Велика Східноазійська конференція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Велика Східноазійська конференція
大東亞會議
Greater East Asia Conference Map.PNG
   Країна-організатор конференції
   Країни-учасниці конференції
   Території, на які претендувала Китайська республіка (центральний та західний Китай) та Вільна Індія (Британська Індія)
   Території, окуповані Японією
Інші назви: Конференція Великої Східної Азії, Токійська конференція
Дата проведення: 5 - 6 листопада 1943
Місце проведення: Токіо, Японська Імперія
Країни-учасниці: Flag of Japan (bordered).svg Японська Імперія
Flag of Burma 1943.svg Держава Бірма
Flag of the Republic of China-Nanjing (Peace, Anti-Communism, National Construction).svg Китайська республіка
Flag of Manchukuo.svg Маньчжурська держава
1931 Flag of India.svg Вільна Індія
Flag of Thailand.svg Королівство Таїланд
Philippines Flag Original.svg Філіппінська Республіка

Велика Східноазійська конференція (Конференція Великої Східної Азії, Токійська конференція; яп. 大東亞會議, сучасними ієрогліфами - яп. 大東亜会議) - саміт, що проходив у Токіо з 5 по 6 листопада 1943 року. У конференції взяли участь представники семи держав-членів Великої Східноазіатської сфери взаємного процвітання на чолі з Японською імперією.

Головним завданням конференції, організатором якої виступила Японія, було підкреслення ролі Японії як «визволителя» Азії від західного колоніалізму і лідера серед країн Східної Азії[1]. На сьогоднішній день більшість науковців визнає, що конференція стала фіктивним заходом, оскільки підсумки конференції ніяк не впливали на долю держав, представники яких були запрошені до Токіо[2][3][4][5]: всі вони знаходилися в залежності від Японії або були окуповані Збройними силами Японії, і лише два з них - Маньчжурська держава і Таїланд - мали дипломатичне визнання з боку хоча б декількох держав за винятком країн Осі і їх союзників (зокрема, Маньчжурію визнала Сальвадор і Домініканська республіка, а Таїланд, більше того, входив до складу Ліги Націй)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Gordon, Andrew (2003). The Modern History of Japan: From Tokugawa Times to the Present. Oxford University Press. с. 211. ISBN 0195110609. 
  2. «百年の遺産-日本近代外交史(54». Fomer Ambassador to Thailand Hisahiko Okazaki. 2009-11-23. Архів оригіналу за 2013-07-13. 
  3. Donald Denoon, Mark Hudson Multicultural Japan: palaeolithic to postmodern. ст. 165
  4. Janet Hunter Concise dictionary of modern Japanese history. ст. 52
  5. Ian Dear, Michael Richard Daniell Foot. The Oxford companion to World War II. ст. 397

Література[ред.ред. код]

  • Donald Denoon, Mark Hudson Multicultural Japan: palaeolithic to postmodern. — Cambridge University Press, 2001. — 302 с. — ISBN 9780521003629
  • Janet Hunter Concise dictionary of modern Japanese history. — University of California Press, 1984. — 347 с. — ISBN 9780520045576
  • Ian Dear, Michael Richard Daniell Foot The Oxford companion to World War II. — Oxford University Press, 2001. — 1039 с. — ISBN 9780198604464

Посилання[ред.ред. код]