який грабував його скотину. Дійсно, протиборство Бали і Індри - громовержця і перемоги останнього зберігається в епосі Махабхарата, але тут слід розуміти, що фактором більш важливим, ніж подібність імен, треба вважати функцію божества і очевидно, що в цьому випадку Велесу відповідає Рудра. Назва жерців на Русі - волхви, повязана із Велесом, тому йому найбільшою мірою відповідає Шива-Хара, у свиті якого - чаклуни, віщуни і відуни, а їздовою твариною його є білий бик. Образу волхва-характерника відповідає Мамай.

У християнську епоху Велес, завдяки фонетичній подібності імен і подібності деяких рис культу, був асимільований з християнським святим Власієм, покровителем скотини. Культ Власія створено для заміщення культу близькосхідного Ваала, і церковники на основі двох подібних букв вирішили ототожнити його із Велесом, хоча зрозуміло, що Велес має індоєвропейське походження. Варіант Волос розуміли як повноголосний варіант для Власій. Уже в третій чверті XI ст. в берестяній грамоті церковного змісту у переліку святих фігурує Волос. У вкладній грамоті Варлаама Хутинського (кінець XII ст.) фігурує людина на ім'я Волос — але не зрозуміло, чи це дохристиянське ім'я, чи вже просто те, що Влас.

Залишки культу Велеса (зазвичай в синкретичному вигляді з культом святого Власія) збереглися на російській Півночі, де відомі ідоли Велеса/Волоса і перекази про капища на його честь; для реконструкції культу мають значення народні ікони св. Власія, фольклорні молитви і заговори з його іменем. Його культ іноді ототожнюється з культом ведмедя, як «господаря» тварин.

З іменем Велеса у слов'ян пов'язувалося зоряне скупчення Плеяд (дав. руська — Волосыни, українська — Волосожар, болг. — Власците, серб. — Влашићи, хорв. — Vlašići).

Руські діалектні ёлс, волосатик, волосень — «нечистий дух, чорт», чесь. — Veles — «злий дух, демон» (XVI–XVII ст.) повязані з іменем Влеса, бо він був повелителем духів.

Храми Велеса[ред.ред. код]

Велес — Chram Mazowiecki RKP (2009)

Ідол Велеса знаходився у Києві «під горою», на Подолі, тобто у торгово-ремісничій частині Києва. Відповідно літописів цей ідол було зруйновано під час хрещення Русі у 988 році. Там, де ідол Велеса стояв у Києві на Подолі, нині пролягає старовинна вулиця Волоська.

У Ростові ідол Велеса ще у XI ст. стояв на Чудському кінці міста.

Місто Ярославль за переказами було засноване у 1010 році на місці храму Ведмежий Кут, який був споруджений на честь Велеса, і у якому волхви тримали священного ведмедя. Князь Ярослав Мудрий, який правив у Ростові, убив ведмедя і розігнав волхвів.

За легендою Велес був головним божеством племені словен. Можливо, що капище Велеса знаходилося на Перині (одне з трьох капищ), де пізніше було збудовано церкву св. Миколая.

Велес та «Велесова книга»[ред.ред. код]

У ХХ ст. стала відомою «Велесова книга» («Влес-Книга»), яку більшість вчених вважають підробкою та в якій постав образ Велеса, який суперечить іншим відомим фактам.

«Влес з Влес-Книги» кардинально відрізняється за своїми функціями від «традиційного Велеса». Зокрема, «Влес з Влес-Книги» не має риси «бога худоби», а є «богом який навчив слов'ян-русів — обробляти землю, вирощувати злаки, „бути землетрудичами“». Взагалі ж, «Влес з Влес-Книги» за функціями є дуже близьким до «головного бога кельтського пантеону „Беленус, Лугус, Луг“» — зокрема, обидва ці боги є «богами зоряного Чумацького шляху)»; є богами навчання (знань, ремесел) та книг. Тому стало зрозуміло, що вислів літописця "скотій бог" може вказувати, що він знав про подібність Влеса до бога друїдів, жерців народу скотів (шотландці).

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Иванов В. В., Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей. М., 1974;
  • В. В. Иванов, В. Н. Топоров. Велес. Энциклопедия «Мифы народов мира»
  • Кузнецов А. В. Шексна — река Велеса. Вологда, 1999. 105 с.
  • Писаренко Ю. Г. Велес-Волос в язичницькому світогляді давніоï Русі. Киів, 1997.
  • Рабинович Р. А. Искушение «волошским орехом», или Балканские волохи и русские волхвы. // Stratum-plus. 2000. № 5. С. 262–390.
  • Топоров В. Н. Еще раз о Велесе-Волосе в контексте «основного» мифа. // Балто-славянские этноязыковые отношения в историческом и ареальном плане. М.,1983.
  • Jakobson R., The Slavic god Veles and his Indo-European cognates, в кн.: Studi linguistici in onore di Vittore Pisani, Torino, 1969.
  • Бернштам Т. А. «Слово» об оппозиции Перун — Велес/Волос и скотьих богах Руси // Полярность в культуре (Альманах «Канун». Вып. 2). СПб., 1996. С. 93-120.