Велетень

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ве́летень, Ве́лет — дуже високий великий чоловік. Вірування в колишнє існування велетнів таке поширене, що його можна назвати загальнолюдським. Оповідання про них походять із ідеї виродження, що його ніби зазнав людський рід, який визначався, мовляв, колись незрівняно більшою силою і більшим зростом:

"Колись були такі великі люди, — оповідали Ст. Руданському на східньому Поділлі, — що по лісі ходили, як по траві. А то вже, як наші поставали, один велетень надибав нашого плугатаря з волами, з плугом і погоничем, забрав усіх на долоню та й приносить до свого тата: «А подивись, каже, тату, які я мишенята надибав» А тато глянув та й каже: «Не мишенята, сину, а то такі люди, що після нас будуть…».[1]

На Гуцульському Підгір'ї також оповідали: «Спочатку світу та були такі великі люди, що підпирали головами хмари і переступали гори і долини. Як переступав дуба і коловся в ногу, брав найгрубшого дуба одною рукою, виривав із землі і казав, що „в бодяка уколовся“. Один другому з руки в руку через Дністер і Дунай сокиру подавали…».[2]

Велетні представляються народній уяві чи то, як у грецькій мітології, як Титани, давніші божеські істоти, що мусили поступитися перед молодшими богами, — у наших предків такі уявлення спостерігаються в низці так званих старших богатирів — Святогора, Самсона, Коливана, тощо; чи то, як у германській мітології, як представники згубних сил природи — моря, льоду, морозу, вогню; чито, як Ґіґанти, людополібні, але потворні жахливі істоти, що постають проти богів і від них гинуть. Слід цього останнього уявлення залишився і в нас у легенді про ВЕЛИКДОНІВ (див. Баба кам'яна).

У біблійній книзі Буття 10:8-9 Німрод названий початком велетнів. "Він розпочав на землі велетнів, був дужим мисливцем перед Господнім лицем. Початком царства Німрода був Вавилон, Ерех, Аккад, Калне у землі Шінеар".

І, нарешті, ближче біблійної традиції,[3] велетні уявляються, як «Адамові Люди», себто Адамове потомство, що жило беззаконно і вигинуло в потопі: «Вони насипали вали і могили, та Бог постановив їх знищити за те, що жили беззаконно, в вічних усобицях і кровопролитті…».[4]

Загибіль велетнів може бути різна, але вона — конечна. Українські приповідки зберегли нам цю віру в неминучу загибіль велетнів: «Велетневі не довго жити» (Номис, 5826). Сюди ж відноситься й друга приповідка про велетнів, що збереглася в Літописах: «Погибоша, аки обри», — себто загинули, як обри, А обри, як доводив М. Костомаров, це власне велетні, хоча в історії це ім'я прикладається до народу аварів.[5]

Примітки[ред.ред. код]

  1. М. Грушевський, "Історія укр. літ., IV. 457.
  2. Етногр. Збір-ник, НТШ, XIII, 4.
  3. І Мойсея. VI, 4
  4. Новосельський. ІТ, ст. 11.
  5. М.Костомаров «Сочиненія», V, 303.

Джерела[ред.ред. код]

«Українська Мала Енциклопедія», проф. Євген Онацький