Велика Британія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії
United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland

Прапор Великої Британії Герб Великої Британії
Прапор Герб
Девіз: «Dieu et mon droit» (фр. Бог і моє право)
Гімн: God Save the Queen (Боже, бережи королеву) (неофіційний)
Розташування Великої Британії
Столиця
(та найбільше місто)
Лондон
Офіційні мови англійська
Державний устрій Конституційна монархія
 - Монарх Королева Єлизавета II
 - Прем'єр-міністр Девід Камерон
Площа
 - Загалом 244 101 км² (77)
 - Води (%) 1,3%
Населення
 - перепис 2011 р. 63 181 775
 - Густота 246 чол,/км² (48)
ВВП (ПКС) 2008 р., оцінка
 - Повний $2 230 млрд.[1] млн. (7)
 - На душу населення $35 286[1] (18)
Валюта Фунт стерлінгів (GBP)
Часовий пояс GMT (UTC0)
 - Літній час BST (UTC+1)
Домен інтернету .uk (але за ISO 3166-1 — .gb)
Телефонний код +44

Вели́ка Брита́нія (від англ. Great Britain); повна назва: Сполу́чене Королі́вство Вели́кої Брита́нії та Півні́чної Ірла́ндії, (англ. United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland); скорочено: Сполу́чене Королі́вство, відома також як Брита́нія, Великобрита́нія — суверенна держава, розташована біля північно-західного узбережжя континентальної Європи. Територія Сполученого Королівства включає острів Великобританія, частину острова Ірландія та численні невеликі острови. Північна Ірландія — єдина частина Сполученого Королівства, що має суходільний кордон з іншою суверенною країною — Республікою Ірландією. Всі інші кордони є водними: Сполучене Королівство оточене Атлантичним Океаном, Північним морем, протокою Ла-Манш та Ірландським морем.

Сполучене Королівство унітарна держава, конституційна монархія з парламентською системою управління. Столиця Королівства — місто Лондон. Королівство об'єднує чотири країни: Англію, Північну Ірландію, Шотландію та Уельс. Три з цих країн мають національні уряди з різним ступенем повноважень, розташовані у Белфасті, Единбурзі та Кардіффі, відповідно. Зі Сполученим Королівством асоційовані Коронні володіння, хоча вони й не є його частиною конституційно. Сполучене Королівство має 14 Заморських територій.

Сполучене королівство розвинена країна, шоста у світі за номінальним ВВП і сьома за ВВП з врахуванням купівельної спроможності. У 19 ст. і в першій половині 20 ст. вона була найбільш економічно потужною країною у світі, і досі зберігає значний економічний, культурний, військовий, науковий та політичний вплив. Велика Британія — ядерна держава, третя у світі за військовими витратами. Сполучене Королівство є постійним членом Ради безпеки ООН з моменту її заснування. Воно також є членом Співдружності націй, Ради Європи, Європейського Союзу, Великої сімки, Великої двадцятки, НАТО, Організації економічного співробітництва та розвитку, Світової організації торгівлі.


Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Мапа Великої Британії (англ.)

Велика Британія складається з 4 головних адміністративно-політичних частин (історичні країни):

Залежні території (столиця):

Європа

Карибські острови

Атлантичний океан

Тихий океан

Індійський океан

Антарктика

Історія[ред.ред. код]

Новітня історія[ред.ред. код]

Акт про Союз між Англією й Шотландією ухвалений у 1707, Акт про Ірландію 1801 об'єднав Британію й Ірландію. До середини XX століття Британія була центром найбільшої у світі Британської імперії.

Закони про Реформу 1832-67 надали право голосу робітничому класу, в 1911 влада Палати лордів була обмежена, Велика Британія брала участь у Першій світовій війні 1914-18. Закон про Внутрішнє управління інкорпорував північно-східну Ірландію (Ольстер) у Об'єднане Королівство Великої Британії й Північної Ірландії. У 1921 Ірландія, крім Ольстера, стала домініоном. Перший лейбористський уряд очолив Рамсей Макдональд, в 1924. Загальний страйк відбувся в 1926; безробіття досяглося 3 млн в 1931. Друга світова війна 1939-45. Коаліційний уряд з Вінстоном Черчиллем на чолі 1940-45. Держава стала процвітати при лейбористському уряді, який очолював Клементом Аттлі 1945. В 1956 р. Суецька криза. Пряме правління Північною Ірландією з Вестмінстера введене в 1972. Об'єднане Королівство приєдналося до ЄС в 1973. Лейбористи замінили консерваторів після страйку шахтарів 1974; консерватори повернулися до влади властей на чолі з Маргарет Тетчер в 1979. Соціал-демократична партія створена в 1981. Безробіття перевищило 3 млн. Війна на Фолклендських островах в 1982. Страйк шахтарів, найтриваліший в історії Англії в 1984-85. Безладдя в 1990 при введенні подушного податку. Англійські війська брали участь у війні в Перській затоці в 1990-91. В 1991 Джон Мейджор замінив Марґарет Тетчер на посаді прем'єр-міністра. Економічний спад триває. Уряд ратифікував Маастрихтський договір в 1993. У грудні 1993 були висунуті мирні пропозиції рішення проблеми Північної Ірландії разом з ірландським урядом (Декларація Даунінг Стріт).

Природа[ред.ред. код]

Рельєф[ред.ред. код]

Див. Географія Великої Британії

Гори та кам'яний мур в Північній Ірландії

Рельєф центральної, і південно-східної частин Великої Британії горбисто-рівнинний; у Шотландії, Уельсі і Ольстері переважають невисокі гори і височини, сильно згладжені льодовиками та річковою ерозією. Півострів Уельс зайнятий Кебрійськими горами, на південь від Шотландії розташовані Пеннінські та Камберлендські гори. Найвищі гори Великої Британії знаходяться на Північно-Шотландському нагір'ї. Гора Бен-Невіс, розташована недалеко від верхів'я затоки Лох-Лінне, підіймається до висоти 1343 м над рівнем моря, а в районі перетину цього нагір'я і Грампіанських гір декілька вершин перевищують 1200 м. Головні ріки: Темза, Северн, Трент, Мерсі.

За особливостями рельєфу територія Великої Британії поділяється на дві основні області. Висока Британія (включаючи Північну Ірландію), розташована на півночі і заході країни, підстилається стійкими древніми корінними породами і являє собою в основному сильно розчленовані височини і менш поширені низовини. На півдні і сході розташована Низька Британія, характерна горбистим рельєфом, невеликими височинами і декількома гірськими районами; в її основі залягають більш молоді осадові породи. Кордон між Високою і Низькою Британією проходить приблизно в південно-західному напрямі від Ньюкасла в гирлі р. Тайн до Ексетера в гирлі р. Екс на півдні Девона.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Сполученого Королівства м'який, що пояснюється головним чином впливом Північно-Атлантичної течії (продовження Гольфстріму), що приносить теплі води до західного узбережжя Європи.

Див. також Геологія Великої Британії, Гідрогеологія Великої Британії.

Політика[ред.ред. код]

Сполучене королівство — конституційна монархія, яку очолює король або королева. Форма правління — парламентська монархія. Під конституцією розуміється сукупність різних документів, що регулюють питання конституційного характеру. Сюди належать статути або акти парламенту (наприклад, Велика хартія вольностей 1215 року і Білль про права 1689 року), судові прецеденти, неписані звичаї і угоди.

У Великій Британії конституція не кодифікована, тобто у вигляді окремої книжечки з назвою «Конституція» не існує. Проте елементи британської конституції цілком оформлені у вигляді письмових документів. Таким документом можна вважати, наприклад, Велику хартію вольностей, де сказано: «Жодна вільна людина не може бути схоплена, поміщена у в'язницю, позбавлена власності, оголошена поза законом, заслана або будь-яким іншим чином принижена…окрім як на підставі законного рішення суду або за законом країни». Письмовими документами є також конституційні закони, що приймаються парламентом. Ці закони парламент має право як прийняти, так і відмінити в ході довершеної звичайної процедури, так що жодного потрясіння зміни конституції в даному випадку не викликають. Особливості британської некодифікованої конституції пояснюються тим, що вона формувалася століттями. Зокрема, Вінстон Черчилль писав про час з кінця XVII до початку XVIII століття: «Тоді було зібрано весь великий англійський спадок з періоду Великої хартії вільностей і навіть з самих первісних часів і в абсолютно сучасному для нас вигляді сформульовано ставлення держави до релігії і підпорядкування корони парламенту». Втім, в британській некодифікованій конституції є і окремі елементи, які ніде не записані, а диктуються тільки традицією. Наприклад, проводити загальні вибори по четвергах.

Економіка[ред.ред. код]

Велика Британія — одна з найбільш економічно високорозвинених індустріальних країн світу.

Провідна економіка у сфері фінансових послуг, фармакологічної і військової промисловості. Стабільні ТНК. Високоточні технології і хайтек (телекомунікації і біотехнології). Видобуток нафти і газу з Північного моря. Інновації в розробках програмного забезпечення. Гнучкі умови праці. Успішно уловлює тенденції в зниженні курсів валют. Низьке безробіття (у 2004 р. 4%).

Основні галузі промисловості: машинобудівна, електрообладнання та автоматика, корабле- та авіабудівна, електроніка, металургія, хімічна, вугільна, нафтова, паперова, харчова, текстильна, легка промисловість. Розвинуті всі види сучасного транспорту. Головні порти: Лондон, Ліверпуль, Манчестер, Мілфорд-Гейвен, Галл, Саутгемптон, Іммінгем.

Виробництво електроенергії: бл.305 млрд кВт·год (1992), головним чином на ТЕС. Структура енергозабезпечення країни на початку XXI ст.: природний газ — 37%; нафта — 35%, вугілля — 16%, атомна енергія — 11%, інше — 1%.

Країна вийшла з Другої Світової Війни військовим переможцем, але з ослабленим промисловим сектором. Післявоєнне відновлення було відносно повільне і зайняло приблизно 40 років. Британська економіка значно поліпшила свою конкурентоспроможність після 1973 р. через членство в Європейському Економічному Співтоваристві (зараз Європейський Союз [ЄС]). Темпи економічного зростання в 1990-х можна було порівняти з іншими індустріальними країнами.

Протягом 1980-х консервативний уряд Маргарет Тетчер переслідував приватизацію (денаціоналізацію) державних корпорацій, які були націоналізовані попередніми урядами. Приватизація, що супроводжується поширенням неспокою серед робітників, призвела до втрати десятків тисяч робочих місць в кам'яновугільних шахтах і секторах важкої промисловості. Протягом 1980-х і 90-х, невідповідність прибутку також зросла. Безробіття і темпи інфляції були поступово зменшені, але все ж залишалися високими до кінця 1990-х. Роль країни як головного світового фінансового центру залишалась джерелом економічної сили. Окрім того, експлуатація офшорного природного газу починаючи з 1967 р. та нафти з 1975 в Північному морі скоротила залежність країни від вугілля та імпортної нафти і забезпечили подальше економічне зростання.

ВВП за 2006 становив 2.151 трілл долл; за 2007 — 2.215 трілл долл; за 2008 — 2.231 трілл дол. ВВП Великої Британії в першому кварталі 2009 року скоротився на 1,9 відсотка в порівнянні з попереднім кварталом, що стало рекордним падінням за останні 30 років. У четвертому кварталі 2008 року падіння ВВП країни склало 1,6 відсотка.

Економічно активне населення становить 31.2 млн чол. У сільському господарстві зайняте 1,4% населення, в промисловості — 18,2% населення, у сфері послуг — 80,4% населення. Рівень безробітних — 5,5%. Грошова одиниця — фунт стерлінгів = 100 пенсів.

Річний дохід бюджету становить 1.107 трлн. долл; річна витрата бюджету становить 1.242 трлн. дол. Інвестиції в економіку становлять 16,7% від ВВП. Рівень інфляції за 2008 склав 3,8%.

Експорт за 2008 склав 468.7 мільйонів дол. Експорт: машини і устаткування, нафта і нафтопродукти, автомобілі, озброєння, хімічні продукти, медичні препарати, продовольство. Експортні партнери: США − 14,2%, Німеччина — 11,1%, Франція — 8,1%, Ірландія — 8%, Нідерланди — 6,8%, Бельгія −5.3%, Іспанія −4.5%, Італія −4.1%. Імпорт за 2008 склав 645.7 мілл дол. Імпорт: готові пром товари, машини і устаткування, сировина, метали, продукти харчування. Партнери по імпорту: Німеччина −14%, США − 8,6%, Китай − 7,3%, Нідерланди − 7,3%, Франція − 6,9%, Бельгія − 4,7%, Норвегія − 4,7%, Італія − 4,2%.

Країна посіла сьоме місце в рейтингу Світового банку «Doing Business» за 2013 рік[2].

Сільське господарство[ред.ред. код]

Сполучене Королівство відрізняється, навіть серед країн західної Європи, малою долею населення (близько 2%), зайнятого в сільському господарстві. Британське сільське господарство інтенсивне та комерційне, з високим рівнем механізації. Його підтримка спочатку національною політикою, а згодом і Єдиною сільськогосподарською політикою (ЄСП) ЄС, призвела до того, що продуктивність виробництва деякої сільськогосподарської продукції перевищила попит. Зайнятість в сільському господарстві поступово знизилася, а, із запровадження політики скорочення надлишків, ця тенденція, ймовірно, продовжуватиметься. Британський уряд вживає заходи, щоб створити можливості альтернативного працевлаштування в сільських областях, особливо в тих, що віддалені від міст. Площі сільськогосподарських угідь (близько три чверті загальної площі країни) також зменшилися, і частина орної землі пішла під пасовища.

Офіційна сільськогосподарська політика узгоджується з ЄСП і покликана поліпшити продуктивність, гарантувати стійкість ринку та забезпечити виробникам сприятливий рівень життя, а також, щоб гарантувати постачання товарів споживачам за прийнятну ціну. Щоб досягти цих цілей, ЄСП надає систему мінімальних цін для місцевих товарів і оподаткувань на імпорт, щоб підтримати внутрішні ціни. Експорту сприяють субсидії, які оплачують різницю між світовою ринковою ціною і ціною Європейського Союзу. Для деяких товарів, в особливості для яловичини і баранини, є додаткові платежі, які виплачуються безпосередньо виробникам. Сучасніші політики включають квоти на молоко, сухопутні державні резерви і опору на ціновий механізм як регулятор.

Найголовніші сільськогосподарські культури — пшениця, ячмінь, овес, цукрові буряки, картопля і рапс. Тоді як істотний відсоток пшениці, ячменю і рапсу ідуть на корм тваринам, багато із залишку обробляється для людського споживання. Сполучене Королівство досягло високого рівня самостійності у виробництві основної сільськогосподарської продукції за винятком цукру і сиру.

Лісництво[ред.ред. код]

Майже одна-десята частина сухопутної території Сполученого Королівства віддана лісоводству. Комісія Лісоводства підтримується урядом і керує майже половиною всіх лісів, а решта — в основному в приватних руках. Місцеве виробництво лісоматеріалу забезпечує менш ніж одну-п'яту частину попиту Сполученого Королівства. Більшість нових насаджень — хвойні ліси в нагірних областях, але комісія заохочує посадку широколистих дерев.

Рибальство[ред.ред. код]

Хоча Сполучене Королівство — одна із провідних держав Європи за виловом риби, риболовна промисловість була в тривалому занепаді. Рибальські межі були розширені до 200 морських миль (370 км) від берега в середині 1970-х. Рибна промисловість Британії зараз забезпечує тільки половину повного попиту країни. Найголовніша для вилову риба — тріска, пікша, макрель, мерлан і камбала, також молюски, зокрема норвезькі омари, омари, краби та устриці.

Ресурси та енергія[ред.ред. код]

Сполучене Королівство має відносно обмежені запаси економічно цінних мінеральних ресурсів. Тут видобувають деякі важливі метали, в особливості олово, яке забезпечує місцевий попит наполовину, і цинк. Є достатні постачання неметалічних мінералів, зокрема піску, гравію, вапняку, доломіту, крейди, сланцю, бариту, тальку, глини і глинистого сланцю.

Британія має більше важливих енергетичних ресурсів, ніж більшість інших країн Європейського Союзу, в особливості нафту, природний газ, і вугілля. Вугілля, колись важливий ресурс для британської економіки, зараз стало зменшуватися у важливості. Порівняно з піковим 1913 роком, коли понад один мільйон працівників видобув понад 300 мільйонів тонн вугілля, поточний видобуток впав на більше, ніж на чотири-п'ятих, з навіть більшим скороченням робочої сили. Електростанції — головні споживачі вугілля, але із зростанням використання інших видів палива видобуток вугілля зменшився.

Населення[ред.ред. код]

Етнічні групи[ред.ред. код]

Протягом сторіч люди мігрували до Британських островів із багатьох частин світу, деякі, щоб уникнути політичного або релігійного переслідування, інші, щоб знайти краще життя або уникнути бідності. Переселенці з Європейського материка приєднувалися до місцевого населення Британії в часи Римської Імперії й протягом вторгнень англів, саксів, ютів, данців і норманів. Сюди прибувало багато ірландців. Багато євреїв прибули до Британії в кінці 19-го сторіччя і в 1930-х. Після 1945 року у Великій Британії поселилось багато інших біженців із різних європейських країн. Великі громади переселилися з Вест-Індії і південної Азії в 1950-60-х роках. Є також значні громади американців, австралійців і китайців, а також інших європейців, таких як, наприклад, греки, українці, поляки, серби, естонці, латиші, вірмени, італійці і іспанці, росіяни. На початку 1970-х у країну починають прибувати значні маси іммігрантів із Латинської Америки, Південно-Східної Азії і Шрі-Ланки. Люди з Індії, Пакистану і Бангладешу — це більш ніж половина від загальної етнічної чисельності некорінного населення, а люди Вест-Індійського походження — наступна найбільша група. Населення іноземного походження майже повністю сконцентроване в центрі країни, в особливості, у Лондоні.

Мови[ред.ред. код]

Поширення валлійської мови у різних графствах Уельсу

Всі основні мови, якими розмовляють у Сполученому Королівстві належать до сім'ї індоєвропейських мов.

Із сучасних мов найранішими є дві форми кельтської мови: гельська мова (з якої походить ірландська, шотландська (гельська) та менська) і бритська мова (з якої походить відроджувана корнська та сучасна валлійська мови). Серед сучасних кельтських мов валлійська мова є найпоширенішою: приблизно одна п'ята частина від загальної чисельності населення Уельсу вважає її рідною, і вона є обов'язковим предметом у школах Уельсу. Більшість носіїв шотландської мови серед мешканців Зовнішніх Гебридських островів і Ская. Менше ніж 2 відсотки шотландців можуть говорити шотландською мовою, і вона ніколи не була загальнонаціональною мовою Шотландії. Навіть в північно-західних областях, де вона є мовою релігії, бізнесу і соціальної діяльності, шотландська мова відстає. Так само, менська мова більше не має носіїв, хоча в 1870, близько половини людей говорили нею. Останні носії корнської мови померли в 18-му сторіччі, але зараз ця мова відроджується зусиллями ентузіастів.

Істотно вплинули на англійську мову північна германська прамова і західна германська. Сучасна англійська мова походить переважно від германських діалектів, якими розмовляли англи, сакси і юти (які прибули до Британії в 5-му сторіччі нашої ери). Також на англійську сильно вплинула мова вікінгів, які почали здійснювати набіги на Британські острови близько 790 року і згодом колонізувли північні і східні частини Англії.

Під правлінням норманських та анжуйських королів Англія була частиною континентальної імперії, і тривалий зв'язок з Францією, який зберігали нові правителі і землевласники, дуже вплинув на англійську мову. Ця гібридна мова, що комбінувала англосаксонські і нормандські діалекти розвинулася і стала де-факто державною мовою, іноді вона навіть витісняла латинську мову в публічних документах. Так було до середини 14-го сторіччя, коли почала формуватися пізня середня англійська мова, яка згодом стала де-факто державною.

Діалекти англійської мови, якими розмовляє переважна більшість населення Шотландії, часто виділяють у окрему шотландську мову, яка фактично може розглядатися як національна мова Шотландії.

Релігія[ред.ред. код]

У Сполученому Королівстві з'явилися різні християнські напрямки через розкол церкви протягом століть. Найбільша з них з'явилася в Англії в 16-му сторіччі, коли Генріх VIII відхилив верховенство папи римського. Цей розрив із Римом полегшив ухвалення деяких протестантських доктрин та утворення англіканської церкви, яка стала державною церквою Англії, хоча римський католицизм зберіг прихильників. У Шотландії Реформація дала початок шотландській церкві, якою управляли органи місцевого самоуправління, які складались з міністрів і старійшин, а не єпископів, як було прийнято в Англії. Римський католицизм в Ірландії був майже не потривожений цими подіями, але на території, що пізніше стали називати Північною Ірландією, англіканські і шотландські (пресвітеріанські) церкви мали багато прихильників. У 17-му столітті подальші схизми розділили англіканську церкву, в особливості, пуританський рух, який дав початок так званим нонконформістським сектам, як, наприклад баптистській і конгреґаціоналістській. Релігійні відродження середини 18-го сторіччя дали Уельсу форму протестантства близько зв'язану з уельською мовою; Пресвітеріанська Церква Уельсу (або Кальвінійський Методизм) залишається найзначнішою релігійною організацією в князівстві. У Нортумберленді, Даремі і Йоркширі в північно-східній Англії і Корнуолі на південно-західному півострові все ще нараховується багато методистів. Секти зі Сполучених Штатів також отримали прихильників і було відмічене збільшення в практиці юдаїстів у Британії.

У 1290 більшість євреїв були вигнані із Британії, це було відображенням середньовічного антисемітизму. Перша єврейська громада повернулася в Британію в 17-му сторіччі і в 19-му ст. євреї вже поселилися в багатьох великих провінційних містах. Більш ніж половина всіх британських євреїв живе в Лондоні. Британія зараз займає друге місце в Європі за кількістю єврейських громад.

Культура[ред.ред. код]

Культура Сполученого Королівства багата і різноманітна. Вона в значній мірі впливає на культуру в світовому масштабі. Велика Британія має сильні культурні зв'язки зі своїми колишніми колоніями, особливо з тими державами, де англійська мова є державною. Значний внесок в британську культуру за останні півстоліття внесли іммігранти з Південної Азії та з країн Карибського басейну. У процесі формування Сполученого Королівства до його складу увійшли колишні незалежні держави, які відрізняються культурами і які слід розглядати окремо.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Національні газети: The Times, The Guardian, The Independent, The Daily Telegraph, The Observer, The Financial Times, The Daily Express, The Sun, The Mirror, The People, Morning Star.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «United Kingdom». International Monetary Fund. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2009-04-22. 
  2. Doing Business 2013 report

Посилання[ред.ред. код]

  1. «Ukrainian Embassy in London». 
  2. «Ukrainian Embassy in London Facebook Page». 
  3. «Ukrainian Embassy in London Twitter Page».